Кремень В. Г. – доктор філософських наук, професор, президент напн україни, академік нан україни

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Кремень В.Г. – доктор філософських наук, професор, президент НАПН України, академік НАН України

Педагогіка і психологія Вісник НАПН України

2 (75) 2012

Науково-теоретичний та інформаційний вісник Національної академії педагогічних наук України

УДК:37:140.8:5

В. Г. Кремень

ОСВІТА І СУСПІЛЬСТВО В ПАРАДИГМІ

СИНЕРГЕТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Анотація. В статті досліджується проблема синергетичного мислення як адекватного сучасності способу її пізнання і розуміння. Показано його переваги відносно традиційного, «лінійного» мислення в контекстах вироблення стратегій розвитку як для суспільного поступу, так і для освітнього процесу, опредметненого в концепт «суспільства знань».

Ключові слова: синергетика, мислення, інновація, «лінійний», традиційний, освіта, творчість.

Сучасна цивілізація входить в епоху особливого типу прогресу, специфіка якого полягає в значному посиленні нового джерела розвитку. Його сутність– в нових технологіях виробництва і генеруванні знань, обробки інформації та символічної комунікації. Виникає нова антропосоціальна структура, обумовлена становленням нового способу розвитку людської цивілізації, яку по праву називають техногенною. Її характерні риси– самоорганізація, саморозвиток і креативне мислення.

Дана обставина стимулює інноваційний вектор розвитку соціуму, в якому визначальне місце повинні займати освіта і наука. Адже ствердження постіндустріального суспільства принесло в науку, культуру і свідомість людини нове розуміння реальності. На відміну від попереднього, класичного підходу історія природи нашої планети і соціокультурної еволюції постає не лінійною, впорядкованою, а чередою криз, катастроф, соціальних заворушень, які змінюються періодами стабільного поступу. Кожна людина безпосередньо відчуває нестабільність економічного та соціального життя, породженого динамікою глобального світу. В сучасному погляді на оточуючу дійсність зазначені явища– не скорий апокаліпсис, не кінець світу, а необхідна складова вічного саморозвитку об’єктивного світу, який постає складною нелінійною системою. Процеси самоорганізації таких систем набули статусу синергетичних, що сьогодні в найбільшій мірі відповідає логіці розвитку соціуму, який вражає своєю непередбачуваністю.

Самоорганізаційні процеси постіндустріального розвитку суспільства корелюють із становленням постнекласичної науки, в склад якої входить синергетика, інформатика, комплекс когнітивних наук з «мережевими» принципами відкритості, нерівноважності, самоорганізації, зворотнього зв’язку, що час від часу змінює їх ієрархію. Дана ситуація істотним чином проблематизує статус тих «фундаментальних уявлень», згідно з якими «дійсно істинними», реально існуючими вважаються лише деякі онтологічно вихідні константи, «ідентичності», «породжуючі начала», самобутності, а все інше– вторинне і похідне– це світ штучного, сконструйованого, суб’єктивного, несправжнього, а тому неістинного, а в кінцевому рахунку надуманого та ілюзорного [1, c.120].

Сама по собі дана проблема не є новою, як і сама культура, але виключну гостроту їй надає сучасний стрімкий розвиток інформаційних технологій. Звичайно, з технологічної точки зору комунікативна залученість в трансдисциплінарний і транскультурний діалог суб’єкта постнекласичної науки постає більш реальним. Однак питання про те, наскільки ця реальність стане реальністю дійсно людського буття, суто технологічно не вирішується. В даному випадку постає проблема духовної свободи і відповідальності людини, що актуалізує проблему освіти.

Зазначена ситуація обумовлена тим, що завдяки суб’єктному полюсу постнекласична наука відкрита діалогу з сучасною культурою, частиною якої вона одночасно є. Маючи справу з істиною, її пошуком в нелінійному світі, з світом, який цією наукою відкритий і одночасно з її ж допомогою був створений «розвитком сучасної техногенної цивілізації з світом фундаментальної нестабільності, світом взаємопереходів порядку і хаосу, постнекласична наука в цій своїй новій синергетичній якості покликана формувати нового відповідального трансдисциплінарного суб’єкта. Відповідального перед істиною і відкритого для діалогу з трансцендентальним суб’єктом духовної культури– як образу людини, яка несе відповідальність за істину людського буття в динамічному світі» [1, c.121]. Саме в цьому полягає відкритість як постіндустріального соціуму, так і постнекласичної науки до соціокультурних цінностей, цілям освіти і навчального процесу.

Ніхто не буде заперечувати, що однією з найбільш характерних рис сучасного соціального життя є нестабільність, яка відтворюється як на рівні існуючих соціополітичних практик, так і в сфері духовно-культурного існування. З точки зору традиційного підходу ця риса суспільного життя оцінюється негативно. Однак для кожного, хто може вдумливо поглянути на історію, впевниться, що людина і суспільство завжди і скрізь існують в умовах нестабільності [5, c.254]. Розумна, мисляча особистість неминуче усвідомлює тимчасовість, тобто нестабільність будь-якого стану, в тому числі і такого, «вічність» якого не підлягала, здавалось би, ніяким сумнівам.

Разом з тим, в різних частинах і пунктах соціокультурного буття нестабільність, перевищивши певну точку граничної «критичної маси», перетворюється в аномалію, в перешкоду, яка заважає розгортанню «нормального» життя. В такі періоди загострюється «туга за спокоєм», «за стабільністю». Вона знаходить оформлення у відповідних світоглядно-ідеологічних концепціях, у закликах до «стабільного» розвитку, наприклад, до «мирного співіснування». Проте подібні заклики не знаходять тепер підтримки навіть в суспільстві, яке «втомилося» від нестабільності.

І справа, скоріше всього, в природі самої людини, котра в своєму постійному прагненні до кращого, до збільшення реалізації своїх бажань та амбіцій в матеріальному, соціальному, політичному аспектах життя, не хоче змінювати «нестабільність» на «стабільність», яка може надовго «законсервувати» її надії, сподівання, очікування. Тим більше, що сьогодні починає формуватися нове розуміння невизначеності, якої не потрібно,– зазначає Е.Морен,– «боятися», оскільки ми живемо в епоху змін, коли цінності є «двозначними і все в світі взаємопов’язано». Тому «нам не потрібно бути ні реалістом в тривіальному смислі (адаптуватися до безпосереднього і найближчого оточення), ні ірреалістом в тривіальному смислі (ухилятися від примусів реальності). Нам потрібно бути реалістом в складному смислі, тобто розуміти невизначеність реального, допускаючи, що в реальному можливо існує ще й невидиме» [6, c.73]. Сказане переконує в тому, що розуміння сучасного невизначеного світу показує його привабливість, особливого для допитливого, пошукового, творчого розуму, який завжди виходить за межі «стабільності», рівноваги, міри.

Таким чином, реалії сучасного суспільства свідчать про необхідність використання знань сучасної синергетики для подолання «страху» перед невизначеністю («нестабільність») в ситуації соціального самовизначення. Невизначеність– не лише факт соціального та економічного буття, але й надзвичайно важлива психологічна проблема, яка впливає також на екзистенційні переживання людини. Нерішучості та невпевненості кожного дня надають засоби масової інформації, повідомляючи про природні катастрофи, соціальні катаклізми, революції, контрреволюції, фінансові кризи, дефолти і багато чого іншого, яке спонукає депресію, втрату волі, байдужість, розгубленість.

Звернення до синергетики означає не «арифметичне» приєдання її до існуючого в людині знання про те, як протистояти тим чи іншим негараздам. Роль синергетичного підходу полягає у ствердженні людиною себе як особистості, в її внутрішньому зростанні, самоорганізації. Що можливо при умові демократичної системи соціального управління, яка є джерелом креативності. «Не пов’язана із жорсткими рамками контролю діяльність особистості набуває творчого характеру, вона вибудовує гнучкі структури, які мають потребу в інноваційних, креативних особистостях» [3, c.32],– зазначають відомі розробники теорії синергетикиЕ.Н.Князєва та С.П.Курдюмов.

Зазначені особливості мають безпосереднє відношення до освіти, головна мета якої – творення людини, здатної протистояти викликам ХХІ століття. В даному випадку потрібно виходити з того, що незважаючи на все більші і більші ускладнення і суперечності, життя залишається найвищою цінністю для людини. Разом з тим «життя є пізнання» (К.Лоренц), а навчитися жити– означає «навчитися вчитися». Тим більше сьогодні, коли «мережеве суспільство», «світ Інтернету» в багатьох випадках «розмиває» внутрішній світ особистості, її ціннісні опори, нівелює переваги мудрості і культури по відношенню до інформації.

Змінюється і характер освіченості людини. Час мислителів-універсалів відійшов в минуле. Сьогодні освіченість полягає не в об'ємі утримуваних в пам’яті знань з різних дисциплін, а в оволодінні загальною системою орієнтації в океані інформації, в створенні жорстких особистісних «фільтрів» чіткіх способів відбору цінної (для себе в першу чергу) інформації. Головне– знати, як знайти потрібні знання. Причому не в книгах, а в словниках чи мережі Інтернет, що допоможе– знаходити шлях до знання, шлях пошуку рішень і вміти рухатися цим шляхом. В силу чого безпідставним є ностальгічні заяви про переваги освітніх методик минулого, які заснувалися на кількості прочитаних книг, на конспектуваванні першоджерел тощо.

Необхідно враховувати, що попри застереження стосовно залучення синергетики до методологічного аналізу, вона укорінюється в науці, в світогляді, філософії. Саме синергетика є першим мотивом і комунікативним зв’язком в міждисциплінарному контакті, у визначенні спільних дій; вона пояснює взаємодію «дисциплінарних аур і онтологій» в просторі синергетичної картини світу; тут же розгортається діалог з іншими міждисциплінарними напрямками. Саме в цій сфері відбувається «перший контакт з синергетикою у гуманітаріїв, в цій області лежать багато когнітивних, педагогічних, психологічних і комунікативних засобів і технологій, які поки що не освоєні строгою синергетикою. Саме це область найбільш креативна, вона поставляє нові проекти і методи, котрі живлять ядро синергетики» [7, c.12],– зазначаєВ.Г.Буданов. Філософська рефлексія становлення цих процесів є надзвичайно важливою, особливо стосовно освіти та її розвитку в сучасному складному світі.

Для сучасної освіти більше підходять слова О.Уайльда: «Освіта– дивна річ, але не варто забувати про те, що нічому, що дійсно потрібно знати, неможливо навчити»[4, c.342]. Цим знанням є креативність мислення, яке формується і одержує розвиток в процесі навчання, це здатність перетворювати наявні теоретичні і практичні знання в стратегії вирішення проблем, це методи перетворення нового знання в своє власне, особистісне мислення та відчуття.

Але при чому тут синергетика? Необхідність її залучення викликана в необхідністю все більш тісної взаємодії різних наук і дисциплін. Саме ця тенденція визначає характер майбутнього, одночасно ускладнюючи пізнавальний і освітній процес. В силу чого набуває особливої цінності здатність, вміння учених нелінійно і цілісно мислити. Тому одним із пріоритетних завдань перебудови сучасної освіти всіх рівнів є розвиток креативного мислення, формування вміння розуміти широкий, а враховуючи сучасний рівень розвитку світу, то глобальний контекстдосліджуваної проблеми. Для того, щоб вирішити успішно локальну проблему, потрібно думати глобально– такий девіз сьогодення. А це означає, що кожну конкретну проблему можна вирішити, володіючи глибоким розумінням закономірностей складної поведінки систем, які само організовуються. А це вже область синергетики.

Здатність бачити ціле, тобто головне, в першу чергу, а не частини, здатність до мисленнєвого (інтелектуального) синтезу– найважливіша особливість когнітивної і креативної діяльності людини. Позбавлена таких здібностей людина бачить тільки окреме, одиничне, і тим самим приречена залишатися на периферії життя, оскільки не буде реалізована мета самореалізації в кар’єрі, в досягненні соціального статусу. Те ж саме можна сказати про економіку або політику, поразки в якій відбуваються саме через підміну великого малим, тимчасовим. Велика мета в результаті розмінюється на дрібниці і втрачає смисл. Синергетика, будучи трансдисциплінарною областю знання, випереджає розвиток традиційних дисциплін, відкриває інші горизонти подальших досліджень з великим культурологічним, соціальним і освітнім підтекстом. Синергетика як умова пізнання складного ставить вимогу радикальної реформи освіти, соціального управління і практичної діяльності.

Одним із найважливіших завдань в реформуванні системи освіти майбутнього пов’язується з необхідністю розвитку цілісного (холістичного) мислення. Тобто мислення, яке не зводить складні соціальні явища до одиничних частин. В документі ЮНЕСКО викладена програма реформи освіти: «Пізнання світу як світу цілісного стає одночасно інтелектуальною і життєвою необхідністю… Ця універсальна проблема постає перед освітніми системами в майбутньому, адже наші роз’єднані, розподілені по дисциплінарним областям знання глибоко і сильно неадекватні для осягнення реальностей і проблем, які стають все більш глобальними, трансформаційними, багатомірними, полі дисциплінарними і планетарними. Через цю багатомірність стають невидимими Глобальне, Багатомірне, Складне» [9, c.15]. А вони повинні стати видимими, реальними.

Таким чином, для розбудови «суспільства знань» найбільш продуктивним є сьогодні синергетичний підхід, на основі якого формується новий стиль мислення і знання. Синергетичне знання, орієнтоване на вирішення нових освітніх проблем, стає методом пошукової діяльності. На основі цього знання можна вибудовувати моделі очікування і прогнози про характер протікання соціальних та культурних процесів, про місце в них людини. Зокрема її місце в системі цінностей, які не можуть бути нав’язані, їх потрібно вибирати. Адже цінності, на відміну від знань, особистісні, вони множинні та альтернативні. Це істина може бути об’єктивною, ацінність завжди суб’єктивна, оскільки сприймається не лише розумом і пам’яттю, а й відчуттями, душею, серцем.

Перспективність синергетики в тому, що вона виходить далеко за межі вузькоспеціальних застосувань, загальних теоретичних моделей, особливо складних. У відповідності з принципами синергетики може моделюватися життя людини, адже синергетичне знання може бути зрозуміле і розгорнуте як синергетика життя, і може стати частиною світогляду, ціннісного світу особистості. У цьому контексті синергетика відкриває нові теоретичні можливості для філософії людиноцентризму, яка стверджує пріоритет смислового буття людини.

Зазначені особливості унеобхіднюють використання синергетики в освіті. Мова йде просинергетичну освіту, про синергетичну педагогіку, про розповсюдження синергетичних знань, про вивчення відкритих синергетикою законів самоорганізації складних систем, до яких належить освіта як соціальний інститут, а також про синергетичні способи організації самого процесу навчання і виховання. В першому випадку синергетика виступає як зміст освіти, а в другому– як її метод.

Кожне з ключових понять синергетики – самоорганізація, нелінійність, хаос,порядок, біфуркація тощо знаходять творче застосування в освітньому процесі. Так, самоорганізація в контексті освіти означає самоосвіту. Зокрема, для педагога це означає як можна менше повчати. Адже головне не передача знання (всього передати неможливо), а оволодіння способами наповнення знань і швидкої орієнтації в складних базах даних і розгалужених системах знання способами самоосвіти. Для педагога це означає не нав’язувати лише свою і тільки свою точку розу, а враховувати знання і запити учня.

Сам процес навчання, його процедура, спосіб взаємодії вчителя і учня з точки зору синергетики постає не як механічна передача знань від однієї до іншої людини, а створення умов, за яких стають можливими процеси народження знань самим учнем, його активна і продуктивна творчість. Дана ситуація – це ситуація відкритого діалогу, прямого і зворотнього зв’язку,солідарної взаємодопомоги. Завдяки сумісній активності в такому контексті учитель і учень починають функціонувати в одному темпі.

Навчання, як про це пишуть У.Еко, Г.Паск, Ф.Варела, стає інтерактивним. Це означає, що не лише учитель вчить учня, але й учень учителя, вони стають немовби колегами, співробітниками. Учитель повинен навчитися зрозуміти учня, не «дивитися», а «побачити», що містить в собі учень, намагатися максимально зрозуміти його. В процесі навчання незнаючий перетворюється в знаючого, при цьому змінюється не лише учень, але і вчитель.

Для сучасної інноваційної освіти важливим є навчання, яке пробуджує. Проблема полягає в тому, як управляти, не управляючи, як малим резонансним впливом підштовхнути учня до саморозвитку, тобто до самоосвіти. Також проблема в тому, як подолати неорганізовані іспонтанні устремління учня (з синергетичної точки зору їх можна назвати «хаосом»), їх не долаючи, а роблячи симптоматичними, креативними, перетворюючи в простір, який породжує інновації. Синергетичний підхід до освіти полягає в стимулюючому, або пробуджуючому навчанні як відкритті себе або співробітництво з самим собою і з іншими людьми.

Навчання має резонансну природу: здійснюється прискорений перехід до нових, модифікованих структур знання і поведінки. Іншими словами, відбувається матрична передача цілісних зразків знання, що складає основу для наступних творчих пошуків індивідуального розуму. Тобто розуму кожного учня.

В результаті синергетично осмисленого процесу освіти глибоко перебудовується особистість того, хто навчається. Навчання протікає як специфічна видозміна вже існуючих способів поведінки в напрямку того завдання, яке потрібно вирішувати. Завдання– це підготовка особистості учня до соціально-економічного життя, котра є складною синергетичною системою. Процес навчання як процес самоосвіти приводить до перебудови учня, який стає іншим, новим, стає особистістю. В новій якості вони впливають на оточуючий світ, який стає, як і ми іншими. Тим самим вибудовується нова реальність– економічна, соціальна, культурна.

В новій реальності постає питання про нове уявлення проблеми «всебічного і гармонійного» розвитку особистості. Але потрібно вийти із стереотипу епохи Просвітництва, відповідно якого людину потрібно «наповнити» знаннями і гуманістичними ідеями. Сьогодні розвиток людини залежить не стільки від рівня наповнення, скільки від атмосфери розуміння. Воно стало вирішальним для людей. І тому навчання взаєморозуміння виступає в якості однієї з головних цілей освіти.

Існує два типи розуміння: інтелектуальне або об’єктивне розуміння і людське інтерсуб’єктивне розуміння. Інтелектуальне розуміння здійснюється через дохідливість інформації і пояснення. Але для людського взаєморозуміння пояснення недостатньо. Адже потрібно пізнання людини людиною, коли вона стає моїм alter ego (друге «Я»). В силу чого розуміння обов’язково включає в себе процес емпатії, ототожнення і проекції. Будучи завжди інтерсу’бєктним, розуміння вимагає відкритості, симпатії, великодушності. В чому і полягає сутність сучасної цілісної особистості, яка в процесі взаємодії із оточуючим середовищем формується як «відкрита система», здатна протистояти викликам сучасної цивілізації.

Необхідно враховувати, що наш глобальний світ економоцентричний, в ньому панують прагматичні, утилітарні умонастрої. Зокрема, духовно-моральні цінності розглядаються, особливо молодими людьми, як не віджилі релікти минулого, якщо проблема в них взагалі виникає. Як зазначає відомий представник філософської антропології П.С.Гуревич, «ми живемо в суспільстві, де мораль все частіше виявляється несвоєчасним пережитком. Обговорюючи дії політиків, ми говоримо про їх доцільність. Обґрунтовуючи ринкові відносини, одночасно насаджуємо хижацтво. Аналізуючи політичні події, охоче абстрагуємося від моральних оцінок» [2, c.199]. Відбувається це тому, що «людина турбується не про своє життя і щастя, а про те, щоб стати потрібним товаром»[8, c.73],– говорив Е.Фромм. Якщо більш точно, то сформована в суспільстві ринку людина прагне продати себе як можна дорожче.

Звідси актуалізація завдання формування нової освітньої парадигми, заснованої на цілісному сприйнятті процесів, які відбуваються. Завдання нової парадигми полягає в тому, щоб задіяти не тільки можливості раціональної сфери, але і таких не менш важливих складових «Я», як почуття, віра, духовність. Якщо освітня система хоче брати участь в створенні цілісної, креативної особистості,– саме такі особистості потрібні для «суспільства знання»,– то вона повинна більше враховувати досягнення сучасних концепцій про самоорганізацію. В першу чергу концепції синергетики. Установка на формування синергійної особистості, котра актуалізує не тільки раціональну сферу свого «Я», але й інші не менш важливі властивості, пов’язані зі здатністю відчувати, вірити, повинна стати ведучою в освіті, яка хоче подолати суперечності і виклики сучасного світу.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры