Кобилянська Оксанка Войтків і Леся Українка

Що я тепер, о боже! жить мені для чого?

Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,

Тінь марна я, мене жаль-туга обійма,

Самої смерті прагну, більше вже нічого.

Не будьте, вороги, ненависні до того,

Хто в серці замірів владарних не здійма,

Бо муку більшую, ніж має сил, прийма,

Не довго втримувать вам лютість серця свого!

Згадайте, друзі, – ви, котрі мене любили, –

Що я без щастя-долі у житті сьому

Нічого доброго зробить не мала сили;

Кінця бажайте безталанню мойому,

Бо вже коли я тут недолі досить маю,

Хай буду я щаслива там, у іншім краю!

Мавка - НаталяЧура(говорить Мавка, але біля неї є Лукаш із сопілкою)

"О, не журися за тіло!

Ясним, вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю, —

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю..

Грай же, коханий, благаю!"

Міріам – Оксана Войтків

Він їм простив. Він їм усім простив.

Вони те чули і на віки вічні

його слова потіхою їм будуть.

А тільки я не прощена зосталась,

бо я не можу їм простить за нього.

Я всіх і все ненавиджу за нього:

і ворогів, і друзів, і юрбу,

отой народ безглуздий, що кричав:

«Розпни його, розпни !» – і той закон

людський, що допустив невинно згинуть,

і той закон небесний, що за rpix

безумних поколіннів вимагає

страждання, крові й смерті соромної

того, хто всіх любив і всім прощав.

Умер він, зраджений землею й небом,

як завжди, одинокий. А тепер

я тут сиджу, як завжди, одинока,

даремні сльози ллю і проклинаю

все те, що він любив, і з кожним словом

все більш надію трачу на рятунок.

І вічно, вічно буду одинока

на сьому і на тому світі. Так,

ніколи не скінчиться темна туга

і вічно буде жаль палити серце.

Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,

що тричі одрікалися від нього,

і та родина, що ніколи в ньому

не бачила пророка; прийдуть, здіймуть

його з хреста, – бо вже ж він неживий

і більше мучитись за них не може, –

покроплять млявими слізьми й лагідно

спов’ють у хусти, понесуть покірно

під наглядом ворожих вояків,

сховають у печері й розійдуться.

А може, потім зійдуться докупи

тепленьким словом згадувать про того,

про кого за життя так мало дбали!

Ох, як би я тепер хотіла кинуть

отрутними словами їм в обличчя,

немов гарячим приском! Хай би очі

їм випекло, ті очі безсоромні,

що сміли тут дивитися на муку

того, чийого всі не варт мізинця!

Я знаю, що якби з’явилась я,

ненавистю спотворена в обличчі,

вони жахнулись би і запитали:

«Яке тобі до всіх нас діло, жінко?»

І я на те… що я на те сказала б?

Я б мусила мовчати, бо ненависть

не має голосу на поминках того,

хто всіх любив і всіх прощав… Ой горе!

В той час, як всі громадою зберуться

згадать того, кого я так любила,

я буду всім чужа і одинока,

не признана ніким, бо сам Месія

не признавав мене… О сине божий!

Нехай в моїм житті все, все неправда,

та вір мені, що я тебе любила.

Чи ти гадав, – я не зреклась себе?

Зреклась! я прокляла себе і душу,

ту душу, що не хтів прийнять Месія

собі на жертву. Де ж ще більше горе,

як не могти віддать за друга душу?..

Кассандра - Марічка Чемерис

Не знаю, сестри.

Я бачу тільки: Троя погибає,

і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,

червоним від крові троянських мужів,

ганебний шлюб не врятував би Трої.

Живі вино готують на весілля,

мерці волають: “Крові дайте, крові!”

...Ох, скільки крові чорної я бачу!

І батько наш коліна обіймає

катам своїх дітей... Я чую крик...

ридає, плаче, скиглить, виє, виє...

то наша мати!.. Я пізнала голос!..

Прісцілла - Марічка Чубара (біля неї стоїть Руфін - Кулевчук Василь)

Не вимагає віра сеї жертви,

але моя душа забороняє

мені сей шлюб, поки твоя душа

не може з нею злитись без останку.

Я знаю, – хоч сумна оселя наша,

бо в ній не чутно голосків дитячих, –

сумніш було б, якби дитячу душу

щодня тут катували батько й мати.

Коли б я рано й вечір научала

дитину промовляти «Отченаш» –

я знаю, ти б мовчав, але дитина

завважила б, що все бракує батька

в нас при молитві хатній, і спитала б:

«Чи татко мій – «невірний»?» А коли б

ти перед ларами поставив сина,

як вимага традиція латинська,

що мала б я робити? Я не знаю,

чи я б себе примусила мовчати,

і, може б, син, відданий давній вірі,

«сектяркою» назвав би рідну матір.

І певно б нам прийшлося розлучитись,

коли не тілом, то душею й серцем,

і та любов солодка до дітей,

що людям навіть старощі скрашає,

для нас була б гірка, немов полин,

а для дітей отрутна.

Літературні персонажі закінчують свої виступи, музика стихає…

Говорить автор.

Домська Марічка З іменем Лесі Українки пов'язаний розквіт драматичної поеми в нашій літературі.У своїх драматичних творах письменниця порушувала широкий спектр проблем, намагаючись дати їм власну інтерпретацію. Кожного персонажа авторка творить особистістю. Занепокоєна Марія Стюард,ніжна Мавка, безстрашна Міріам, рішуча Кассандра, відчайдушні Присцілла і Руфін, це ще далеко не всі герої, які творенні пером Лесі Українки. Письменниця з ними живе…. Допоки світло гасне, гасне, гасне……

(поступово світло починає гаснути….Кінець Сцени 2)

Сцена 3