Принципи висування політичних лідерів у суспільстві.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 34 из 35Следующая ⇒

51. Принципи висування політичних лідерів у суспільстві.

Будь-яке суспільство, обираючи або висуваючи свого лідера, ста­вить до нього необхідні, а іноді і досить суворі вимоги, які випливають із конкретної політичної ситуації. Виборцю завжди цікаво знати, кому він вручає мандат довіри, що це за людина, яка в неї біографія і навіть особисте життя. Головне, щоб деталі особистого життя кан­дидата не впливали на виборця більше, ніж його передвиборна про­грама. З іншого боку, згадаємо відомий афоризм "Найбільш серйозний іспит— іспит владою". Психологи й політологи вважають, що влада розбещує багатьох людей: гарні можуть стати поганими, а погані — ще гіршими. А тому люди, яким притаманний тиранічний характер, не повинні бути допущені до державної влади. На які ж особисті риси кандидата слід звернути увагу виборцю? Чи є такі риси, котрі повинна обов'язково мати людина, яка претендує на роль політичного діяча? Звичайно, вона повинна вміти розпізнавати об'єктивні проблеми розвитку суспільства, бачити, в чому полягають можливості й небезпека, знати свої цілі і залежно від цього приймати рішення, виконувати свої обіцянки. Необхідні й "пробивна сила" та вміння переконувати і об'єднувати навколо себе людей. Політичний діяч має бути також толерантним (терпимим), душевним, чуйним, благородним, чесним та совісним.

56. Поняття політичного конфлікту причини виникнення.

Міжнаціональний конфлікт, з одного боку, є специфічним конкретно-етнічним виразом загальносоціальних суперечностей, а з іншого — власне національним (тобто етнічним) конфліктом, хоч і детермінованим соціальними суперечностями. Доведення суперечностей до конфлікту є дуже небезпечним, оскільки в ньому сконцентрована велика руйнівна сила. Пояснюється це передовсім тим, що намагання кожної зі сторін — учасниць конфлікту — “дістати перемогу” неминуче наштовхується на протидію протилежної сторони. Прикладом цього можуть слугувати події на Кавказі, в Таджикистані, у колишній Югославії тощо. Суть науково обгрунтованої національної політики в Україні — постійний баланс загальнодержавних, загальнолюдських інтересів усіх народів і етнічних груп, які тут проживають. Проте в національній політиці будь-якої багатонаціональної держави можливі і вияви націоналізму. За всієї багатоманітності конкретних виявів він має чітку ознаку: визнання власної національної винятковості та протиставлення своєї нації іншим. Націоналізм — це намагання забезпечити панівне становище своєї нації, задовольнити її інтереси без урахування інтересів інших народів або навіть за рахунок їхнього обмеження. Ясна річ, що націоналізм одних може тільки породжувати націоналізм інших. У національній політиці слід чітко розрізняти підвищення національної самосвідомості й націоналізму. Підвищення національної самосвідомості — це природний і закономірний наслідок економічного і культурного прогресу народів. Національне життя не визнає насилля. Як не можна штучно пришвидшити хід етнічного розвитку людства, зігнати нації до однієї “купи”, так не можна штучно зводити паркан між націями, консервувати відмінності між ними. І те, й інше однаково небезпечне й однаково трагічне.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману