Поняття, ознаки та структура правозастосовчого акта.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 8Следующая ⇒

акт застосування права - це правовий акт компетентного органу або посадової особи, прийнятий на основі юридичних фактів

і норм права, який визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб. Діяльність правозастосовчих органів завершується оформленням відповідного акта, який фіксує прийняте рішення і надає йому офіційного значення і вольового характеру.

Правозастосовчий акт має ряд особливостей: його можуть приймати компетентні органи держави; він має індивідуально визначений (персоніфікований)характер;

не може мати зворотної дії в часі; S має встановлену законом форму.

Акти застосування права класифікують за різними критеріями:

> за суб'єктами прийняття: а) акти державних органів (акти глави держави; суду, контрольно-наглядових органів, акти уповноважених органів громадських об'єднань; б) акти недержавних органів (рішення органів місцевого самоуправління);

> за значенням: а) основні (вирок суду); б) допоміжні (готують видання основних, напр., постанова про притягнення особи в якості обвинуваченого);

> за характером правового впливу: а) регулятивні (наказ про підвищення по службі); б) охоронні (постанова про відкриття кримінальної справи);

> за формою: а) окремий документ (укази, вироки, рішення, накази та ін.) - це юридична форма; б) резолюція на матеріалах справи; в) усна форма та письмова форма;

> за характером юридичних наслідків:

•а) правоконстатуючі (правопідтверджуючі);

б) правовстановлюючі;

•в) правозмінюючі; г) правоприпиняючі.

Правозастосовчий акт і нормативний акт мають багато спільного, але разом з тим суттєво відрізняються. Акт застосування норм права виступає як один із засобів державного керівництва і засіб вирішення юридичних справ, що виконує функції індивідуального регулювання поведінки суб'єктів в конкретних правових відносинах, видається у певній формі і передбаченому законом порядку, має юридичну силу і забезпечується відповідними засобами кола осіб, характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації, тобто це правовий акт, який містить норми права і спрямований на регулювання суспільних відносин. Як видно з вищенаведених визначень, вони мають ряд спільних рис:

1) це правові акти;

2) приймаються і забезпечуються компетентними органами;

3) мають владний характер.

Від нормативного правозастосувальний акт відрізняється такими рисами:

4) застосовується на основі нормативного;

5) має конкретний, персоніфікований характер;

6) не є джерелом права;

7)виступає як юридичний факт.

Класифікація актів застосування права.

Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями.

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором обвинувального висновку);

2) усний акт (виклик понятих);

3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками міліції табельної зброї або застосування жестів міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

1) колегіальні;

2) одноособові.

За суб'єктами прийняття:

• акти парламенту;

• акти глави держави;

• акти виконавчих органів;

• рішення загальних судів;

• акти арбітражу;

• акти нотаріату;

• акти прокурорського нагляду;

• акти місцевих (муніципальних) органів влади;

• акти керівників підприємств, військових частин тощо;

• акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти застосування норм права приймаються практично всіма органами держави.

За юридичною формою:

• укази;

• постанови;

• розпорядження;

• накази;

• ухвали (суду та ін.);

• протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):

1) регулятивні -- офіційно підтверджують або визначають права та обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні — встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові;

2) адміністративно-правові;

3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних).

За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина Г.);

4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

- основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення суду);

- допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):

ДОЗВІЛЬНІ

зобов'язуючі

заборонні

Поняття та різновид тлумачення права

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі вста­новленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

з'ясування

роз'яснення

- розкриття значення юридичних норм «для себе»

- розкриття значення юридичних норм «для інших»

Якщо з'ясування не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є викладом змісту державної волі і вираження її зовні.

Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права:

- правильне і однакове розуміння;

- правильне і однакове застосування.

69. Види тлумачення права за суб’єктами

Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт — особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов'язковість і компетентність неоднакові. Залежно від суб'єктів тлумачення має різні юридичні наслідки.

За суб'єктами і юридичними наслідками розрізняють:

Офіційне тлумачення

- роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним).

Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників

Неофіційне тлумачення

- роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним.

Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосувалчі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.

Способи тлумачення права.

Способи (методи) тлумачення — це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення:

1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недпустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;

2) системне тлумачення — це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання;

3) історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-поріяняльне) — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Важливим є урахування соціально-економічних і політичних факторів, які обумовили ініціативу і раму появу акта, процесу його обговорення — парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте