Об’єктивна сторона складу злочину

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 5Следующая ⇒

Об’єктивна сторона складу злочину – сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння та об’єктивні умови його здійснення.

- характеристика зовнішнього вияву діяння.

Ознаки:

· Діяння.

· Суспільно небезпечний наслідок.

· Причиновий зв'язок.

· Спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

· Місце, час, обстановка вчинення злочину.

(Фесенко: - життєва ситуація вчинення злочину)

Злочин може здійснюватись у формі дії або бездіяльності.

Форми здійснення:

- жести

- міміка

- пози

- письмова.

Спірна думка щодо використання певних засобів для вчинення злочину.

Дурманов: дією вважається не тільки дія особи, але й механізму.

Кудрявцев: треба відокремлювати рухи особи від механізму.

Бездіяльність – невиконання особою певного обов’язку.

- особа повинна і могла виконати певну дію, але не зробила цього.

Обов’язок дії може мати різні підстави:

- припис закону.

- службове положення особи.

- характером виконуваної роботи.

- специфікою професійної діяльності.

- добровільно взяті на себе зобов’язання.

- громадський обов’язок.

- норми моралі.

В операційному плані діяння може бути простим (один акт поведінки) і складним.

Різновиди складного діяння:

- поєднання різних за характером дій.

Якби не було ч. 4 ст. 187, то були б дві інші статті, але це часто повторюється, тому що це законодавчо врахована сукупність злочинів.

- поєднання дії і бездіяльності.

- продовжуваний злочин (ст.32).

- триваючий злочин (безперервне (тривале) виконання злочинних дій).

Іноді закон визначає, що злочин може здійснюватися у вигляді різних альтернативних дій. (але може бути й обов’язок поєднання кількох дій).

Суспільно-небезпечний наслідок – передбачена кримінальною нормою матеріальна чи нематеріальна шкода, що заподіюється (може бути заподіяна) суспільним відносинам, що охороняються кримінальним правом.

- Безнаслідкових злочинів не існує.

- Іноді своєрідним наслідком виступає загроза настання реального наслідку.

Наслідки за змістом:

→ матеріальні

→ нематеріальні

Деякі наслідки неможливо довести (глибина образи особи).

Різні способи фіксації: альтернативні, визначення виду наслідку, кількісні характеристики.

Вадою є надмірне вживання оціночних понять (істинна шкода).

У деяких випадках наслідок не описується взагалі.

Кримінально-правове значення наслідку:

- обов’язкова ознака матеріального складу злочину.

Якщо наслідок не є ознакою, то він виступає обтяжуючою обставиною (ст.67).

Причиновий зв'язок:

Причина → наслідок

Необхідна умова → наслідок

- вид об’єктивного зв’язку.

Один і той же наслідок може зумовлюватись різними чинниками (може не бути безпосереднього зв’язку між дією і наслідком.)

Перші спроби обґрунтування кримінальної відповідальності з допомогою причинного зв’язку відбулися у 19 ст.

Італійські юристи теорія виключної причинності:

- результат має бути виключно із злочинних дій

- особа має усвідомлювати можливість настання такого результату.

- Причинний зв'язок тільки з безпосереднього діяння.

Теорія еквівалентності (- розширює межі відповідальності):

- дії особи – обов’язкова умова настання наслідку.

Теорія адекватної причинності (- звужує межі відповідальності):

- визнання причинним такого зв’язку, який є типовим (типовість визначається на основі досвіду)

- суддя не може мати всезагальний досвід

Теорія необхідного спричинення

- надає значення ознаки складу злочину необхідному причинному зв’язку, а не випадковому.

Фесенко:

→ діяння має передувати наслідку у часі.

→ діяння повинне містити в собі неминучість або реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків.

→ в конкретних умовах ця можливість породжує дійсність, яка породжує наслідок.

Діяння є причиною суспільно небезпечного наслідку.

→ теорія непридатна для випадків, коли наслідок зумовлюється певною кількістю факторів.

Випадковість – продовження (доповнення) необхідності.

Причинність: причина(головний фактор), умова, наслідок.

Причиновий зв'язок: зв'язок породження, генетичний.

Механізм породження наслідку може мати різні форми:

- діяння породжує інше явище чи процес

- діяння породжує наслідок

- суспільно небезпечний наслідок породжується зусиллями декількох суб’єктів.

- наслідок зумовлюється поєднанням сил природи і т.д.

Суб'єкт злочину

«Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру» від 03.06.2005 №7.

«Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх»

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа (п. 1 ст. 18 КК).

Ознаки загального суб'єкта злочину:

1) Лише фізична особа.

2) Осудна особа.

3) Вік, з якого може наступати кримінальна відповідальність.

В КК передбачено поняття особи винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

Поняття суб'єкта злочину з одного боку є 1-ю із обов'язкових складових складу злочину, а у цьому сенсі характеризує особу як таку, що може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Поняття особи винного застосовується в процесі індивідуалізації особи

Враховується:

- Стан здоров'я.

- Сімейний стан.

- Матеріальний стан.

- Поведінка до і після вчиненого злочину.

Суб'єкт - фізична особа (людина).

В ст. особливої частини конкретизується спеціальний суб'єкт.

Не може бути суб'єктом: тварина, юридична особа, рослина, покійник.

Актуальним є питання про визнання суб'єктом злочину юридичну особу

Суб'єкт злочину - особа осудна (ч. 1 ст. 19 КК).

Осудність - здатність усвідомлювати свою поведінку та наслідки.

Осудність встановлюється на момент вчинення злочину.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким виповнилось 16 років (ст. 22 КК).

В деяких випадках з 14 років.

Інші вікові обмеження, пов'язані з особливостями професії, соціальним статусом (за військові злочини з 18 років).

Особа повинна досягти вказаного в законі віку до вчинення злочину.

Вік не може встановлюватися довільно, потрібне обґрунтування.

Іран - з 6 років.

Ірландія - з 7 років.

Франція - з 13 років.

Японія - з 14 років.

Законодавець має на увазі календарний облік часу.

Відлік ведеться від дня народження - з наступного дня.

Вік неповнолітнього встановлюється за документами, або шляхом судово-медичної експертизи, якщо не модна встановити, то днем народження вважається останній день року, визначеного експертом.

Розумова неповноцінність

Ст. 434 КПК судово-психіатрична.

Така особа діє невинувато.

ст. 19 КК

Неосудність - стан, за якого особа під час вчинення суспільно-безпечного діяння була неспроможна усвідомлювати свої дії, внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового порушення стану психіки, недоумства чи інших психічних відхилень.

Біологічний критерій неосудності - психічні відхилення.

Тимчасові психічні порушення:

- патологічне сп'яніння.

- патологічний афект.

- марення.

- гострі реактивні психози.

Недоумство характеризується як правило вродженою відсутністю розумової діяльності (олігофренія) або набутої (деменції).

Форми: ідіотія, дебільність.

- тяжкі форми психопатії.

Критерії:

· Інтелектуальний (нездатність усвідомлювати свої дії).

· Біологічний (нездатність керувати діями).

Неосудність встановлюється у зв'язку з вчиненням суспільно-небезпечного діяння.

- встановлюється на момент вчинення злочину.

Діяння, вчинене в стані неосудності не є злочином

Неосудність встановлюється судом.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності.

- можуть буди застосовані примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК).

• надання амбулаторної допомоги.

• госпіталізація до спеціального закладу (з звичайним/посиленим/суворим наглядом).

Якщо особа вчинила злочин в стані осудності, а потім захворіла, то вона не підлягає покаранню (ч. 3 ст. 19 КК).

ст. 20 обмежена осудність.

Особи з психічними розладами лише піддаються впливу антигромадського елементу.

Критерії обмеженої осудності:

• біологічний (медичний).

• психологічний (юридичний).

Постанова ПВСУ «Про застосування судами примусових заходів …»

До осіб обмежено осудних може застосовуватись тільки надання амбулаторної психіатричної допомоги.

ЗУ (22.02.00) "Про психічну допомогу"

Психічний розлад - родове поняття.

За медичними критеріями неможливо розмежувати стани осудності і обмеженої осудності.

Юридичний критерій:

Неможливість особою усвідомлювати свої дії повною мірою.

Суд повинен враховувати стан обмеженої осудності.

- не у всіх випадках враховується для пом'якшення відповідальності.

Ознаки загального суб'єкта злочину:

- фізична особа.

- вік.

- осудність.

Спеціальний суб'єкт: + спеціальна ознака

Ознаки:

- громадянство.

- посада.

- характеристика виконуваної роботи (сфера діяльності).

- вік.

- тощо.

Спеціальні суб'єкти - виконавці злочину. Інші співучасники можуть бути не наділені ознаками спеціального суб'єкта.

6. ст. 21 КК.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння підлягає кримінальній відповідальності.

Стан сп'яніння пов'язується із вживанням алкогольних, наркотичних і токсичних речовин.

п. 13 ч. 1 ст. 67 КК - сп'яніння - обтяжуюча обставина.

Залежно від характеру вчиненого злочину суд може визнати сп’яніння обтяжуючою обставиною або ні.

Патологічне сп'яніння - стан, який виключає осудність.

В ст. 21 КК йдеться про фізіологічне сп'яніння

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте