Будівництво соціалізму по-румунськи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 9Следующая ⇒

Насадження тоталітаризму

Навесні—влітку 1947 р. зусиллями комуністів та їхніх союзників був встановлений державний контроль над промисловістю, банківською сферою, ціновою політикою, транспортом, зовнішньою та внутрішньою торгівлею. У сільському господарстві запроваджено обмеження на вільну купівлю-продаж землі, а також прогресивний податок, що перешкоджало розвиткові товарного виробництва й душило справжнього господаря на землі. Ці заходи мали антикапіталістичний характер і означали відмову комуністів та їхніх найближчих союзників від загальнодемократичної передвиборної програми.

Курс КПР на соціалізацію румунського суспільства викликав серйозні суперечності в самому БДП. Першою виступила ліберальна буржуазія. 24 травня 1947 р. лідер лівого крила НЛП Г. Татареску направив королю, членам уряду й керівництву БДП, а також американським та англійським представникам меморандум, у якому засуджував діяльність уряду П. Гроза. Татареску критикував уряд за втручання в господарське життя, що створювало "атмосферу невпевненості", вимагав відмови від односторонньої орієнтації країни на Радянський Союз. Після цього демаршу Татареску та його прихильники негайно були віднесені до табору реакції. Упевнившись у своїх силах, комуністи взяли курс на ліквідацію політичних опонентів і встановлення диктатури КПР. Було анульовано 36 мандатів представників "історичних" партій, багатьох депутатів, а також керівників НЦП і НЛП — заарештовано. Влітку 1947 р. обидві партії звинуватили у змові й розпустили, а їхніх керівників та багатьох членів віддали під суд. Водночас відбувалося масове вигнання представників так званих правих сил із СДП, "Фронту землеробів" та інших угруповань, що входили до Блоку демократичних партій. Наступ на плюралізм в економіці та політиці тривав.

Встановивши контроль над економікою та державним управлінням, знехтувавши програмою, якою вона на певний час спокусила своїх союзників, компартія тепер ослабляла й розколювала їх з метою остаточної ліквідації противників тоталітаризму. Цьому сприяло й бідування основної маси люм-пенізованого населення. Щоденна норма чорного хліба становила 300 грамів на одну людину. Близько 6 тис. підприємств не працювали. Посилення державного контролю за такої ситуації виглядало в очах обивателя переконливо.

У серпні 1947 р. уряд провів дискримінаційну грошову реформу, згідно з якою 20 тис. старих лей обмінювалися на один новий. Кожен робітник міг обміняти 3 млн лей, селянин — 5 млн лей (на всіх членів сім'ї), а промисловцям і торговцям дозволялося обмінювати суму, рівну двомісячній зарплаті робітників і службовців. Унаслідок цього величезні суми були заблоковані в банках або анульовані, а точніше конфісковані державою. Із 49 трлн лей, що перебували в обігу, було обмінено 28 трлн. Грошова реформа виявилася згубною для ринкової економіки і, насамперед, — фінансової системи. Вона була розрахована на підрив підприємництва у країні.

Обмеживши демократичні принципи в економічній галузі, комуністи знехтували демократичними принципами і в політичній сфері. У листопаді 1947 р. останні представники МЛП були виведені зі складу законодавчого корпусу. Комуністи очолили міністерство закордонних справ, фінансів, промисловості й торгівлі. 24 грудня, в переддень Різдвяних свят, до їх рук перейшло військове міністерство. ЗО грудня прем'єр-міністр П. Гроза та лідер КПР Г. Георгіу-Деж під час аудієнції в короля змусили його підписати акт про зречення. Того ж дня парламент проголосив Румунію Народною республікою.

У лютому 1948 p., після ґрунтовної чистки, КПР поглинула залишки СДП. Утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Прийнята у квітні 1948 р. конституція законодавчо закріпила диктатуру пролетаріату. Упродовж наступних років компартія Румунії дедалі більше втрачала ознаки політичного руху й зрощувалася з державою, уособлюючи вже не "частину народу", а адміністративну силу, одну з найбільш ортодоксальних у Європі.

Найбільш відчутним і болісним заходом у процесі насадження тоталітаризму було прийняття контрольованим комуністами парламентом (11 червня 1948 р.) закону про націоналізацію промислових підприємств, шахт, банків тощо. Водночас ініційовано "вигнання" іноземного капіталу з країни. Ті ж процеси адміністрування торкнулися й села. У середині 1949 р. РРП розпочала його кооперування. Перетворення на селі зводились до формування трьох форм сільгосппідприємств: державних сільських господарств, державних МТС і сільгоспкооперативів. Позиція щодо селянства, сформульована як "зближення з бідняком, тісний союз із середняком і безкомпромісна боротьба з куркульством", вступала в суперечність з основними стратегічними завданнями перетворення села, пов'язаними з переходом до інтенсивного машинного землеробства і великого сільськогосподарського виробництва. Оголосивши неактуальним перехід землі в суспільну власність, РРП водночас успадкувала радянський досвід. Активно популяризуючи його, вона здійснювала, таким чином, політику введення нових форм кріпацтва. Заборонялися продаж, купівля і оренда землі. Репресивна політика щодо заможних селян виявлялась не лише в їх експропріації, а й неможливості в подальшому влитися у "нове колгоспне життя" (відповідно до статуту колективних господарств куркулі до них не приймалися). Відтак, наприкінці 1940-х років шляхом одержавлення приватної власності було створено економічну базу тоталітаризму. Боротьба румунських комуністів за демократію завершилася знищенням останньої й поворотом країни на шлях комуністичної диктатури.

Ліквідація приватної власності на основні засоби виробництва зруйнувала ринок, заклала основи командно-адміністративної системи, примусу на директивних засадах. Водночас відбулася зміна структури самого суспільства. Такі категорії населення, як підприємець, власник, господар, були витіснені з суспільного виробництва, тим самим в ослабленому суспільстві створювалися основи для будівництва соціалізму.

Тоталітарний режим у Румунії, попри відсутність історичної практики демократії, наштовхувався на серйозний опір навіть тоді, коли, здавалося б, комуністами все зроблено для забезпечення свого монопольного панування. Він проявився у формі націоналізму та антирадянщини, котрі були закладені ще в довоєнний період. У відсталій селянській країні було також чимало противників індустріалізації, які вважали вигідною для Румунії роль постачальника аграрної продукції на європейський ринок. Та й у керівних колах далеко не всі схилялися до виключної орієнтації на Радянський Союз. Були також прихильники тісного співробітництва із Заходом, а декотрі вбачали у такому співробітництві можливість уникнути радянізації.

У 1951 — 1955 pp. Румунія виконувала перший п'ятирічний план. Підсумки в реалізації програми економічного піднесення країни свідчили про значний ривок. Було збудовано 100 і реконструйовано 200 великих підприємств. Дві третини потреб країни в машинах і обладнанні почало покриватися за рахунок власного виробництва. Споруджено 20 електростанцій різної потужності, стали до ладу великі хімічні об'єкти, розроблялися нові родовища нафти. Обсяг промислової продукції у 2,9 раза перевищив рівень 1938 р. Румунія стала членом РЕВ, ОВД, а в грудні 1955 р. вступила до ООН.

Великих потрясінь зазнало сільське господарство. Валовий збір продукції аграрного сектора у 1950 р. був на 74 % нижчим, аніж у довоєнний період. Уже в 1949 р. селян-одно-осібників почали насильно заганяти до колективних господарств. Як і в радянському досвіді колективізації, у Румунії відбувалися "перегини", особливо у 1950—1952 pp. Заарештовано і переведено на примусове поселення близько 80 тис. селян. Поселенці працювали безплатно, отримуючи лише їжу. На таких же умовах місцева влада охоче використовувала й дитячу працю. Кооперування села було завершене у 1962 p., коли вся галузь у цілому, виснажена поборами й наданими за "залишковим принципом" капіталовкладеннями, форсованою урбанізацією, що загрожувала цілком позбавити село робочих рук, стояла вже на порозі глибокої кризи. Водночас, учорашній селянин, поставлений до верстата, виробляв неякісну і ненадійну продукцію. Планова економіка виявилася затратною: поглинала ресурси і видавала продукцію, яка на європейському ринку не мала збуту. Люди чесно і сумлінно працювали, але їхня праця часто ставала заручником амбіційних і непродуманих планів.

XX з'їзд КПРС (1956) і виведення радянських військ із Румунії (1958) знаменували початок нового етапу в розвитку країни, пов'язаного з формуванням нової політичної доктрини "національного комунізму". Основою нового курсу були прискорена індустріалізація, кооперування села і диктатура однієї партії, а також прагнення РРП зайняти "особливу", незалежну (значною мірою — від СРСР) позицію у блоці "соціалістичних країн".

Наприкінці 50-х років завершилась зміна румунської політичної еліти новим поколінням, не пов'язаним з традиціями революційного робітничого руху і Комінтерну. Порівняно високі темпи промислового піднесення обнадіювали румунське керівництво в його прагненні до розвитку "власними силами". Внутрішня політика партії залишалася при цьому незмінною.

26 квітня 1964 р. оприлюднена декларація РРП з питань комуністичного і робітничого руху. Основні положення, продекларовані у цьому документі, були такі: рівні, без пріоритету СРСР, відносини з усіма соціалістичними країнами; розпуск усіх військових блоків і створення без'ядерних зон; рівноправне становище всіх держав у РЕВ; суворе дотримання у відносинах між соціалістичними країнами принципів суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи. Декларація РРП відхиляла принципи економічної інтеграції та координації народногосподарських планів у рамках РЕВ. Справедливі, по суті, положення даної декларації стали, можливо, першим наочним прикладом того, як в'януть, не розвинувшись, будь-які паростки нового покоління, кинуті на грунт адміністративно-партократичної системи. Проголошена РРП політика була насправді лише проявом національного егоїзму як засобу підтримки підвалин державно-партійних інститутів.

Для подальшого розвитку "національного комунізму" потрібен був гідний наступник. Представники старої гвардії румунських комуністів запустили механізм, управляти яким не вміли. Зі смертю керівника РРП Г. Георгіу-Дежа (1965) з політичної сцени зникло ціле покоління, яке круто повернуло історію країни, створило централізовану й підконтрольну спільноту на румунській землі. Покоління, що залишило за собою табори й тюрми, досягло економічного піднесення, вишикувало свою країну в єдину шеренгу і раптом згадало про її національні традиції та національну гідність.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров