Риси процесу масової комунікації

1. Інфорамація і комунікація.Масова інформація і комунікація Інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні;Іншими словами, інформація — це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей. Комуніка́ція це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

Умови здійснення комунікації

Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:

1)наявність щонайменше двох осіб: відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі; та одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається. 2)наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;

3)наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація; 4)наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.

Сторони комунікації

Комунікативна. Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому сенсі слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.

Інтерактивна. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями).

Перцептивна. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.Межі між цими формами умовні, вони можуть зливатися і доповнювати один одного. Мáсова комунікація це поняття можна розглядати мінімум в двох аспектах: 1Як процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа. 2. Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової інформації великим сегментам населення одночасно (теорія масових комунікацій). Масова комунікація завжди спрямована на велику, неоднорідну та анонімну аудиторію. Прийнято вважати, що аудиторія має бути такою великою і масовою, щоб складатися з такої кількості членів, яку не зможе охопити комунікатор при безпосередньому спілкуванні. Мається на увазі, що аудиторія бере участь у процесі спілкування протягом незначного періоду часу, за який передається повідомлення. Під неоднородністю аудиторії розуміється те, що вона складається з сукупності індивідів різної статі, віку, рівня освіти, становища у суспільстві, які живуть у різних населених пунктах. Анонімність аудиторії означає, що її окремі члени невідомі комунікатору Масова комунікація—це соціокультурна взаємодія в масштабах суспільства через розповсюдження та обмін інформацією за допомогою технічно обладнаних мас-медіа (преси, радіо, телебачення, відеосистем, кіно) Комунікація хоч і пов´язана з переданням інформації, але не обмежується лише цим.Масова інформація — це стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію.Масова інформація є змістовним наповненням масової комунікації, а обмін такою інформацією надає сенсу і спрямованості цьому виду соціального спілкування. Звернемо увагу, що як масова комунікація, так і масова інформація близькі між собою завдяки засобам масової інформації, конституюються ними і не можуть існувати поза ними

2. Основні етапи комунікативного розвитку

Виділяють такі етапи у розвитку комунікації (Дж.Гербнер):

1 доіндустріальний («обличчям до обличчя»);

2 - друкований (створений першою індустріальною революцією і характеризується появою масової аудиторії);

3 - телевізійний (з’явився завдяки другій індустріальній революції)

Виділяють ще такі фази, які аналогічні до етапів:Усна фаза; Розвиток мови, . Спілкування між людьми починалося з окремих звуків, жестів, міміки, потім за допомогою криків люди передавали інформацію на відстань.

- Ера мовленняа(90-40 до н.е.)

-Ера письма(5 тис.до н.е.)

- Книжкова фаза; винайдення друкарського верстата, початок епохи друкарства(456)

-Технічні засоби

- Комп'ютерна фаза. Поява телеграфу , радіо, телебачення,телефону, ЕОМ

3. Комунікативний процес. Модель. Елементи. Комунікативний процес розпочинається, коли одна особа (відправник) хоче передати факт, ідею, думку чи іншу інформацію комусь іншому (одержувачу). Ця інформація має значення для відправника незалежно від того, чи вона проста і конкретна, чи складна і абстрактна. Наступна дія - це кодування інформації у формі що відповідає ситуації. Кодування може набувати форми слів, виразу обличчя, жестів, або навіть художнього вираження і фізичних дій.

Після того, як повідомлення закодовано, його передають відповідними засобами зв'язку. Звичайні засоби зв'язку в організаціях - це наради, електронна пошта, записки, листи, звіти та телефонні розмови. Далі відбувається розкодовування у форму, яка має значення для одержувача. Значення інформації може бути різним, і у багатьох випадках воно є підставою для відповіді, і тоді утворюється цикл, оскільки нове повідомлення у такій же послідовності передається початковому відправникові.

Комунікації можуть бути перервані перешкодою - шумом або розмовою людей поблизу. Перешкодами також є загублений на пошті лист, пошкодження телефонної лінії, неправильна адреса електронної пошти тощо.

Сьогодні поширені такі типи комунікацій в організаціях: міжособові комунікації; комунікації у системах зв'язку та командах; комунікації в організаціях та електронні засоби комунікацій.

Усні комунікації відбуваються під час розмови віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов і ін., за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотній зв'язок і взаємний обмін. Недоліком усних комунікацій є те, що вони можуть бути недостовірними (неправильно вибрані слова для вираження суті; якісь перешкоди переривають процес; слухач забуває частину або все повідомлення; не вистарчає часу на виважені відповіді тощо).

Письмові комунікації - це звіти, записки, листи, записи і ін. Вадою цих комунікацій є те що вони затримують зворотній зв'язок та взаємообмін, крім того вони є складніші від усних і потребують більше часу. Переваги письмових комунікацій полягають у достовірності. Їм надають переваги, коли одній чи обом сторонам потрібні письмові записи про те, що відбувалося. Вибираючи засіб комунікації, менеджери повинні зважати на всі аспекти

Гарольд ЛасуелХто? (передає повідомлення) Комунікатор.

Що? (передається) Повідомлення.

Як? (здійснюється передача) Канал зв´язку.

Кому? (напрям повідомлення) Реципієнт. З яким ефектом? Ефективність.

Існують ще дві моделі комунікації — одностороння і двостороння. Одностороння — це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв´язку. Двостороння — це комунікація, під час якої слухач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв´язок, а потім сам стає тим, хто говорить.

Масова комунікація – процес поширення інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення) на кількісно великі, розпорошені аудиторії. Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.Основна, стратегічна функція масової комунікації – формування масової психології, формування маси як суб’єкта соціальної дії. Сила впливу масової комунікації надзвичайно велика.

5. ЗМІ. Види, характеристика.

ЗМІ це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації

Засоби масової інформації – види- мас медіа — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, кінопродукція, телебачення,книги, музика та нові ЗМІ (інтернет). Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації.

Види ЗМІ:

*Друковані (газети, журнали, бюлетені, книги), Недруковані (аудіовізуальні)

*За тривалістю: безпосередньо нетривалі, тривалі опосередковані, тривалі, нетривалі.

Характерні риси ЗМІ

Публічність (необмежене , не персоніфіковане коло споживачів)

Наявність спеціальних технічних засобів

Непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів

Непостійний характер аудиторії

Переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

6. Вертикальна і горизонтальна масова комунікація. Виділяють дві форми концентрації систем масової комунікації - вертикальну й горизонтальну.

МК-це процес поширення інформації за допомогою технічних засобів за допомогою преси,ТБ,кіно,на кількісно велику, анонімну, розпорошену територіально аудиторію.

МК як вплив-дія від одного предмета чи особи по відношенню до інших.

Горизонтальна МК – канал моментальної доставки інформації,що є умовою спілкування у рамках даного соціуму.

Вертикальна МК – це консервація інформації в часі,що створює передумови для передачі фактів культури від покоління до покоління;це обєктивістський процес культуроспдщини, який обумовлений соціальними потребами і сприяє соціалізації особистості і функціонування культурию.

7.Поняття маси і масової свідомості Масою називається суспільна гетерогенна (неоднорідна) група людей, що є анонімними, фізично розпорошеними й відокремленими, неорганізованими до співпраці. Маса — це велика кількість людей, які певний час перебувають у без­посередньому контакті (наприклад, пікет, маніфестація, мітинг, демон­страція). До поняття "маса" близькі, хоч і не тотожні йому, поняття "на­товп", "юрба", "публіка". Разом з тим і масу, і натовп утворюють відчу­жені людські індивіди, що мають особисті інтереси, які не збігаються з інтересами інших людей. Отже, це "тимчасова спільнота" людей, об'єднання яких є випадковим, стихійним, короткочасним. На думку Г. Лебона, велику владу над натовпом мають божевільні, галюцинати, епілептики, яких він часто обирає своїми вождями. Однак таких вождів натовп швидко позбувається, міняє. Маса, натовп вірять словам і закликам лідерів, вождів і підкоряються їм, інтенсивно, підсвідомо виконують їх накази і тому спроможні на не­людські дії та вчинки. Найнебезпечніше при цьому те, що кожен член маси, натовпу цілковито впев­нений у безкарності своїх дій. Масова свідомість — один з видів суспільної свідомості, найбільш реальна форма її практичного існування та втілення. Це особливий, специфічний вид свідомості суспільства, властивий величезній кількості людей ("масі", "масам") В "ідеалі" масова свідомість мала б дорівнювати сумі свідомостей окремих індивідів, соціальних груп. Однак об'єктивно це неможливо, а тому йдеться про масову свідомість як збіг (поєднання або перехре­щення) основних, найбільш значущих компонентів певної кількості різноманітних (великих і малих) груп суспільства Масова свідомість має специфічні ознаки. Це якості, що відповіда­ють певній масі людей у конкретний час. Інакше кажучи, у масовій свідомості сконцентровані знання, уявлення, цінності, норми, які по­діляє певна сукупність індивідів. Вони формуються у процесі спілкуван­ня, спільного сприйняття соціально-політичної інформації, визначення ставлення до неї. Поняття "маси", як уже зазначалося, надто мінливе, ситуативне, а тому суб'єкт масової свідомості не є сталим, цілісним утворенням. Людина, яка є частиною натовпу, практично втрачає індивіду­альність, думає та діє під впливом своєрідної колективної психології, інстинктів, втрачаючи індивідуальну відповідальність. Це відбувається, очевидно, тому, що маса має певне, часто штучне віддзеркалення сили, агресивності, здатності щось радикально змінити. Тому людина в натовпі часто проявляє далеко не найкращі свої риси, демонструє поведінку, яка в інших обставинах, ситуації їй абсолютно невластива.

8. Масова свідомість. Консервативна і динамічна складові. Масова свідомість як об’єкт інформаційної агресії має цікавити нас насамперед тому, що результатом такої агресії буде дестабілізація соціально-політичного життя в країні. Під масовою свідомістю розуміємо сукупність різноманітних поглядів, оцінок та настанов, що відображають зміст, рівень та особливості духовного розвитку великих соціальних груп. Російські дослідники виділяють в якості основних об’єктів «інформаційно-психологічної безпеки» консервативну та динамічну складові масової свідомості: Консервативна складова масової свідомості є сукупністю: 1) загальних інтересів (інтересів, що поділяються переважаючою більшістю членів групи); 2) культурних, духовних та моральних цінностей, що визначають правила поведінки членів групи; 3) готовності до протидії факторам та діям, що загрожують цим інтересам та цінностям.

 Динамічну складову масової свідомості можна визначити як сукупність відображень інформації (про соціально важливі події) в конервативній складовій. Динамічна складова відповідає за надання сигналів про зовнішній світ, внаслідок чого в членів групи формується відповідна груповим цінностям та інтересам емоційна оцінка подій та виробляється лінія поведінки, адекватна консервативній складовій.

Оскільки безпека — це стан захищеності об’єкта від визначених загроз4, то спробуємо визначити загрози по відношенню до кожної із складових масової свідомості.

Можна виділити наступні загрози консервативній складовій масової свідомості: насадження чужих для даної групи інтересів, цінностей; зміну мотиваційних настанов членів групи; формування нових стереотипів поведінки (асоціальної для даної групи); перегляд історії як засіб руйнації фундаментальних духовних цінностей; перекодування оточуючого світу (введення нових елементів оточуючого світу та зміна емоційного навантаження існуючих).

В цілому всі вищезазначені загрози можна звести до штучних модифікацій основних елементів консервативної складової. Термін «штучні» в нашому випадку означає такі модифікації, що є результатом активних дій зовнішніх сил по впливу на масову свідомість.

Загрози динамічній складовій полягають насамперед у маніпулюванні інформацією з метою формування необхідної емоційної оцінки певних подій та впливу на процеси прийняття та виконання рішень. Приклади загроз динамічній складовій: обмеження, дозоване подання інформації, або навпаки, масоване подання необхідної інформації; переобтяження каналів непотрібною, надлишковою інформацією; подання сигналів, несумісних із внутрішніми символьними системами . Сприйняття ситуації, неадекватне консервативній складовій масової свідомості, може призвести до стану когнітивного дисонансу. Когнітивний дисонанс – внутрішній психічний конфлікт, що виникає при конфлікті релевантних (таких, що відносяться до одного об’єкта), але несумісних за змістом повідомлень. Дисонанс спричиняє психологічний дискомфорт та обумовлює потребу пристосування. Консервативна складова сукупність загальних інтересів, інтрерсів, що поділяються більшістю кількістю членів групи, духовних та моральних цінностей, що визначають правила поведінки членів групи; готовність протидіяти факторам і діям, що загрожують цим цінностям. Динамічна складова сукупність відображення інформації,(про соціально важливі події) за надання сигналів про зовнішній світ, внаслідок чого маси формуються відповідно цінності та інтереси, емоційна оцінка подій та виробляється лінія поведінки адекватна консервативній складовій.

9. Масова культураМасова культура(від лат. massa — ком, частка і cultura — оброблення, виховання) – це культура, що знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні особливості, масова культура є космополітичною. Масова культура - культура, яка популярна та переважна серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах— контрастуючи з «високою культурою».

Основні характеристики масової культури: опора на емоційний, ірраціональне, колективне, несвідоме; ескейпізм (стремление личности уйти от действительности в мир иллюзий); швидкодоступність; швидко забувається; неелітарна, не традиційна, гомогенна (пристосована до середньго класу), комерційна, масова кількість продукції, популярна.

«Масову культуру» називають по-різному: розважальним мистецтвом, мистецтвом «антивтоми», напівкультурою. Характеризуючи її, американський психолог М. Белл підкреслює: «Ця культура демократична. Вона адресована всім людям без відмінності класів, націй, рівня бідності і багатства. Крім того, завдяки сучасним засобам масової комунікації людям сталі доступні багато творів мистецтва, що мають високу художню цінність» Масова культура не виражає вишуканих смаків чи духовних пошуків народу. Вона зрозуміла й доступна людям різного віку, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Вона має меншу художню цінність, ніж елітарна чи народна культура. Вона задовольняє миттєві запити людей, реагує на будь-яку нову подію і відображає її. Тому зразки її, зокрема шлягери, швидко втрачають актуальність, застарівають, виходять з моди.

Масова культура — культура нового типу, породжена засобами масової комунікації. Практично всі приватні канали радіо та телебачення, газети та журнали існують за рахунок реклами споживчих товарів та послуг. ЗМІ- преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. Характерні риси засобів масової інформації: • публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів); • наявність спеціальних технічних засобів;• непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів; • непостійний характер аудиторії; • переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

10. Дослідження дії ЗМІ

1.оцінка змісту повідомлення(контент аналіз, рейтинги. Образи і жанри)

2.оцінка тривалості

3.оцінка наслідків

4.поведінкові наслідки(чи агресивно діє людина)

5.наслідки в установках (зміна світогляду)

6.фізіологічні наслідки(реакція)

7.когнітивні наслідки(зростає рівень пізнання)

11. Моделі масової комунікації. Етапи досліджень МК.Модель пропаганди, або модель Чакотіна (Tchakhobv tine).Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства. Чекотін виділяв чотири рефлекси людини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Пропаганда для Чекотіна - це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттів людини. Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи - масу, яка мала перетворюватися у "потрібну публіку". Модель акту переконання або модель Лассвелла. Американський політолог та дослідник пропаганди Гарольд Лассвелл розуміє процес спілкування як акт, що складається з п"яти основних складників: "Хто говорить, що, яким засобом, до кого і з яким результатом?". Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніката, залежний від п"яти чинників спіл-кування. Модель контактування, або модель Якобсона. Включає шість важливих чинників спілкування: адресат. Адресант, повідомлення.контекст, , контакт і код. Якобсон виділяє шість функцій комунікації: емотивну (вираження свого "я"), референтну (денотативну) (виділення об"єкта мовлення), конативну (інтенсивну) (вплив на адресата), поетичну (виділення форми повідомлення), металінгвістичну (пов"язану з виходом за межі бесіди у сферу коду, мови), фатичну (підтримання контакту, коли важлива не тема розмови, а те, щоб контакт не перервався).модель К. Шенноном Ця модель являє собою більш розгалужену систему чинників комунікативного процесу. Передавач від джерела інформації (комуніканта) отримує її й у вигляді сигналу через канал під впливом джерела шуму робить передачу інформації; сигнал отримує споживач сигналу, від якого адресат бере інформацію у вигляді її переказу. Модель двоступеневого припливу інформації та думки Лазарсфельда. На цій моделі розмежовуються два процеси: процес передачі (інформації, а також поглядів, думок, оцінок) і процес упливу на позиції та свідомість інших людей. Двоступеневість полягає в актуалізації ролі споживачів інформації: деякі споживачі виконують не лише роль отримувачів і селекціонерів а й поводирів публічної думки . Модель селекції, Вестлей і МакЛін додали істотну характеристику, це наявність професіонального комунікатора (медійної інституції) (С), який опосередковує процес спілкування. Аналітична модель, або модель Малецького. Вона відрізняється наявністю психологічних змінних: особистість комунікаторів, взаємосприйняття учасників процесу, належність до колективів у межах різних інституцій тощо. Ця модель демонструє складність комунікативного процесу, який, по-перше, залежить від соціальнопсихо-логічних особливостей комунікаторів, по-друге, є багатовекторним і двокерованим на рівні споживання інформації, Модель спільного досвіду, або модель Шрамма. Він першим застосував термін спільного досвіду до процесу комунікації, тобто спільних позицій, ідей, символів, які об’єднують комуніканта й комуніката. Шрамм виділив три головні фази творення й отримання повідомлення: кодування, інтерпретація, декодування. Модель Карея близька до нашого розуміння масової комунікації як виду суспільно-культурної діяльності, спрямованої на духовне, професійне чи інше єднання маси людей (мас).

12. «Метафори» медіації Метафора (від грецьк. metaphora- перенесення) – троп чи фігура мови, яка заснована на вживанні слова, що позначає деякий клас предметів, явищ, дій чи ознак для характеризації чи номінації іншого об’єкта, подібного з даним у якому-небудь відношенні.

Метафори, що є продуктом журналістської творчості. До них належать такі метафоричні конструкції, вихідними значеннями яких є найменування:

а) явищ природи, зокрема атмосферних явищ: злива м'ячів, пожежа біля воріт, шквал атак;

б) переміщень предметів у просторі, зміна стану та властивостей об'єктів матеріального світу: відшліфована тактика, атаки накочуються, загартований боксер;

в) фізичних та хімічних процесів, що відбуваються в неживій природі: гра розклеїлась, розрядити ситуацію, команда розвалилась, затиснути до воріт;

г) характеристик тваринного і рослинного світу: гравець летить, вповзти до наступного раунду, гол назріває, команда пролетіла, боксер поплив;

д) тих чи інших властивостей: сісти в оборону, покарати голкіпера, спортсмен підсів, перекроювати склад, скосити суперника.

Метафори:

1.вікно(виступають як джерело і засіб)це вікно на події, ЗМІ уможливлює пізнання того, що діється у світі.

2.фільтр(селекція інф)приближення одних людей і віддалення інших.

3.дорожній знак(відповіді на питання)інтерпретує події і каже сутність події.

4.форум і сцена(висвітлення події для публічного обговорення)

5.екран або барєр(відгороджені від медіа з допомогою пропаганди).

6.дзеркало(ЗМІ відображає реальність, яка існує, залежно від кута нахилу цього дзеркала).

7.калейдоскоп(світ замальовується як кольорова мозаїка)

13. Регуляція діяльності ЗМІ. Внтутрішні і зовнішні чинники

На цей час законодавча база України включає такі закони в цій галузі: "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" , ЗУ «Про телебачення і радіомовлення», ЗУ «Про рекламу», "Про інформаційні агентства", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про державну таємницю", "Про захист суспільної моралі". Також існує Кодекс професійної етики українського журналіста.

Крім цього існують й інші внтутрішні і зовнішні чинники, що регулюють діяльність ЗМІ. Наприклад, преса: Внутрішні: редактор, власник. Менеджер, журналісти, допоміжні працівники (коректори, дизайнери), конкуренти, колеги. Зовнішні: аудиторія, замовники, клієнти, видані урядом нормативні акти, політики і політичні доктрини, громадські о-ції, експерти (науковці, дослідники).

15. Характеристика електронних ЗМІ.(Радіо, телебачення) Телеба́чення — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Водночас, у вужчому сенсі під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки (див. Телебачення (техніка)). Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження. Телебачення володіє значною кількістю та ефективністю впливу, ніж преса або радіо. Телебачення має важливе значення для підвищення освітнього рівня населення. На сьогодні існують декілька способів передачі інформації до аудиторії:

- розширення спеціалізованих сіток кабельного телебачення;

- не тільки повідомлення новин, а й їх аналіз;

- кооперування з іншими ЗМІ

Інформація в випусках новин повинна бути чіткою, проаналізованою. Над цим працює не одна людина. Головним на телебаченні є – картинка, потім дикторський текст. Глядач, дивлячись на картинку з місця події, усвідомлює ту чи іншу інформацію.Радіо. Радіо давно стало атрибутом життя кожної сучасної людини. Мільйони слухачів в різних куточках світу щодня прилучаються до світової культури, довідаються останні новини, та просто відпочивають, ввімкнув радіоприймачі. Специфіка журналістської роботи полягає в тому, що робочий матеріал радіо відрізняється від преси (тільки звук може передати уяву в тому чи іншому питанні, подій чи явищ тощо).

Особливості роботи на радіо визначили специфіку викоритуваних жанрів. Короткі інформації частіше всього об’єднуються в групу за темами та читаються диктором. Радіорепортаж може бути переконливим, якщо журналіст перебуває на місці події. На радіо існують свої жанри подачі матеріалу: радіокомпозиція тощо, що дозволяє більш ефективніше донести до слухача фактичну інформацію. На радіо інформація подається кратко та чітко – головні події (якщо це інформаційний випуск новин) тощо.

16.Характерисика друкованих ЗМІ (газети, часописи, альманахи) Газе́та (від італ. gazzetta — назва дрібної монети) — щоденне або щотижневе періодичне видання у формі складених аркушів, містить новини і коментарі.

Газета — періодичне газетне видання з постійною назвою, що виходить через певні, короткі проміжки часу, містить офіційні документи, оперативну інформацію і матеріали з актуальних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори, фотографії та рекламу.[1]

Газети набули комерційну цінність після винаходу друкування, почали випускатися в Німеччині в 1609, в 1616 у Нідерландах.У 1622 з'явилася перша газета англійською мовою («Віклі ньюс» англ. «Weekly News»— «Щотижневі новини»), редакторами були Ніколас Бурн і Томас Арчер. Види і типи газет

Газети діляться: за принципом територіального поширення та охопленням аудиторії — загальнонаціональні, регіональні (республіканські, обласні, крайові), місцеві (міські, районні), *внутрішньокорпоративні (звернені до співробітників певної організації);

за тематикою — ділові, загальнополітичні, галузеві, рекламно-інформаційні, розважальні, змішані; також за віковим принципом — дитячі, молодіжні газети, газети для пенсіонерів і тд.;

за періодичністю — щоденні (ранкові або вечірні), щотижневі, щомісячні;

за форматом — A4, Берлінер, A3, A2;

за стилем оформлення — кольорові, чорно-білі і чорно-білі з кольоровими вставками;

за вартістю — платні та безкоштовні;

Особливості газет.Мобільність — газету можна читати як вдома, так і в будь-якому іншому місці;

Загальнодоступність — газета призначена для невизначеного кола осіб, читачем її може стати будь-яка людина;

Періодичність — газета належить до періодичних видань, що виходять у світ за встановленим видавцем графіком. За цією ознакою газети діляться на щоденні, щотижневі, щомісячні (рідко). Існують газети виходять два або три рази на тиждень, два рази на місяць тощо Існують також ранкові та вечірні газети;

Офіційність — багато рішення (розпорядження, закони тощо) владних органів усіх рівнів вступають в силу тільки після їх офіційного опублікування в газеті або іншому друкованому органі.

Часо́пис — друковане періодичне видання у вигляді книжки. Назва будь-якого періодичного видання: газети, журналу тощо.

Часто вживається як синонім до слова «журнал».

Журнал — (фр. journal) — друковане періодичне видання. Поряд з газетою, журнал є одним з основних ЗМІ і пропаганди, впливає на громадську думку, формуючи її відповідно до інтересів певних ідеологічних груп, суспільних класів, політичних партій і організацій. Журнали, як і газети, поділяються на декілька типів[Джерело?]:

за періодичністю виходу — переважно не буває щоденних журналів, а щотижневі і щомісячні, деякі виходять навіть раз на кілька місяців;

за форматом;

за тематикою — літературні, мистецькі, наукові, науково-методичні (Комп'ютер у школі та сім'ї), сатиричні, релігійні, політичні тощо;

за характером, по характеру подачі інформації;

пов'язані з фахом (Бібліотекар, Робітниця, Бджілництво тощо)

орієнтовані на певний вік (Юний натураліст, Юний художник, Юний технік, Студентський меридіан, Техніка - молоді )

Часописи, що висвітлюють діяльність якихось організацій — культурних, релігійних (Кур'єр ЮНЕСКО, Культурно-просвітницька робота, Уральський слідопит, Новий світ мистецтва, Столиця і садиба).

Альмана́х (від есп.-араб. al-manāḵ — час, міра) — на початку XIV–XV ст. це календарні таблиці з астрономічними вирахуваннями, а пізніше в XVI ст. календарі на довший протяг часу, врешті, збірки літературних творів (віршів, оповідань, повістей тощо). Різновид серіального видання, тривала збірка літературно-художніх і/або науково-популярних творів, об'єднаних за якою-небудь ознакою (тематичною, жанровою, ідейно-художньою і т. п.).

17.Специфіка подачі інформації у друкованих ЗМІ.

Друковані видання мають свою специфіку роботи. Основний напрямок визначається тим, що основний робочий матеріал – це слово та картинка на бумазі. Також основний напрямок роботи друкованої преси – основні та головні новини (якщо це не тижневик). Основна оперативність газети – це своєчасно подати читачеві свіжі новини. Тижневику не стільки необхідна висока оперативність, але умісні огляди, аналітичні матеріали та новини за тиждень.

Журнал рідко публікує матеріали «по гарячих слідах». Тут технологічний цикл довше, ніж в газеті. Але перевага журналу в тому, що його читають в п’ять разів більше людей ніж газету.

Читач обмежен в присутності перебування на місці подій. Тому «картинка», яку подає журналіст в друкованих випусках, повинна бути життєподібною, мати зміст події, а не тільки буди зримою.

В любому виданні журналіст повинен ретельно перевіряти імена, фамілії, цифри, дати, цитати – все те, що може ввести читача в обману. Досвідчені журналісти важливі деталі записують друкованими буквами та не забувають переперевірити.

Текст та ілюстрації, заготовочні комплекси, анонси – все це та багато іншого роблять газету, журнал єдиним організмом, який живе думками ча почуттями авторів.

Сьогодні, готуючи газету чи журнал, журналісти користуються Інтернетом, а не своїми силами та вміннями. Але не кожен знає на якому сайті достовірна інформація. В Інтернеті дезінформації більше ніж інформації, тому не знаючи правдивості того чи іншого матеріалу ставлять в номер ( навіть у головних редакторів виникають сумління за достовірністю матеріалу, цей випадок виник в редакції тижневика «Петровські новини» - я була свідком) це не тільки новини шоу-бізнеса.

 18.Специфіка подачі інформації на ТБ і радіо. Телеба́чення — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Водночас, у вужчому сенсі під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки (див. Телебачення (техніка)). Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження. Телебачення володіє значною кількістю та ефективністю впливу, ніж преса або радіо. Телебачення має важливе значення для підвищення освітнього рівня населення. На сьогодні існують декілька способів передачі інформації до аудиторії:

- розширення спеціалізованих сіток кабельного телебачення;

- не тільки повідомлення новин, а й їх аналіз;

- кооперування з іншими ЗМІ

Інформація в випусках новин повинна бути чіткою, проаналізованою. Над цим працює не одна людина. Головним на телебаченні є – картинка, потім дикторський текст. Глядач, дивлячись на картинку з місця події, усвідомлює ту чи іншу інформацію.Радіо. Специфіка подачі інформації на радіо. Радіо давно стало атрибутом життя кожної сучасної людини. Мільйони слухачів в різних куточках світу щодня прилучаються до світової культури, довідаються останні новини, та просто відпочивають, ввімкнув радіоприймачі. Специфіка журналістської роботи полягає в тому, що робочий матеріал радіо відрізняється від преси (тільки звук може передати уяву в тому чи іншому питанні, подій чи явищ тощо).

Особливості роботи на радіо визначили специфіку викоритуваних жанрів. Короткі інформації частіше всього об’єднуються в групу за темами та читаються диктором. Радіорепортаж може бути переконливим, якщо журналіст перебуває на місці події. На радіо існують свої жанри подачі матеріалу: радіокомпозиція тощо, що дозволяє більш ефективніше донести до слухача фактичну інформацію. На радіо інформація подається кратко та чітко – головні події (якщо це інформаційний випуск новин) тощо.

19. Комуніканти в масовій комунікації

Комунікантами називають осіб, які ініціюють, проводять, підтримують або завершують процес спілкування. У ролі комунікантів масового спілкування виступають професійні комуніканти або аматори організованого спілкування, які намагаються діяти за правилами професіональної комунікації. До професійних комунікантів або комунікантів-аматорів належать ті, які для спілкування використовують: а) мову або знакові системи, що створені на основі мови: агітатори, ведучі, вихователі, журналісти, іміджмейкери, піарники (фахівці зі зв’язків із громадськістю), представники влади, прес-секретарі, пропагандисти, проповідники, публіцисти, редактори, рекламісти, учителі; б) парамовні зображальні засоби — мову жестів, рухи тіла, голос тощо: співаки, танцівники і т. д.; в) художні образи, а також створені за уявними образами предмети: майстри народних ремесл, скульптори, художники тощо. До роду професійних комунікантів належать й інші фахівці масового спілкування. Звичайно, комуніканти групи в є учасниками масового спілкування тільки тоді, коли вони використовують створені ними предмети для впливу на людей — на їхні почуття, свідомість. Такі комуніканти, як, наприклад, агітатори, журналісти, іміджмейкери, пропагандисти, рекламісти тощо дуже часто використовують одночасно різні засоби спілкування: слово й образ, слово й жести і т. п.Масова комунікація є середовищем, в якому працюють різні фахівці слова. Одні з них працюють за законами середовища, інші намагаються обійти ці закони, ще інші відважно борються за зміну середовища.

Одним із важливих компонентів системи масової комунікації є комунікатори (комуніканти і комунікати). На комунікаторів не варто дивитися як на таких собі статистів спілкування, що є конституюючими елементами структури комунікації. Комунікаторів слід розглядати у динаміці, їхні функції зумовлені соціально-психологічними, політичними, культурологічними чинниками. Необхідність аналізу комунікаторів як учасників процесу спілкування є беззаперечною. Власне, характер, зміст, спрямування комунікації залежать від їхніх постатей. Основним в аналізі поведінки комунікаторів є уявлення про людину як про активного мовця або сприймача повідомлення, які перебувають у стані породження або сприймання та розуміння висловлювання. Таким чином, можна сказати, що процес комунікації відбувається у формі породження висловлювання, повідомлення, твору, тексту і в формі їх сприймання та розуміння.

20. Цензура -контроль влади за змістом та розповсюдженням інформації. Йдеться про дії держави, які спрямовані на обмеження тієї інформації, яку дана держава вважає шкідливою та не потрібною. Українське визначення дещо вужче, воно передбачає пряме втручання влади з метою обмежити або заборонити поширення інформації. Цензуру розділяють на декілька видів: попередню та наслідкову. Попередня цензура - це створення умов, за яких в державі суттєво ускладнюється свобода преси та ведення бізнесу в інформаційній сфері. Йдеться в першу чергу про ліцензування, реєстрацію, та іншу дозвільну систему, за допомогою якої держава може регулювати допуск тих чи інших гравців на інформаційний ринок. В цьому контексті дуже показовою є історія з "5-м каналом" та ТВі. Фактично, за допомогою державного регулятора, суд позбавив можливості розширення мовлення для двох телеканалів, які не належать лояльним до влади власникам та провадять незалежну інформаційну політику. Ця історія засвідчила як наявність серйозних проблем з конфліктом інтересів в системі нової влади, так і бажання цієї влади впливати на інформаційний простір. Важливим інструментом такого впливу є Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення, яка є головним регулятором ринку електронних ЗМІ. Цей орган формується президентом та парламентом навпіл, і в той час коли президент і коаліція представляють єдину владну команду, плюралізм у представництві членів Нацради зникає як такий. . Наслідкова цензура - та форма тиску, яка виникає як наслідок появи того чи іншого матеріалу. З цим вже стикнулися журналісти центральних телеканалів "1+1" та СТБ, що публічно заявили про цензуру. Внутрішньоредакційна "кухня" - справа непроста, але сьогодні є чимало свідчень журналістів про заборону з боку топ-менеджерів певних тем або ж редагування ними окремих сюжетів, які стосуються перших осіб держави. Подібного на телеканалах останні роки не було. Все це природно відображається на інформаційному просторі держави, в якому стало значно менше критики влади, менше присутності опозиції та більше компліментарності.

21. Темники. Те́мник — щоденна в 2001—2004 роках закрита директива керівництву українських ЗМІ, яка містила детальні інструкції щодо того, яким чином треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні. Назва «темник» походить від початкової назви цього документу: «Темы недели» (рос.).

Важливо зазначити, що темники не є рекомендаціями, вони мають набагато більше спільного із наказами [1].

Коло людей, які отримували темники, обмежувалося вищим керівництвом ЗМІ та їхніми головними редакторами. Безпосередньо до редакторів телевізійних програм та журналістів вказівки ззовні доходили вже в інтерпретаціях керівництва.

Виконання «рекомендацій» забезпечувалося завдяки побоюванням безперервних перевірок з боку держаних органів (напр., податкової адміністрації) та скасування ліцензії на трансляцію. Співробітникам телевізійних каналівневиконання «рекомендацій» загрожувало пониженням на посаді, скороченням заробітної платні, а то й втратою роботи.

Розповсюджені оригінали темників та інтерв'ю з журналістами, проведені Human Rights Watch, свідчать, що темники вимагали висвітлення подій в новинах таким чином, щоб Президент країни Леонід Кучма та політична партія СДПУ(о) були представлені в сприятливому світлі («тема важная и актуальная»), а негативна, чи двозначна інформація зводились до мінімуму чи відсікались. З іншого боку, випуски новин повинні були подавати негативну чи невідповідну інформацію про опозиційних політиків та партії, або взагалі ігнорувати будь які інформаційні приводи, пов'язані з опозицією («комментарий отсутствует»).

Попри те, що влада заперечувала будь-яку свою приналежність до темників або навіть сам факт їхнього існування, інструкції, які містили темники, були явно спрямовані на сприятливе висвітлення в новинах Президента Леоніда Кучми та конкретної партії.

Формат

Як правило, темник представляв собою документ російською мовою, рідше — українською мовою, на 2-10 сторінках, які містили детальні вказівки щодо політичних подій за тиждень. У деяких випадках розсилалися окремі директиви з конкретних подій.

Кожен документ містив чіткі та детальні вказівки щодо того, які політичні теми треба висвітлювати, яким чином їх коментувати і в якому порядку подавати матеріали в новинах.

Директиви викладалися в прямій та офіційній манері. Зазвичай, темник мав декілька підзаголовків: Тема тижня, Основні теми тижня, Відкриті теми (рос. Пролонгированные темы),Резонансні теми (Полеміка), Додаткові теми та Перспективні теми. В додаткових темах містилася інформація з питаннь, які необхідно було висвітлювати або ігнорувати в певні дні. Виклад кожної теми закінчувався розділом «інтерпретація», «коментар» або «дсв» (для службового використання). Саме ці розділи містили уточнюючі вказівки, часто з акцентування або приглушення певних аспектів, спрямованих на формування сприятливого іміджу президента та/або СДПУ(О). Іноді наголошувалося на тому, що має надійти додаткова інформація або роз'яснення щодо даного питання.

У темниках 2001 р. іноді зустрічались посилання на осіб, відповідальних за надсилання такої додаткової інформації. Остання могла передаватись як в нових темниках, так і телефоном.

Іноді темники містили вказівки для окремих видів ЗМІ (телебачення чи преси), або для конкретних видань та телеканалів. Іноді — супроводжувалися додатковими матеріалами або прес-релізами.

22.23.24. Революція.Наука. Культура 2.0У друге десятиріччя свого розвитку Всесвітня Павутина перестала бути середовищем передачі інформації і транспортним каналом доставки знань для споживачів. Вона стала середовищем, де люди перебувають постійно, і де вони думають і діють разом. Всесвітня Павутина в її сьогоднішній формі отримала назву Веб 2.0. З технічної точки зору Веб 2.0 це нові протоколи, мови і стандарти. З педагогічної точки зору це - «павутина співробітництва та співучасті». Сучасні користувачі мережі самі є мережевими авторами і можуть додавати в мережу свої статті, фотографії, аудіо і відео запису, залишати свої коментарі, формувати дизайн своїх сторінок. В епоху телебачення і Веб 1.0 розробники навчального середовища створювали і фільтрували навчальні потоки, кінцевими споживачами яких були учні. На сучасному етапі розробники навчальних систем і дизайнери навчальних мереж повинні планувати діяльність таким чином, щоб учні могли не тільки знайомитися з вмістом і обговорювати його, а й самі могли виступати в ролі активних творців інформаційного контенту.
Відмінною рисою мережних комунікацій 2.0 є єдиний простір об'єктів обговорення і самого обговорення. Комунікація учасників безпосередньо пов'язана з конструюванням мережевих об'єктів. Більше того, усяке висловлення стає об'єктом, який може бути включений в конструювання. Текст, малюнок, схема, відеозапис, і навіть посилання зберігаються і отримують постійну адресу. Тепер ми завжди можемо повернутися і подивитися на дії, які людина здійснював в минулому. Таким чином, у навчального співтовариства з'являється можливість відстежувати індивідуальні та групові історії поведінки. Це надзвичайно важливо для формування довгострокових відносин між людьми. В епоху комунікацій 1.0 сама діяльність, якщо вона не зводилася тільки до спілкування, залишалася в більшості випадків поза зоною спостереження. Виняток становили мережеві спільноти програмістів і гравців. І обидва сообщества важко було віднести до масових. Сьогодні всі члени мережевих спільнот можуть спостерігати за діяльністю один одного. Спеціальні повідомлення про те, що хтось зробив цифрову фотографію, знайшов посилання, створив документ або написав статтю, більше не потрібні.
Розвиток соціальних сервісів призвело до виникнення феноменів, які називають по-різному: мудрість натовпу, краудсорсинг, вікіноміка, громадська підтримка, павутина. У підставі цих феноменів - можливість безпосередньої участі у прийнятті рішень, у колективній творчості. Серйозним викликом для організаторів і дизайнерів мережевих проектів є створення умов, в яких масова діяльність учасників завершувалася б не висуненням окремих думок і побажань, але створенням колективних статей та проведенням спільних досліджень.
Розвиток павутини мережевого співучасті призводить до тісного взаємозв'язку комунікації, конструювання і дослідження в просторі соціальних сервісів 2.0. Збереження всіх дій учасників дозволяє вимірювати і аналізувати взаємодію і співпрацю. У даній роботі запропоновані і реалізовані прості методи спостереження і вивчення вікі-спільноти. Метод онлайн візуалізації кількісних даних про статті, файлах і авторах вікі дозволяє спостерігати за розвитком вікі-майданчиків в реальному часі. Метод визначення і візуалізації груп учасників, пов'язаних з редагуванням загальних статей дозволяє спостерігати групи учасників, пов'язаних з редагуванням вікі-сторінок, не покидаючи вікі-середовища. Створені для їх реалізації методів кошти носять відкритий характер і можуть бути використані для залучення учасників до дослідницької діяльності.Культура 2.0 Сучасну інформаційну культуру все частіше окреслюють як Культура 2.0, фактично порівнюючи її розвиток із розвитком версій програмного забезпечення. Культуру у версії 2.0 визначають як новий порядок культури, що формується під впливом досвіду використання сучасних інформаційних технологій та цифрових медіа. Ця культуру пропонує нові практики та засоби для творення культурних артефактів та змістів, характеризується перенесенням культурних змістів з фізичного світу до електронного. Крім цього, в рамках Культури 2.0 кинуто виклик традиційним інституціям культури, оскільки формується їх альтернатива. Кастельс в праці «Галактика Інтернет» визначає культуру інформаційного суспільства як «культуру реальної віртуальності».
Антропологічний аспект впливу інформаційного суспільства на культуру пов’язаний із появою нового виду людини, про що твердить ряд теоретиків інформаційного суспільства. В рамках соціології та антропології звертається увага на те, що на зміну покоління, яке було прив’язане до телевізора, приходить покоління, яке прив’язане до Інтернету. Цей новий вид людини називають по-різному. Серед найбільш поширених назв можемо згадати homo electronicus, коли людина перестає бути прив’язаною до фізичного світу, оскільки створює собі електронного двійника – аватар. Інколи аватар називають електронною душею сучасної людини. Інше визначення homo intelligens представлене в працях японського футуролога Йонезі Масуди. Він стверджує, що розвиток сучасної людини значною мірою залежить від розвитку інформаційних технологій. «Комп’ютерна та інформаційна технології, - пише Масуда, - роблять можливим для людини охоплення складного явища у всій його багатовимірній структурі та аналіз явища у його відношенні до цілого завдяки необмеженому часові й виконанню великої сукупності операцій, що виходять далеко за межі здатності людських лобних часток».
Ще один варіант окреслення людини нового типу – homo irretius (омережевлена людина). Таке окреслення вживає польський публіцист Едвін Бендик, котрий займається темою інформаційних технологій та їхнього впливу на культуру. Він звертає увагу на те, що мережі нині є такою самою очевидною річчю як вода чи повітря, що фактично зумовлює потребу людини бути присутнім в мережі. В цьому контексті можемо згадати також Кастельса, який твердить, що історичний тренд демонструє, що найважливіші функції та процеси в інформаційну епоху організуються довкола мереж. Мережі творять нову соціальну морфологію, а дифузія мережевої логіки суттєвим чином змінюють процеси виробництва та сприйняття влади і культури.
Російський вчений Сєрґєй Хоружий, у свою чергу, пропонує сучасну людину називати homo virtualis. Зауважує, що мережа Інтернет, а також інші способи віртуалізації в сучасній культурі призводять до появи нового типу соціального індивіда, який повністю налаштований на віртуальність.
Важливою проблемою для осмислення бутя людини в електронному світі є творення ідентичності. Ця проблема нині є настільки актуальною, що зумовлює необхідність поміркувати над такими питаннями, як: Чи є життя в електронному світі? Чиє життя у електронному світі? Дослідник електронної культури Міхал Островіцкі, який реалізує академічні інтернет-проекти під іменем Sidey Myoo так описує своє народження в мережі: «Я народився в Second Life 11 жовтня 2007 року. Спочатку я прийняв мережеве ім’я, потім отримав електронне тіло. Потім образ розпався, постав простір. Інтерактивність засмоктала інтенціональність. Я увійшов в електронний світ».
Насамперед, слід прийняти до уваги те, що презентація особи в мережі має цінність з огляду на можливість її пізнати. Це призводить до екзистенційних наслідків, оскільки людина проводить певний час в мережі, отримує тут новий досвід, а відтак творить себе. Електронний світ дозволяє розширити можливості ідентифікації, за допомогою «аватарів», «електронних втілень», «мережевих імен» чи «електронних постатей». При цьому тут немає передумов для роздвоєння людини.

Один із принципів кіберкультури: людина одна, а світів два. Коли зустрічаємося в мережі із чиїмось аватаром, то знаємо, що за ним стоїть людина, яка прагне за допомогою цього електронного образу доокреслити себе.

25. Новітні мас-медіа. Інтернет . Internet — Це велика, розгалужена (розподiлена) мережа, що включає комп'ютернi вузли, розмiщенi по всьому свiту. Засобами Інтернету можна використовувати електронну пошту, здійснювати пошук у базах даних, мати доступ і брати участь у телеконференціях і обговоренні різних питань, передавати файли та інше. Інтернет — це величезна мережа, що безперервно розвивається людьми, які користуються її послугами. Інтернет володіє унікальною світоглядною властивістю: це глобальне за­гальнодоступне середовище, інтелектуальної і культурної взаємодії людства. От чому ступінь розвитку Інтернет у державі на сьогоднішній день є критерієм розвитку демократії. Інтернет - децентралізована система, що не має єдиного керівництва та управлінської вертикалі.

Інтернет - найбільш демократична система інформаційного обміну. Вона не фінансується з державних джерел фінансування і нікому не належить. Кожен користувач послугами Інтернет оплачує свою ділянку цієї системи і забезпечує її безперебійне функціонування. Унаслідок цього кожен учасник інформаційних відносин працює в умовах свободи, а сама система є зразком унікальної демократичної спільноти громадян різних країн світу. Над Інтернетом неможливий контроль з боку урядів чи фінансових структур.

Інтернет - глобальна інформаційна мережа, яка має можливість негайного поширення повідомлень та встановлення рівноправного зв'язку між особами, що знаходяться в різних місцях планети. Інтернет - новій рівень журналістики, як у технічному, так і в змістовому аспектах. Технічний аспект пов'язаний з швидкістю поширення масової інформації, використанням мультимедійних можливостей, що полягають у поєднанні тексту, звуку та анімації. Сучасні технології дозволяють передавати комунікаційними каналами Інтернет не лише текстову інформацію, але її твори радіо- й тележурналістики. Інтренет Це швидше всепланетний інформаційний банк. Повідомлення мають подрібнений, стихійний характер. У силу цього необхідний не тільки професійний відбір і аналіз інтернетівських матеріалів, але й їхня перевірка, уточнення, зіставлення, узагальнення

26. Інтернет vs традиційні ЗМІ до традиційних змі ми відносимо газети, журнали, книги, телебачення, радіо. Ознаки традиційних змі: незалежні, різноманітні, тобто наявність плюралістичних ознак, є об’єктивними та детально інформують, наявність цензури, вільні медіа, медіа є такими якими їх хочуть бачити медіа утримувачі, вони не мають можливості зворотнього зв’язку, користувачі раціональні та об’єктивні при сприйнятті інформації, соц. опитування демонструють нам реально існуючий образ вподобань суспільства. Інтернет: сегментність, по сегментованість на індивідуальність. Глобальний характер, гіпертекстуальність, інтерактивність, мультимедійність, відсутність цензури, зберігання архіву, інструменти пошуку, можливість зворотного зв’язку, анонімність. Internet — Це велика, розгалужена (розподiлена) мережа, що включає комп'ютернi вузли, розмiщенi по всьому свiту. Засобами Інтернету можна використовувати електронну пошту, здійснювати пошук у базах даних, мати доступ і брати участь у телеконференціях і обговоренні різних питань, передавати файли та інше.

27. журналістика і Громадянська журналістикаЖурналі́стика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських, навчальних закладів та установ.

Під журналістикою розуміють також практику збору, інтерпретації інформації про події, теми і тенденції сучасного життя, її уявлення в різних жанрах і формах, і подальшого розповсюдження на масову аудиторію.

Журналістика інституційно є частиною полісистеми засобів масової інформації, тобто входить у багатофункціональні інститути суспільства, такі, як: преса, телебачення, радіо, інтернет та ін.

З точки зору суспільних інтересів, журналістика адаптує частину науково-практичного знання даних груп для сприйняття масовою свідомістю з метою прийняття іншими соціальними групами моделей поведінки, ідеології (культури, моралі, етики, естетики) та способів розвитку.

Частина дослідників вважає, що існують два основних напрямки журналістики — журналістика дослідження і журналістика розслідування. Журналіст дослідник, як правило працює з відкритими (доступними) джерелами інформації, в розслідуванні журналіст вторгається в область закритої (не доступної) інформації. Відповідно методики роботи в тому й іншому напрямках різні. У демократичних країнах журналістів-розслідувачів прийнято називати «ланцюговими псами демократії», або «розгрібачами бруду». Слід зазначити, що біполярний підхід до напрямів журналістики сьогодні заперечується і визнається спрощеним.

Громадянська (персональна) журналістика – явище щоденного творіння щоденників аудіо- та відео файлів, їх розміщення в інтернеті. Вільний потік інформації без обмежень і впливів. Х-ки: 1. можливість будь-коли творити журналістські тексти; 2. Можливість подати повну інформацію про подію оперативно і з перших рук; 3. Можливість оминути вади традиційних ЗМІ (різного роду цензура, впливи тощо )

Громадянська журналістика – найдемократичніша та найпопулярніша натепер форма існування журналістики.

Громадська журналістика – витвір людей, які не мають відповідної фахової підготовки, за що цей вид журналістики часто критикується. Якість подання інформації дуже відрізняється від традиційної.

Громадська журналістика – це діяльність громадян, які беруть активну участь у процесі збирання, аналізу та поширення інформації, не маючи при цьому професійної журналістської підготовки.

Основні характеристки громадської журналістики мають свою специфіку. Насамперед це оперативність, тобто "здатність швидко і «правильно» виконувати свої завдання". Поки інформація буде підготовлена, надрукована та поширена за традиційною схемою, минає не менше доби, тимчасом як нетрадиційна журналістика не використовує друковані видання, а поширюється в інтернеті, забезпечуючи моментальне оприлюднення даних. Web 2.0 дозволяє зробити це просто і швидко, без будь-яких посередників. Зазвичай авторами статей є очевидці подій, це дає підстави стверджувати, що громадська журналістика часто виникає як наслідок певних обставин. Та, з іншого боку, існують й особливо активні громадяни, які зосереджуються на тому, щоб звітувати на певну тематику, що звичайно відповідає інтересам цієї людини. Під враженням тих чи тих подій, свідком яких став громадянин, він моментально реагує, повідомляючи про них у мережі. Таким чином забезпечується своєчасність подання інформації. Це може бути просте повідомлення, яке не виходить за межі "що? де? коли?", або, можливо, і ґрунтовна стаття – все залежить від рівня обізнаності людини та мети її висловлення.

28. Блоги, підкасти, плейкасти.Блоги –особисті щоденники. Сукупність усіх блогів в Інтернеті створює блогосферу.

Podcast — аудіоблог, аматорське радіо, щоденниук з голосом. За змістом вони можуть нагадувати радіо-шоу, звукову виставу, містити інтерв'ю, лекції чи будь-що інше, що належить до усного жанру. Є audiopodcast. Plaуcast- музичны листывки (картинка+звуковий ряд).

29. Новини це подія що відбулася в останні 24 години і може мати важливі наслідки. Характеристики :наявність головного героя, наявність активних дій, наповнення драматизму, боротьбою інтересів, насилля, новизна або ступінь відхилення від соціального прийняття норм, можливість прив’язки до подій,які активно розкручуються в змі,новини вічних тем (добра і зла,кохання і зради,)вічні циклічні теми пов’язані з циклом року. Другорядні ознаки: нікого не образити, подія повна бути правдоподібною, подія повинна бути короткою та гострою,демонстрація ознак важливості впливу цієї події на майбутнє. Чим більше характеристик, ти м більше шансів, що зросте увага до події.

30. Ознаки «важливості» подій Характеристики :наявність головного героя, наявність активних дій, наповнення драматизму, боротьбою інтересів, насилля, новизна або ступінь відхилення від соціального прийняття норм, можливість прив’язки до подій,які активно розкручуються в змі,новини вічних тем (добра і зла,кохання і зради,)вічні циклічні теми пов’язані з циклом року. Другорядні ознаки: нікого не образити, подія повна бути правдоподібною, подія повинна бути короткою та гострою,демонстрація ознак важливості впливу цієї події на майбутнє. Чим більше характеристик, ти м більше шансів, що зросте увага до події.

31. Верстка новин. Ве́рстка — процес формування сторінок та смуг (у видавничій справі та поліграфії). Суть процесу — розміщення текстового та ілюстративного матеріалу на сторінках чи полосах друкованого або електронного видання, що відповідає певним технічним та естетичним вимогам та критеріям. Починаючи з 1990-х років верстка здійснюється переважно за допомогоюкомп'ютерів

відкрита верстка, при якій ілюстрація розміщується зверху або знизу смуги або в одному з її кутів

закрита верстка: текст прикриває ілюстрацію зверху й знизу;

смугова верстка: ілюстрація повністю займає смугу;

глуха верстка: ілюстрація з усіх сторін прикрита текстом;

верстка з виходом ілюстрацій за береги так, що берегу немає зовсім;

верстка з ілюстраціями на берегах;

комбінована верстка: поєднуються різні типи верстки (відкрита верстка з закритою і т. д.)

ламана верстка: газетні матеріали на шпальті врізаються один в одного;

симетрична верстка: текст, заголовки, ілюстрації розташовані взаємно врівноважено відносно один одного

Будь-які новини мають на меті не лише інформувати глядачів, а ще й бути неповторними. Саме тому новинні програми дуже часто перестають бути просто передавачем інформації, а перетворюються на програми з елементами шоу. Зробити з новин елемент привабливості багато в чому допомагає грамотна побудова випуску — верстка. Адже саме порядок розташування тем і подій у випуску, їх схожість чи контрастність, засоби та методи подачі забезпечують видовищність у новинній програмі.

Терміном "верстка" зазвичай позначають те, яким чином мас-медіа вибудовують порядок важливості тих чи тих подій і тем, розташовуючи їх у програмах новин. Верстка позначає контекст, у якому відбувається передача повідомлення, усталює термінологію, за допомогою якої згадують про подію, і обмежує рівень обговорення події. Телевізійна верстка більш "агресивна" щодо аудиторії, ніж, наприклад, газетна, коли читач може проігнорувати редакційне трактування важливості події, а почати з маленької замітки про спорт на останній сторінці. У програмі новин верстка — лінійна, одна тема змінює іншу, й уникнути її неможливо інакше, як вимкнути телевізор.

Версткою називають композицію (добирання та розташування матеріалів на визначеній і просторово обмеженій площі), а також оформлення (з метою орієнтування читача, яке досягається особливими прийомами виділення матеріалів). Але одне, й друге слугує перш за все єдиному — головному завданню: найповнішому та найчіткішому вираженню змісту.

Однак ця дефініція поняття верстки прийнятніша для друкованих ЗМІ, тому що взаємовідносини екрана й телеглядача суттєво відрізняються від взаємовідносин друкованих періодичних видань та їх читачів. Із них — цих відносин, — а також із видовищності природи телебачення, і виростає складна, багатопланова проблема верстки телевізійної — методу активного впливу на глядача, гнучкого та цілеспрямованого управління його сприйняттям [5, 293].

Вимоги, що їм повинна відповідати телевізійна програма, зокрема, щоденний випуск новин:

— тематичне розмаїття, яке задовольняло б усі інформаційні потреби глядацької аудиторії;

— жанрове розмаїття всередині програми;

— щонайширше використання експресивних (виразних) можливостей телебачення.

Блокову верстку формують за тематичною або територіальною ознакою: політика, економіка, наука, культура, спорт, погода, міжнародні, регіональні новини. Рубрика — це загальна назва для повідомлень однієї тематичної спрямованості, розрахованих на спільну аудиторію. Серія сюжетів привертає увагу до подій, які розвиваються протягом кількох днів, або за своєю проблемністю чи значущістю виходять за межі одного інформаційного сюжету, та спеціальні репортажі — глибокий журналістський матеріал, з єдиним місцем дії (свою присутність журналіст повинен зафіксувати в кадрі), вибудуваний драматургічно, містить проблему, для вираження якої журналіст знайшов візуальну метафору, має героя чи героїв, і триваліший у часі".

Більшість вітчизняних телеканалів дотримується звичної, перевіреної схеми: політика — економіка — соціальна інформація — міжнародний блок — культура та мистецтво — спорт — погода. І за великим рахунком це має право на життя.

До речі, британські фахівці пропонують подавати новини за схемою — більш цікаве (резонансне, сенсаційне) — менш цікаве.

Глядач весь час повинен бути, у гарному розумінні, напружений, — чекати, а що ж далі.

Найнебезпечніше місце будь-якої програми — це середина. Тут найкраще поставити анонс ("Далі у нашій програмі...") або рекламу. Але українські закони забороняють переривати програму новин рекламою.

На четвертому місці, як вважають британські телевізійники, можна подати важкий сюжет.

Взагалі анонсів повинно бути три протягом усієї програми (по три інформації в кожному блоці анонсів).

Перший розповідає про основні події дня; другий немовби припрошує — "залишайтеся з нами", інформуючи про те, що буде далі; третій нагадує основну інформацію випуску.

Схема до геніальності проста.

Один анонс може тривати 5 секунд, сюжет — до 1,5 хвилини, підводка ведучого — 20 секунд. У жодному разі не можна закінчувати програму анонсом. Найкраще пустити наприкінці легкий сюжет, так звану "собаку з вухами". Доведено, що сюжет про тварин, дітей тощо завжди матиме успіх.

Якщо ж цього дня нічого розважального знято не було, можна дати коротку, просту до сприйняття усну інформацію з приводу чогось особливо цікавого та незвичного.

Приблизна верстка програми набуває такого вигляду:

1. АНОНС — 1.

2. Більш цікавий сюжет (серйозна тема).

3. Менш цікавий сюжет.

4. Більш цікавий сюжет.

5. Важкий сюжет.

6. АНОНС — 2 або реклама.

7. Менш цікавий сюжет чи блок новин, або гість у студії.

8. Більш цікавий сюжет.

9. АНОНС — 3.

10. "Собака з вухами", чи то спорт, чи то погода, чи то цікава усна інформація.

Програму завжди треба завершувати на позитиві.

Отже, питання верстки телевізійних новин є не просто актуальним, а одним із найнагальніших у вітчизняному журналістикознавстві та у телевізійній спеціалізації. Саме тому ця тема має бути явищем окремого дослідження, яке знадобиться не лише теоретикам-науковцям, а й практикам-телевізійникам і керівникам новин.

32. Масовокомунікативний вплив. Викревлення інф. Масовий вплив – це дія, яку певна особа найчастіше показує у масовій комунікації, виявляє стосовно інших осіб, викликає у них певні настрої та формує однакові думки і на основі сформованої масової свідомості формує їх у масу, публіку чи натовп, в якій кожна людина може виявляти певні реакції. Впив буває фізичний і психологічний(маніпулювання, навіювання, зараження). Викривлення повідомлень. Коли інформація рухається всередині організації вгору й униз, зміст повідомлень дещо викривлюється. Таке викривлення може бути зумовлено низкою причин. Повідомлення можуть викривлятися випадково через труднощі в контактах між особами (про що була мова вище). Свідоме викривлення інформації може мати місце, коли якийсь керівник не згоден з повідомленням. У такому разі він модифікує повідомлення таким чином, щоб зміна змісту відбувалася в його інтересах.
Проблеми обміну інформацією внаслідок викривлення повідомлень можуть виникати також унаслідок фільтрації. У організації існує потреба фільтрувати повідомлення для того, щоб з одного якогось рівня на інший рівень організації або відділу направлялися лише ті повідомлення, які його стосуються. Для прискорення руху інформації або надання повідомленню більшої ясності різноманітні відомості об`єднуються й спрощуються перед тим направленням повідомлень у різні сегменти організації. Такий відбір може стати причиною непопадання важливої інформації до іншого сектору організації або попадання інформації туди з суттєвим викривленням змісту.
Повідомлення, що відправляються «вгору», можуть викривлятися через різні статуси рівнів організації. Керівники вищої ланки мають вищий статус, тому виникає тенденція надавати їм лише позитивну інформацію. Це може призвести до того, що підлеглий не інформує керівника про потенціальну чи існуючу проблему, оскільки «не бажає повідомляти керівникові погані новини». Далі, оскільки підлеглі часто мають бажання отримати схвалення від керівника, вони можуть повідомляти йому лише те, що він хоче почути. У числі інших причин, що заважають працівникам передавати інформацію нагору, можуть бути страх перед покаранням і почуття безкорисності цієї справи.

33.Пропагандистська комунікація.Пропаганда-спосіб подачі інформації, який поєднує правду та брехню та впливає на поведінку і формування визначених поглядів тієї або іншої групи. Пропаганда передбачає заплановане використання будь-яких форм комунікацій, створених для впливу на розум, емоції і дії групи з визначеною метою. Військова пропаганда являє собою сплановане використання, з певною стратегічною або тактичною метою будь-яких форм комунікації, створених для впливу на розум, емоції і дії ворога, нейтрально або дружньо налаштованої групи.

Джерело-домінуюча еліта. Медіа-однотипні, монополізація. Продукція-контрольована і стандартизована. Публічності-аудиторія пасивна і залежна. Ефект-сильний вплив на утвердження пануючого порядку.

Відповідно, пропаганда, як і емоції, може бути негативною або позитивною.

Позитивна (конструктивна) пропаганда прагне довести до споживача ті або інші переконання в дохідливій формі. Мета позитивної пропаганди — сприяти соціальній гармонії, злагоді, виховання людей згідно із загальноприйнятими цінностями. Позитивна пропаганда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється в інтересах тих, кому адресована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб. Позитивна пропаганда, на відміну від негативної, не переслідує маніпулятивних цілей. Тим не менш, в силу того, що «загальноприйняті цінності» вже й без пропаганди є загальноприйнятими, справжні цілі «конструктивної» пропаганди часто розходяться з тими, які декларуються пропагандистами. Негативна (деструктивна) пропаганда нав'язує людям ті або інші переконання за принципом «мета виправдовує засоби». Мета негативної пропаганди — розпалювання соціальної ворожнечі, ескалація соціальних конфліктів, загострення протиріч у суспільстві, пробудження низинних інстинктів

34. Сучасні технології і методи пропаганди. Пропага́нда (лат. propaganda дослівно — «яка підлягає поширенню (віра)», від лат. propago — «поширюю») — форма комунікації, спрямована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Пропаганда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки.Методи: Перехід на особистості

Ad hominem — Латинська фраза, яка означає атакувати опонента, а не його аргументи, тобто «переходити на особистості». Цей метод ще називають Отруєння джерела.

Ad nauseam — Багатократне повторення

Цей підхід до аргументації використовує невтомне повторення ідеї. Ідея, особливо простий слоган, який повторюється достатню кількість разів, може сприйнятися як правда. Цей підхід діє, коли кількість медійних джерел обмежена або контролюється пропагандистом.

Апелювання до авторитету

Це спосіб використання публічних висловлень відомих або шанованих людей на користь або проти позиції, ідеї аргументу або порядку дій. Інакше називається спосіб підтвердження.

Апелювання до страху

Особа, що використовує цей аргумент, намагається отримати підтримку своїм ідеям/поглядам, граючи на наявних страхах та упередженнях аудиторії, наприклад, Йозеф Гебельс використовував працю Теодора Кауфмана Німеччина повинна зникнути! щоб заявляти, ніби Союзники прагнуть знищити німецький народ.

Використання упередження

Використання вагомих або емоційних термінів, щоб надати вагомості або моральної доброчинності, аби тільки повірили висловленому. Використовується для фанатичного чи обманного способу.

Апеляція до народу

Метод, що полягає у отриманні підтримки певному висновку/твердженню з боку більшості стимулюванням почуттів та ентузіазму мас.

Неминуча перемога або «Не спізнися»

Спосіб підтримати визначений погляд або продукт, створюючи враження, що «всі інші вже так роблять/думають і настав час приєднатися до більшості».

Приєднуйся до маси

Ця техніка посилює природне бажання людей бути на боці переможців. Використовується для переконування аудиторії, що певна програма є виразом нестримного руху мас і приєднатися до неї — найкраще для слухачів/глядачів.

Вродливі люди

Тип пропаганди, яка пов'язана з відомими людьми або невизначеним колом привабливих, щасливих людей. Це спонукає інших людей думати: якщо вони придбають продукт або триматимуться певної ідеології, то теж будуть щасливі або успішні.

Брехня

Повторюване озвучення комплексу подій, які виправдовують наступну дію. Опис цих подій має елементи правди, але наявна «Велика брехня» зрештою витискає правильне сприйняття громадськістю подій. Після Першої світової війни серед німців поширювався Міф про кинджал у спину, що пояснював причини їхньої поразки, і він став обґрунтуванням їхнього реозброєння та реваншистської агресії.

Брехня та брехливість можуть бути основою багатьох пропагандистських технік включаючи Перехід на особистості, Велику брехню, Дифамацію — розголошення правдивих відомостей, які ганьблять об'єкт, Захлопування дверей, Напівправда, Обкладання ганебними «епітетами» або будь-яка інша техніка, яка базується на нечесності та брехливості. За багатьма політиками помічено прикрашання та спотворення фактів. Роберт Конквест вважає, що заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування Радянською владою пропагандистської техніки Великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги від Московських процесів та системи ГУЛАГ.[5].

Фальшива дилема

Презентування тільки двох виборів, кращим з яких є ідея чи продукт, які пропагуються. Наприклад: «Ти з нами чи проти нас….»

Умовний рефлекс

Всі хребетні, зокрема люди, реагують на умовний рефлекс. Тобто, якщо об'єкт А завжди присутній, коли присутній об'єкт Б, та об'єкт Б породжує потужну фізичну реакцію (як огида чи задоволення), отже, коли бачимо об'єкт А без об'єкта Б, ми переживаємо ті самі відчуття.

Когнітивний дисонанс

Люди люблять бути послідовними. Припустимо: інтерв'юер з'ясовує, що певна група людей ненавидить кандидата в президенти, але любить актора А. Він використовує схвалення актором їхнього кандидата, щоб змінити думку людей, бо вони не люблять непослідовності. Вони змушені або перестати любити актора або почати любити кандидата.

Прості люди

Метод «простий чоловік» або «свій чоловік» намагається переконати аудиторію, що позиція пропагандиста відображає здоровий глузд людей. Він призначений завойовувати довіру аудиторії спілкуванням по-простому та в стилі цільової аудиторії. Пропагандист використовує просту мову та манери (та обертає послання в аудіовізуальне та особисте спілкування), намагаючись ототожнювати їхній погляд з поглядом середньостатистичної людини. Наприклад, пропаганда через листівки може висувати аргументи на користь макроекономічних тем, таких як допомога у зв'язку з безробіттям, використовуючи звичайну аргументацію: «Припустимо, що країна має мало грошей під час спаду, ми повинні перестати платити допомогу у зв'язку з безробіттям тим, хто не працює, тому що не варто набирати кредити, коли у тебе тяжкі часи, коли треба затягнути пасок».

Культ особи

Культ особи постає коли індивід використовує мас-медіа для створення ідеалізованого та героїчного публічного образу, часто завдяки безсумнівним лестощам та вихвалянням. Тоді героїчна особистість відстоює позиції, які бажає просувати пропагандист. Наприклад, сучасні пропагандисти наймають популярних осіб просувати їхні ідеї та/або продукти. Зображення осіб з ворожої нації, іншої етнічної групи, або тих, хто підтримує протилежний погляд, як нелюдей (як-от, під час Війни у В'єтнамівживався термін «ґукс» щодо солдатів Націона́льного фронту ви́зволення Півде́нного В'єтна́му), негідників, аморальних через припущення або фальшиві звинувачення. Дегуманізація є також терміном, який використовується як синонім до демонізації, останнє зазвичай є видом першого.

Диктат

Ця техніка намагається спростити процес прийняття рішення, використовуючи образи та слова щоб донести аудиторії які конкретно дії слід здійснити, обмежуючи будь-який інший можливий вибір. Владні постаті можуть можуть використовуватись для видачі команд. Цей метод переплітається з апелюванням до авторитету, але не обов'язково. Плакат «Ты записался добровольцем?» є прикладом цієї техніки.

Дезінформування

Створення або видалення інформації з публічних документів з метою створення неправильного документування події або дій особи чи організації, включаючи повну фальсифікацію фотографій, кінокартин, трансляцій та звукозаписів, подібно до друкованих документів.

Захлопування дверей

Використовується для збільшення діапазону сприйняття особи. Наприклад, якщо продавець хоче продати річ за 100 грн., але публіка готова заплатити тільки 50 грн., тоді продавець спочатку ставить вищу ціну (напр. 200грн.), а потім її знижує до 100грн., щоб це виглядало як вигідна покупка.

Ейфорія

Використовується подія, яка викликає ейфорію чи щастя або використовується відповідна подія для підняття бойового духу. Ейфорію можуть створювати оголошенням вихідного, роблячи доступними предмети розкоші, або проводячи парад з парадними оркестрами та патріотичними посланнями.

Страх, невпевненість та сумніви

Намагання вплинути на сприйняття громадськості розповсюдженням негативної та сумнівної/хибної інформації, призначеної похитнути довіру громадськості до своїх переконань.

Махання прапорами

Намагання виправдати дію на підставі того, що це патріотичніше або певним чином діє на користь країні, групі або ідеї, яку підтримує цільова аудиторія.

Нога у дверях

Часто використовується вербувальниками та торговими агентами. Наприклад, агент — особа протилежної статі підходить до об'єкта та прищеплює йому квітку або дає йому маленький подарунок. Об'єкт дякує і тепер він має психологічний борг. Наступний крок — агент просить про більшу послугу (купити щось дорожче). Неписаний соціальний договір між об'єктом та агентом спонукає об'єкта відчувати себе зобов'язаним відповісти взаємністю, погоджуючись зробити більшу послугу або купити дорожчий подарунок. Тобто слід добитися один або кілька разів «так» і тоді на цільову пропозицію об'єкт відповість теж «так».

Блискучі узагальнення

Блискучі узагальнення — це емоційно наповнені слова, які додаються до продукту чи ідей, але не передбачають ніяких конкретних аргументів чи аналізу. Ця техніка також співвідноситься з Ефектом Барнума. Для цього можуть використовуватись і модні слова.

Напівправда

Напівправдою є оманливе твердження, яке може подаватися у різних формах та обов'язково має деякі елементи правди. Твердження може бути частково правдивим, може бути повністю правдивим, будучи тільки частиною повної правди, або може містити кілька оманливих елементів, як-то неправильна пунктуація, подвійні значення, особливо якщо на меті ввести в оману, загнати в глухий кут, засудити або спотворити правду. Намагаючись дискредитувати УПА, радянська пропаганда наголошувала, що багато воїнів УПА та її керівництво воювало у німецькій армії, проте замовчувала, що УПА від створення воювало також проти німецьких загарбників.

Навішування ярликів

Спосіб, коли пропагандист надає явищу, проти якого виступає, негативний зміст, даючи йому назву, яка викликає негативні асоціації і навпаки. Евфемізм використовується коли пропагандист намагається збільшити якість сприйняття, переконливість чи довіру до певних ідеалів. Дисфемізм використовується коли пропагандист прагне дискредитувати, зменшити якість сприйняття або похитнути сприйняту правдивість об'єкта. Створюючи «ярлик» або «категорію» чи «фракцію» населенню набагато легше навести приклад цих великих структур, оскільки вони можуть піднести або зганьбити об'єкт без фактичного розголошення правдивих відомостей, які ганьблять об'єкт. Приклад: «ліберал» є дисфемізмом, спрямованим на зменшення переконливості конкретного об'єкту. Отримавши неприємну аргументацію від об'єкта, пропагандист може дати оцінку цій особі, а потім атакувати «лібералів» з наміром (1) створити політичний томагавк неконтрольованої агресії та (2) знецінити вартість об'єкта. Якщо пропагандист вішає ярлик на високоповажаного у суспільстві індивіда, очорнення слова може здійснюватись трансляцією в медіа негативних прикладів «лібералів». Навішування ярликів можна розглядати як підвид іншої логічної хиби — «Винен, бо асоціюється з винним». У радянській пропаганді українських націоналістів (та і взагалі просто патріотів) називали українськими буржуазними націоналістами, додавши ярлик «буржуазний», який тоді в суспільстві мав скоріше негативне забарвлення.

Розширення діапазону прийнятного

Якщо повідомлення особи є поза межами сприйняття індивіда та групи, більшість технік викликатимуть психологічний реактивний спротив (просто слухання аргументації робить меседж менш сприйнятливим). Існує два методи розширення меж сприйняття. По-перше, можна зайняти значно екстремальнішу позицію, що зробить більш помірну позицію набагато прийнятнішою. Це подібно до техніки Захлопування дверей. І як альтернатива, можна зробити власну позицію помірнішою, знизивши її до межі сприйняття, а потім протягом певного часу повільно перейти до початкової позиції[6].

Бомбардування любов'ю

Використовується для залучення членів до культу або ідеології шляхом використання групи індивідів для відрізання особи від існуючої соціальної підтримки та її повної заміни членами групи, які зумисно бомбардують особу любов'ю з наміром ізолювати особу від попередніх вірувань та системи цінностей — див. Контроль Мільє.

Управління новинами

Демонізація ворога

Затуманення свідомості, умисна неясність, плутанина

Основні положення зумисно нечіткі, тому аудиторія може обирати і свою інтерпретацію. Метою є збентежити аудиторію, використовуючи невизначені фрази без аналізу їхньої сутності чи намагання визначити їхню раціональність чи прикладність. Метою є спонукати людей швидше шукати свої власні інтерпретації, ніж просто отримати чітко подану ідею. Намагаючись виявити пропаганду, аудиторія опускає здійснення критичного аналізу поданих ідей. Тому можуть обговорюватись їхня законність, обґрунтованість та застосування.

Руйнування авторитетності або Reductio ad Hitlerum — порівняння з еталоном негативного.

Ця техніка використовується для переконання цільової аудиторії не погоджуватись з дією чи ідеєю наголошенням, що ця ідея популярна в групи, яку цільова група ненавидить, боїться або від неї залежна. Таким чином якщо група, яка підтримує певну політику, підводиться до переконання, що небажані, деструктивні чи ниці люди підтримують ту саму політику, то члени групи можуть вирішити змінити свою початкову позицію. Це форма такої собі неправильної логіки, де А включає Х, та В включає Х, значить А = В.

Оперантне обумовлення

Оперантне обумовлення застосовує навчання через імітацію (мавпування). Наприклад, спостерігання за привабливою особою, яка купує продукти або підтримує позицію, навчає людину купувати продукти чи підтримувати позицію. Оперантне обумовлення — це принцип, який лежить в основі Ad Nauseam (до огиди), Слогана та інших повторюваних прийомів піар-кампаній. Обумовлення оперантної поведінки — це результат підкріплення (посилення) і покарання (послаблення).

Переспрощення причини

Бажані узагальнення використовуються, щоб надати прості відповіді на комплексні соціальні, політичні, економічні або військові проблеми. Суть полягає у пропагуванні простої відповіді на складні комплексні питання.

Pensée unique — єдина думка

Примусове послаблення дискусії, використовуючи загалом простенькі фрази або аргументи (як то «Війні немає альтернативи»). Класичним прикладом цієї техніки є фраза Маргарет Тетчер «Цьому немає альтернативи», яку повторив також і Герхард Шрьодер.

Відривання від контексту

Вибіркове редагування цитат для зміни значення політичних документальних фільмів, призначене дискредитувати опонента чи опозиційний політичний погляд.

Раціоналізація (виправданн)

Особи чи групи можуть використовувати бажані узагальнення щоб знайти раціональне пояснення певним діям та переконанням. Щоб виправдати такі дії та переконання часто використовуються розмиті та приємні фрази.

Ignoratio elenchi — Ігнорування теми

Це логічна хиба, коли аргумент, котрий сам по собі може бути правильним, доводить або підтримує інше твердження, ніж те, для підтримки якого його наводять. Інакше кажучи, це логічна хиба, в якій розглядається нерелевантне питання з метою відвернути увагу від фактичного предмету обговореня.

Повторення

Повторення певного символу чи слогану так, щоб він запам'ятався аудиторії. Може бути у формі дзвоника, який звучить майже у кожному епізоді, або картинки, розміщеної майже на кожному предметі у фільмі чи епізоді.

Козе́л відпу́щення

Звинувачення особи або групи для полегшення відчуття вини дійсно відповідальних осіб та/або розсіювання уваги від потреби вирішити проблему, для вирішення якої і призначалося звинувачення. Відомим прикладом цієї пропагандистської техніки є звинувачення опонентами Віктора Ющенка у його слабкості на посту президента, проте замовчується факт, що саме опоненти домоглись прийняття конституційної реформи 2004 року, згідно з якою повноваження президента різко скорочувались, а повноваженняпрем'єр міністра, навпаки, збільшувались, що й призвело до конфліктів між ними. Саме ця конституційна реформа розвалила помаранчеву коаліцію.

Слогани (Гасла)

Слоганом є коротка влучна фраза, яка може вміщувати вішання ярликів та стереотипів. Хоча слогани можуть використовуватись для підтримки обґрунтованих ідей, на практиці вони більше звертаються до емоцій. Опоненти американського вторгнення в Ірак та його окупації використовують слоган «кров за нафту», щоб донести, що вторгнення та людські втрати було здійснено для отримання доступу до нафтових запасів Іраку. З іншого боку, прихильники американської боротьби в Іраку використовують слоган «підрізав і втікай», щоб донести, що виведення військ — це боягузтво або слабкість.

Стереотипи

Техніка призначена спровокувати упередження в аудиторії вішанням на об'єкт пропаганди ярликів, які зображають об'єкт пропаганди в такому світлі, що цільова аудиторія його боїться, ненавидить або гидиться чи вважає небажаним. Наприклад, репортажі про іноземну країну або соціальну групу можуть фокусуватися на стереотипних особливостях, яких очікує читач, хоча вони зовсім не відображають усієї країни чи групи. Такі репортажі часто ґрунтуються на анекдотах. У візуальній пропаганді, включаючи воєнні плакати, можуть зображати ворогів зі стереотипними рисами.

Солом'яне Опудало

Опудало є логічною хибою та способом переконання, який базується на викривленні позиції опонента[10] який полягає у створенні ілюзії спростування аргументів опонента шляхом їх заміни на перший погляд подібними, проте не рівносильнми аргументами ("солом'яне опудало", "солом'яні аргументи") та їх спростування, при тому ніколи фактично не спростовуючи справжньої позиції опонента[10][11]. Таким чином атакують не ворога, а лише його солом'яне опудало.

Рекомендація

Рекомендації по суті є цитуваннями в контексті чи поза ним, особливо на підтримку чи проти здійснюваної політики, дій, програм чи осіб. Тут використовується репутація чи роль індивіда, який рекомендує (експерт, поважна публічна особа тощо). Рекомендація ніби повідомляє про офіційну санкцію поважної особи або авторитета на пропаговане послання. Це робиться щоб цільова аудиторія ідентифікувала себе з авторитетом (владою) або прийняла авторитетну думку та переконання як свої власні.

Техніка третя особа

Працює на принципі, що люди більш схильні сприймати аргументи з джерела, яке видається незалежним, ніж від когось, хто в цьому безпосередньо зацікавлений. Ця маркетингова стратегія, яка використовується Піар-фірмами, полягає у «вкладанні в уста медіа» заздалегідь обдуманого меседжу (повідомлення). Техніка третьої особи може набувати різних форм, починаючи від наймання журналістів для подання організації у привабливому світлі до використання заангажованих науковців для представлення публіці їхніх можливо не абсолютно об'єктивних результатів досліджень. Часто для донесення послання використовуються астротурфінгові групи чи ширмові групи.

Кліше без суті

Загально використовувана фраза, часто відома як народна мудрість, призначена для пригнічення когнітивного дисонансу. Хоча фраза сама по собі і може бути дійсною в певних контекстах, проте її застосування як засіб для усунення незгоди або виправдання хибної логіки якраз і робить її «без суті».

Переміщення

Переміщення — спосіб завоювати схвалення, використовуючи асоціації з будь-чим іншим, що викликає загальне схвалення, або навпаки, дискредитує. Часто яскраво візуально, ця техніка використовує символи (наприклад Свастика). Такі символи можуть використовуватись замість слів.

У радянській пропаганді ніколи не вживали термін «Воїн Української повстанської армії», а використовували термін «бандерівець», який асоціювався зі словом бандит, Не вживали термін «напад на Польщу», а «приєднання Західної України і Білорусі».

Вибіркова правда

Річард Кросман, Британський член правління Відділу психологічної боротьби Верховного командування Союзних експедиційних сил(SHAEF) протягом Другої світової війни говорив: «В пропаганді правда винагороджує… Є повною бздурою думати, що блискучий пропагандист є професійним брехуном. Блискучий пропагандист є людиною, яка говорить правду, або таку вибірку з правди, яка необхідна для його цілей, і говорить її в такий спосіб, що слухач і не думає, що отримує пропаганду… Мистецтво пропаганди — це не брехати, а скоріше вибирати правду, яка тобі необхідна, та подавати її в суміші з іншою правдою, яку хоче почути аудиторія.»[12]

Нечітке припущення

Ця техніка використовується коли ідея, яку пропагандист хоче вкорінити, буде викликати менше довіри, якщо її задекларувати прямо. Концепція натомість багаторазово припускається або подається так, що вона випливає зі змісту.

Благі слова. Це слова у системі цінностей цільової аудиторії, які створюють позитивний образ, якщо застосовуються до особи чи речі. Мир, щастя, безпека, мудре керівництво, свобода, «Правда» тощо є благими словами. Багатьма релігійність розглядається як благість, асоціація з нею дає великі переваги. Їхнє використання вважають технікою пропаганди Переміщення.

Ефект первинності

При надходженні суперечливої інформації, перевірити яку неможливо, людина вірить тій, яка надійшла першою. А змінити вже сформований погляд дуже важко.

Технологія виготовлення та розповсюдження пропаганди

Пропаганда передбачає наявність ідеї, цільової аудиторії і засобів, щоб донести ідею до цільової аудиторії.

Ефективність пропаганди визначається співвідношенням фактичної кількості залучених прихильників до планованої кількості.

Можна виділити три основні критерії змісту ефективної пропаганди:

Наявність центральної тези;

Легкість для розуміння цільовою аудиторією;

Складність для критики (обгрунтованість тез, їхня несуперечність одна одній тощо; або хоча б видимість цього).

Таким чином, буде просуватися певна ідея, легко доступна розумінню аудиторією і стійка до сторонньої критики. Причому має дотримуватись баланс між розумінням тез масами і критичністю. Якщо балансу не дотримано, то ідеї будуть просто незрозумілі значній частині цільової аудиторії, або занадто вразливі для контрпропаганди.

Що стосується форми, можна виділити наступні критерії:

Чіткість центральної тези — вона не повинна зливатися з фоном;

Привабливість фону.

35. Соціологічні дослідження і масова інформація. Соціологічне дослідження — це вид систематичної пізна­вальної діяльності, що складається з логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на глибоке вивчення, аналіз і систематизацію соціальних фактів, виявлення зв’язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, формування на основі зібраної інформації нових знань та розробку заходів щодо управління досліджуваним об’єктом, забезпечення його прогресивного розвитку.

Процедура — це послідовність пізнавальних та організаційних дій з метою розв’язання завдання дослідження.

Соціологічні дослідження проводять з метою розв’язання перш за все таких завдань:

опис певної соціальної реальності;

пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих соціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колек­тиві тощо);

прогнозування тенденцій розвитку соціальних процесів (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміці безробіття тощо);

практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів тощо).

Масова інформація — містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму.

36. Етапи дослідження ЗМІ. 1) поч.ХХ ст.. до Другої Світової війни – розглядається безпосередньо вплив джерела на аудиторію.2) 40-70рр. ХХ ст.. Дослідники досліджують споживацький вибір, супротив аудиторії.3)етап поліпарадигмальних підходів. Відхід від всемогутності ЗМІ. Акцент на ЗМІ як соціальному фактору «Засіб і є повідомленням» Маклюєн. У процедурі спілкування виділяють такі етапи

37. Теорія соціального навчання Соціальне навчання (Social learning, 1973). Дослідження А. Бандури щодо засвоєння дітьми агресивної поведінки привело його до розвитку теорії соціального навчання з чужого досвіду. Це спостережне навчання, описане Бандурою, стало помітною теорією вивчення медійних впливів (позитивних і негативних). Вона пояснює поведінку через взаємодію трьох типів чинників: когнітивних, поведінкових і зовнішнього середовища. До когнітивних здібностей належать символізація, саморегуляція, саморефлексія. У процесі соціального навчання людина спирається на здатності заміщувати, спостерігати, моделювати, мотивувати, абстрактно моделювати. Коли індивід сприймає інформацію, вона може впливати на нього у вигляді стримувального або дозвільного чинників. Ця теорія широко використовується для теоретичного обґрунтування різноманітних інформаційних кампаній, вивчення впливу сцен насильства у медіях.

38. Теорія використання і задоволення. Теорія використання і задоволення (Uses and gratifications, 1959). Офіційне народження цієї теорії пов'язується із заявою Б. Берельсона про те, що дослідження комунікацій, здається, померли, і відповіддю Е. Каца - дослідження мають рухатися від з'ясування того, що медії роблять з людьми (переконання), до того, що люди роблять з медіями. Теорія стверджує, що кожен член авдиторії на підставі власних відмінностей відбирає для себе різні повідомлення, у різний спосіб і по-різному на них реагує, оскільки сама інформація, яка надходить із медій, є лише одним із багатьох соціальних і психологічних чинників, що визначають вибір з боку споживача. Це означає, що індивідуальні соціальні та психологічні характеристики членів авдиторії зумовлюють вплив ЗМК так само, як і сама медіаінформація. Тому відбір споживачами програм, фільмів, газет тощо для задоволення певних власних потреб є активним процесом.

39. Теорія культивування. Теорія культивації (1969). Д. Гербнер та його співробітники у Пенсильванському університеті вірили, що люди втягуються в культурне оточення, створене медіями, і не можуть вирватися з-під "культивованого" ними впливу. Ця теорія починається з дослідницької програми проблем медійного насильства, яка дістала назву "Проект культурних індикаторів". Головне твердження теорії культивації полягає в тому, що чим більше часу глядач проводить перед телевізором, тим більше його сприйняття світу наближається до того образу, який він бачить на екрані. Залежно від деяких характеристик телеглядачів ефект культивації може бути більше або менше вираженим. Дослідження показали, що світогляд споживачів з вищим рівнем освіти менше потрапляє під вплив телереальності. Ключові поняття: телебачення як головний постачальник образів; панівна тенденція; резонанс; взаємодія; комплексні психологічні процеси.

40. Теорія соціалізації.Представник Дж. Мід. Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.
Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.
Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об´єкта впливу.

41. Теорія встановлення порядку денного. Порядок денний (Agenda-setting, 1972). Б. Коген казав, що преса не могла б бути успішною, якщо б вона тільки казала людям, що думати, але вона є приголомшливо успішною, тому що каже своїм читачам, про що думати. Дослідження порядку денного були ініційовані М. Мак-Комбсом і Д. Шоу, котрі провадили лонгітюдний аналіз медійного контенту щодо визначення впливу політичного порядку денного на медійний порядок денний. Пізніші дослідження зосереджувалися на питаннях: хто його визначає, чий він, за допомогою яких технік, з яким інтервалом часу головні положення переміщуються від одного місця дії до іншого, які чинники важливі для кожної арени. Вивчаються головні чинники, які є важливими для кожної арени, і техніки, за якими вибудовується порядок денний. Дж. Дірінг та Е. Роджерс вважають його способом своєрідного конкурування між тими, хто хоче домогтися уваги медійних професіоналів, публіки та політичних еліт.

42. Спіраль мовчання.

Спіраль мовчання (Spiral of Silence, 1973). Е. Ноель-Нойман зазначала: хто не знаходить своєї думки у масовій комунікації, той мовчить. Ця теорія пояснює, чому люди не схильні публічно висловлювати свою точку зору, приховувати погляди або змінювати свою позицію, коли вони є меншістю у певній групі. Ось головні позиції теорії: спочатку люди намагаються довідатися про домінуючу громадську думку; вони здебільшого готові підлаштовуватися під неї; люди бояться залишитися в ізоляції; вони вагаються щодо висловлення поглядів, які віднесуть їх до меншості. Люди розрізняють для себе час, коли можна говорити і коли треба мовчати. Так виникають можливості для маніпуляцій, тому що представленою виявляється лише одна сторона. Медії мають велику владу. За словами Е. Ноель-Нойман, вони навіть можуть представити більшість як меншість. Телебачення не лише передає громадську думку, воно також створює її.

43. Насилля і мас-медіа.

Мас-медіа відіграють важливу роль у нашому житті, в процесі соціалізації особистості, оскільки відомо, що людина протягом свого життя сприймає найбільше інформації про оточуючий світ за допомогою зорового та слухового сприйняття.

Мас-медіа складаються з таких організацій - телебачення, радіо, газети, журнали - все це утворює дуже великий та впливовий сегмент у творенні суспільної думки.

По-перше, мас-медіа зображають щораз більше насилля». По-друге, тепер сцени насилля «набагато реалістичніші і дедалі частіше пов’язані з сексом та садизмом» (Media Awareness Network). Музика. Згідно з вищезгаданим сайтом, пісні з текстами насильницького змісту «стали головним продуктом музичної індустрії». У деяких піснях вживається брудна мова й оспівується вбивство та ґвалтування — навіть дружин і матерів.

Відеоігри. «Непокоїть той факт, що відеоігри відзначаються нездоровим потягом до кровопролиття»,— сказано у британському журналі для любителів відеоігор. Там тежговориться: «До певної міри, щоб любити відеоігри, треба любити насилля». Наприклад, в одній популярній грі учасники можуть віртуально забивати жінок до смерті бейсбольними бітами. Деякі фахівці вважають, що відеоігри мають сильніший негативний вплив на дітей, ніж телебачення, оскільки вимагають їхньої активної участі.

Кінофільми. Дослідження показують, що тепер у кінофільмах набагато більше насилля, сексу та непристойної мови, і вже не можна покладатися на візуальні позначки класифікації фільмів. Більш того, у кіно насилля чинять не лише «погані хлопці». За даними одного вивчення, близько половини сцен насилля на телеекранах, у фільмах та музичних відеороликах відбуваються за участю позитивних героїв.

Новини. Багато продюсерів новин керуються таким принципом: «Більше крові — більше глядачів». Галузь новин — це великий бізнес. Журналісти знають, що насилля приваблює глядачів, а програми з високим глядацьким рейтингом — рекламодавців, які фінансують популярні телепрограми в багатьох країнах.

Веб-сайти. В Інтернеті можна побачити як віртуальні, так і реальні сцени насилля: там катують, калічать, відрізають кінцівки та вбивають. Ці сайти відвідує чимало дітей.

44. Стереотипм і ЗМІ.Часто ЗМІ зловживають своєю владою, спрямовуючи думку аудиторії в потрібне русло, з огляду на комерційні інтереси. Популяризація та тиражування засобами масової інформації численних стереотипів та гасел закарбовує низку ціннісних орієнтацій у свідомості середньостатистичної людини, нав’язує бачення тієї чи іншої події, встановлює кліше на певний вид суспільних відносин, зводить оцінку ситуації реципієнтом до автоматизму.

На сьогодні, ЗМІ є могутньою руйнівною силою, що чинить насильство над людською особистістю, засобом фальсифікації та маніпуляції свідомістю. Аудиторія, немовби стає заручником обмеженого кола інформаційних джерел, тому їй напрочуд легко нав’язати думку про те, що чорне – це біле, а біле – то чорне.

Щоб не бути голослівною, наведу декілька прикладів:

1) Купуйте таблетки (продукти харчування) – і будете мати ідеальну фігуру. (Неспроста ж серед підлітків часто-густо спостерігається болемія, анорексія – хвороби спричинені голодуванням. «Ідеальна фігура», 90-60-90 – не що інше, як ланцюжок нав’язаних стереотипів). (Реклама пластівців «Фітнес»);

2) Щось на кшталт «Пий пиво і живи щасливо», де напій виступає символом дружби та єдності поколінь. Таким чином, аудиторії навіюється думка про те, що жодна зустріч друзів не може обійтися без пива. Хоча слабоалкогольні напої – це прямий шлях до хронічного алкоголізму; («Рогань», «Львівське», «1715»);

5) візитні карточки народів світу:

всі українці їдять сало;

москалі всі п’ють горілку;

всі євреї скупі та хитрі;

все, що «made inChina», - то неякісне та погане та ін.

Як бачимо, стереотипи розраховані на поверхневе сприйняття того чи іншого явища. Людина не аналізує предмети, а розвішує на них ярлики, незалежно від суті справи. На емоціях, крізь призму нав’язаних стереотипів, суспільство вчать обирати товари, політичні партії, друга чи ворога, партнера чи конкурента…ЗМІ беззастережно маніпулюють суспільною свідомістю.

45.Кіно як мас-медіа

Кіно — це могутня влада, яка дається, щоб говорити про себе та до себе подібних

Фільми - це також артефакти окремих культур, котрі відображають ці культури і, у свою чергу, впливають на них.

Х-ки кіно як ЗМІ: Аудіовізуальна техніка (реальність), публічні покази (зараження в масі), універсальна привабливість (атракційність), домінування нарративу (розповідний характер), міжнародний х-р, суспільний контроль (контроль з боку держави), іеологічний х-р.

Характеристики кіно сьогодні: дистрибуція (продаж), переклад різними мовами, міжнародний не елітарний х-р, доступність (середній клас, робітники, урядовці, молодь).

Національний фільм- створений суб*єктами кінематографії фільм, виробництво якого здійснене в Україні та авторське право, що повністю чи частково належить суб’єктам кінематографії України і осн. Звукова версія –українською мовою.

Виробництво і показ кінофільмів стали приносити прибуток майже відразу, як були винайдені. Брати Люм'єр бачили, яким успішним став їхній винахід у Франції, тому стали подорожувати іншими країнами, показуючи фільми як для еліти, так і для мас. Кінофільм вважається важливою формою мистецтва.

Типовий голівудський цикл виробництва фільму складається з п'яти основних стадій:

Розробка, 2. Довиробнича підготовка (препродакшн), 3. Виробництво (продакшн), 4. Пост-виробництво (постпродакшн), 5. Розповсюдження (дистрибуція)

46. Кінематограф в україні. Український кінематограф — цим терміном позначають кіноіндустрію України. Перші кінознімання

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світі кінозйомки — зафільмував вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки.

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів.

Перший український фільм — «Запорізька Січ», зняв в 1911 Данило Сахненко в Катеринославі (нині Дніпропетровськ).

Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася вПолтаві і багато знімалася в Одесі.

Протягом 1912–1913 рр. у Львові було створено студії «Фабрика-фільм» М. Мленця, «Кінофільм» Е. Порембського, «Полонія» Е. Лорембського, «Леополія» А. і Л. Крогульських, на яких спробували розпочати постійне кіновиробництво.

Кіно сталінської доби (1920—1950-i роки)

Німе кіно

З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П.Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» Олександра Довженка). У цей час вУкраїні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури — «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».

У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси.

Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»).

Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Цікаво також те, що Довженко, який знаходився у лавах Армії УНР, тепер знімав фільм Арсенал «з іншого боку». Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».

У Львові Соня Куликівна видавала журнал «Кіно» (1930–1936) та створила кіностудію «Соня-фільм», де зняли фільми «Свято молоді», «З кіноапаратом по Львові», «Зелені свята», «Гуцульщина», замовлені до розповсюдження компаніями «Гомон» (Франція), «Фебусфільм» (Німеччина), фірмою В. Авраменка (США). Також студія займалась прокатом фільмів, знятих в УРСР[3].

Звукове кіно

У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О.Соловйова «Фронт».

Наприкінці 1930-х тотальний терор у СРСР поєднується з кон'юнктурним поверненням до національно-історичної тематики. Фільми«Щорс» (1939) Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігоря Савченка — дивовижне поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості.

Українське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом з тим, у цей час були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, але, незважаючи на поширені чутки, так і не отримав «Оскар»

Сценарій Олександра Довженка «Україна в огні», який Сталін спочатку сприйняв схвально, потім було піддано розгромній критиці, а автора — шельмуванню. Одною з причин цього, про що Довженкові натякнули, було те, що у сценарії нічого не було сказано про вирішальну роль Сталіна у перемозі над ворогом. Крім того, у фільмах воєнних років за вказівкою «вождя» пропагувалася ідея швидкої та легкої перемоги над фашизмом.

Хоча українські фільми 1945-53 рр. були обмежені жорсткими канонами «соціалістичного реалізму», їх велику цінність складають високий рівень акторської гри (на екрані в цей час з'являються Михайло Романов, Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, молодий Сергій Бондарчук) і високофахові роботи кінооператорів («Подвиг розвідника», режисер Борис Барнет, оператор Данило Демуцький; «Тарас Шевченко», 1951, режисер Ігор Савченко, оператор Данило Демуцький та інші).

Від відлиги до перебудови (1950—1980-i роки)

Кіно «відлиги»

У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х — поч. 60-х рр. стрімко зростає українська кінопродукція. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери Марлен Хуцієв і Фелікс Миронер), «Спрага» (1959, Євген Ташков), «Іванна»(1960, Віктор Івченко), «Сон» (1964, Володимир Денисенко) «За двома зайцями» (1961, режисер Віктор Іванов).

Українське поетичне кіно

Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов,Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі вАргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.

Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).

[ред.]Радянське кіно України 1970-80-х років

У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються хвилі арештів та серії політичних процесів (див. Дисидентський рух). Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженкопочали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»).

Попри бюрократизм українського кінопроцесу часів брежнєвської реакції в 1970-80 рр. з'являється низка фільмів, створених сильними творчими особистостями. На порозі «застою» Леонід Биков знімає картину«В бій ідуть одні „старики“» (1972), а в 1983 р. Роман Балаян, після кількох високофахових екранізацій російської літературної класики, у фільмі«Польоти уві сні та наяву» точно передає феноменологію того часу.

Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артан'ян і три мушкетери» (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, режисер Костянтин Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, режисер Станіслав Говорухін), «Зелений фургон» (1983, режисер Олександр Павловский), «Чародії» (1982, режисер Костянтин Бромберг),«Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, режисер В'ячеслав Криштофович).

[ред.]Неігрове та анімаційне кіно

У 1970-80-ті роки справжній розквіт переживало українське неігрове кіно. Київська кіностудія науково-популярних фільмів зняла величезний масив стрічок, серед яких зустрічалися справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини?», «Сім кроків за обрій» режисера Фелікса Соболєва та ін.).

Надзвичайно успішним був цей період і для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки…»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила» та ін.), Леоніда Зарубіна («Солом'яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країни.

Кіно «перебудови»

За «перебудови» створюється багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці — «Астенічний синдром» Кіри Муратової (1989); «Бич Божий» Олега Фіалка (1988); «Розпад» Михайла Бєлікова (1990) та інші. Фільм Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989) здобув широкий міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.

]Кінематограф доби Незалежності

1990-ті

У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу («Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе,«Острів любові», режисер Олег Бійма).

[ред.]2000-ні

На рубежі 2000-х р. низка українських акторів знімається у закордонних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана«Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

Історичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» (1991) про трагічну долю української родини часівГолодомору, «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» (1995), «Нескорений» (2000) і «Залізна сотня» (2004), які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів та воїнів Української повстанської армії.

Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець-постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорам» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». 2003 року Україна висунула фільм «Мамай» Олеся Саніна на здобуття премії «Оскар». Проте фільм не потрапив до підсумкового списку номінантів.

У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм[4].

Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію[5][6]. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо»(2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестівалі «Кіношок» в Анапі (Росія).

У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).[7]

У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар».

47. Музика як ЗМІ. Характеристики:

1.різні техніки запису відтворення

2.низький ступінь суспільної регуляції

3.високий ступінь інтернаціональності

4.молодша публічність

5.фрагментаризація продукції

6.різнорідність ситуації отримання

7.заколотницка(потенційна) сила.

Музика як мас-медіа

Музика стала одним із ЗМІ тоді, коли перейшла на новий рівень прослуховування – через записи. Записування і прослуховування музичних творів на касетах, платівках, компакт-дисках, відео плівках, радіо і телебаченні отримало назву «фонограма». Поява окремого шляху поширення музики через наявність розгалуженої музичної індустрії дозволяє говорити про неї як окремий ЗМІ. Характерною рисою фонографічної музики є поява на зміну груповому прослуховуванню індивідуального. Фонографічна музика і концерти наживо– підсилюють одне одного. Окреме місце займає масове прослуховування під час великих концертів, оскільки сформовані індивідуально погляди можуть підсилюватись у натовпі.

Таким чином, музика як і будь-який інший ЗМІ може стати інструментом впливу та маніпуляції. Д. Мак Квайл називає характеристики фонограмної музики, що відрізняють їх від інших мас-медіа: різні технології запису і відтворення, низький рівень суспільної регуляції, високий рівень інтернаціоналізації, молодша публічність, фрагментація продукції, різнорідні ситуації прослуховування, заколотницький потенціал.

Переважно молодіжна аудиторія творить правила функціонування музичного впливу. Найпотужнішими є пісні, в яких проявляється молодіжний бунтарський дух та незадоволеність, аніж, скажімо, пісні на підтримку існуючих цінностей. Окремою віхою є існування «протестних пісень», у яких проявляється заколотницький потенціал музики (спонукання до дій).

48. Реклама як ЗМІ. Рекла́ма — спеціальна інформація про осіб чи продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку.

Відповідно до законодавства України реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Глобальними факторами розвитку реклами є потреби виробництва, торгівлі та фінансів, форма державного правління, цілі різноманітних релігійних конфесій, політиків та простих громадян. Реклама справедливо визначається як частина загальнолюдської культури

Сьогодні рекламні агентства володіють сучасними засобами розповсюдження, такими як електронна пошта, Інтернет, аудіовізуальна, відео-телефонна система передачі рекламної інформації.

Головним завданням товарної реклами є формування і стимулювання збуту товарів. Товарна реклама здійснює пропаганду товару, інформує покупця про переваги якості, збуджує зацікавленість до товарів.

Головним завданням престижної реклами є представлення переваг фірми, її привабливих рис.

Розрізняють також рекламу пряму і приховану.

Пряма реклами здійснюється на комерційних умовах і указує рекламодавця, виконуючи без посередньо рекламну функцію щодо конкурентного товару або фірми.

Прихована реклама виконує функцію рекламування не прямо лінійно, а у приховані фірмі, не використовуючи прямих каналів розповсюдження рекламних засобів і не вказує рекламодавця наприклад, показ.

Реклама вирішує такі завдання:

розповсюдження інформації про товар та фірму;

зворотній зв’язок з потенційними покупцями для повного інформування їх про товар;

активний вплив на прийняття рішень що до купівлі;

допомога працівникам служби збуту підчас переговорів з клієнтами;

переборювання недовір’я до товару і фірми збоку покупців;

підтримка позитивних емоцій у споживачів розповсюдження інформації про сервіс.

49.Реклама у друкованих ЗМІ. Реклама в пресі, разом з рекламою на телебаченні, продовжує користуватися величезною популярністю серед рекламодавців, хоча останнім часом її сильно тіснить така швидкорозвиваюча медіа-форма, як. Згідно багаточисельних досліджень, людина краще всього сприймає рекламну інформацію у вигляді друкарської реклами.

Основніпереваги реклами в пресі такі:

По-перше, друкарська реклама в пресі доступна у будь-який час, тобто завжди є можливість повторного звернення до макету (що виключено, наприклад в телевізійній і радіорекламі). Важливо також враховувати тривалість рекламного контакту. Можна прочитати оголошення, подумати, порівняти варіанти і знову повернутися до макету.

По-друге, преса сегментована і має свою певну аудиторію, так що вірогідність попадання інформації в друкарській рекламі в мету дуже висока. Наприклад, немає сенсу, та і неможливо розповідати всьому населенню про високотехнологічні пристрої зв'язку, інформація про які потрібна лише фахівцям вузького профілю.

Рубрична - вид друкованої реклами, яка розсортована і опублікована окремим розділом у пресі. Зазвичай вона розташовується всередині певної теми. Рубрична реклама нагадує собою звичайне оголошення.

Макетна реклама - може мати різні розміри і форми і розташовуватися в будь-якій частині друкованого видання, не обов'язково тільки в рекламній рубриці.

Існує й інша класифікація друкованої реклами. Багато фахівців виділяє такі види друкованої реклами: рядкове, модульне і рубричне оголошення.

Модульне оголошення - це традиційний вид друкованої реклами. Займає собою певну площу видання - модуль. Така реклама може розміщуватися в рамці і без неї, містити текстове повідомлення або ілюстрації. Модульна реклама, в свою чергу, поділяється на традиційну, купонну і редакційну.

Традиційне оголошення являє собою прямокутник з рамкою або без неї. Містить у собі текстове повідомлення, ілюстрацію та реквізити рекламодавця.

Редакційне оголошення - це рекламне повідомлення, виконане у вигляді звичайної газетної публікації. Купонне оголошення - включає в себе відрізний купон, який дає право на знижку або подарунок у торговій точці.

50. Реклама у електронних ЗМІ. Переваги радіо: 1. 1.Радіо пропонує відмінну комбінацію охоплення та частотності. 2. 2.Рентабельність. Радіо може запропонувати своє охоплення, частотність та вибірковість при найнижчих витратах. 3. Вибірковість. 4. Фактор негайного впливу. Недоліки радіо: 1. Обмеження звуку. Радіо можна слухати, але не можна дивитися. Це обмежує ефективність реклами тих товарів, які необхідно бачити, щоб оцінити їх переваги. 2. Сегментована аудиторія. Це може бути небажано для деяких рекламодавців. 3. Велика кількість радіостанцій. 4. “Коротке життя” та неповне сприйняття реклами (в багатьох випадках - фонове). 5. Величезна кількість реклами. Телебачення – одно з впливовіших складових нашого життя. Телевізор є майже в кожний родині. З роками час, витрачаємий на телебачення, зростає. Які ж можливості має телебачення для реклами? Переваги телеефіру: 1. Масове охоплення та низька вартість. Телебачення використовується для охоплення дуже широкої аудиторії, якій фірма пропонує свої товари при дуже низьких витратах на тисяу чоловік. 2. Вибірковість. Не дивлячись на масовіть телеаудиторій вони можуть мати великі відмінності в залежності від часу доби, дня тижня, характеру телепрограми. Це дає рекламодавцю можливість подати свою рекламу, коли саме його цільова уидиторія знаходиться біля екранів. 3. Вплив. Телебачення робить подання інформації негайною і товар демонструється для споживача в усіх кольорах. “Відмічено, що багато телеглядачів, побачивши на ТБ рекламу апетитного гамбургеру, вибігали з дому, щоб купити в найближчому місці щось подібне”.1 4. Творчий потенціал, який обмежується лише талановитістю того, хто створює рекламу. (крім законодавства) 5. Престиж. Через надання спонсорської допомоги певним громадським заходам (виставкам, операм тощо) компанія підвищує свій престиж в очах споживачів. 6. Домінуюча роль в комплексі ЗМІ. Дуже багато людей не можуть себе уявити без телебачення. Недоліки телебачення: 1. Висока вартість виготовлення реклами та покупки ефірного часу. Часто це можуть собі дозволити лише великі підприємства. 2. Недостатня вибірковість. Якщо рекламодавець хоче охопити дуже вузьку специфічну аудиторію, то телебачення буде для нього не дуже ефективним. 3. Недовготривалість. За звичай реклама на телебаченні триває всього 30 секунд. Більшість телеглядачів не запам`ятовує марки рекламуємих товарів. Рівень запам`ятовуваємості підвищується з ondnbfemml реклами до 60 секунд. 4. Рекламне оточення. Дуже багато реклами викликає у глядача почуття втоми. 5. Перемотка та переключення. Власники відеомагнітофонів просто перематують місце реклами в записаних програмах; а пульти дистанційного управління дозволяють глядачу легко переключитися на інший канал під час рекламної паузи. Якщо говорити про Интеренет, то треба сказати, що це наймолодіший засіб реклами, який відкриває великі можливості і має шанс зайняти в майбутньому перше місце за популярність серед електронних ЗМІ. Обсяги реклами в Інтернеті протягом 2000 року зросли в 20 разів і досяли 200 тисяч доларів. Така реклама в основному носить імеджевий характер і виступає частиною великих рекламних кампаній. На сьогодні в Мережі рекламу розміщують переважно оператори мобільного зв`язку, виробники та продавці побутової техніки, сфери послуг, автомобілів. Але прогнозується у найближчий час поява товарів масового споживання. Які ж нові можливості надає реклама в Інтернет? 1. Цільова аудиторія. Можливість концентрувати рекламну компанію на певній аудиторії. 2. Контроль ефективності рекламної кампанії. Завжди можна узнати, скільки чоловік завітали на вашу рекламну сторінку або сайт., побачити графік відвідувань. 3. Порівняно низькі затрати на рекламу. В розрахунку на одного привернутого клієнта – в 5-10 разів нижче, ніж ті ж затрати на загальноприйняті види реклами. 4. Можливість зворотнього зв`язку з клієнтом. Не дивлячись на всі переваги реклама в Інтернеті має не масовий характер та інші недоліки. Отже, проаналізувавши переваги та недоліки всіх електроних ЗМІ, рекламодавець може вибрати той засіб або засоби, які мають найбільші переваги для досягнення поставленої перед конкретною рекламною кампанією мети.

51. Специфіка реклами у метро. Специфіка подачі реклами у метро Реклама метро - один з найефективніших методів інформування споживачів. Кожен день її бачать тисячі осіб. Її ефективність багато в чому залежить від грамотності подачі. Реклама в метро може бути розміщена на прапорах, на ескалаторних щитах, на світлових і несвітлових щитах, у вагонах метро, звукова реклама та інші.
Як же подати рекламу, щоб вона була помічена більшістю пасажирів? Спробуємо відповісти на це питання.
Для ефективності реклами потрібно керуватися певними правилами її подачі.
Рекламоносій. Більшість рекламодавців розміщує рекламу на стікерах у вагонах метро. Адже найчастіше у вагонах людям нічим зайнятися, тому, щоб скоротати час, вони розглядають рекламу. При цьому за час у дорозі пасажири встигають не лише помітити рекламне повідомлення, а й запам'ятати його.
Якщо потрібно, щоб реклама була помічена, її можна розмітити на схемах метрополітену. Вона здатна окупити себе за дуже короткий термін. Також ефективним методом є розміщення на ескалаторних щитах. Не варто забувати і про звуковий рекламі. Подібна реклама також приємна пасажирам і дуже ефективна.
Лінія метро. Звичайно, найбільш ефективним вважається розміщення реклами на лініях метрополітену, де найбільший пасажиропотік. Однак невеликим підприємствам є сенс розміщуватися і на лініях з меншим пасажиропотоком, оскільки така реклама коштує менше.
Станція метро. Правильно розміщувати рекламу на тих станціях, які знаходяться найближче до вашого бізнесу. Побачивши рекламу, споживачі можуть захотіти відвідати підприємство.

52. ПР.Основним призначенням піару є досягнення високої суспільної репутації фірми (або іншої організації або приватної особи, що потребує PR-послуги). Слід відрізняти піар від реклами: хоч і те і інше забезпечує процес ділових комунікацій, проте реклама розповідає про товар, а піар - про фірму-виробника.
Основні принципи, згідно з якими повинні будуватися зв'язки з громадськістю, були сформульовані С. Блеком:
відкритість інформації;
опора на об'єктивні закономірності масової свідомості, а також відносин між людьми, організаціями, фірмами і громадськістю;
рішуча відмова від суб'єктивізму, волюнтаристського підходу, натиску на громадськість, маніпулятивних спроб видавати бажане за дійсне;
повага індивідуальності, орієнтація на людину, його творчі можливості;
залучення на роботу фахівців вищої кваліфікації з максимальним делегуванням повноважень аж до самих низових виконавців.
Звичайно, в реальному житті далеко не завжди ці принципи реалізуються повною мірою. Наприклад, відвертість інформації рідко означає бажанняповідати публіці дійсно всю інформацію - їй повідомляють те, що підвищує імідж фірми, але не поспішають розповідати про її помилки та прорахунки. Хоча формально фахівці піару засуджують трюки і маніпулювання, фактично вони часто займаються саме нав'язуванням громадськості своєї точки зору. Сміт виділив чотири етапи в історії піару

ЕТАПИ РОЗВИТКУ PR Назва етапу 1. «Ера маніпулювання» (19 ст.) пропаганда одностороння 2. «Ера інформування» (початок 20 ст.) поширення інформації та правдивість 3. «Ера переконання» (середина 20 ст.) вплив на громадську думку і поведінку двостороння 4. «Ера взаємовпливу» (кінець 20 ст.) взаєморозуміння і вирішення конфліктів

Мета PR-заходів

Характер комунікацій

1. «Ера маніпулювання» (19 ст.)

пропаганда

одностороння

2. «Ера інформування» (початок 20 ст.)

поширення інформації та правдивість

3. «Ера переконання» (середина 20 ст.)

вплив на громадську думку і поведінку

двостороння

4. «Ера взаємовпливу» (кінець 20 ст.)

взаєморозуміння і вирішення конфліктів

Можна виділити п'ять основних напрямів діяльності по зв'язках з громадськістю:
відносини із ЗМІ (паблісіті) - створення новин про особу, продукт або послугу, які з'являються в ЗМІ (газетах, телепередачах і т.д.);
відносини з персоналом - внутрішні комунікації компанії зі своїми співробітниками. В їх основі лежать програми мотивації співробітників до виконання своєї роботи найкращим чином;
відносини з фінансовою спільнотою - взаємодія з державними фінансовими органами, з приватними і корпоративними інвесторами, з фондовими брокерами і фінансовою пресою;
відносини з владними структурами - тісна співпраця (включаючи лобіювання) з федеральними, регіональними, окружними і місцевими органами влади;
відносини з місцевим населенням - підтримку позитивних зв'язків з місцевим співтовариством включає спонсорство, наприклад - допомога у вирішенні екологічних проблем регіону.

· 53. Чутки як ЗМІ. Чутки як МІ чутки - це специфічне чи злободенне висловлення думки, що передається від людини до людини зазвичай за допомогою усного мовлення, без надання надійних стандартів достовірності. Чутки бувають різними, і відповідно існує безліч підстав, за яким можна їх класифікувати. Так, чутки розрізняють за їх змістом (політичні, економічні, екологічні і т. п.); тимчасової орієнтації (що стосуються минулого, пророчі); типом походження (спонтанні, навмисні) і по відношенню до реальності (раціональні, фантастичні). За допомогою чуток відбувається адаптація до змін реальності. Справа в тому, що суспільство завжди знаходиться у розвитку, зміні, і в результаті деякі нові події не можуть бути пояснені з позиції вже сформованих концепцій. Такий стан речей змушує людей шукати нові шляхи пояснення і розуміння подію. За допомогою передачі та обговорення чуток і відбувається процес адаптації до нових реалій. Чутки, таким чином, є одним із способів колективної взаємодії, орієнтованого на вирішення проблеми. Особливо ймовірне виникнення чуток у ситуаціях катастроф і соціальних заворушень. Чутки - це замінник новин, або, точніше, - це новини, яким не знайшлося місця в офіційних засобах інформації. Незадоволене вимога новин, дисонанс між інформацією, яка необхідна для розуміння ситуації в умовах істотної зміни навколишнього світу, і тим, що повідомляється в ЗМІ, створюють основу для появи та циркуляції чуток.

«Про інформацію»

Масова iнформацiя - це публiчно поширювана друкована та аудiовiзуальна iнформацiя.

Друкованими засобами масової iнформацiї є перiодичнi друкованi видання (преса) - газети, журнали, бюлетенi тощо i разовi видання з визначеним тиражем.

Аудiовiзуальними засобами масової iнформацiї є: радiомовлення, телебачення, кiно, звукозапис, вiдеозапис тощо.

Порядок створення (заснування) та органiзацiї дiяльностi окремих засобiв масової iнформацiї визначаються законодавчими актами про цi засоби.

55. Інформаційні війни. Інформаці́йна війна́ — використання і управління інформацією з метою набуття конкурентоздатної переваги над супротивником. Інформаційна війна може включати в себе: збір тактичної інформації, забезпечення безпеки власних інформаційних ресурсів, поширення пропаганди або дезінформації, щоб деморалізувати військо та населення ворога, підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником..

Види ІВ: Психологічна війна; Кібервійна;Мережева війна;;

Радіоелектронна боротьба, яка може проявлятися такими способами:

Телебачення і радіомовлення можуть бути подавлені.

Ресурси телебачення і радіомовлення можуть бути захоплені/підкорені для кампанії дезінформації.

Мережі комунікацій можуть бути заблоковані або недоступні.

Операції фондової біржі можуть саботуватися електронним втручанням, даючи витік чутливої інформації або поширюючи дезінформацію.

Прикладом акту ІВ може бути випадок, коли в 1991 під час війни в затоці, голландські хакери викрали інформацію про пересування американських військ з Міністерства оборони США і пробували продавати її іракцям, які подумали, що це є містифікацією і відмовилися від неї.

Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

дезорієнтації та дезінформації мас;

послабленні певних переконань, устоїв;

залякуванні свого народу образом ворога;

залякуванні супротивника своєю могутністю. Нарешті, останнє, але не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби.

Захист громадянського суспільства від інформаційної зброї у XXI столітті

Світове співтовариство зустрілося з новою глобальною загрозою безпеці країн — інформаційною зброєю. Проблеми розробки, використання і захисту від інформаційної зброї на сьогодні стали вищими пріоритетами політики національної безпеки США та інших західних країн, орієнтованої на XXI століття.Інформаційна зброя принципова відрізняється від інших засобів ведення війни тим, що з її допомогою ведуться неоголошені і, найчастіше, невидимі війни, та що об'єктами впливу є, насамперед, громадські інститути суспільства і держави — економічні, політичні, соціальні і т. ін. Крім того, військова стратегія використання інформаційної зброї виявилася тісно пов'язаною із цивільним сектором і стала багато в чому від нього залежати.Нинішнє інформаційне суспільство — це нова реальність, що об'єднує засоби існування локальних цивілізацій і світові інформаційні універсалії. Це таке суспільство, яке може вижити лише в тому випадку, якщо перетворить толерантність з індивідуальної установки людини на спосіб життя соціуму

56. Медіа реформи в Україні. Вільні медіа, позбавлені ідеологічних або політичних обмежень, вважаються важливою складовою сучасної демократичної політичної системи. Саме тому на початку 1990-х рр. у країнах Центрально-Східної Європи, у тому числі в Республіці Польща й Україні, у процесі постсоціалістичних трансформацій набуло актуальності запровадження медіа реформ шляхом переходу від централізованих, підконтрольних мас-медіа, що знаходились під цензурою держави, до демократичних, незалежних і плюралістичних засобів масової інформації (далі – ЗМІ). Такі фундаментальні зміни вимагали як загальних концептуальних критеріїв розвитку постсоціалістичних країн, так і практичного впровадження їх результатів у кожній країні регіону. На думку більшості зарубіжних і вітчизняних політологів, Республіка Польща стала одним із лідерів серед країн Центрально-Східної Європи у сфері реформування ЗМІ, демократизації медіа системи та досягнення високого рівня свободи мас-медіа. Натомість, Україну переважна більшість дослідників відносять до групи країн, які не досягли вагомих успіхів у встановленні свободи медіа після реформування сфери ЗМІ. Така майже двадцятилітня трансформація мас-медіа дозволяє здійснити політологічний аналіз цього процесу і дати відповідь на питання чому результати медіа реформ виявилися різними у постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи, зокрема у Республіці Польща та Україні, і які уроки можуть бути виявлені у результаті демократизації мас-медіа.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры