Сутність універсалістської концепції історико-культурного процесу.

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 6Следующая ⇒

Сутність універсалістської концепції історико-культурного процесу.

16.Вісьовий час Карла Ясперса.

«Осьовий час» - це незвичне і неповторне явище. Коли детально дізнаєшся про нього то розумієш, що саме воно пояснює, що відбувалося на Землі для того, щоб людина стала такою, якою вона є зараз. «Осьовий час» був переломним моментом в історії. Зараз це можна назвати «відкриттям очей» на речі, які відбуваються навколо людства.

Карл Ясперс – видатний буржуазний мислитель, філософія якого отримала широке розповсюдження у західній Німеччині та інших капіталістичних країнах. Він написав понад 40 крупних праць і майже 400 статей по філософським і політичним питанням

У післявоєнні роки Ясперс – один із духовних лідерів Германії. Він звертається до співвітчизників не тільки у своїх книгах и статтях, а й у виступах по радіо, і всюди його головна думка – як врятувати людство від тоталітаризму, цієї головної небезпеки ХХ століття, що ввергає людей у кроваві революції і винищувальні війни

Помер філософ 26 лютого 1969 року, доживши до глибокої старості, хоча його хвороба постійно прогнозувала йому коротке життя.

«Осьовий час» Ясперса – це священна епоха світової історії. А священна історія тому і священна, що хоча вона і відбувається на землі, але корні і смисл її – неземні. Навпаки, для віруючої людини вона сама є останнім тлумаченням усього, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися на Землі. [4, с. 64-92]

«Осьовий час» служить ферментом і масштабом, що зв'язує людство в рамках єдиної світової історії й дозволяє нам чітко бачити історичне значення окремих народів для людства в цілому.

Обгрунтування концепцій локальних цивілізацій в працях Данилевського,Шпенглера,Тойнбі

Класичними представниками такого, некласичного розуміння історичної реальності і є передусім прибічники цивілізацій -ного напряму в світовій історії філософії кінця XIX — першої половини XX ст.: М.Я.Данилевський, О.Шпенглер та А.Тойнбі.Данилевський, по суті, вперше розглянув проблему цивілізаційної структурованості історії не з позицій європоцентризму — становлення і розвиток однієї і єдиної цивілізації (західноєвропейської) на противагу всім іншим, "доцивілізованим" народам, — а як проблему множинності цивілізацій. Він виділяє в історії людства і групує в чотири категорії дев'ять культурно-історичних типів, що вже сягнули етапу цивілізації, і додає до них ще один, молодший культурно-історичний тип, який ще має сягнути цього рівня — слов'янський. Шпенглер і Тойнбі розвинули цивілізаційну філософію історії і зробили свій істотний внесок у підва­лини нелінійного тлумачення історичного процесу. Однак саму будову нелінійної цивілізаційної філософії історії, що засновувалася б на цих підвалинах, дослідники продовжують зводити і донині, а вивершувати­муть її, судячи з усього, вже наші наступники. Зрозуміло водночас, що, визнаючи відпрацьовану, високу технологію традиційних, класичних методологій історичного дослідження і їхню продуктивність у відповід­ному інтервалі застосовності, обмежуватися нині лише ними вже аж ніяк не можна. Поступаючись класичному філософсько-історичному розумін­ню темпоральних змін суспільства у зрілості, відшліфованості пізна­вальних засобів і досвіду їхнього методологічного використання, не­лінійний підхід до філософського осягнення історії має, проте, і свої істотні переваги.Історичний шлях людства за такого підходу постає не як одноліній­ний і неухильно поступальний рух єдиного суб'єкта — людського су­спільства загалом, а як сукупність самобутніх історичних організмів, бага­толінійний, поліцентричний багатомірний процес надскладної конфігу­рації, перебіг якого аж ніяк не може зводитись до сукупності змін посту­пального характеру. Цивілізації виступають у даному разі як своєрідні макроіндивіди історії, в кожному з яких фокусується, відтворюється, уособлюється відповідною мірою і специфічним саме для нього чином увесь всесвітньоісторичний процес. Тобто як рівноцінні і водночас неповторні монади загальноісторичного рівня, відмінності між якими спри­чинюють багатоманітність, невичерпність і нескінченність людської історії- Відповідно докорінним чином переосмислюються, помітно кон­кретизуючись, поглиблюючись і доповнюючись, існуючі трактування суспільного прогресу. Прогрес вбачається за нелінійного розуміння історії не лише в невпинному і нескінченному просуванні в одному й тому ж "оптимізуючому" напрямку одного, уніфіковано тлумаченого надсуб'є-кта за вектором "від менш досконалого — до досконалішого", але не меншою мірою — у саморозвитку, самовизначенні, самоудосконаленні і самоздійсненні кожною з цивілізацій своїх, лише їй притаманних за­датків, здатностей, здібностей і можливостей. І завдяки цьому — в одно­часній актуалізації, відтворенні та відкритті для себе заново, збагаченні своїм, властивим саме для відповідної цивілізації, екзистенцій ним дос­відом філогенетичних загальнолюдських, архетипних структур і ціннос­тей, які в онтогенезі кожної з цивілізацій збагачуються новими й нови­ми смисловими відтінками.

Головні культурно –історичні епохи

Античний період

На розвиток і становлення культури важливий вплив мав період античності (VI – V ст. до н.е. – II ст. н.е.). Греки створили досконалу, для свого часу, систему освіти, що сформувала людину як особистість з чітко визначеними ціннісними орієнтаціями. У них перевагу надавали гуманізму, зверненя уваги на внутрішній світ людини. Ідеали людини стають провідними у культурному процесі. В період античності виділяють такі типи періодів розвитку культури: 1. Гомерівська Греція (IX – XI ст. до н.е.) 2. Архаїчна Греція (VII – VI ст. до н.е.) 3.Класична Греція (V – кінець IV ст. до н.е.) 4. Еллінізм (кінець IV – I ст. до н.е.

Середньовіччя Епоха середньовіччя поділяється на:1. Темні віки (IV- VIII ст.)2. Раннє середньовіччя (VIII- XII ст.)3. Пізнє середньовіччя (XIII- XV ст.)

16.Вісьовий час Карла Ясперса.

«Осьовий час» - це незвичне і неповторне явище. Коли детально дізнаєшся про нього то розумієш, що саме воно пояснює, що відбувалося на Землі для того, щоб людина стала такою, якою вона є зараз. «Осьовий час» був переломним моментом в історії. Зараз це можна назвати «відкриттям очей» на речі, які відбуваються навколо людства.

Карл Ясперс – видатний буржуазний мислитель, філософія якого отримала широке розповсюдження у західній Німеччині та інших капіталістичних країнах. Він написав понад 40 крупних праць і майже 400 статей по філософським і політичним питанням

У післявоєнні роки Ясперс – один із духовних лідерів Германії. Він звертається до співвітчизників не тільки у своїх книгах и статтях, а й у виступах по радіо, і всюди його головна думка – як врятувати людство від тоталітаризму, цієї головної небезпеки ХХ століття, що ввергає людей у кроваві революції і винищувальні війни

Помер філософ 26 лютого 1969 року, доживши до глибокої старості, хоча його хвороба постійно прогнозувала йому коротке життя.

«Осьовий час» Ясперса – це священна епоха світової історії. А священна історія тому і священна, що хоча вона і відбувається на землі, але корні і смисл її – неземні. Навпаки, для віруючої людини вона сама є останнім тлумаченням усього, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися на Землі. [4, с. 64-92]

«Осьовий час» служить ферментом і масштабом, що зв'язує людство в рамках єдиної світової історії й дозволяє нам чітко бачити історичне значення окремих народів для людства в цілому.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману