Принципи Європейського договірного права (Principles of European contract low)

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 7Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Принципи європейського договірного права являють собою приватну ініціативу, і внаслідок цього вони не є ні національним, ні наднаціональним, ні міжнародним правом. Однак це не означає, що положення Принципів не мають юридичної сили. Принципи мають статус "м'якого закону". Термін "м'який закон" ("soft law") є загальним поняттям для всіх видів норм, дотримання яких не забезпечується примусово від імені держави, але вони розглядаються в якості цілей, які повинні бути досягнуті. Основне призначення Принципів - служити першим проектом частини майбутнього Європейського ЦК.

перше десятиліття ХХІ століття для «європеїзації» контрактного права ознаменовано завершенням робіт з утворення «Принципів європейського договірного права». Хоча ці Принципи в академічних колах справедливо оцінюється як «загальне ядро Європейського контрактного права» [24], ухвалення компетентними інституціями ЄС приписів, що містяться у цьому документі як імперативних норм з різних причин затримується. Отже, Принципи не набули імперативності і належать до «м’якого права» (soft law) або європейського lex mercatoria. Основні зусилля з уніфікації договірного права нині спрямовані на реалізацію величезного наукового проекту з розробки особливої частини Європейського Цивільного кодексу.

Новітня історія «європеїзації» контрактного права демонструє наступну логіку зближення інститутів договірного права європейських країн. Найбільш успішною виявилася європейська уніфікація колійних норм, яка з ухваленням Регламенту «Рим І» набуває не тільки нових форм, а й нового змісту – посилення механізму захисту прав споживачів як учасників контрактних правовідносин. «Європеїзація» контрактного права у формі кодифікації його матеріальних і процесуальних норм має істотні ознаки кризи: розробка проекту Європейського Цивільного кодексу затримується ті проекти кодексів, що розроблені – кодексів не реалізуються; «Принципи європейського договірного права» не зазнали належного застосування у контрактній практиці, про що свідчить судова практика; Європейські інституції застосовують авторитарні методи управління процесом уніфікації договірного права, що отримало опір з боку ініціаторів кодифікаційного процесу – академічних юристів. Причини кризових явищ в «європеїзації» договірного права різнопланові: юридико­технічні, соціо­культурні, економічні тощо. Але головна фундаментальна причина – політична. Доля подальшого зближення інститутів договірного права залежатиме від остаточного обрання або конфедеративної, або федеративної моделі Євросоюзу.

Попри всі розбіжності у підходах до уніфікації європейського контрактного права у формі його кодифікації «європеїзація» договірного права успішно здійснюється у формі його гармонізації, яка має набути її вищої форми правової аккультурації. З огляду на справжні причини кризи кодифікації європейського контрактного права Україна має переглянути свою концепцію адаптації законодавства до права ЄС і розгорнути широкомасштабну програму гармонізації свого приватного права з європейським правом. Особливе місце в цьому процесі займатиме реформування юридичної освіти в Україні з орієнтацією на підготовку юристів­компаративістів.

9. Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов´язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов´язань, він лише зазна­чає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов´язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи де­кількох. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов´язання, а і є підставою їх зміни чи припинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов´язання виника­ють з підстав, передбачених ст. 11 цього Кодексу, а саме:

1) із правочинів (у тому числі договорів), як передбачених за­коном, так і не передбачених законом, але таких, що не супере­чать йому;

2) з актів органів державної влади або органів місцевого само­врядування;

3) внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої, інтелектуаль­ної діяльності;

4) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбан­ня або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5) внаслідок інших дій громадян та організацій;

6) внаслідок подій, з якими закон пов´язує настання цивіль­но-правових наслідків.

Основною підставою виникнення зобов´язань є договір. Не ви­падково поняття «договір» і «зобов´язання» інколи ототожню­ють.. Договори це лише частина зобов´язань. Договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виник­нення, зміну чи припинення цивільних прав та обов´язків. На підставі договору можуть виникати зобов´язання між різними суб´єктами: а) фізичними особами; б) юридичними особами;´ в) фізичними і юридичними особами.

Окрім договорів, підставою виникнення зобов´язань можуть бути також односторонні правочини. Наприклад, публічна обіцянка сплатити винагороду за надання інформації щодо осо­би, яка вчинила тяжкий злочин, породжує обов´язок сплатити винагороду. У ЦК України перелік зобов´язань, що виникають з односто­ронніх позитивних дій, значно розширений. До них віднесено: вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; рятування здоров´я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Підставою виникнення зобов´язань можуть бути також адміністративні акти, якщо вони тягнуть за собою настання цивільно-правових наслідків. З розширенням ринкових засад в економіці їх питома вага в загальному обсязі підстав виник­нення зобов´язань значно зменшується. Досить часто трапляються випадки, коли адміністративні акти не безпосередньо створюють зобов´язання, а у сукупності з іншими підставами (адміністративний акт і договір).

Зобов´язання виникають також внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва а також винаходів та інших результатів творчої діяльност і. В результаті таких юридичних фактів автори творів набувають перед­бачені законом суб´єктивні права. Усі інші фізичні та юридич­ні особи зобов´язані утримуватися від порушення суб´єктивних прав авторів, винахідників. Такі зобов´язальні правовідносини мають абсолютний характер.

Заподіяння шкоди та інші неправомірні дії, як наприклад, на­буття, збереження чужого майна без достатніх підстав, створен­ня небезпеки (загрози) життю і здоров´ю фізичних осіб, а також їх майну та майну юридичних осіб. Їх інколи їх називають зобов'язаннями із правопорушення або деліктними зобов'язаннями — найпоширеніший вид недоговірних зобов'язань. Це зобов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немай-нових прав абсолютного характеру і мета яких — забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Події, з якими законодавець пов´язує цивільно-правові на­слідки, самі по собі не породжують зобов´язань, але є підста­вами виникнення обов´язків в рамках певних вже визначених зобов´язань. Так, пожежа, як страховий випадок, зобов´язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику в ме­жах раніше укладеного ними договору.

Підставою виникнення зобов´язань може бути і судове рішен­ня. Так, якщо відповідно до ст. 10 ГПК України сторони пере­дадуть на розгляд господарського суду врегулювання розбіж­ностей, які виникли при укладанні договору, то рішення суду породжує обов´язок сторін укласти договір на визначених судом умовах.

10. Сторони в зобов'язанні

Сторонами в зобов'язанні є кредитор і боржник.Кредитор — це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором.

Боржник — протилежна сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її іменують боржником. Кредитора зазвичай називають активною стороною в зобов'язанні, а боржника — пасивною.

Як правило, кожна із сторін зобов'язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь в зобов'язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов'язання називаються зобов'язаннями із множинністю осіб.

Розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб. Активною множинністю буде зобов'язання з кількома кредиторами, пасивною — з кількома боржниками, змішана множинність означає, що в зобов'язанні беруть участь кілька осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора.

Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов'язанні.

Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія);

- правонаступництва;

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем;

- виконання обов'язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором.

Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов'язаннях, в зобов'язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.

Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але якщо порука чи застава виконання зобов'язання забезпечували, то вони при цьому припиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров