Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 15 из 17Следующая ⇒

Світовий розподіл праці є рушійною силою інтеграційних проце­сів. Кожна держава самостійно з'ясовує для себе шляхи спеціалізації та інтеграції до світового господарства. Світова історія є чергуванням інте­граційних і дезінтеграційних процесів у розвитку суспільства.

Процес інтеграції як економічне явище, сутність якого полягає у взаємному пристосуванні й об'єднанні національних господарств декількох держав з однотипним соціально-економічним устроєм, є об'єктивним наслідком посилення взаємозалежності процесів еко­номічного життя.

Економічна інтеграція - це об'єктивний, усві­домлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містить потенціал само­регулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний по­діл праці.

Передумовами економічної інтеграції є: близькість рівнів економічного розвитку та ступеня ринкової зрілості країн, що ін­тегруються; географічна близькість країн; спільність економіч­них та інших проблем країн у галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо; ефект «доміно» – після того як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об’єднання, інші країни, які залишилися за його межами, зазнають труднощів, пов’я­заних з переорієнтацією економічних зв’язків із країнами, які входять до угруповання.

Цілями економічної інтеграції є:

- використання переваг еконо­мічного масштабу (розширення ринків);

- створення сприятливого зовнішньополітичного середовища;

- вирішення завдань торго­вельної політики;

- структурна перебудова економіки;

- підтримка нових галузей національної промисловості.

Наукова думка виділяє два шляхи входження країни до світового гос­подарства.

Перший шлях – еволюційний з поступовим виді­ленням специфічних природних та штучних економічних ресурсів, яких у даний час потребує суспільство. Цей шлях базується на інстинктах са­мозбереження, еволюційному розвитку потреб людства та науково-тех­нічному прогресі: Європейський союз, зона вільної торгівлі США, Канади, Мексики, Азійсько-Тихоокеанська економічна рада, 1989р.

Другий шлях – прискорена інтеграція, основним методом реалізації якої є загарбницькі ві­йни або їх загроза з обов'язковою вимогою формування міжнародних та міжтериторіальних об'єднань з примусовим перерозподілом ресурсів.

Інтеграційні об'єднання в світі розрізняються за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості. Для України особливий інте­рес становлять принципи утворення зони вільної торгівлі та створення митного союзу.

Першою, найпростішою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Преференційні угоди передбачають збереження наці­ональних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється.

Другою формою інтеграції є зона (асоціація) вільної торгівлі (ЗВТ), що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів.

ЗВТ є торговельним режимом, який не забирає у її країн-членів жодної частки їхнього національного суверенітету, неза­лежності їхньої зовнішньоторговельної політики. ЗВТ не започа­тковує незворотних інтеграційних процесів між країнами.

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз (МС). Це узгоджена від­міна групою країн національних митних тарифів і введення спі­льного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулю­вання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами і послуга­ми, повну свободу пересування їх всередині регіону.

Країни-члени МС вже не виступають у міжнародних торгове­льних відносинах як самостійні суб'єкти, вони втрачають частку свого національного суверенітету. Щоб управляти єдиним зов­нішнім митним тарифом, країни-члени МС змушені впровадити спільну зовнішньоторговельну політику. Більше того - МС має значний вплив на формування бюджету країн-членів, розподіл митних надходжень тощо. Для їх адміністрування найчастіше (але не завжди) запроваджується спільний наднаціональний ор­ган, якому надаються повноваження щодо розподілу чи викорис­тання митних надходжень відповідно до рішень країн-членів.

Митний союз перетворюється на спільний ринок (СР), коли країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тіль­ки товарів і послуг, а й факторів виробництва - капіталу, робочої сили. Свобода пересування робочої сили не передбачає запровадження безвізового режиму перетину кордону, проте впрова­дження умов, за яких кожен громадянин кожної із країн-членів СР має рівні умови щодо найму на роботу в будь-якій країні, постій­ного побуту, соціального захисту тощо. Фактично країни СР створю­ють конфедеративне утворення, яке разом з економічним розвит­ком еволюціонує до передачі більших повноважень наддержавно­го органу і ще більшого обмеження національного суверенітету.

На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного та валютного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного рин­ку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за еконо­мічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації.

Перехід до «вищої» форми можливий лише за умови досяг­нення помітного прогресу у вирішенні всіх проблем, характер­них для «нижчих» форм, а також послідовного вдосконалення реалізації політики, спрямованої на отримання вигод усіма країнами-учасницями об'єднання. Це спонукає до посилення не ли­ше економічної, але й політичної інтеграції, а з тим - формуван­ня політичного союзу.

Активне залучення нашої держави до європейських інтеграційних утворень є стратегічною метою зовнішньої політики. Вибір України на користь євроінтеграційного курсу є обґрунтованим і закономірним, оскільки Україна:

- історично є складовою християнської макроцивілізації;

- поєднує в національній ментальності східно - та західнохристиянські цінності.

Рух України до Євросоюзу вмотивований не лише притяга­льною силою його економіки та стандартів життя. ЄС, крім того, неухильно наближається до формування демократичної форми національно-територіа­льного устрою у вигляді федерації.

Головною перевагою європейської моделі феде­рації над євразійською (найбільш послідовно реалізованою в СРСР) є можливість поєднувати інтереси усіх суб'єктів інтег­раційного процесу, не нівелюючи національну ідентичність народів, не асимілюючи їх зусиллями макроетносу.

Приєднання України до Євросоюзу може спри­яти вирішенню ключових завдань:

- збереженню державності, створенню сприятливих умов для подальшого національно-культурного розвитку;

- підключенню до загальноєвропейських економічних ринків і комунікацій.

Проте процес входження України до Європейського Союзу є довготривалим та непростим і вимагає проведення багатьох ре­форм, що допоможуть розвивати економіку на якісно новому рі­вні та поступово досягати європейських стандартів життя. На сьогоднішній день інтеграція до ЄС є неможливою, оскільки об­сяг ВВП на душу населення в Україні становить 2 274 дол. США проти 31 026 дол. США у країнах ЄС, і гіпотетичне приєднання України матиме негативні наслідки, перш за все, для економіч­ної ситуації в Євросоюзі та Єврозоні зокрема.

Побоювання в ЄС пов'язані і з небезпекою напливу відносно дешевої робочої сили з України, що поставить в скрутне стано­вище уряди багатьох країн ЄС (особливо Німеччини, Бельгії, Франції), де рівень безробіття протягом останніх років невпинно зростає, як наслідок збільшується тягар соціальних витрат, роз­мір дефіциту бюджету.

З багатьма суттєвими ризиками стикнеться й Україна у ре­зультаті інтеграції до єдиного загальноєвропейського простору:

- фінансовий тягар внесків країни-члена ЄС

- зростання конкуренції з боку розвину­тих фірм європейських країн,

- згортання низки галузей вітчизня­ного виробництва,

- ліквідація неконкурентоспроможних підпри­ємств,

- соціальні наслідки тощо.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов