Які зобов’язання називають солідарними?

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 9Следующая ⇒

Солідарне зобов’язання – це коли кожний кредитор міг вимагати від кожного боржника повного задоволення. Солідарні зобов'язання можуть бути як активними, так і пасивними. Якщо в зобов'язанні є декілька кредиторів - це активні зобов'язання, а коли є декілька боржників - пасивні.

224. Сторони зобов’язання.

Давньоримське зобов'язання мало суворо особистий характер, стосувалось

тільки тих осіб, які його укладали. Це був суворо особистий зв'язок міжкредитором і боржником, а на третіх осіб він не поширювався Особистий характер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відношення виникало лише між кредитором і боржником Спочатку зобов'язання було абсолютно не відчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої обов'язки на Інших осіб. У зв'язку з суворо особистим характером зобов'язання в нього не можна було вступити через представника. Права і обов'язки, встановлені зобов'язанням, не відносилися до третіх осіб, що не приймали участі в зобов'язанні.

Із наведеного вище випливає, що в зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства) Однак переважали двосторонні зобов'язання.

225. Що таке юридичний факт?

= 203. Юридичні факти - це обставини, з якими норми права пов'язують настання правових наслідків - встановлення, зміну, припинення або інші трансформації правовідносин. Виділяється дві групи ознак юридичних фактів. Перша група характеризує матеріальну сторону юридичних фактів. Юридичні факти є обставини: конкретним, певним чином вираженим зовні. Юридичними фактами не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя й тому подібні явища. Разом з тим законодавство враховує суб'єктивну сторону дій (провину, мотив, мета, інтерес) як елемент складного юридичного факту, наприклад, складу правопорушення.

226. Назвіть основні частини преторської формули.

Основні частини преторської формули:

1. Інтенція (обвинувачення) — виклад претензій позивача (суть спору, позовні вимоги).

2. Демонстрація (опис) — частина формули, яка слугувала для більш конкретного викладу вимог позивача. Вона існувала в зобов'язальних позовах.

3. Кондемнація (звинувачення, осудження) — це частина формули, яка уповноважувала суддю звинуватити або виправдати відповідача.

4. Ад'юдикація (присудження) — ця частина формули переважно мала місце в судовому процесі при розподілі загального майна, поділі спадщини, при спорах про відновлення меж на земельних ділянках.

Інфо про преторську ф-лу: суворість, консерватизм стародавнього права, дія якого поширювалася лише на римських громадян, ставали гальмом у розвитку римського правового порядку. В II ст. до н. є. була створена законна база для нового виду цивільного процесу. В 160 р. до н. є. був прийнятий закон Aebuiio. Цим законом було введено новий судовий процес, який мав назву формулярний. В основу формулярного процесу була покладена діяльність претора, що вів справи перегринів, діяльність якого здійснювалась на принципах доброї совісті й справедливості.

Як і легісакційний, формулярний процес складався з двох частин: injure, in judicum.

Основною характеристикою формулярного процесу була нефор-мальність, оскільки сторони вже у вільній манері висловлювали свої претензії перед претором. Претор, вислухавши і зрозумівши юридичну суть спору, давав правову кваліфікацію сутності спору і складав коротку записку (формулу) в кінці першої фази. Формулу в присутності свідків претор передавав позивачеві, а позивач — відповідачеві. Якщо відповідач приймав формулу, то встановлювалося засвідчення спору, а також обов'язок відповідача стати перед суддями.

Формула була викладенням юридичної суті справи і являла собою ті рамки, в яких повинен проходити судовий розгляд у другій фазі. Формула завжди починається з найменування судді, якому направлялася справа (потіпаііо) з наказом, яким чином вирішити спір. У формулі розрізняли чотири основні частини: інтенція (intentio); демонстрація (demonstratio); кондемнація (condemnatio); ад'юдикація (adjudicatio).

Хто такий позивач?

Позивач – це той, хто висловлює претензію. У римському праві позов (action) є нічим іншим, як правом домагатися через суд того, що належить особі. Тобто позов — це звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Формування позовної вимоги становило дуже суттєву частину римського судочинства в галузі приватного права. Позивач повинен був виразити свої вимоги у суворому обліку законних приписів з конкретного приводу.

Які Ви знаєте позови власника?

Позови власника:

1. Віндикація – витребування своєї речі власником, що не володіє, від не власника, що не володіє.

2. Негаторний позов – позов про заперечення. Він застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику здійснювати правоможність користування річчю.

3. Прогібіторний позов – був подібний до негаторного позову, однак відрізнявся від нього тим, що міг бути пред’явлений, якщо порушення права власності ще не відбулося, але відбудеться в майбутньому.

Назвіть основні риси, які відрізняють екстраординарний процес від двох попередніх.

Характерною рисою екстраординарного процесу є зосередження судової і адміністративної функцій в руках одного і того ж адміністратора. З'являються спеціальні судові інстанції з військових, фінансових, духовних справ для окремих осіб. Скарга позивача заносилася в протокол судового засідання, а потім офіційно повідомлялася відповідачу. Виклик до суду здійснювався офіційно за участю представника державної влади.

Чи підлягало оскарженню рішення винесене в легісакційному процесі?

Рішення винесене в легісакційному процесі оскарженню не підлягало.

Як називають сторони цивільного процесу?

Сторони цивільного процесу: позивач і відповідач.

232. Правові наслідки пропуску строку позовної давності.

Наслідком пропущення строку позовної давності було погашення права на позов, хоч право на річ не припинялося, продовжувало існувати, і виконання зобов'язання після спливу строку позовної давності (зокрема, повернення боргу) вважалося належним виконанням, оскільки саме право існує, хоч і позбавлене захисту позовом. Такі зобов'язання дістали назву натуральних.

Хто такий відповідач?

Відповідач – сторона до якої має претензії позивач щодо права власності на певну річ.

Назвіть дві стадії римського цивільного процесу.

Стадії цивільного процесу: jus та judicium. На стадії jus спірна справа лише готувалася для вирішення, а перевірялись обставини і виносились рішення на другій стадії -judicium. Справа вважалась остаточно вирішеною тільки після проходження цих двох стадій.

В чому суть негаторного позову?

Негаторний позов – позов про заперечення. Він застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику здійснювати правоможність користування річчю.

Види процесу в римському приватному праві.

Види процесу в римському цивільному праві: легісакційний та формулярний.

Назвіть стадії легісакційного процесу.

Стадії легісакційного процесу:

1) injure — підготовка до винесення рішення, виголошення претензії перед магістратом (претором). Діяльність претора полягала у визнанні права позову і призначенні судді. Завершальним етапом першої фази було засвідчення спорів (letis contestatio) і направлення спірної справи до судді для винесення рішення;

2) in judicum (apud judicun) — винесення рішення; формальний розгляд справи, де органами судового процесу були судді, арбітри, рекуператори.

Назвіть органи, які здійснювали судочинство в Римі.

Органи (суб’єкти), які здійснювали судочинство в Римі: консули, претори, курильні едили, одноособові та колегіальні (рекуператорні) судді, арбітри…

Назвіть стадії формулярного процесу

Стадії формулярного процесу: jus та judicium.

Назвіть додаткові частини преторської формули.

Додаткові частини преторської формули: ексцепція (заперечення) та прескрипція (застереження).

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности