Труд. відносини, зайнятість, безробіття.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 12Следующая ⇒

Трудові відносини – це багатоаспектна система відносин між працівниками та роботодавцями, підприємствами, державою та працездатним населенням, громадськими організаціями і підприємцями, що виникають у процесі трудової діяльності. Об’єктом трудових відносин є праця. Кількість праці визначається тривалістю і вимірюється часом.

Однією з мір праці є робочий день – найбільш загальна міра робочого часу і праці. Тривалість робочого дня визначається такими факторами: 1) суспільні потреби і необхідність їх задоволення; 2) продуктивність праці; 3) значення для суспільства вільного часу. В Україні роб. день – 8 годин.

Зайнятість - суспільно-корисна діяльність; економічна зайнятість - зайнятість, що приносить дохід. Повна зайнятість – це надання суспільством можливості працювати працездатному населенню у повній мірі. Якщо економіка має недостатню кількість робочих місць та недостатню кількість роботи взагалі то формується неповна зайнятість. Вона виникає також, якщо трудова діяльність здійснюється у продовж неповного робочого дня. Зайнятість буває: повна і неповна, постійна і тимчасова, вимушена і добровільна, ефективна та неефективна, + нестандартна, нелегальна та ін.

Безробіття - це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. За концепцією МОП працездатними вважаються особи віком 15-70 років. Безробіття буває: вимушене і добровільне, фрикційне (ознаки - добровільність і короткостроковість), структурне (зміни в економіці), технологічне, конверсійне (скороченням чисельності армії), циклічне, сезонне, регіональне, інституціональне (очікування), відкрите, приховане, тривале, застійне, природне. Безробіття має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки, хоча останні переважають. Закон Оукена: фактичний рівень безробіття +1% зменшує обсяг фактичного ВНП порівняно з потенційним ВНП на 2,5%.

Дискримінація праці.

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей, знищення або порушення рівності можливостей в певній області праці і занять через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.).

Виокремлюють такі види дискримінації праці:

1) дискримінація за рівнем з/п - працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, що одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації (напр. жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими);

2) дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи (особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь, причини, пов’язані з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю);

3) дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади (її зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин);

4) професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників (напр. традиційні чоловічі та жіночі професії, розподіл професій між місцевими і приїжджими працівниками);

5) дискримінація в освіті та професійній підготовці (формальне обмеження доступу людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо).

Названі види трудової дискримінації тісно пов’язані між собою і посилюють один одного.

До інших форм (видів) дискримінації відноситься вік, обмежена працездатність (інвалідність), захворювання ВІЛ/СНІДом і сексуальна орієнтація. Найновітнішими формами дискримінації, характерними скоріше для розвинутих країн, є дискримінація за генетичною ознакою (схильність до захворювань) і за способом життя (паління).

Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів та можливості інвестицій у людський капітал.

Нерівність в доходах та проблема бідності.

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену багатьма чинниками. Її спричинюють розбіжності в рівні з/п; неоднакові розмірами власності і, як наслідок, різна величина доходів від неї; неоднакова соціальна допомога від держави та різні пільги; наявність підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; соціальний статусом (особа, яка зайнята або незайнята трудовою діяльністю, молодь, що навчається, найманий працівник, власник майна, пенсіонер тощо) та інші чинники. Різниця в з/п, у свою чергу, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо.

Показниками диференціації населення за доходами є коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат), коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації та коефіцієнт фондів. У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населення ілюструє крива Лоренца, яка відображає співвідношення часток усіх доходів та часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10% населення одержувало б 10% доходів, 50% - половину і т.д., але це не відповідає дійсності.

Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набула глобального характеру. При цьому, звичайно, проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості.

Бідність зазвичай визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. При цьому вона пов’язується з умовами життя і рівнем задоволення потреб, які є нижчими визначених суспільством тобто за мінімальні, або за стандартні.

Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна. Масштаби бідності – загальна кількість населення, визнаного бідним згідно з прийнятими критеріями. Рівень бідності – частка населення, яке визнається бідним згідно з прийнятими критеріями, у загальній кількості населення.

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання.

Соціалізація економіки

Соціалізація у загальному розумінні цього поняття є процесом поглиблення суспільного характеру життєдіяльності людини посилення щільності зв’язку між людиною та суспільством.

Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу обміну та споживання. У цьому розумінні суспільна праця, як суттєва складова соціалізованої економіки, це діяльність, яка: задана цілями розвитку суспільства і визнана суспільством безпосередньо; базується на суспільних ресурсах; усуспільнена в процесі поглиблення суспільного поділу праці, її типів та форм; задовольняє своїми результатами суспільні потреби.

Суть її в контексті глобалізації – жити і використовувати ресурси так, щоб не нашкодити майбутнім поколінням.

Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності.

В основі соціалізації економіки лежить є потреба населення у соціальній справедливості, соціальній підтримці та соціальному захисті.

Значення соціальних факторів економічного зростання невпинно зростає, особливо у процесі становлення постіндустріального, постекономічного суспільства.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов