Девіантна поведінка та її різновиди: головні підходи до визначення понять. Позитивні та негативні наслідки для суспільства.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 6Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Девіантна поведінка – це вчинок, дія людини (групи осіб), що не відповідає нормам і очікуванням, які офіційно встановлені або фактично склалися у даному суспільстві (культурі, субкультурі, групі).

Розрізняють 3 головних підходи у визначенні девіантної поведінки:

1) девіантність може розумітись, як поведінка, що порушує встановлені норми;

2) девіантність розглядається, як порушення прав людини;

3) девіантність тлумачиться, як соціальна конструкція, тобто явище, що створюється.

Тобто суспільство і держава, вважаючи за необхідне реагувати на певні соціально значущі типи поведінки, тим самим створює те, що можна вважати нормальною поведінкою, а що – відхиленням від неї.

Розрізняють, окрім девіантної поведінки, ще 2 форми поведінки:

1) злочинність – поведінка, яка передбачає карнеу відповідальність.

Злочинність – це соціальний і мовний конструктивізм. Соціальний тому, що саме суспільство безпосередньо бере участь у створенні сьогоднішнього образу злочинності. Мовний же тому, що певні стійкі суспільні уявлення зберігаються в мові.

2) делінкветна – поведінка, яку порушує формальні або писані норми.

Імпульсивність сприяє розвитку делінкветних здібностей. Делінквети цінують уседозволеність, агресію і заперечують повсякденну роботу. Делінкветам не вистачає прагнення до соціально схвалених надбань або побудови успішної кар’єри (в юнацькому віці делінквентна поведінка пов’язується із досягненням незалежності, а не успіхів у навчанні).

Дюркгайм, який стверджував, що суспільство без злочинності неможливе, виділив 4 важливі наслідки девіантної поведінки:

1) уточнення межі моралі, тобто розмежовуючи те, що повинно бути, і те, чого не повинно бути, вона сприяє формуванню моральних норм;

2) підтверджує культурні цінності і норми, тобто всі люди у своєму житті керуються певними цінностями, але будь-яка цінність передбачає свою протилежність. Девіантна поведінка сприяє більш швидкому розмежуванню цінностей в житті людства.

3) сприяє соціальним зв’язкам, тобто звичайна реакція людей на істотний рівень девіантності – обурених, внаслідок якого посилюються соціальні зв’язки між людьми.

4) штовхає суспільство до змін, тобто девіанти, зазвичай, пропонують альтернативи існуючому стану речей. Те, що сьогодні є девіантним, на завтра може обернутись цілком нормальним.

Девіантна, деліквентна та злочинні види поведінки:біологічні, психологічні та соціологічні пояснення.

Девіантна поведінка - це вчинок, дія лю­дини (групи осіб), що не відповідає нормам та очікуванням, які офіційно встановлені або фактично склалися у даному суспільстві (культурі, субкультурі, групі)

Розрізняються три головних підходи у визначенні девіантної поведінки: по-перше, девіантність може розумітись, як поведін­ка, що порушує встановлені норми; по друге, девіантність розглядається, як порушення прав людини; нарешті, девіантність тлумачиться, як соціальна конструкція, тобто явище, що створюється.

Функції девіантної поведінки:1) девіантна поведінка підтверджує культурні цінності та норми:люди керуються певними цінностями, що впо­рядковують їх життя. Однак, будь-які цінності та норми обов'язково передбачають свою протилежність, а це і є девіантна поведінка. 2) реаікція на девіантність уточнює межі моральног о: вважаючи окремих людей девіантними, суспільство розмежовує те, що має бути, та те, чого бути не повинно.

3) реакція на девіантність сприяє соціальному об'єднанню: звичайна реакція людей на істотний рівень девіантності є спільним обуренням. Тим самим люди підтверджують соціальні та моральні зв'язки, що їх об'єднують.

4) девіантна поведінка штовхає до реалізації соціальних змін: девіантні люди зсувають межі можливого для сус­пільства, пропонуючи альтернативи існуючому стану речей та штовхаючи суспільство до змін. Те, що сьогодні розуміється як девіація, завтра обер­тається нормою: згадаємо лише будь-яку релігію.

Делінквентна поведінка - це порушення будь-яких формальних норм. делінквенти оцінюють своє реальне "я" менш позитивно, особливо у частині, що стосується моральних, особистіспих, соціальних та сімейних компонент. постійні невдачі,призводять делінквентів до зани­ження почуття власної цінності, що й спричиняє делінквентність як альтер­нативу звичайній поведінці. Делінквенти характеризуються не досить високим рівнем вирішення проблемних ситуацій, тобто вони досить погано уявляють собі її наслідки.

Злочинність - це соціальний та мов­ний конструкт: соціальний тому, що саме суспільство безпосередньо бере участь у створенні сьогоднішнього образу злочинності; мовний же тому, що певні стійкі суспільні уявлення зберігаються в мові.

Біологічні пояснення

кримінальні типи можна пізнати за формою черепа. Інший популярний метод- це спадкові чинники. Одна з пізніших теорій розрізняла, що девіантна поведінка залежить від тілесної будови тіла.

43. Соціологічний погляд на девіантну, делінквентну та злочинну види поведінки: перспективи структурного функціоналізму та символічного інтеракціонизму.

Джордж Мід сформулював теоретико-методологічну сутність символічного інтеракціонізму, основні принципи, які полягали в тому, що:

1) на відміну від тварин, людські істоти володіють розумовими здібностями;

2) в процесі соціальної взаємодії люди навчаються розумінню і символам, які дозволяють їм використати їхні людські здібності;

3) люди здібні модифікувати або змінювати суть і символи, які використовуються ними в діях або при взаємодії.

Заслугою Міда в американській соціології стала відмова від індивідуалізма і крайнощів біхевіоризму, відстоювання соціального характеру людини, неможливість її існування поза суспільними взаємодіями.

Пітер Зінгельман спробував поєднати основні концепції символічного інтеракціонізму і теорії обміну. Він почав з мідовських категорій «духа», «самості», «суспільства».

Дух. Зінгельман стверджує, що для символічного інтеракціонізма концепція духу відображає людську здібність осягати те, що організм відчуває, визначити ситуацію, оцінювати явища, перетворювати жести у символи і виявляти прагматичну поведінку. Діючий суб’єкт трактується як активний агент.

Зінгельман робить висновок, що сучасна теорія обміну пішла далі біхевіористського підходу, визнавши, що людський розум опосередковує зв’язки між стимулами і поведінковими реакціями. Винагорода сама по собі ще неефективна: вона повинна бути визначена як винагорода, щоб стати стимулятором.

Самість. Зінгельман відмічає, що символічні інтеракціоністи мають справу з ідеєю самості в обох мідовських значеннях: як процесу сприйняття діючим суб’єктом себе як об’єкта і як саморефлексії діючого суб’єкта. Для підтримки і розвитку відносин обміну кожна сторона повинна вміти прийняти роль іншої сторони, щоб визначити, які заохочення можуть бути запропоновані і які можна дійсно отримати.

Суспільство. Зінгельман стверджує, що і символічні інтеракціоналісти, і теоретики обміну при аналізі соціальної структури акцентують мікросоціальний рівень. Крім того, він бачить 2 інші точки зіткнення їхніх інтересів. По-перше, він вважає, що символічні інтеракціоністи фокусуються на тому, що люди удосконалюють моделі взаємодії, в той час як Хоманс цікавиться стабілізацією відносин на базі найбільш вигідних обмінів. По-друге, Зінгельман стверджує, що обмін породжує символічну комунікацію.

Він виділив 4 основних пунути своєї теорії:

1) В процесі обміну діючі суб’єкти конструюють нормативні визначення самості, інших дій, цілей і стану задоволеності.

2) Ці визначення не тільки суб’єктивні, але і соціально обумовлені.

3) При обміні інтенції суб’єктів обмежуються і визначаються існуванням об’єктивного світу, що включає в себе і самість і інших.

4) При обміні діючі суб’єкти змінюють свою поведінку в тих випадках коли:

а) зміни в об’єктивному світі роблять проблематичним існуючі варіанти поведінки;

б) зміни в деяких з їхніх суб’єктивних дефініцій роблять проблематичним інші дефініції чи існуючі об’єктивні умови і варіанти поведінки.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология