Порядок надання і оплати щорічних відпусток

Щорічна основна відпустка

З-поміж усіх видів відпусток чи не найважливішу роль у сфе­рі часу відпочинку відіграють звичайно щорічні основні відпуст­ки. Саме завдяки цим відпусткам забезпечуються гарантії реа­лізації конституційного права працівників на відпочинок.

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право праців­ників на щорічну основну відпустку не залежить від місця робо­ти, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний ли­ше один юридичний факт — перебування з роботодавцем у тру­дових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна від­пустка від усіх інших видів відпусток.

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділя­ється на мінімальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила міні­мальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований рік. Робочий рік відрізняється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Щодо відпустки сезонним і тимчасовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропорційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні.

Для деяких категорій працівників законом встановлені що­річні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для не­повнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 ка­лендарний день, інвалідам І і II груп незалежно від причин інва­лідності — ЗО календарних днів, інвалідам III групи — 28 кален­дарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні ко­рисних копалин, надається щорічна основна відпустка триваліс­тю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два відпрацьова­них роки на зазначених роботах відпустка їм збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої тривалості праців­никам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, тривалістю не мен­ше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівники зайняті на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 ка­лендарних дні. При наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.

Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізовано­му особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачаєть­ся, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою 30 календарних днів. Невоєнізованим працівникам гірничоря­тувальних частин відпустка надається тривалістю 24 календарні дні, але за кожних два роки стажу на зазначених роботах відпуст-

ка збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки цим категоріям працівників не може перевищувати 28 календарних днів.

Існують подовжені відпустки також для працівників лісозаго­тівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних під­приємств і виробничих об'єднань, що займаються заготівлею вос­ку і добуванням живиці, а також для працівників підприємств аг­ролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підпри­ємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а та­кож лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається тривалістю 28 кален­дарних днів, при умові, що вони зайняті на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 570і.

У лісовпорядних підприємствах правом на цю відпустку ко­ристуються працівники лісовпорядних експедицій та партій, які 'виїжджають на місце лісовпорядних робіт на польовий період, але не менше ніж на 3 місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, пра­ця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підроз­діли щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезен­ня деревини не менше ніж 4 тис. куб. метрів на рік.

Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не ко­ристуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дран­ки), житлово-комунального господарства, торгівлі та громадсь­кого харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об'єднань.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка на­дається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання від­пустки зазначеним категоріям працівників затверджений поста­новою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 3462.

Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від посади, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів ос­віти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, за­кладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально-методичних центрів і кабінетів, науково-дос­лідних та інших наукових установ і організацій, науково-дослід­них та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

Недоліком Закону України «Про відпустки» можна вважати те, що тривалість щорічної відпустки не ставиться ним у залеж­ність від тривалості стажу роботи працівника, за винятком окре­мих категорій працівників, що передбачено ст. 6 цього Закону. Законодавством багатьох європейських держав встановлено, що тривалість основної щорічної відпустки залежить від тривалості трудових відносин кожного працівника. їм гарантується відпуст­ка мінімальної тривалості, незалежно від трудового стажу, але у подальшому, чим довше працює особа на підприємстві, тим біль­шої тривалості надається їй щорічна відпустка. При цьому від­пустка виконує також своєрідну функцію стимулювання трива­лої роботи на одного роботодавця.

Вітчизняне законодавство, незважаючи на пропозиції вче-них-юристів, все ж залишило поза увагою залежність тривалості відпустки від стажу роботи, а тому складається ситуація, коли і молоді, щойно прийняті на роботу працівники, і особи, що ма­ють стаж 10—15 років роботи на підприємстві, отримують за за­гальним правилом однакової тривалості щорічну відпустку.

Відпустки надаються працівникам за наявності у них відпо­відного стажу, який дає право на відпустку. Законодавством України визначено порядок обчислення стажу, який дає право на щорічні відпустки. При цьому встановлені правила обчислен­ня стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, і окремо визначається стаж роботи, з яким пов'язується право на щорічну додаткову відпустку.

До стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпуст­ку, зараховуються такі періоди:

а) час фактичної роботи працівника на умовах трудового дого­вору (в тому числі на умовах неповного робочого часу);

б) час, коли працівник фактично не працював, якщо за ним

згідно із законодавством зберігається місце роботи і заробітна

плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого виму­

шеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або пе­

реведенням на іншу роботу). Наприклад, час перебування в

оплачуваній відпустці або виконання державних чи громадсь­

ких обов'язків, коли згідно з законодавством за працівником

зберігається середній заробіток;

в) час, коли працівник фактично не працював, але за ним збе­

рігалося місце роботи і йому виплачувалася допомога по держав­

ному соціальному страхуванню, крім перебування працівника у

відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного

віку. Сюди належить також період тимчасової непрацездатності

працівника, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та по­

логами, період догляду за хворою дитиною;

г) час, коли працівник фактично не працював, але за ним збе­

рігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у

зв'язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної

плати, яка передбачена ст. 25 Закону України «Про відпустки»,

,за винятком відпустки без збереження заробітної плати для до­

гляду за дитиною до досягнення нею шестирічного, а у разі,

якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу, — до досягнення

дитиною 16-річного віку. Не зараховується до стажу час участі

працівника у страйку, визнаного судом незаконним. Проте Зако­

ном України «Про порядок вирішення колективних трудових

спорів (конфліктів)» передбачено, що участь працівника у закон­

ному страйку не перериває стажу, який дає право на відпустку;

ґ) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закла­дів освіти при умові, що навчання безпосередньо передувало вступу на роботу на підприємство. Статтею 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» передбачено, що випускни­кам професійно-технічних навчальних закладів денної форми навчання, які навчалися 10 і більше місяців, надається оплачу­вана відпустка протягом перших трьох місяців роботи. Тим же випускникам, які навчалися на денній формі навчання менше ніж 10 місяців, час навчання зараховується до трудового стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;

д) час надання новим професіям осіб, вивільнених з підприємств у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюван-ням підприємства, скороченням чисельності або штату праців­ників.

Крім стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, За­кон України «Про відпустки» регулює порядок обчислення ста­жу, який дає право на щорічну додаткову відпустку. Статтею 9, зокрема, передбачено, що до такого стажу зараховується:

а) час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами

або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у

цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встанов­

леної для даної категорії працівників законодавством, колектив­

ним договором або правилами внутрішнього трудового розпоряд­

ку. Якщо ж у «Списку виробництв, робіт, цехів, професій і

посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні до­

даткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами

праці та за особливий характер праці» зазначено — «постійно за­

йнятий» або «що постійно працює», то до стажу, який дає право

на додаткову відпустку для цієї категорії працівників, зарахову­

ються лише ті дні або той час, коли працівник був зайнятий у

цих умовах повний робочий день;

б) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із

шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

в) час роботи вагітних жінок, які на підставі медичного ви­

сновку переведені в порядку, передбаченому ст. 178 КЗпП Укра­

їни на роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих

виробничих факторів.

Інші не передбачені законодавством періоди роботи не можуть зараховуватись до стажу роботи, який дає право на щорічні до­даткові відпустки.

У випадку переведення працівника на роботу на інше підпри­ємство, при умові, що він повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, який дає право на такі відпустки, зараховується час, який не був ним використаний для відпустки за попереднім місцем роботи.

Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У тому випадку, коли працівнику щорічні основна та додатко­ва відпустка надається до закінчення шести місяців, їх трива­лість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Однак Законом України «Про відпустки» передбачено певні категорії працівників, яким щорічна відпустка повної тривалості надаєть­ся до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік за їхнім бажанням.

До них належать:

жінки, яким щорічна відпустка надається перед відпусткою по вагітності та пологах або після неї;

жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або ди-тину-інваліда;

інваліди незалежно від причини інвалідності та групи інва­лідності, які визнані такими згідно з рішенням медико-соціаль-ної експертної комісії у встановленому законодавством порядку;

неповнолітні, які до початку відпустки не досягли 18 років;

чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці по вагітнос­ті та пологах;

особи, звільнені після проходження строкової військової служ­би або альтернативної (невійськової) служби, при умові, що вони працевлаштувалися не пізніше трьох місяців після звільнення, не враховуючи часу переїзду до постійного місця проживання;

сумісники, які використовують відпустку на роботі за суміс­ництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

працівники, які успішно навчаються в закладах освіти та ба­жають приєднати відпустку до відпустки у зв'язку зі складан­ням іспитів, заліків, написанням дипломних, курсових, лабора­торних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

працівники, які звільнилися з попереднього місця роботи у зв'язку з переведенням на іншу роботу або у зв'язку з переходом на виборну посаду і не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку та не одержали за неї грошової ком­пенсації;

працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-ку­рортного чи амбулаторно-курортного лікування;

батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Інші категорії працівників, яким щорічна відпустка може на­даватися повної тривалості до закінчення шести місяців роботи на підприємстві, передбачені законодавством, колективним чи трудовим договором.

Право працівника на щорічну відпустку повної тривалості до закінчення шести місяців роботи означає, що йому така відпуст­ка може бути надана у будь-який час роботи, в тому числі і до за­кінчення шести місяців. Зокрема, Законом України «Про профе­сійно-технічну освіту» передбачено право випускників професій­но-технічних училищ, які навчалися більше 10 місяців, на отримання відпустки повної тривалості після 3 місяців роботи.

Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до нав­чальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім ба­жанням надається щорічна відпустка або її частина не менше 12 календарних днів для супроводження дитини до місця розта­шування навчального закладу та у зворотньому напрямку. За наявності двох або більше дітей такого віку така відпустка нада­ється окремо для супроводження кожної дитини.

Щорічні відпустки за наступні роки роботи надаються праців­нику у будь-який час відповідного робочого року згідно з гра­фіком відпусток. Цей графік затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової орга­нізації (профспілковим предствником). Якщо первинна проф­спілкова організація відсутня на підприємстві, то графік пого­джується з іншим уповноваженим на представництво органом найманих працівників.

Законодавством визначено певний порядок та умови складан­ня графіка відпусток. Зокрема, при його розробці необхідно вра­ховувати інтереси виробництва, а також особисті інтереси пра­цівників та можливості для їх відпочинку. Крім того, законодав­ство встановлює перелік категорій працівників, яким відпустки надаються у зручний для них час, що теж має бути враховано при складанні графіка. Це передусім: неповнолітні, інваліди, жінки перед відпусткою по вагітності та пологах; жінки, які ма­ють двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; одинока мати (батько), яка виховує дитину без батька (матері); опікуни, піклувальники або інші самостійні особи, які вихову­ють дітей віком до 15 років без батьків; дружини (чоловіки) вій­ськовослужбовців; ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветерани війни та особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи,

на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ве­теранів війни, гарантії їх соціального захисту», батьки-вихова-телі дитячих будинків сімейного типу.

Право працівника на відпустку у зручний для нього час озна­чає обов'язок роботодавця надати відпустку працівнику у період, коли він бажає, враховуючи при цьому інтереси виробництва.

Закон також визначає перелік категорій працівників, яким відпустка надається у визначений період часу. Так, керівникам, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам та спеціалістам закладів освіти, які передбачені Законом України «Про освіту», щорічні відпустки повної тривалості надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на робо­ту. Працівникам, які навчаються у закладах освіти без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднують­ся до часу проведення настановчих занять, виконання лаборатор­них робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захис­ту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчаль­ною програмою.

Особам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх або заочних школах, щорічні відпустки за їх бажанням надають­ся з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані ними до початку навчання у цих закладах освіти.

Творчим працівникам театрів відпустки повної тривалості на­даються в літній період на кінець театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Якщо працівник має право на щорічні основну та додаткову відпустки, то вони можуть надаватися як одночасно, так і окре­мо. Загальна тривалість щорічних основної і додаткової відпуст­ки не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівни­ків, які працюють на підземних гірничих роботах, — 69 кален­дарних днів. У тих випадках, коли працівник має право на щорічні додаткові відпустки за декількома підставами, то йому надається лише одна додаткова відпустка, за підставою, яку він сам обирає. Це правило не застосовується, якщо у Списку, за­твердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 лис­топада 1997 p., конкретна професія чи посада позначена спе­ціальним значком. У цих випадках щорічні додаткові відпустки надаються за кількома підставами.

Працівник має право вимагати перенесення відпустки на інший період, ніж це передбачено графіком відпусток, у разі, як­що роботодавець не повідомив працівника про дату її початку не пізніше ніж за два тижні. При цьому бажано, щоб працівник по­відомлявся про час настання відпустки у письмовому вигляді під розписку. Це дозволило б у випадку виникнення спору з цього приводу, розглядати письмове попередження як доказ правомір­ності чи неправомірності вимог працівника.

Перенесення відпустки на вимогу працівника передбачено та­кож при несвоєчасній виплаті роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до ч. З ст. 115 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути оплачена не піз­ніше ніж за три дні до її початку. Однак в умовах економічної кризи і відсутності коштів на оплату праці, у тому числі на опла­ту відпусток, вимога цієї норми не завжди дотримується. Не­своєчасну оплату відпустки необхідно у таких випадках тракту­вати як порушення прав працівника на заробітну плату з усіма негативними наслідками для роботодавця.

Вважається, що вимога працівника про перенесення щорічної відпустки на інший період повинна бути висловлена ним у пись­мовій формі.

Зазначені випадки перенесення щорічної відпустки можна розглядати як спосіб захисту порушеного права працівника на відпустку і як своєрідну відповідальність роботодавця за неза­безпечення цього права.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або її тривалість продовжена у таких випадках, передбачених за­конодавством:

тимчасова непрацездатність працівника;

виконання працівниками державних або громадських обо­в'язків, якщо на час їх виконання згідно з законодавством він підлягає звільненню від основної роботи зі збереженням заробіт­ної плати;

настання строку відпустки по вагітності та пологах;

збіг щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчан­ням.

У випадках, коли зазначені обставини настають до моменту надання щорічної відпустки, вона переноситься на інший пе­ріод, а якщо ці обставини настали в період перебування праців-

ника у відпустці, то тоді за письмовим зверненням працівника відпустка продовжується на термін тривалості таких обставин.

Закон України «Про відпустки» надає право роботодавцю за власною ініціативою переносити відпустку на інший період, як­що надання відпустки у раніше передбачений період може не­сприятливо позначитись на нормальному ході роботи підприємс­тва. При цьому таке перенесення допускається за наявності на це письмової згоди самого працівника, а також воно має бути по­годжене з виборним органом первинної профспілкової організа­ції (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Перенесення від­пустки допускається за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана у поточному ро­бочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надан­ня встановлюється за погодженням між працівником і роботодав­цем. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протя­гом робочого року неповнолітнім і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важ­кими умовами чи з особливим характером праці.

Закон передбачає право працівника використати щорічну від­пустку повністю або частинами. Поділ щорічної відпустки на час­тини допускається на прохання працівника при наявності згоди роботодавця за умови, щоб основна безперервна її частина стано­вила не менше 14 календарних днів.

Відкликати працівників зі щорічної відпустки допускається за законодавством лише у таких випадках:

для запобігання стихійному лиху, виробничій аварії і не­гайного усунення їх наслідків;

для запобігання нещасних випадків, простою, загибелі чи зіпсуття майна підприємства.

Відкликання працівника з відпустки, крім того, допускається за наявності згоди самого працівника, а також щоб при цьому надання невикористаної частини щорічної відпустки було не піз­ніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який вона надається. Закон також встановлює, що основна безперервна частина відпустки до відкликання має становити не менше 14 календарних днів.

Законом України «Про державну службу» передбачено особ­ливі правила відкликання з відпустки державних службовців. Останні можуть бути відкликані за рішенням керівника держав­ного органу незалежно від їх згоди. При цьому частина невико­ристаної відпустки, яка залишилася, надається державному слу­жбовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднуєть­ся до відпустки у наступному році.

Працівники митних органів за рішенням керівника цього ор­гану можуть бути відкликані зі щорічної відпустки у винятко­вих випадках, коли подальше перебування службової особи у відпустці може негативно вплинути на нормальний хід роботи митниці. При цьому обов'язковою є згода самого працівника.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры