I I . Слухання музики М. Глінка. Опера “Руслан і Людмила”. Увертюра ( експозиція )

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 12Следующая ⇒

Вч. Для композиції є важливим принцип поєднання та взаємодії образів, тобто принцип драматургічного розвитку. В експозиції використаний принцип контрасту: неподібні між собою образи, що символізують один світ – світ добрих сил.

Для конфлікту потрібні інші образи. А поки що, за словами Михайла Глінки, увертюра “ летить на повних вітрилах ”! Її музика стрімка, динамічна, розгортається, ніби на одному пориві.

Принцип драматургічного розвитку – принцип поєднання та взаємодії образів.

Михайло Іванович Глінка (1804 - 1857) – видатний російський композитор ХІХ століття, основоположник російської класичної музики. Здобувши серйозну музичну освіту в Європі, Глінка зумів глибоко усвідомити особливості російської національної музики.

Перші музичні враження Глінки пов’язані з народними піснями, які він чув у сільській садибі батьків. Ще в дитинстві Михайло долучився до професійної музики (слухав концерти кріпосного оркестру, часто сам брав у них участь).

У 20 - х роках був популярний у музичних колах як піаніст і співак. Тоді ж з’явилися перші твори Глінки, серед яких яскраво вирізняються романси. У 30 - х роках Глінка подорожував Італією, Австрією, Німеччиною; там він познайомився з музичним життям найбільших європейських центрів.

Вивчення шедеврів італійського оперного мистецтва викликало в композитора бажання писати так само досконало, але „по – російськи ”. Повернувшись до Росії, композитор створив романси, симфонічні твори, дві опери ("Життя за царя", або „Іван Сусанін” та "Руслан і Людмила ").

Як виконавець і педагог Глінка велику увагу приділив мистецтву співу; він служив капельмейстером петербурзької Придворної співочої капели. Щоб підібрати голоси для цієї капели, Глінка їздив до України. На його думку, „серафимські” (тобто ангельські) голоси можна було знайти саме там. В Україні Глінка познайомився з чудовим співаком Семеном Гулаком - Артемовським, майбутнім українським композитором, автором опери „ Запорожець за Дунаєм ”.

У 40 - 50- х роках Глінка подорожував Францією, Іспанією, Польщею. Під враженням від іспанської музики він створив " іспанські увертюри ": "Арагонську хоту " та " Ніч у Мадриді ".

Творчість Глінки – це свідчення могутнього підйому національної культури. У російській музиці Глінка має таке значення, як Пушкін – у поезії. Обидва геніальні, обидва основоположники нового російського мистецтва, обидва глибоко національні митці, що черпали великі сили з коріння свого народу, обидва створили нову російську мову. Один – у поезії, інший – у музиці.

I I I. Теорія.

Вч. Для кожного музичного твору композитор обирає певний лад (мажор, мінор) як систему звуків. В основі музичного твору лежить узгоджений взаємозв’язок стійких та нестійких звуків. Стійких ступенів у ладі є три – I – III – V, а всі інші нестійкі – II, IV,VI, VIII. Звуки, розміщені на нестійких ступенях, намагаються перейти до більш стійких.

Проспівайте мелодію народної пісні, виз-начіть стійкі та нестійкі ступені.

Неможливо завершити мелодію пісні чи музичний твір на нестійкому звукові.

I V. Розучування пісні Г. Струве «Шкільний корабель».

Вч. Демонстрація пісні “ Шкільний корабель ”

Розучування пісні “Шкільний корабель”

Вч. Розучуючи пісню, визначте фрази мелодії, їх подібність і відмінність.

Зверніть увагу на кульмінацію кожної фрази.

V. Підсумок роботи.

Вч. Образи Руслана та Людмили є складовими композиції поеми Олександра Пушкіна та композиції опери Михайла Глінки. Знайомству з головними образами допомагає увертюра.

УРОК 2.

ТЕМА УРОКУ: Сонатна форма.

МЕТА УРОКУ:

Навчальна: вчитиучнів уважно слухати музичні тво-

ри вміти характеризувати їх;

- біографія М. Глінки;

- аналізування драматургії та композиції музичних

творів різних жанрів і форм (увертюра) щодо відо-

браження мозаїки навколишнього світу;

- визначення основних типів музичної драматургії:

контрастного, конфліктного, безконфліктного.

- характеристика особливостей побудови сонатної

форми як співставлення та розвитку різнохарактер-

них образів;

- Інтерпретація музичного твору;

- засвоєння поняття музична драматургія, сонатна форма та її складові.

Виховна: - виховувати любов до класичної му –

зики, рідного народу;

- виховувати здатність співпереживати зміст ро- зучених пісень та почутих музичних творів.

Розвиваюча: - розвивати музичні здібності учнів

їх творчі задатки;

- розвивати співацькі навики;

- розвиток вокально – хорових навичок.

Обладнання: Інструменти, магнітофон, диск із запи –

сом твору, папки із теорією, портрет компози-

тора, наочні матеріали.

Методи і прийоми: словесні (розповідь, бесіда), наоч-

ні (використання папок портрету композитора

демонстраційний матеріал малюнок) власний показ вчителя аналіз музичного твору, метод порівняння, спів групами та індивідуально.

ХІД УРОКУ:

I. Організація учнів до уроку.

Музичне вітання:

Вступне слово вчителя:

Вч. Сьогодні ми розглянемо форму сонати, продовжимо знайомство з її частинами – експозицією, розробкою та репризою.

Музичні образи, взаємодіючи між собою, утворюють різні композиції (або структури, форми). Є прості форми, наприклад, куплетна, а також складніші – варіації, рондо, двочастинна і три частинна форми. Найскладніша з форм – сонатна – складається з експозиції, розробки та репризи.

У першій частині сонати (експозиції) представлені тема вступу, головна та побічна партії.

У середній частині сонати – розробці – теми - образи розвиваються. Вони переплітаються, розбиваються на короткі мотиви, змінюють свій вигляд.

Між темами загострюються суперечності. Музика набуває напруженого, нестійкого характеру, з’являється потреба в розрядці. Настає час розрядки – це реприза, тобто повторення, відновлення. Теми звучать так само, як і на початку, але контраст між ними згладжується.

Сонатна форма – це побудова музики, образи якої не тільки протиставляються, а й активно взаємодіють, утворюючи частини: експозицію, розробку та репризу.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии