Конституційний проект М.Сціборського.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 18Следующая ⇒

Конституційний проект М.Сціборського.

Сціборський М. Націократія. -Прага, 1942. -С.143-149.

(Витяги)

<…> Націократія є, республіканська. Але її конституційна-структура суттєво різниться від клясичних зразків політичної демократії, що існує на виборчій фікції «влади більшости» — репрезентованої в парляменті одною чи кількома партіями. Центр демократії лежить у партійному парламенті, що поглинає в собі й дезорганізує розбіжністю своїх клясових і політичних намагань основу всякої державної системи — владу.

<...> згубними й безнадійними є спроби насадження режиму партійно-парляментарної демократії в Україні. Самі по собі негативні прикмети парляментарпзму тут посилювалися б додатковими причинами: цілковитим браком парляментарних традицій, фіктивністю наших партій і, витворе­ними революцією, особливостями суспільно-ви­робничої структури України.

<...> Витворюється парадокс: режим політичної демократії базується на партіях, але їх у нас фактично нема; для цього довелося б хіба ці партії штучно творити, інсценізуючи в цей спо­сіб... парляментаризм.

<...> Місце партій у дер­жавних органах займуть організовані на про­фесійному принціпі соціальні, виробничі групи (синдикалізм). У цьому власне й полягає ідея державного синдикалізму, що посереднє заступництво інтересів окремих груп населення через штучні й антагоністичні партії та партійки, він замінює безпосердньою і солідарною репрезентацією загальних і часткових інтересів нації через її органічні складники (соціяльно-виробничі групи).

<...> Отже націократія нехтує партійно-парламентарну організацію демократії. Як у періоді національної диктатури, так і в умовах постійного державного ладу — партії не існуватимуть. Це становище наші партії називають замахом на «народню свободу»(?!). На ділі націократія заступає здорові (витворені самою таки демократією, хоч і уневажнені її ж політичною практикою) принціпи рівняти громадян перед законом, особистих і "су спільних прав та співпраці влади й народу в кермі державою.

Сильна своїм авторитетом і стабільністю націократична влада зосереджуючи в своїх руках, керму, оборону й лад держави, водночас забезпечуватиме під своєю зверхністю широкі можливості самодіяльності населення найбільш питоменних для історичних українських умов формах громадської самоуправи.

Не в партіях і не в політичних гуртках, а власне тут — в органах, місцевої самоуправи (як і в синдикалістичних організаціях) народні маси найдуть для себе школу громадської творчости й напіонально-політичного виховання, виділюючи з себе нову провідну й органічно зв’язану з ними верству досвідчених суспільників, організаторів, господарників і державних діячів.

Українська Держава за адміністративним розподілом, що узгляднятиме природні, історичні, політичні, економічні і стратегічні властивості окремих районів нашої обширної території, поділятиметься на краї, повіти й громади (міські, містечкові, сільські), що матимуть свої органи самоуправи та у межах встановлених законами компетенцій кермуватимуть місцевими публічними справами. Система самоуправи в повітах і громадах найде своє завершення в краях. Краї посідатимуть власні представницькі органи — Краєві Ради й уряди. Краєві Ради складатимуться з послів, обраних на певний термін у відповідній кількості, від кожного повіту. Вибори до органів самоуправи відбуватимуться на засадах прямого, загального, рівного й таємного голосування. Кожна виборча округа обиратиме означене число кандидатів релятивною більшістю голосів.

У всіх ступнях адміністративного поділу, держави (в краях, повітах і громадах) існувати муть також загальнодержавні адміністративні господарські та ін. установи, що — не витворю­ючи шкідливого паралелізму в функціях та компетенціях із місцевою самоуправою — виконува­тимуть своє призначення під безпосереднім кер­муванням державного уряду. Представниками державного Уряду в окремих краях та їх повно­важними зверхниками будуть краєві начальни­ки, що стоятимуть на чолі місцевої державної. адміністрації, і автоматично являтимуться голо­вами Краєвих Рад, повязуючи собою три елемен­ти державного управління: уряд, контроль і гро­мадську самодіяльність.

Загально-державною законодавчою установою буде Державна Рада. Як і в органах самоупра­ви, посли до Державної Ради обиратимуться прямим, загальним, рівним і таємним голосу­ванням в означеній кількості від кожної вибор­чої округи. Кандидатів до Державної Ради виз­начатимуть у виборчих округах синдикати та, їх Господарські Ради. Зложені ними реєстри передаватимуться під голосування населення вибор­чої округи. Вибори кандидатів рішатимуться релятивною більшістю голосів.

Як бачимо, ця система суттєво різниться від зразків і демократії — з її анархічною виборчою боротьбою, і італійського фашизму, що є надто централістичним у формуванні законодавчих установ. Усуваючи боротьбу виборчо-партійних клік і запроваджуючи контроль, націократична система ставить водночас Державну Раду в без­посередній зв’язок із народом, передаючи їй формування його, об’єднаним у синдикатах, соціяльним групам. Ці державно-політичні компетенції синдикатів, вкупі з їх соціяльно-економічними Функціями (місцеві й Всеукраїнська Господар­ська Рада) перетворюватимуть державний син­дикалізм у становий хребет і головний нерв ці­лого націократичного устрою.

На чолі Нації та державної організації стоя­тиме Голова Держави. Це не буде ані диктатор, що тримається силою прибічних клік, ані лялькуватий, «репрезентативний» президент демокра­тичної республіки... Це буде Вождь Нації, найкращий із найкращих її синів, що силою загаль­ного довіря нації та правом своїх внутрішніх властивостей гриматиме в своїх руках владу Держави. У ньому концентруватиметься авторитативна суть націократичної держави, що спо­лучає в собі здорові елементи монократизму й відповідальности.

Голову Держави покликуватиме Національ­ний Збір, скликуваний для цієї мети, що скла­датиметься з Державної Ради, Всеукраїнської Господарської Ради, представників синдикатів і Краєвих Рад. Голова Держави кермуватиме кра­їною, репрезентуватиме її назовні, являтиметь­ся Верховним Вождем її збройних сил, матиме право законодавчої ініціятиви, розвязання Дер­жавної Ради і «вета» її ухвал на означених кон­ституцією підстав. Він являтиметься водночас Головою Державного Уряду і своєю владою призначатиме Державних Секретарів (міністрів) як із складу Державної Ради, так і зпоза неї. Державні Секретарі відповідатимуть за свої уряд не перед Державною Радою, а перед Головою Держави, і усуватимуть із своїх постів на його наказ. Державна Рада, матиме лише право, в обсягу доручених їй конституцією справ, cтавити Державних Секретарів за переступ законів перед Найвищий Державний Суд, що обиратимуться разом із Головою Держави Національним Збором.

Таким чином Голова Держави своїми компетенціями усуватиме розбіжності, що їх створює політична демократія своєю "священною" засадою розподілу законодавчих і виконавчих влад та забезпечуватиме цим владам правильну взаємочинність. Найвищому Судові належатиме контроль непорушности конституції, конституційної правильностивидаваних законодавчими й виконавчими органами ухвал, і касаційний перегляд усіх інших судових справ. Відповідально зорганізовані краєві, повітові й міські Суди забезпечуватимуть правозаконність у державі.

Так в основному виглядатиме постійний державний лад націократії. Україна буде авторитарною та унітарною, але в належній мірі й децентралізованою республікою, що всіма елементами свого устрою відповідатиме істоті націократії, як. режиму панування цілої нації у власній державі.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология