Характерні риси світового господарства, його структура.

Світове господарство-це сукупність національних господарств окремих країн, об’єднаних участю у міжнародному поділі праці і системою міжнародних економічних відносин.

Риси світового господарства:

Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову.

Суб’єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, які у свою чергу теж є системами.

Головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є інтернаціоналізація виробництва. Інтернаціоналізація відображає вихід відтворювального процесу за межі національних кордонів і стає частиною процесу, який відбувається в межах інтернаціонального або світового рівня.

Однією з найважливіших сфер прояву постійно зростаючої взаємозалежності держав є міжнародні економічні відносини. Формується так звана транснаціональна економіка -певна, стійка спільнота, яка існує поряд з національними економіками, суттєво впливає на характер їхнього розвитку. Більше того, розвиток світової торгівлі, міжнародний поділ праці призводять до того, що процес відтворення все більше залежить від зовнішніх (щодо кожної окремої країни) факторів, а розгортання НТР ще більше посилило процес інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко-економічних відносин, усього суспільного відтворення.

Передумови інтернаціоналізації господарського життя різних країн виникають в умовах переходу до великого машинного виробництва, коли національні обмеження починають перешкоджати розвитку продуктивних сил. Сьогодні така взаємна залежність посилюється науково-технічною революцією, принципово новою роллю засобів інформації і комунікацій, необхідністю розв'язання глобальних проблем людства. Отже, неможливим є ефективне функціонування економіки в умовах автаркії - національного економічного самозабезпечення.

У результаті виникає ціла система господарських відносин між країнами світу, тобто міжнародні економічні відносини, найважливішими формами яких є: міжнародна торгівля, вивезення капіталу і міжнародний кредит, міжнародні валютні (розрахункові) відносини, міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, міжнародна міграція робочої сили тощо. Ці форми тісно пов'язані і впливають одна на одну, проте лідером с міжнародна торгівля товарами і послугами. Сучасні світогосподарські зв'язки починаються з світової торгівлі, яка пройшла шлях від одиничних зовнішньоторговельних угод до масштабного торгово-економічного співробітництва, коли постачання продукції здійснюється в рамках виробничої кооперації міжнародними корпораціями.

Сукупність національних економік та взаємозв'язки, тобто економічні відносини між ними, міжнародні економічні відносини становлять світове господарство.За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів:

ü розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;

ü зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

ü поглиблений розвиток МПП — міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

ü високий рівень інтенсифікації міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;

ü інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

ü формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;

ü вирішення глобальних проблем тощо.

Класифікація груп країн світового господарства. Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є групи національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Для включення країн до тієї чи іншої групи застосовують насамперед такі критерії: характер економіки (ринкова або перехідна) і рівень її соціально-економічного розвитку (рівень виробництва ВВП/ВНП на душу населення, галузева структура ВВП, рівень і якість життя).

До групи розвинутих (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. 15 країн ЄС: ФРГ, Італія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Швеція, Австрія, Ісландія, Фінляндія, Греція, Австралія, Ісландія, Канада, Нова Зеландія, Норвегія, США, Японія, Швейцарія, Сан-Марино),

До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. (130 країн Азії, Африки, та Латин.Америки.З них виокремлюють країни НІС, які поділяються на покоління: 1п. Южн Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг; 2п. Малайзія, Тайланд, Індія, Чілі; 3п. Кіпр, Туніс, Турція, Індонезія; 4п. Кітай, Філліпіни). Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28 % світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980—90 рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це  28 країн:15 країн СССР: Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекістан, Кергізія, Туркменія, Таджикістан, Арменія, Молдова, Азейбаржан, Грузія, Латвія, Литва, Істонія, Россія. 13країн Центр.Європи: Албанія, Болгарія, Венгрія, Польша, Румунія, Чехія, Словакія, Хорватія, Македонія, Словенія, Воснія, Герцоговіна, Сербія, Черногорія). Країни з перехідною економікою виробляють близько 17—18 % світового ВВП.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров