Короткий термінологічний словник

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 7Следующая ⇒

Анкета – тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих

і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

Аномія – стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи

про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.

Валідність (обгрунтованість) інформації – відповідність результатів саме тим явищам

і процесам, які передбачалося дослідити.

Велика соціальна група – численна за складом група людей, об’єднаних для

спільної діяльності, але взаємодія між якими найбільш формальна.

Верифікація – перевірка, емпіричне підтвердження теоретичних положень науки

шляхом зіставлення їх з об’єктами спостереження, чуттєвими даними, експериментом.

Вибіркова сукупність – певна кількість відібраних за суворими правилами елемент

ів генеральної сукупності.

Вибірковий метод – науково обгрунтований підхід, за результатами якого роблять

висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певно

ї частини.

Відхилення (негативний вибір) – небажання індивіда до співробітництва з іншим

індивідом.

Вільне інтерв’ю – тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації

запитань.

Включене спостереження – вид спостереження, за якого дослідник безпосередньо

включений у досліджуваний процес.

Гендерна соціологія – галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації

чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське

існування, співіснування, на особливості соціальної організації.

Генеральна сукупність – обмежений територіально і в часі об’єкт дослідження.

Географічна школа в соціології – натуралістичні вчення, які визнають головним у

розвитку суспільства і народів їх географічне положення і природні умови.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні – обгрунтоване припущення про структуру,

механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта.

Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається в

оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно

значущих подій і фактів.

Громадянське суспільство – сукупність неполітичних відносин, сфера спонтанного

вияву інтересів і волі вільних індивідів та їхніх асоціацій, захищена законами від

регламентації їх діяльності з боку державної влади.

Девіантна (лат. deviatio – ухилення) поведінка – вчинок, дія людини, групи людей,

які не відповідають офіційно встановленим у суспільстві нормам (стандартам,

шаблонам).

Короткий термінологічний словник

Диспозиція особистості – схильність особи до певного сприйняття умов діяльності

та певної поведінки в цих умовах.

Ділова гра – метод пошуку управлінських рішень шляхом імітації прийняття їх в

умовах гри за певними правилами.

Екологічна поведінка – система взаємопов’язаних дій, в яких реалізуються осві-

ченість людини щодо закономірностей функціонування довкілля, бережливе ставлення

до нього.

Екологічна політика – соціальна діяльність, спрямована на забезпечення економ

ічних, соціальних і культурних умов, необхідних для гармонійного буття, збереження

і відтворення довкілля.

Екологічна свідомість – індивідуальна і колективна (суспільна) здатність до усві-

домлення нерозривного зв’язку людини з природою, залежності добробуту людей від

цілісності природного середовища, вміння та звички діяти, не порушуючи зв’язків та

кругообігів у природі.

Економічна активність – вияв індивідуальності, самореалізації особистості у сфері

виробництва обміну та споживання, рівень її економічної взаємодії із зовнішнім середовищем.

Економічна поведінка – система соціальних дій, пов’язаних з використанням

різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих

на отримання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Економічна свідомість – погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання

стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самост

ійності та ін.

Економічна соціологія – міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного

знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та

функціонування.

Економічний інтерес – усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот,

об’єктивні мотиви їх економічної діяльності.

Економічні соціальні ролі – виконувані соціальними суб’єктами функції, які визначаються

їх місцем у системі економічних відносин, пануванням певного типу економ

ічних відносин.

Експертне опитування – різновид опитування, під час якого респондентами є експерти

– спеціалісти у певній галузі діяльності.

Електоральна соціологія – галузь соціологічної науки, яка займається вивченням

політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної

участі в житті соціуму, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політично

ї презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

Емпіричні соціологічні дослідження – одна з форм вивчення дійсності, предметом

аналізу якої є різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби,

інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальност

і у фактах людської свідомості.

Ескалація – поступове розширення, посилення, збільшення, загострення, наприклад:

ескалація кризи, ескалація конфлікту.

Етнічна ідентичність – відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та

культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Етнічний стереотип – стандартизований, стійкий, емоційно насичений,

ціннісно визначений образ, уявлення про певний об’єкт, продукований під впли252

Юрій М.Ф. Соціологія

вом-конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної

спільноти.

Етнос – усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і

має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, усвідомлення

єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у

самоназві (етнонімі).

Етносоціологія – галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних

спільнот (рід, плем’я, народність, нація) з метою з’ясування загальних закономірностей

їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних

відносин.

Завдання соціологічного дослідження – логічно сформульовані настанови, вказівки,

послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізац

ію.

Загальнотеоретична соціологія – вищий рівень достовірного, узагальнюючого

знання про соціальні процеси, формування та розвиток соціальних відносин, законом

ірності соціального життя.

Зайнятість населення – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих

і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Засоби масової інформації – соціальні інститути (преса, радіо, телебачення,

Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення

інформації.

Звичай – встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні

цінності, порушення яких викликає негативні санкції.

Звичка – встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає

негативної реакції.

Зміст праці – узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноман

ітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями,

фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самост

ійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або

відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

Інновація – комплексний процес створення, поширення та використання нового

практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також

пов’язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі.

Інституціалізація – процес виникнення і становлення соціальних інститутів як

ключових структурних елементів суспільства.

Інтерв’ю – цілеспрямована бесіда, мета якої – одержати відповіді на запитання,

передбачені програмою дослідження.

Інтерналізація (інтеріоризація) – засвоєння індивідом вироблених суспільством

і різними групами норм, цінностей, установок, стереотипів, уявлень тощо.

Категорія аналізу – загальні, ключові поняття, які відповідають дослідницьким

завданням.

Комунікація – передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою

сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Конфлікт – соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення

власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення

чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними

цілями.

Короткий термінологічний словник

Кореляція – визначення функціональних зв’язків між двома ознаками соціальних

об’єктів.

Культура – сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретично

ї свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини,

формування особистості.

Культура особистості – сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керу

ється в процесі практичної діяльності.

Макросоціологія – наука про основні структури суспільства, суспільство загалом.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, учасники якої

об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому

спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих

групових цінностей і норм поведінки.

Маргіналізація – втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм

і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Масова інформація – стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно

поширюється на велику аудиторію.

Масова комунікація – систематичне та одночасне поширення однотипних пов

ідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного,

політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оці-

нки і поведінку людей.

Медіація – оптимізація за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішення

проблеми задля припинення конфлікту.

Менеджер – професійний управлінський працівник, який наймається власником

підприємства, компанії тощо для керівництва виробничим процесом, відносинами

між його учасниками.

Метод – головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, обробки та

аналізу даних.

Методика – послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій,

пов’язаних з конкретним методом.

Міграція – процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних

груп, їх переміщення в інший район чи іншу країну, а також переселення з села в

місто або навпаки.

Мікросоціологія – наука, яка вивчає повсякденну поведінку людей.

Модель у соціальному прогнозуванні – спрощене математичне уявлення про певний

суспільний процес.

Модернізація – система науково-методичних засобів дослідження особливостей

і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності соціальних систем до

вдосконалення.

Мотив – свідомий збуджувач поведінки та діяльності людини, спрямованої на

задоволення різноманітних (матеріальних, соціальних, духовних) потреб.

Мотивація трудової діяльності – внутрішня спонука до трудової діяльності з метою

досягнення певних цілей, зацікавленість у такій діяльності.

Надійність інформації – адекватність одержаних результатів дослідження соц

іальній ситуації.

Народність – мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася

історично і передує нації.

Юрій М.Ф. Соціологія

Натуралізм у соціології – напрям у соціології, представники якого прагнуть зрозум

іти соціальне через біологічне, природне. Пояснює розвиток суспільства різними природними

чинниками – кліматичними умовами, географічним середовищем, біологічними

і расовими особливостями людей тощо.

Націоналізм – теорія і практика етнічних відносин, які грунтуються на самоідентиф

ікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяльност

і, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку краї-

ни, традиціями, суспільною психологією тощо.

Національне питання – форма відкритої постановки в суспільстві проблеми розвитку

націй, національних відносин (територіальних, екологічних, економічних,

політичних, правових, мовних тощо).

Нація – особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю

походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури,

що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Норма соціальна – визнане правило, зразок поведінки чи дій індивідів, соціальних

груп.

Нормативний прогноз – передбачення бажаного стану явищ на базі попередньо

визначених норм, ідеалів, цілей.

Нуклеарна сім’я – проста сім’я, що складається з подружньої пари з дітьми чи без

дітей або одного з батьків зі своїми дітьми, які не перебувають у шлюбі.

Обгрунтованість інструменту вимірювання – ступінь відповідності зареєстрованих

у процесі вимірювання характеристик, а також характеристик, які планувалось вим

іряти.

Об’єкт соціологічного дослідження – певна соціальна реальність, яка потребує

цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб’єкти, процеси в їх конкретних,

відносно завершених станах та взаємодії).

Одиниці відбору – елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає

дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Одиниці спостереження – елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.

Опитування – метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під

час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психолог

ічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації

відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Органічна школа в соціології – натуралістичні вчення, які розглядають суспільство

уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію суспільства – як аналог

ічний розподіл функцій між різними органами живого організму.

Парадигма – теоретичні схеми, моделі, диспозиції, інші пізнавальні регулятиви,

які слугують еталоном, взірцем або напрямом при вирішенні проблем.

Патерналізм – 1) концепція, що обґрунтовує соціальну політику в галузі трудових

відносин; виявляється в показній «благодійності»; 2) політика великих держав,

спрямована на поневолення економічно слаборозвинутих країн під виглядом «пілкування

про слабкі народи».

Первинна соціологічна інформація – дані, отримані під час соціологічного дослідження,

які підлягають подальшій обробці й узагальненню.

Передбачення – обгрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і

суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню.

Короткий термінологічний словник

Питальник – документ, в якому сформульовані й тематично згруповані запитання,

передбачено місце для записів відповідей на них.

Плюралізм – множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як фундаментальний

принцип будови правового суспільства.

Поведінка – форма діяльності, реакція на соціальне середовище чи на дію іншої

людини.

Позитивізм – філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання

вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну

цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Політика – галузь відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними

групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами,

державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.

Політичне поле – проекція соціального простору на взаємодію суб’єктів влади.

Польове спостереження – метод дослідження, який проводиться у реальній

життєвій ситуації.

Помилка репрезентативності – відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками

від генеральної сукупності.

Попередження конфліктів – організація життєдіяльності суспільства, соціальної

спільноти, яка мінімізує вірогідність суперечностей між його суб’єктами.

Пошуковий прогноз – передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження

в майбутнє тенденцій, які переважали у минулому і домінують нині, абстрагуючись

від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуюч

і тенденції, спричинити самоздійснення чи самозруйнування прогнозу.

Пошукове спостереження – метод дослідження, який використовують з метою

соціологічної розвідки, пошуку фактів, що визначають коригування теми дослідження

на стадії діагностичного експерименту.

Правова поведінка – соціальнозначуща поведінка суб’єктів, передбачена нормами

права, підконтрольна свідомості та волі й має юридичні наслідки.

Правовий нігілізм – правове безкультур’я, відкидання або ігнорування права,

юридичних норм, правових цінностей, зневажливе ставлення до правових традиц

ій.

Предмет соціологічного дослідження – найбільш значимі з теоретичної або практично

ї точки зору певні особливості, сторони об’єкта, які необхідно дослідити.

Пристосування – прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та

еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому середовищ

і, не задовольняють потреби, не створюють прийнятої поведінки.

Прогноз – ймовірне судження про стан певного явища в майбутньому.

Прогнозування конфліктів – доказове припущення можливості їх виникнення та

розвитку.

Прогностика – наукова дисципліна, предметом якої є дослідження закономірностей

і способів прогнозування.

Професійна адаптація – пристосування, звикання людини до умов професійної

діяльності, засвоєння нею виробничо-технічних та соціальних норм поведінки,

необхідних для виконання відповідних трудових функцій.

Процедура – загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення

дослідження, послідовність операцій тощо.

Юрій М.Ф. Соціологія

Психологізм у соціології – методологічна орієнтація соціологічних шкіл, для яких

характерне прагнення пояснити соціальні явища і процеси тільки на основі психолог

ічних даних.

Районування генеральної сукупності – процес поділу досліджуваного об’єкта на

складові відповідно до мети і завдань дослідження.

Расово-антропологічна школа в соціології – натуралістичні вчення, що інтерпретують

суспільний розвиток у поняття “спадковості”, “расового відбору”, боротьби

“вищих” і “нижчих” рас.

Регрес – тип розвитку, для якого характерним є перехід від вищого до нижчого.

Репрезентативність вибірки – властивість вибіркової сукупності відтворювати основн

і характеристики генеральної сукупності.

Респондент – особа, яка є джерелом, комунікатором соціальної інформації під

час опитування.

Референтна група – соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до

якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне належати в майбутньому.

Римський клуб – міжнародна неурядова організація, заснована в 1968 р. у Римі

групою вчених-економістів, громадських діячів, представників ділових кіл, службовц

ів національних та міжнародних організацій з метою глибокого пізнання глобальних

проблем планетарної системи людської життєдіяльності.

Ринок праці – певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавц

ів і найманих працівників.

Санкція – стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення

внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Сегрегація – спроби збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження

контактів з представниками інших національних утворень.

Середні верстви – сукупність суспільних груп, які займають проміжне становище

щодо основних класів суспільства.

Середовище соціальне – сукупність економічних, політичних, соціальних, культурних,

духовних, територіальних умов життєдіяльності людини, що впливають на

його свідомість та поведінку.

Система соціальна – особливий клас систем (поряд з технічними, біологічними,

кібернетичними та ін.), елементний склад яких становлять люди, стосунки, що виникають

між ними.

Система соціологічного знання – сукупність взаємопов’язаних, функціонально

визначених структурних елементів соціологічної науки (історія соціології, загальні

соціологічні теорії, галузева соціологія).

Систематичні помилки – помилки, які виникають внаслідок неправильних вихі-

дних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності,

занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць анал

ізу тощо.

Складна сім’я – сім’я, що складається з кількох об’єднаних родинними взаєминами

нуклеарних сімей, кожна з яких може бути повною або неповною і включати

також родичів подружжя по прямій чи бічній лінії.

Соціальна інженерія – вид, напрям діяльності, основним призначенням якої є

регулювання соціальних відносин між різними соціальними групами, розв’язання

соціальних проблем, забезпечення ефективного впровадження соціальних резервів

Короткий термінологічний словник

виробництва тощо на базі застосування результатів і рекомендацій соціологічних дослі-

джень, вироблення соціальних проектів, соціальних технологій.

Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соц

іальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засво

єння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються

соціальне значущі риси особистості.

Соціальна адаптація – вид взаємодії людини, соціальної групи із соціальним середовищем,

під час якої узгоджуються вимоги і очікування його учасників.

Соціальна активність особистості – системна соціальна якість, у якій виражається

та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості із соціумом, рівень перетворення

її на суб’єкта суспільних відносин.

Соціальна атомізація – процес відособлення людей одне від одного, що виникає

з розірванням безпосередньо особистісних зв’язків між ними і є виявом зв’язків опосередкованих,

безособових, які набувають форми «речі» (грошей, товару).

Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного

суб’єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відпов-

ідних дій інших.

Соціальна верства – сукупність індивідів, які зайняті економічно і соціально рівноц

інними видами праці і мають приблизно однакову матеріальну й моральну винагороду.

Соціальна вульгаризація – грубе і спрощене тлумачення суспільних явищ, духовного

життя суспільства, ідеального виміру людського існування загалом.

Соціальна група – відносно стійка, історично сформована сукупність людей,

об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Соціальна дезорганізація – сукупність соціальних процесів, які спричиняють у

межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і перевищують

допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного

життя.

Соціальна диференціація – відмінності між макро- і мікрогрупами, а також

індивідами, які можуть належати як до об’єктивних ознак (економічних, профес

ійних, освітніх, демографічних), так і до ознак масової та індивідуальної свідомост

і.

Соціальна діагностика – метод пошуку соціальних резервів виробництва, що являє

собою аналіз стану соціальних об’єктів і процесів для виявлення проблем їх функціонування

і розвитку.

Соціальна дія – спосіб розв’язання соціальних проблем і суперечностей, які грунтуються

на зіткненні інтересів і потреб головних соціальних сил суспільства.

Соціальна ідентифікація – процес і результат емоційного та іншого самоототожнювання

індивіда з іншою особою, групою, взірцем чи ідеалом.

Соціальна ієрархія – система послідовно підпорядкованих елементів, розташованих

в порядку від нижчого до вищого, характеризується нерівністю статусів, стосунк

ів, влади, доходів, престижу та ін.

Соціальна легітимність – соціальний порядок, який має високий рівень визнання

та престижу, завдяки чому диктує індивідам обов’язкові вимоги та надає приклади

поведінки.

Соціальна мобільність – міжгрупова або просторова рухливість населення, його

здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Юрій М.Ф. Соціологія

Соціальна наука (суспільне знання) – система галузей знань про суспільство,

закони його виникнення і розвитку; про його структуру, окремі елементи цієї структури

і різні сторони суспільного життя; про суспільне буття, спільну свідомість та їх

взаємодію; про людину, Ті формування, діяльність, розвиток, стан; про людські

спільноти, класи, нації, групи й відносини між ними; про матеріальну й духовну

культуру.

Соціальна організація – соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов’язаних

специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Соціальна потреба – необхідність у чомусь для підтримання життєдіяльності людини,

соціальної групи чи суспільства загалом, внутрішня спонукальна сила активност

і.

Соціальна реальність – розмаїття форм об’єктивно існуючого соціального буття.

Соціальна роль – типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом,

яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх

зв’язки, взаємодії та взаємини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та

спільноти, норми і цінності.

Соціальна спільнота – сукупність людей (сім’я, плем’я, етнос тощо), об’єднана

відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що

надають їй неповторної своєрідності.

Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні

групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів,

соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і

відносинами.

Соціальна сфера – відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що

мають різне соціально-економічне становище в суспільстві.

Соціальна технологія – вид практичних соціологічних рекомендацій, що являють

собою відпрацьовану за операціями сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних

керівником чи організатором управління, а також при розв’язанні різних

соціальних проблем, що виникають у трудових колективах.

Соціальна технологія (за аналогією до промислової технології) – сукупність

прийомів, методів і впливів, застосовуваних для досягнення поставлених цілей у процес

і соціального планування і розвитку, розв’язання різних соціальних проблем

(підвищення продуктивності праці, вдосконалення організації управління, впливу

на громадську думку через засоби масової комунікації тощо).

Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо

потреб суспільства або окремих його сфер.

Соціальна цінність – значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності чи

невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Існує як у вигляд

і колективних уявлень, так і суб’єктивних уподобань, переваг, є орієнтирами

діяльності людини.

Соціальна якість людини – сукупність взаємопов’язаних елементів, які зумовлені

особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних історичних

умовах.

Соціальне – сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована

індивідами, спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка

Короткий термінологічний словник

виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів

суспільного життя.

Соціальне відчуження – відносини між соціальним суб’єктом і будь-якою його

соціальною функцією, що виникають внаслідок розриву з попередньою єдністю.

Соціальне планування – комплексна програма взаємопов’язаних заходів, спрямованих

на розвиток соціальних процесів у трудовому колективі, регіоні.

Соціальне явище – розмаїття форм дійсності, в яких всесвіт і буття постають перед

суб’єктом.

Соціальний експеримент – спосіб одержання інформації про наявність причинно-

наслідкових зв’язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки

соціального об’єкта і деякими керованими та контрольованими чинниками, що впливають

на нього.

Соціальний закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними

явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або

їх дій.

Соціальний захист – система законодавчих, політичних, соціально-економічних,

морально-психологічних гарантій, пільг, заходів, що спрямовані на створення

для членів суспільства певних умов, які, з одного боку, перешкоджають згубному

впливу на людину середовища (шкідливих умов праці, екологічних факторів,

злочинності тощо), а з іншого – запобігають зубожінню населення, забезпечують

соціально-принадну якість їх життя (забезпечення мінімального прожиткового

рівня життя, соціально-незахищеним прошарком населення, соціальна підтримка

тих, хто може працювати, допомога в одержанні освіти, медичної допомоги

тощо).

Соціальний зв’язок – сумісність людей або груп.

Соціальний інститут – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що

історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальний інтелект – відносно стійка форма сучасної розумової діяльності (здатност

і) людей, що виявляється у спільній їх творчості, виробленні й реалізації рішень,

розумінні самих себе, інших людських спільнот, навколишнього світу.

Соціальний інтерес – спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей,

спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів

на цю діяльність.

Соціальний контроль – засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує

упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (зокрема, й правового)

регулювання.

Соціальний конфлікт – зіткнення інтересів двох або більшої кількості індивідів,

соціальних груп.

Соціальний механізм розвитку економіки – стійка система взаємодії соціальноеконом

ічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних

благ і послуг, регульована історично сформованими в даній країні типом культури,

системою управління і соціальною структурою суспільства.

Соціальний простір – продукт людської діяльності, що є сукупністю суспільних

суб’єктів, які становлять суспільну цілісність, а також сукупністю певних об’єктивованих

взаємин між індивідами.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах,

соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Юрій М.Ф. Соціологія

Соціальний статус особистості – це її позиція в соціальній системі, пов’язана з належн

істю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та

якість і ступінь їх виконання.

Соціальний тип особистості – результат взаємодії історико-культурних і соціальноеконом

ічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини

як істоти соціальної.

Соціальний характер – це наслідок динамічної адаптації на основі невід’ємних

властивостей людської природи, закладених біологічно або сформованих у ході історії.

Соціальний час – одна з форм існування суспільства, функціонування якого має

місце у часі, невіддільно від нього; є часовим простором людської діяльності, характеризу

є послідовність різних видів такої діяльності.

Соціальні відносини – самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які

виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у

суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальні зміни – процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у

різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціальні настанови – соціально визначені загальні орієнтації особистості, які

відображають можливості особи діяти відповідно до об’єкта дії.

Соціальні привілеї – виняткові права і переваги, якими де-юре або де-факто волод

іють окремі люди, групи, класи, установи і які недоступні для більшості людей.

Соціальні приписи – норми, що визначають соціальне становище індивіда.

Соціальні рухи

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться:

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США