Гей, ішли наші чумаки в дорогу

Козацькі пісні

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов’язані з історією козацтва, що сформувалося в XV-XVI ст. у боротьбі українського народу проти феодального гноблення та іноземних загарбників і уславилося своєю мужністю, героїзмом, відданістю вітчизні. Багато з них своїми мотивами та ідейним змістом споріднені з історичними піснями та думами.

Козацькі пісні охоплюють тривалий період життя народу. До найдавніших із них (XV-XVI ст.) належать твори про польову сторожу, постій козаків і пожежу в степу, про бурю на морі й потоплення турецького корабля, про сутички з турецько-татарськими загарбниками, про смерть козака на полі бою.

Козацькі пісні відзначаються багатством ідейного змісту, емоційною наснаженістю, високою художністю. Для їх поетичного стилю характерне органічне поєднання реалістичної конкретності з символічно-метафоричною образністю. Основний герой цих пісень — відважний воїн, оборонець вітчизни, готовий віддати за неї життя.

Різноманітні ідейно-тематичні мотиви часто переплітаються в одному й тому ж творі, через те поділ пісень на групи, цикли завжди досить умовний.

Зворушливо змальовується прощання з громадою, ріднею, милою у піснях про від’їзд козака до війська. В них часто звучать громадянські мотиви, їхні герої усвідомлюють обов’язок перед батьківщиною. Особливо хвилюючий образ матері, яка викохує сина-сокола «козаченькам на славу, воріженькам в розправу». Скільки величі й самопожертви виявляє вона, знаючи, що розлука принесе їй страждання! В таких піснях, за словами М. Добролюбова, «горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської...» (Добролюбов Н. А. «Кобзарь» Тараса Шевченка.- Собр. соч.: В 3-х т. М., 1952, т. 3, с. 540.)

У піснях про виряджання в похід настрій урочистої піднесеності, молодецького завзяття часто поєднується із сумом розлуки, тривогою, лихим передчуттям, які посилюються т. зв. формулою неможливого: козак повернеться додому тоді, коли «павине пір’я наспід потоне, а млиновий камінь наверх випливе», коли зійде посіяний на камені пісок...

Тужними настроями пройняті пісні про вимушений від’їзд із сім’ї молодого хлопця, який тікає від закріпачення, переслідування,- мандрує «не з добра, не з розкоші, а з великого лиха».

З любов’ю оспівав народ своїх захисників, показавши їхнє життя, повне тривог і небезпек. Метафорично змальовується суворий побут козака, що протиставляється хатньому затишку і материнським турботам:

Мене змиють дрібні дощі, А розчешуть густі терни, А висушить ясне сонце, А розкуйдить буйний вітер!

Возвеличуючи козака, захоплюючись його безстрашністю, творці пісень вдаються до гіперболічного зображення. Козака знають не тільки татари, турки, шляхта, перед ним відступають навіть природні стихії (гасне вогонь, втихають води), втікають звірі, на камені лишаються його сліди («підківки знати»), самі собою опадають кайдани. У таких піснях чути відгомін легенд про запорожців-«характерників», що їх народ наділяв надприродною силою. Козак втілює в собі могутність і волелюбність народу, непримиренність до соціального й національного гніту.

У козацьких піснях яскраво виявляються патріотичні почуття народу. їх герой усвідомлює, що він оборонець рідної землі, що в нього «родина — уся Україна». Потрапивши в полон до ворога, козак просить перед смертю вивести його на високу могилу — «нехай же я стану, подивлюся та й на свою Україну!» Пафосом любові до вітчизни сповнена пісня часів визвольної війни «Розлилися круті бережечки»: козаки хочуть розвеселити Україну, визволивши її від польсько-шляхетського гніту.

У піснях часто мовиться про козацьку славу. Її поетичним символом виступає червона калина, червона китайка, висока могила як пам’ятник воїнській доблесті. Вся багата символіка козацьких пісень пов’язана з поетичними уявленнями про мужність, силу, міць (образи орла, сокола, дуба, явора).

Драматичною напруженістю відзначаються пісні, в яких змальовується кривава битва з ворогом і смерть козака. Ці пісні — вияв народної шани до захисників і оборонців рідної землі.

Битва у них асоціюється з бенкетом, з мостінням мостів, греблі, з оранкою чи сівбою. Такі метафори за походженням дуже давні, до них звертався ще автор «Слова о полку Ігоревім». Для пісень цього циклу типові образні вислови, побудовані на основі слів «кров», «кривавий»: «крівльою обілляний» козак, «із меча кровця капле», гора «кров’ю закипіла» і т. д. Дорогою ціною — кров’ю і життям — платив народ за волю.

Реалістичне зображення смерті часто поєднується з метафоричним. Смерть козака змальовується то як вічний сон, то як переселення в нову світлицю «без оконець і без дверець», то як одруження з могилкою, землянкою. Дуже часто в цих піснях — згадки про рідних, особливо страдницю-матір, якій ніколи не діждатися сина. Важливу ідейно-художню роль відіграє також образ коня — вірного товариша козака. Кінь не покидає вбитого хазяїна-друга, журиться і плаче, намагається дістати «землі цілющої, води живущої», щоб повернути його до життя. Таке змалювання посилює емоційність твору, розкривав глибину людського горя.

Козацтво не було класово однорідним. Показовою щодо відображення його класового розшарування є поширена в численних варіантах пісня про розправу сіроми з багачем, який насміхався з неї («Ой хмариться, туманиться...»).

Виступали козаченьки

Українська народна пісня

Виступали козаченьки

З високої гори,

Попереду козак Нечай |

На воронім коні. | (2)

Ступай, коню, битим шляхом

Широко ногами,

Недалеко Берестечко |

І орда за нами.  | (2)

Стережися, вражий пане,

Як жовтої води,

Йде на тебе 40 тисяч |

Хорошої вроди.      | (2)

А я козак молоденький,

Пана не боюся,

Маю ж маю козаченьків |

Та й оборонюся.  | (2)

Виступали козаченьки

З високої гори,

Попереду козак Нечай |

На воронім коні. | (2)

Чумацькі пісні

Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. Своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. Чумацький промисел відомий здавна, десь із XV ст., хоча розквіт його припадає на XVIII — першу половину XIX ст. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів і на Дон. На південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. Пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.

Пісні дають багатющий пізнавальний матеріал щодо соціальної і психологічної характеристики самого чумацтва, особливостей його промислу. Деякими своїми мотивами вони перегукуються з козацькими — в тій мірі, в якій виявляється схожість мандрівного життя козака й чумака (відірваність від домівки, труднощі й тривоги походу чи далекої дороги, згуртованість тощо). До того ж чумаки мали постійні зв’язки з запорозькими і донськими козаками. Запорожці проводили валки через небезпечні місця, захищаючи від татар і розбійників, у Великому Лузі в козацьких поселеннях чумаки з волами часто знаходили взимку притулок, рятуючись від негоди й голоду. В чумацьких піснях багато самобутнього і в ідейно-тематичному змісті, і в поетичній образності. Вони завжди несуть на собі виразний відбиток тих обставин, за яких виникали, розкриваючи специфіку чумацького побуту навіть у деталях. Так, наприклад, тільки в чумацьких піснях поряд з традиційним постійним епітетом біла ручка зустрічається ручка-смоляночка, смоляна ручка; від розбійників чумаки відбиваються ваговими дрюками, під голови кладуть кленчасту важницю, у них мальовані вози, мережані ярма, тернові занози; чумакові, що помер у дорозі, роблять домовину з рогожі, яму копають притикою або сокирою, поминають кулішем, чабаком і т. д.

Розважливо-спокійно ллється пісенна розповідь про збори в дорогу. Чумаки «покупили собі вози нові, поробили ярма кленові, поробили занози дубові...». І ось чумацька валка в дорозі:

Вози риплять, ярма бряжчать,
Сірі воли ремиґають,
За ними йдуть молоді чумаки,
Батіжками махають.

Звичайними, «буденними» словами створюється зрима картина, навіть чути оте рипіння і бряжчання завдяки багатому звукопису — алітерації на «р».

Така мальовничість зображення взагалі властива для чумацьких пісень. У більшості творів вона поєднується з драматизмом ситуацій, в які потрапляє чумак: «вражі бусурмени» позаймали волів; несподівано напала орда — «порубала, посікла і у полон зайняла»; перекинулись мажі з сіллю; застала в степу «зима — лихая година»; похворіли воли — і чумак відстає від валки; нещасний випадок — «сіль голову розбила»; хвороба, смерть у дорозі і т. д.

Пісні про сутички чумаків з охочими до легкої наживи розбійниками («здобишниками», «комишниками») відзначаються героїчними мотивами. В них відчутні елементи епічного зображення. Відважні чумаки, взявши до рук «ваговії дрюки», перемагають численну розбійницьку ватагу («що їх сорок, сорок ще й чотири нас десяти не побили»). Чумацький отаман іноді виступає невразливим богатирем, «характерником» — срібний спис тільки згинається, вдарившись об його груди.

Особливим драматизмом перейняті численні пісні про смерть чумака в дорозі. Емоційною наснаженістю з ними можуть зрівнятися хіба що пісні про горе чайки, дітей якої чумаки поварили в каші.

Незважаючи на труднощі й злигодні далеких доріг, чумакування приваблювало багатьох відчуттям волі, незалежності. Для декого це був спосіб уникнути солдатчини чи панщини:

Ой так мені лучче жити: На панщину не ходити, Подушного не платити...

Чимало пісень свідчить, що селянина примушували чумакувати бідність, непосильні податки:

Не ходили б ми по тих дорогах, Якби було чим оплатиться.

Історично правдиво відобразилося в піснях класове розшарування чумацтва. Серед чумаків були бідні й заможні, наймити і власники, що користувалися чужою працею. Про долю чумака-наймита, який виріс, «чужії вози мажучи та чужії воли пасучи», є немало пісень.

Чумацький промисел сприяв посиленню лихварського прошарку, розвитку капіталістичних відносин. Нещастя в дорозі, падіж худоби спричинялися до розорення чумака, який ходив па своїх волах. «Що в Крим ішли із волами, назад — з батіжками», «за плечима торбина, ще й латана свитина» — такий сумний кінець мандрівки, на яку покладалося стільки надій. Грабували чумака пани й орендарі, забираючи його загорьоване майно за несплату податків, за борги. «Ти

будеш хури набирати, а я буду гроші забирати»,- таку плату за годівлю худоби вимагає багач від чумака, якого застала в дорозі зима. Поширений образ хитрої шинкарки, яка «на сто рублів боргувала, а тисячу приписала,- сірі воли даром взяла».

За буйною веселістю розгульних чумацьких пісень часто приховується горе — чумак іде в корчму «з журби ледве живий». Втративши все, він не впадає у відчай, сподівається на краще, хоч лишається йому тільки одне — іти в найми до багача: «буду чужі воли гнати, бо хочу чумакувати».

З пісень постає образ чумака як людини мужньої, витривалої, стійкої, вірної товариству, життєлюбної.

Гей, ішли наші чумаки в дорогу,
Ішли наші чумаки в дорогу.
Гей, в понеділок ярма парували,
В понеділок ярма парували.
Гей, у вівторок вози підчиняли,
У вівторок вози підчиняли.
Гей, а в середу воли годували,
А в середу воли годували.
Гей, а в четвер воли напували,
А в четвер воли напували.
Гей, а в п’ятницю з родом попрощались,
А в п’ятницю з родом попрощались.
Гей, а в суботу молилися богу,
А в суботу молилися богу,
Гей, а в неділю рушили в дорогу,
А в неділю рушили в дорогу.
Гей, а з неділі прийшли до перевозу,
А з неділі прийшли до перевозу.

ЇХАВ ЧУМАК ІЗ КРИМУ ДОДОМУ

Їхав чумак із Криму додому,
На драбиночку схилився,
На драбиночку схилився, гей!
Дуже, дуже зажурився,
На сірі воли дивився.

«Гей, чумаче, чумаче-бурлаче,
Та чого ж ти зажурився,
Та чого ж ти зажурився, гей!
Чи сірі воли пристали,
Чи з доріженьки ізбився?»

«Не пристали й воли, з дороги не збився,
З дороги не збився,
Одна думка серце в’ялить, гей!
Чумаченько молоденький
Та без доленьки вродився!»

Та риба в морі, та й та пару має,
Та й та пару має,
Тільки йому, молодому, гей!
В світі пароньки немає. (Двічі)

Та тільки ж йому, тільки ж йому пари,
Що ті карі очі,
Тільки ж йому до любові, гей!
Що ті, що ті чорні брови! (Двічі)

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры