Лютого (27 лютого) — 12 греків, будівників соборної Успенської церкви Києво-Печерської лаври

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 88Следующая ⇒

Предивним способом був побудований храм Києво-Печерського монастиря — собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Будувався він по волі і промислу Самого Господа Бога і за молитвами першозасновників святої Печерської обителі — преподобних Антонія і Феодосія.

Та спочатку перенесемося в землю варязьку, де в XI ст. жив князь Африкан і було в нього два сини Фріанд і Шимон. Саме Шимон і буде причетним до цього величного будівництва. Після смерті батька він змушений був покинути варязьку землю і по волі Божій опинився в Києві у благовірного князя Ярослава Мудрого. Шимон був прийнятий з великими почестями і любов’ю й переданий до князівського сина Всеволода. Жив він у пошані й достатку і був у Всеволода за старшого.

Та сталася біда — на Київську землю напали половці. Сини Ярослава Мудрого — Ізяслав, Святослав та Всеволод стали на захист своєї Батьківщини. З останнім на ратний бій виступив і його вірний княжич Шимон. Але перед походом молоді князі звернулися в Києво-Печерський монастир до преподобного Антонія за благословенням. Та невтішні вісті повідав їм печерський старець: військовий похід буде невдалим, багато буде вбитих, багато потонуть у річці, князі втечуть з поля бою. Шимону він передрік спасіння і те, що після смерті він буде похований у церкві, яка буде збудована тут, в обителі. Так воно й сталося.

Битва завершилась гіркою поразкою київських князів. Шимон був тяжко поранений, але лежачи на полі бою, щиро молився до Господа і преподобних Антонія і Феодосія про своє спасіння. Божественною силою він був перенесений до Києва і оздоровлений. Пішов у Печерську обитель і про всі події розповів святому Антонію.

А ще повідав йому, що в свій час його батько Африкан вдома зробив хрест висотою з 10 ліктів із зображенням розіп’ятого на ньому Спасителя, на якого надів дорогоцінний золотий пояс, а на голову — золотий вінець. За існуючим переданням довжина пояса була 108 або 118 см. Шимон, залишаючи батьківщину, забрав і пояс і вінець. Але тоді ж почув голос, що лунав від розіп’ятого Христа:

«Не смій, чадо, покладати цей вінець на свою голову. Візьми й занеси його на місце, де буде споруджуватися церква на честь Моєї Матері. Віддай його преподобному, нехай почепить над Моїм Престолом».

На путі до Києва Шимону було видіння на небі, і він почув голос: «Таку церкву преподобний побудує в ім’я Божої Матері таких розмірів, як ти бачиш: 20 оцих поясів в ширину, 30 в довжину і 50 — у висоту, і в тій церкві ти упокоїшся». Розповівши все це преподобному Антонію, Шимон передав йому і пояс і вінець.

Святий старець возніс хвалу всемогутньому Богу і сказав Шимону: «Чадо! Тепер ти більше не звешся Шимон. Симон буде ім’я твоє!». І тут же покликав до себе преподобного Феодосія і, показуючи на нього, промовив:

«Ось хто збудує церкву, яку показав тобі Господь».

Пізніше на велике прохання Симона, знаючи також, що він в цій церкві буде похований, Феодосій дав йому молитву, яку й тепер вкладають у руки померлим.

Тим часом у Печерську обитель до Києва прийшло з Царгорода четверо майстрів церковних і стали запитувати преподобних: «Де ж хочете закласти церкву?». А ті відповідають: «Там, де Господь вкаже місце». Здивувалися майстри, що преподобні знають час своєї смерті, а не знають, де церкву будувати, а вже ж і золото на неї дали. Зібрали преподобні всю братію та й просять греків розповісти, як воно все було. А ті й кажуть:

«Якось вранці, коли ми ще спали, прийшли до нас вродливі скопці та й повідали, що зве нас Цариця Небесна до храму у Влахернах. Прибули ми, поклонились Їй, а Вона й каже: «Хочу збудувати собі церкву на Русі в Києві і велю вам (це зробити). Тож беріть собі золота на три роки… Посилаю вас до Антонія і Феодосія… Цей Антоній тільки поблагословить вас та й відійде навіки, а Феодосій піде на другий рік після нього… Прийду ж бо сама подивитися церкву і в ній хочу жити». І передала з нами мощі святих мучеників Артемія і Полієвкта, Леонтія, Ананія, Арефи, Якова, Теодора, кажучи: «Це покладіть в основу». Ми ж запитали Її: «А яке ж ім’я церкві?» Вона сказала, що своїм іменем хоче назвати: «Богородична церква буде» і дала нам ікону з собою. На завершення розмови Вона сказала: «За міру поклала я пояс Сина Мого за Його повелінням».

Отож постало питання визначення місця для побудови храму. Святий Антоній вирішив три дні молитися і мати надію на Господа. Вночі йому з’явився Господь, промовляючи: «Отримав ти благодать переді Мною».

І тоді Антоній почав просити: «Нехай ранком по всій землі буде роса, а на місці, що зволиш освятити, нехай буде сухо».

І зранку таки ж знайшли те сухе місце, де й тепер стоїть Свято-Успенський собор. На другу ніч Антоній просив навпаки, щоб лише на тому місці була роса. Так воно й сталося. Третього дня Антоній щиро дякував Господу за все та виміряв золотим поясом і довжину і ширину. И одразу на те місце впав вогонь з небес і спалив там всі дерева та утворив видолинок.

Ішов 1073 рік. Місце для будівництва було готове. На той час у Києві вже княжив Святослав Ярославич. Він землю віддав під церкву і сам копав канави під фундамент, і сто гривень золота пожертвував на будівництво.

Преставився Господу преподобний Антоній, і все управління будівництвом перейшло до Феодосія. Під стіни храму були покладені мощі святих мучеників. Коли ж стіни були зведені, то й преподобний Феодосій перейшов на небо до райських осель. Відійшли від землі великі святі Києво-Печерські, але душею вони все одно перебували разом з братією і весь час підносили до Всемогутнього Бога свої молитви за завершення будівництва цього величного храму. Завершальні роботи вже відбулися за ігуменства преподобного Стефана.

Минуло немало часу, і з Царгороду знову прибули греки, на цей раз іконописці.

Ігуменом Печерської обителі тоді вже був преподобний Никон. Дивною була їхня промова до ігумена:

«… Хочемо судитися: нам показали малу церкву і ми домовились… а ця церква дуже велика, візьміть ось ваше золото, а ми повертаємося до Царгорода».

Ігумен запитав: «Хто ж ті люди, що домовлялися з вами?»

Іконописці описали їх зовнішній вигляд і назвали імена: Антоній і Феодосій. Тоді ігумен Никон відповів: «Не можу вам їх показати, бо ще десять років тому вони відійшли з цього світу». А як показали їм ікону преподобних засновників Печерської обителі, то ті поклонилися до святого образа і промовили: «Воістину — це вони».

Іконописці почали каятися у своєму гріху та розповіли про свої пригоди на шляху до Києва. Виявилось, як прибули вони на човнах до Канева, то побачили цю церкву на висоті і запитали супровідників, що то за церква. А ті відповіли, що то Печерська, яку вони мали розписувати. Розгнівалися греки, що вона надто велика, і мали намір повертатися назад. Та велика буря вночі піднялася, а на ранок, коли вони прокинулися, то вже були біля Трипілля, і човни самі йшли проти течії. Тож цілий день вони їх утримували біля берега і гнів їхній не гамувався. Вночі їм знову було видіння тієї церкви і чудесної ікони з грізним попередженням. Коли ж човни знову самі пішли проти течії — виходу вже не було. Греки просто підкорилися силі і волі Божій.

Так вони опинились на Святій Печерській горі і здійснили чудесні розписи величного Свято-Успенського Печерського собору. Прикрашаючи його, талановиті іконописці прикрашали свої душі високим подвижницьким життям. Адже робили вони ці розписи з постом і молитвою неперестанною, і Божа благодать була завжди з ними.

По завершенні робіт всі славили Господа і Його Пречисту Матір та преподобних Антонія і Феодосія. А всі будівничі майстри та іконописці залишилися в монастирі та й скінчили тут своє земне життя в глибокій старості. Їх святі мощі спочивають разом у Ближніх печерах, а пам’ять відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 вересня (11 жовтня).

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности