Питання для контролю вивчення матеріалу.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 42Следующая ⇒

1.4. Деонтологія догляду

Студент II курсу вперше переступає поріг клініки, де починається його спілкування з хворим і при цьому закладаються основи практичної деонтології – «науки про належне». Деонтологія – невід’ємна частина курації хворого, що направлена на створення сприятливого морально-психологічного клімату в процесі діагностики, лікування, профілактики і спостереження за хворими людьми шляхом формування адекватних взаємовідносин між всіма учасниками лікувально-діагностичного процесу з метою найшвидшого одужання хворого. Тому медичний персонал повинен зрозуміти основний сенс всієї його медичної діяльності – «все для хворого», щирого духовного сприймання страждань хворого, розуміння і співпереживання з ним його проблем і притяганню його до участі в лікувальному процесі. Дотримання деонтологічних норм відносин між медичним персоналом та хворими має особливе значення для хірургічної діяльності, оскільки процес лікування в більшості випадків потребує оперативного втручання, що найбільше викликає хвилювань у пацієнта. Саме дії молодшого та середнього медичного персоналу під час надходження хворих до відділення та перебування в ньому в процесі лікування можуть займати більшість часу взаємного спілкування і відіграють важливу роль у формуванні психосоматичного стану хворого.

Найважливішими рисами лікаря, сестри, молодшої сестри повинні бути безкорисливість і самовідданість. А.П.Чехов писав: «Професія лікаря – подвиг. Вона вимагає самовідданості, чистоти душі і чистоти помислів». Абсолютна більшість медичних робітників, що працюють в теперішній час, були виховані на моральних принципах, які були відображені в так званому «моральному кодексі будівника комунізму», що був покріплений яскравою демонстрацією соціалістичного гуманізму – безкоштовністю і загальною доступністю медичної допомоги, з якої витікає гуманне відношення і взаємоповага між людьми: людина людині друг, товариш и брат; чесність і правдивість, моральна чистота, простота і скромність в особистому та суспільному житті, високе визнання суспільного обов’язку, сумлінна праця на блага суспільства.

Сьогоденна економічна ситуація в охороні здоров’я далеко неоднозначна у зв’язку з доволі обмеженими фінансовими можливостями лікувальних закладів і відсутністю повноцінного державного бюджетного фінансового забезпечення комунальних лікувальних установ внаслідок економічних реформ, що проводяться в теперішній час. Тенденція до багатоукладності розвитку охорони здоров’я викликає помітний дисонанс між високими моральними вимогами суспільства до медичного працівника, що звично склалися, і конкретними можливостями, в першу чергу матеріальними, медичного персоналу в виконанні своїх безпосередніх службових зобов’язань. Тим не менше медичні працівники повинні розуміти, що, не дивлячись на іноді навіть суперечливі процеси в економіці, суттєве реформування медицини неминуче – попереду розвиток страхової медицини, приватної, укріплення державної медицини, але головне медичні працівники повинні розуміти, що цей період носить короткочасний характер і в своїй конкретній професійній діяльності необхідно завжди прагнути до виконання свого службового обов’язку в повному обсязі, не дивлячись на труднощі, які можуть іноді виникати за різних обставин і надавати допомогу на основі клятви Гіпократа.

Клятва Гіппократа (Hippocratic Oath) – присяга професійної поведінки, яку дають лікарі, розпочинаючи медичну діяльність; приписується Гіппократу із Коса. Наводиться за: Англо-Українським ілюстрованим медичним словником Дорланда. У двох томах. – Lviv: «Nautilus Publishing House», 2002. – т. 1. – С. 1071.

«І присягаюся лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігеєю та Панацеєю і беру за свідків усіх богів та богинь, аби дотримуватися відповідно до моїх здібностей та мого розуміння такої клятви: шанувати нарівні з моїми батьками того, хто навчив мене цього вміння; жити спільно з ним і при потребі ділитися з ним своїми достатками; дивитися на його дітей, як на своїх братів, при бажанні вчити їх цього вміння безкорисливо і без письмової домовленості; передавати правила і настанови моїм синам і синам мого вчителя, а також учням, які пов’язалися зобов’язаннями і погодилися з правилами професії, але тільки їм і нікому більше. Я приписуватиму режим для своїх пацієнтів відповідно до моїх здібностей та мого розуміння і ніколи на шкоду кому-небудь. Ні на чиє прохання я не пропишу смертельний лік і не даватиму порад, які можуть спричинити смерть. Також не дам я жінці пессарію для того, щоб викликати аборт. Але я збережу чистоту мого життя і мого вміння. Я не зроблю розтину при кам’яній хворобі навіть у пацієнтів з явною хворобою; я залишу виконання такої операції спеціалісту практику цієї справи. У кожній дім, в який я зайду, я входитиму лише заради добра моїх пацієнтів, стримуючи себе від усіляких поганих вчинків і спокус, зокрема від утіх кохання із жінками чи чоловіками, байдуже вільними чи рабами. Все, що я можу дізнатися при виконанні своєї професії, поза її межами чи в повсякденному спілкуванні з людьми, що не можна розголошувати, я триматиму в таємниці й ніколи не викажу. Якщо я чесно дотримуватимуся цієї присяги, то нехай я насолоджуватимуся своїм життям, умінням, нехай мене поважають усі люди на всі часи; але я коли я відвернуся від неї чи порушу її, то нехай моя доля стане для мене супротивною».

Питання деонтології нерозривно пов’язані з особистістю медичного працівника. Для досягнення взаємного порозуміння з пацієнтом він повинен володіти низкою якостей: завжди бути акуратним і підтягнутим, милосердним, бути доброзичливим і привітливим, вміти володіти собою, бути терплячим, спостережливим, рішучим та самовідданим (С.В.Петров, 2002). Вирішальну роль в вихованні такого працівника відіграє морально-психологічний клімат хірургічного відділення, особистість керівника відділення, науково-виробничі досягнення колективу, його відомість і популярність в медичному середовищі і у населення міста.

Про значення зовнішнього вигляду медичного працівника знову говорив батько медицини Гіпократ: «Лікареві додає авторитет, якщо він хорошого кольору і добре угодований, відповідно своїй природі, бо ті, які самі не мають хорошого вигляду в своєму тілі, у натовпу вважаються не могутніми мати правильну турботу про інших. Потім, йому пристойно тримати себе чисто, мати хороший одяг, втиратися запашними мазями, бо все це звичайно приємно для хворих».

1. Який принцип покладений в основу розташування хірургічного відділення у складі лікарні?

2. Які основні функціональні приміщення входять до складу звичайного хірургічного відділення?

3. Які існують вимоги до устрою, основні функції та структура приймального відділення?

4. Яка основна документація заповнюється в приймальному відділенні?

5. Як проводиться санітарно-гігієнічна обробка хворих при виявленні педикульозу та корости?

6. Які загальні правила розміщення та розмежування зон стерильності в операційно-перев’язувальному блоці?

7. Обладнання операційної зали і принципи його обробки.

8. Який порядок відвідування операційно-перев’язувального блоку?

9. Які основні принципи організації роботи в палатах та допоміжних приміщеннях?

10.  Як розподіляються основні функціональні обов’язки між медичним персоналом хірургічного відділення?

11.  Які основні риси відображають деонтологію відносин між медичним персоналом та хворими в лікувальному процесі?

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры