Постулати нормального спілкуання

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 8

1.Предмет і завдання курсу «Укр.мова»,його роль і значення у професійній діяльностіЗавдання курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)” – сформувати мовну компетентність майбутніх фахівців, створити мовно-мовленнєву базу, оперуючи якою можна реалізувати будь-яку ситуацію мовного спілкування.
Предмет і завдання курсу мають обґрунтовані наукові основи. Дисципліна “Українська мова (за професійним спрямуванням)” охоплює питання формування комунікативних навичок майбутніх спеціалістів. Мова професійного спілкування –це форма сучасної української літературної мови , специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері. МПС – це спеціальна мова, насичена професіоналізмами і термінами; це засіб ефективного, “мовного професійного спілкування”, це наука і мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму.

2.державна мова -мова професійного спілкування.Державна мова —це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.
. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. Українська мова – єдина національна мова українського народу. У Конституції України у ст.10 записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

3Мовне законодавство та мовна політика в Україні.Мовні відносини в Україні регулює, крім Конституції, Закон про мови, який був прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року. Найбільше значення в Законі має стаття, що надає українській мові державного статусу. "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мови в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".Поняття "мовна політика" зазвичай зводять до кількох питань, як-от офіційної чи державної мови (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем - мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо.В цілому ж у найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення мовної політики:Мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.
4.Комунікативне призначення мови в професійній сферіЖодне суспільство, на якому б рівні воно не існувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, основною з якої є комунікація. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається.Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією. Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки.

5. Професійна мовно-комунікативна компетенція. Має кілька складових: лінгвістичну, соціолінгвістичну, соціокультурну, стратегічну, соціальну та дискурсивну. Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм навичок, пов'язаних із різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. ^ Соціолінгвістична компетенція – це здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати і перетворювати їх відповідно до контексту. соціокультурна компетенція.- пропонує весь процес навчання мови.Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої.Ключовим поняттям концепції вивчення мов у європейських країнах є «поріг комунікації», а методичними орієнтирами -правильна вимова і сучасне розмовне мовлення. Вивчення мови, таким чином, виходить за рамки педагогіки і набуває важливого політичного значення. Йдеться про переорієнтацію з оволодіння граматичними структурами на оволодіння живою мовою. соціальна компетенція-передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися із ситуацією, що склалася.

6.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Шевченка. Саме він заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови.Унормованість – основна ознака літературної мови.Норма літературної мови-.Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. До усних належать стилі:- розмовний- ораторськийДо писемних належать стилі:- науковий- офіційно-діловий                          

7.Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора. Мо́влення — це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.Мова і мовлення поліфункціональні. Функції мови: 1) засіб і об'єктивізація спілкування4) засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і її волі; 5) засіб створення і об'єктивації словесних художніх образів.Функції мовлення: 1) здійснення, реалізація процесу спілкування (комунікативна функція); 2) здійснення процесів пізнання (пізнавальна функція); 3) здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем (будівнича); 4) здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція); 5) здійснення, реалізація процесу творення художніх образів (естетична функція). Культуру мовлення формує запас знань, хороше володіння рідною мовою, знаннями,. Отже, кожен з нас має постійно дбати про якість свого мовлення в будь-якій ситуації спілкування. Ділове мовлення має 2 форми: усну і писемну. Характер писемного мовлення багато в чому визначається специфічними умовами спілкування і в першу чергу - відсутністю співрозмовника і в момент висловлення думки        
 8. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.                    Основні ознаки культури ділового мовлення:а) змістовність;б) правильність і чистота;в) точність;г) логічність і послідовність;ґ) багатство (різноманітність);д) доречність (доцільність). Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. типи норм:1. Орфоепічні (норми правильної вимови)2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування);3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.);4. Лексичні (норми правильного слововживання);(напр., можна рятувальник – не можна рятівник, якщо мовиться про посаду)5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників);6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);(напр., велика кількість, а не величезна кількість – у науковому стилі; у зв’язку з тим, що, а не бо…в офіційно-діловому стилі)7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);8. Орфографічні (норми написання слів);9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

9.Словники у професійному мовленні,типи словників.Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Існують спеціальні словники понятійно довідкового характеру — енциклопедичні і). В енциклопедичних словникахпояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів)..Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення. В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток. Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.).

11Мовний, мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації..Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями.. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій проізводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул.Стандартні етикетні ситуації-це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо. Позаяк ці ситуації мають стандартний, типізований характер, то їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним.

12.Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні                                     Під час виконання професійних обов’язків безліч разів повторювалися стандартні стереотипні ситуації, що мають етикетний характер. Ці етикетні ситуації представлені парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися і добре їх знати. Вітання. Першим вітається молодший зі старшим, підлеглий з керівником, чоловік із жінкою, молода жінка з літнім чоловіком. Вітаючись, треба привітно усміхнутися і дивитись людині у вічі, зняти капелюх та окуляри та ін.. Звернення до незнайомої людини має таку послідовність: вітання, вибачення і прохання, подяка, прощання.знайомлення. При знайомстві обов’язково треба представитись(ім’я чи прізвище, або всі три компоненти – ім’я, прізвище, по батькові). Залежно від ситуації можна назвати посаду, фах, місце проживання тощо..Відмова. Якщо людина не завжди може задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію, вона змушена відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою і переконливою (на жаль, дуже шкода, вибачте тощо). Варто уникати відмови, вживаючи слово Ні!.Зауваження, критика. Критикувати людину необхідно так, аби не образити. При цьому слід дотримуватися наступного:вказувати на помилки лише віч-на-віч;уникати прямої критики;робити це по-дружньому;схвалювати те, що співбесідник виконує як слід;просити вибачення за зроблене зауваження тощо. 13Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів. Розрізняють такі стилі сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, епістолярний та конфесійний. Науковий стиль - це мова науки, техніки, освіти. Форма реалізації наукового стилю - монолог. Публіцистичний стиль. Сфера використання публіцистичного стилю -громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.; Художній стиль реалізується в художній літературі. Він є всеосяжним, оскільки може поєднувати і узагальнювати всі стилі мови; Розмовний стильобслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне й формальне спілкування.Епістолярний стиль - приватне листування.. Конфес-ійний стиль. Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін.

14.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилівПоняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний.  Для цих стил харктерно:наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів;пояснити, уточнити, виділити щось;поєднати частини інформації;вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу;висловити впевненість або невпевненість; узагальнити, зробити висновок;Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, відгуку, службового листа.Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. В цому випадку на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема – розмовно-професійний.
15Текст як форма реалізації професійної діяльності                  Текст –це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлювань, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. За способом репрезентації тексти бувають письмові, усні та друковані. Основним елементом тексту є дане ( тема предмет і висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Основними ознаками тексту є:зв’язність;цілісність; членовані-сть; завершеність.Розрізняють два основні види тексту – монологічний та діалогічний.

17.Види, типи і форми професійного спілкуванн.Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.Вербальне пілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання інформації

16.Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування                                    Спілкування— процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.. спілкування можна охарактеризувати як:- комунікацію, сприймання та передавання інформації;- взаємодію, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями; сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого. Обидва терміни - комунікація та спілкування .Спільними є їхнє співвіднесення з процесами обміну та передачі інформації. Відмінні ознаки обумовлені різницею в обсязі змісту цих понять: за спілкуванням закріплюються характеристики міжособо-вої взаємодії, а за комунікацією - інформаційний обмін у суспільстві. Отже, спілкування -це соціально обумовлений процес обміну думками та почуттями між людьми в різних сферах їхньої пізнавальної, трудової і творчої діяльності, що реалізується за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація - це соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації як в міжособовому, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних та невербальних комунікативних засобів.Таким чином, термін спілкування є загальним за своїм змістом, а комунікація - конкретним, що позначає лише один з його типів (соціальну взаємодію).            .
18.гендерні аспекти спілкуваня э однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (чоловік-жінка ) у співвідношенні з параметрами мови. Стиль спілкування жінок і чоловіків найбільше виражається у професійній та діловій сфері. Чоловічий стиль спілкування орієнтований на домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкування. Такий стиль називають авторитарний. Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростанню ініціативності співрозмов-ників, кількості нестандартних творчих рішень.Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають розмову, а чоловіки її контролюють. Жінки частіше просять вибачення, ніж чоловіки.                                                          

20.Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації Комунікація - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; Формально-рольове спілкування — коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результатуДуховне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають в них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності. Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в даний момент слухає.Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь.Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає      

21. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення ПУБЛІЧНИй ВИСТУП - це один з видів усного ділового спілкування. Види публічного виступу. Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно - значимої, хвилюючої проблеми. Найчастіше на мітингах, виступає не один, а кілька ораторів - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед, до почуттів своїх слухачів.. Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій.Наукова дискусія - це обговорення будь-якого сумнівного наукового питання. Найважливіше в науковій дискусії — точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити уваг. Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, оскільки це своєрідний підсумок періоду діяльності.. Манера виголошення - невимушена, безпосередня.

24.Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем   Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії.1. За способом взаємодії між комуні кантами:- монологічне;діалогічне;- полі логічне.2. За кількістю учасників:індивідуальне; колективне.3. З урахуванням каналів комунікації:- безпосереднє (віч-на-віч);- опосередковане (телефон, радіо, телебачення)4. Залежно від змісту повідомлення:побутове (обговорення щоденних проблем);наукове (обговорення наукових проблем);фахово-ділове;естетичне.                    Співбесіда з роботодавцем є основним методом відбору кандидатів при влаштуванні на роботу. Успіх чи невдача залежить як від професійних характеристик (освіта, досвід, кваліфікація тощо), так і від того, як себе зарекомендує пошукач на співбесіді.Типи співбесід:Попередня співбесіда – спілкування з роботодавцем по телефону з метою первинного виявлення відповідності претендента вимогам вакансії.Співбесіда, що проводиться комісією. Цей вид співбесід використовується корпораціями, державними органами влади.Групова співбесіда. Цей вид співбесід практикують деякі компанії для вибору одного або декількох працівників з групи претендентів.  

 25. Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення Ділова нарада (збори) - усна комунікативна взаємодія групи людей (колективу). У цьому виді спілкування сполучаються різні жанри:ораторський монолог, бесіда, дискусія.            Збори - це групове спілкування, що керується, організується. Їх успіх на 90% залежить від підготовки, обмірковування структурних елементів омунікативного етапу і наступної оцінки та самооцінки.Перемовини можна номінувати як організаційну форму встановлення та юридичної фіксації виробничо-економічних зв'язків між зацікавленими в спільній діяльності економічно незалежними організаціями. Основні правила дискусії.1. Всі відкрито висловлюють свої думки.2. Всі точки зору повинні поважатися.3. Слухайте інших не перебиваючи.4. Не-оворіть занадто довго та занадто часто.5. Водночас говорить лише одна особа.6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

26.Класифікація документів Документ  – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми. Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.Документи поділяють ¨ за назвою (- наказ, протокол, статут, акт, довідка;) за походженням – (службові та особисті;) за місцем складання –( внутрішні та зовнішні;)¨ за напрямком –( вхідні та вихідні;)¨ за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;)¨ за способом фіксації – (письмові, графічні, акустичні,)¨ за стадіями створення –( оригінали та копії;)¨ за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;¨ за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо. організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:¨ організаційна – положення, правила, статути, інструкції;¨ розпорядча– розпорядження, постанови, накази;

¨ довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;¨ з кадрових питань(по особовому складу) – заяви про працевлаштування, автобіографії, резюме, характеристики, ¨ офіційно-особисті документи - пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки та доручення. 

 27.Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів .Націона́льні станда́рти — державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та доступні для широкого кола користувачів. Важливе завдання нинішнього етапу - спрощення роботи з документами, прискорення їх складання та оформлення. Цій меті служили затверджені стандарти системи організаційно-розподільчої документації: ГОСТ 6.38-72 (Основні положення) та ГОСТ 6.39-72 (Формуляр-зразок). Він являє собою єдині, науково обгрунтовані правила підготовки та оформлення документів. Реквізитами називають елементи,з яких складаються документи. Сукупність реквізитів і становить формуляр документів. Він залежить від його призначення, конкретного змісту. До елементів документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та ін., а також текст. Реквізити - це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.1 - Державний герб;2 - емблема організації;3 - зображення нагород;4 - код організації;5 - код документа;6 - назва міністерства чи відомства;7 - назва підприємства (установи, організації, фірми);8 - назва структурного підрозділу; ,9 - індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку;10 - назва виду документа;11 - дата;12 - індекс (вихідний номер документа);13 - посилання на індекс та дату вхідного документа;14 - місце складання чи видання;15 - гриф обмеження доступу до документа;16 - адресат;17 - гриф затвердження;18 - резолюція;19 - заголовок до тексту;20 - позначка про контроль;21 - текст;22 - позначка про наявність додатка;23 - підпис;24 - гриф погодження;25 - візи;26 - відбиток печатки;27 - позначка про завірення копії;28 - прізвище виконавця та номер його телефону;29 - позначка про виконання документа та направлення його до справи;30 - позначка про перенесення даних на машинний носій;31 - позначка про надходження.

28.Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів.1.Код підприємства, установи, організації- у верхньому правому кутку після реквізиту “довідкові відомості про організацію”2. Код форми документа (якщо він є) проставляють Вище реквізиту “назва виду документа”3. Найменування організаціївищого рівня зазначають скорочено, а за відсутності офіційно зареєстрованого скорочення – повністю - У верхньому лівому кутку або посередині рядка.4. Дата документа - це дата його підписання; для документа, що затверджує колегіальний орган, - дата його затвердження; для документа, який підлягає затвердженню, - дата затвердження.5.Індексування докумен-тів - У верхній частині сторінки ліворуч. Містить три пари арабських цифр, де перша пара - індекс структурного підрозділу, друга - номер справи за номенклатурою для підрозділу, третя - порядковий номер за журналом обліку. Посилання на індекс і дату вхідного документа розташовують у верхній частині сторінки ліворуч.7.Місце складення або видання документа зазначаютьна всіх документах, крім листів, у яких ці відомості визначають із реквізиту “довідкові відомості про установу” - Розташовують на рівні або нижче реквізитів “дата документа” та “індекс документа” посередині рядка.8. Гриф затвердження. Затвердження - спосіб засвідчення документа після його підписання, що санкціонує поширення дії документа на визначене коло структурних підрозділів, організацій чи службових осіб - У верхній правій частині документа.Елементи грифу затвердження: словоАТВЕРДЖУЮ; назва посади; особистий підпис; ініціали та прізвище особи, яка затвердила документ; дата затвердження;слово ЗАТВЕРДЖЕНО; назва документа, яким затверджено.                                

39.Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. жанри наукових досліджень.Науковий стиль україн-ської мови має свої особливості. Його основна функція – інформативна, завдання – передання інформації. Загальні ознаки наукового стилю – поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість.Особливості наукового тексту:відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези,орієнтує на нове знання;має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів;текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ, а орієнтований на сферу раціонального мислення;його призначення обґрунтувати, довести істину                                            

29.Оформлення сторінки.Організаційно-розпорядчі документи оформлюють на папері А4 та А5. Можна використовувати папір формату А3 – для оформлювання документів у вигляді таблиць та А6 – для резолюцій. Документи повинні мати такі поля:30 мм ліве;10 мм праве;20 мм верхнє та нижнє.При цьому міжрядковий інтервал – 1,5 см.Складові частини реквізитів «Адресат», «Гриф затвердження», «Гриф погодження» відокремлюють – міжрядковими інтервалами. Назву документа друкують великими літерами. На бланку друкується лише перша частина документа. Всі інші – на чистих аркушах паперу. Нумерація сторінок у документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, починається з другої сторінки. Рубрикація тексту – поділ тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї від іншої. Найпростіша рубрикація – поділ на абзаци.Вимоги до тексту документа. Документація ведеться лише українською мовою. Текст – головний реквізит службового документа, що відображає його зміст. Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об’єктивно, без повторень та вживань слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження. Якщо текст має кілька рішень, різні смислові аспекти, його треба ділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які нумерують арабськими цифрами.

30.Документація з кадрово-контрактних питань.Документи з кадрово-контрактових питань — це документи, що містять інформацію про особовий склад підприємства (організації), зафіксовану в заявах про прийняття (звільнення , переведення) на роботу, наказах про особовий склад, автобіографіях, характеристиках, контрактах (трудових угодах) з найму працівників тощо.Автобіографія— це документ, в якому особа, що складає його, дає опис свого життя і діяльності.Заява— документ, який містить прохання або пропозицію однієї, кількох осіб чи організації, адресовану установі або посадовій особі..Характеристика— документ, у якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника. Контракт— це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (підприємством чи установою й працівником) про засади спільної виробничої і творчої діяльності. Трудові угоди — це документи, що укладаються між організаціями і працівниками, які не входять до складу цієї організації, для виконання певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути виконані на договірних засадах з відповідними установами та підприємствами.

 31.Довідково-інформаційні документи Звіт — службовий документ - що містить повідомлення про діяльність особи чи організації або її підсумок, виконання дорученої роботи, справи, узагальнення зробленого і т. д.Звіти бувають прості й складні залежно від характеру виконаної роботи. Факс— це службовий документ, одержаний за допомогою телефакса телефонними каналами зв'язку. Факс становить ксерокопію переданого документа. Факс оформляють так само, як і службовий лист.Телеграма — це службовий документ, що становить буквенно-цифрове повідомлення, передане за допомогою телеграфного зв'язку (телеграфом)..Телефонограма— це службовий документ, що становить оперативне повідомлення, передане телефоном.Телефонограми складає секретар-референт або інший працівник за дорученням керівника.Текст телефонограми повинен бути чітким, стислим (до 50 слів), з акцентом на факти, дати, час та місце проведення заходів.
33.Наукова комунікація як складова фахової діяльності.Наукова комунікація (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами.У процесі НК виділяють п'ять основних елементів:1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).3) канал (спосіб передачі наукової інформації).4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін.

34.Українська термінологія у професійному спілкуванні.Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:а.) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);б.) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;в.) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;г.) стилістична нейтральність;д.) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). Тому терміни вживаються не в усіх сферах мовлення, а лише в деяких (освіта, культура, техніка, діловодство та ін.). Терміни становлять основу наукової мови кожної галузі суспільства.У множині термінів кожної галузі відрізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися і функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.В ОДС терміни підпорядковуються законам, що діють в інших стилях: вони з’являються, уточнюються, розмежовуються із загальновживаними словами, близькими за значенням, потім кодифікуються, пізніше можуть вибувати зі складу активних, переходити до пасивних. До використання термінів у діловому стилі ставляться такі вимоги:послуговуватися термінами, зафіксованими лише у словнику, наприклад, діловодство, а не діловедення;вживати терміни зі значенням, закріпленим у словнику. Особливої уваги заслуговують багатозначні терміни, які функціонують в одній або кількох галузях з різними значеннями.  суворо дотримуватися правил утворення від термінів похідних слів, перевіряти за словниками та довідниками значення термінів у випадкусумніву, орієнтуватися на ті терміни, які для даної термінологічної системи уже кодифіковані, зафіксовані у словнику.

35.Історія і сучасні проблеми української термінології

Розвиток української економічної термінології тісно пов'язаний з використанням слів іншомовного походження. У системі сучасної української економічно-правової термінології, що склалася на ґрунті широкого та всебічного використання всіх ресурсів загальнонаціональної мови, інтернаціональні терміни є її органічною частиною. Аналіз інтернаціоналізмів у сучасній українській економічно-правовій термінології показав, що найчисленнішою групою термінів є ті, що створювалися на основі запозичень з класичних мов — давньогрецької і латинської чи створені за допомогою грецько-латинських елементів і майже на 30—40 % базуються на цих мовах. Проникнення латинських слів до української мови інтенсивно розпочинається з виділення її в самостійну мову української народності (ХІV—ХV ст.). У XIV-XV ст. основу засобів вираження понять, пов’язаних з економічним станом країни, торгівлею у ній, становили слова, успадковані з давньоукраїнської мови. Унаслідок нових міжетнічних контактів на торговельно-економічному рівні в українській мові XIV-XV ст. почали функціонувати запозичені слова, переважно з романських і германських мов через посередництво старопольської і старочеської мов.. Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з’явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. Звичайно, не усі лексикографічні праці відповідали духові і завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові, пробуджувала її від десятилітньої сонливості, заставила запрацювати на рівні найпрестижніших європейських мов, а може, й краща.

37.Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія.Термін – це слово, або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.Кожна галузь знань має свою термінологію. Термінологія – сукупність термінв певної галузі, наука, що вивчає терміни.Основні ознаки терміна: системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення;точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає;прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми;наявність дефініції– наявність означення, яке чітко окреслює його значення.Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на:Загальнонаукові – вживаються майже в усіх галузевих термінологіях.Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях.Вузькоспеціалізовані терміни – слова, словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі.
37.Термінологія обраного фаху Професіоналізми –це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. 38Кодифікація і стандартизація термінів.Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. .Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт).Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою.
41. офіційно діловий документ суть і вимоги. Основним видом ділового мовлення є документ, який на сьогодні став об’єктом вивчення багатьох наукових дисциплін. Це стало причиною виникнення різних значень поняття «документ», оскільки його тлумачення залежить від того, у якій галузі науки чи сфері діяльності й для чого він використовується.1.Документ повинен видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до їхньої компетенції.2Документ не повинен суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам керівних органів.3Документ повинен бути достовірним, базуватися на фактах і містити конкретні пропозиції або вказівки.4Документ повинен відповідати своєму призначенню й укладатися за встановленою формою.5Документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

43. стандартизація і регламентація ділових паперів.За ступенем стандартизації й регламентації всі документи поділяються на три групи. 1. Документи, котрі мають точні стандарти; якщо хоча б один із стандартів не витримано – документ утрачає юридичну силу (паспорт, диплом, свідоцтво про народження .військовий квиток). Такі документи, звичайно, готують заздалегідь, тобто готують бланк, а конкретну інформацію вписують від руки; виготовляють бланки таких документів спеціальні державні установи на папері з водяними знаками.2. Документи, у яких немає такої точності, але для зручності й швидкості їхнього використання й обробки частину інформації готують заздалегідь (довідка, перепустка, акт про обстеження матеріального стану).3. Документи. Для яких визначено певну форму побудови й загальні принципи укладання; мовні засоби та їхнє компонування в тексті автор-укладач добирає сам (характеристика, звіт, протокол); для таких документів не можна підготувати бланк. На відміну від інших рис ділового стилю, які закріплені традицією, стандартизація й регламентація закріплені ще й законом – оформлення документів визначено певними стандартами, що їх розробляє державний комітет стандартів. Стандартність документів найбільшою мірою виявляється у наявності спільних складників – реквізитів – вихідних, обов’язкових даних документа. Без яких письмовий текст не стає документом.
44. тексти ділових паперів види і вимоги оформлення.Усі реквізити документа розмішують у межах робочої площі сторінки, З країв сторінки залишають вільне незаповнене місце-поля, або береги, документа. Вони призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок і зображень..Документи оформляють переважно з одного боку аркуша. Якщо документ оформляють також і на звороті, то відповідно міняються місцями лівий і правий береги, а нижній та верхній залишаються без змін.Не завжди документ можна розмістити на одній сторінці. Якщо документ займає більше, ніж одну сторінку, то слід пам'ятати:на наступну сторінку не можна переносити лише підпис. Обов'язково має бути не менше двох рядків тексту;лише перша сторінка документа оформляється на бланку. Друга і наступні сторінки - чисті аркуші паперу такого ж розміру і якості;                              

45. причини низького рівня культури мовлення та способи їх усунення Культу́ра мо́влення —це дотримання сталих мовних норм усної і писемної ітературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Зниженню мовної норми у сфері публічної комунікації сприяє зменшення прошарку інтелігенції, що є потенційним носієм і користувачем літературної мови. Ця обставина негативно відбивається на рівні мовної культури суспільства. Кримінальний жаргон, слід звернути увагу і на ступінь освіченості населення. Ще однією причиною поширення ненормативної лексики серед молоді є виховання в неблагонадійній родині.Культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів'ям.Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку слід:- виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;- не говорити квапливо - без пауз, "ковтаючи" слова;- частіше "заглядати у словник" (М.Рильський), правопис посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова; оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;- привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;
46.ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП .СУТЬ.ВИМОГ, ОСНОВНІ ЧАСТИНИ Публі́чний ви́ступ — це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу — це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейНа, судова), бесіда, лекція, репортаж, проповідь.До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне, суспільно-побутове та діалогічне красномовство                                                      47.ф-ції             оратора     
 ораторське мистецтво є прикладною дисципліною, яка являє собою комплекс знань, умінь і навичок оратора стосовно підготовки й проголошення переконуючої промови. Іншими словами, ораторське мистецтво - не діяльність, спрямована на переконання аудиторії засобами живого слова. Оратор впливає на людину всебічно: на її розум, почуття, орієнтацію, настрої, бажання, вчинки та дії. Хороший оратор - думок і слів організатор, а це важче, ніж організація людей: адже не видають наказу думати так, а не інакше.

48. Як підготувати публічний виступ
• підготовка до публічного виступу;• виголошування промови (власне виступ);• відгук про публічний виступ.Зауважимо, що не всі виступи (жанри) будуть передбачати наявність таких складників; різнитимуться вони і деталями, і змістом.Підготовка до виступу передбачає деякі обов'язкові змістові елементи.1. Визначення метипублічного повідомлення'.· формування (для себе) основної ідеї виступу;· що саме необхідно повідомити і для чого;· у чому переконати.2. Попереднє укладання робочого плану, в якому визначають основні шіішшя виступу (не більше 3-4), збір та систематизація фактів, інформації навколо цих частин. 3. Збір матеріалу і його логічна побудова.Матеріал виступу має бути вивіреним і достовірним, не Вирваним із контексту, зрозумілим і доступним аудиторії.4. Пошук форми повідомлення: урочистого, піднесеного, ритмічного, сумовитого тощо, може бути у формі «пошуку істини», у формі діалогу чи монологу.5. Підготовка технічних засобів та наочних посібників. Це зменшує витрати часу на описи, вивільняє час на інший матеріал. Ілюструється тільки те, що є основою знань, без чого утруднюється розуміння матеріалу.6. І останній складник підготовки - репетиція виступу.
50.мовний етикет     .
Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій - чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв'язку, транспорту тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства.2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.3. Мовний етикет має національну специфіку.

56 . особливості звертання та кличного відмінка.Звертання — це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді — предмет, до яких звернена мова. У функції звертання виступає іменник у кличному від­мінку (вживання в цій функції називного відмінка не відпо­відає нормам української мови). Звертання може виражатися як одним словом (непоширене), так і групою слів (поширене

52.несловесні засоби спілкування. Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.До таких засобів належить система знаків, які відрізняються мовними способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Постулати тактики безконфліктного спілкування
Спілкування як необхідний інструмент для розв’язання кон­фліктів найчастіше саме по собі може стати причиною сварок, суперечок, конфронтації. Це відбувається у випадку порушення правил спілкування: хтось неуважно слухає, іноді людина вислов­люється недостатньо ясно, або ж вороже.Знання основних постулатів спілкування багато в чому допомагає полегшити процес спілкування й запобігти виникненню конфліктних ситуацій.Тактика спілкування — реалізація в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі володіння технікою та знання правил спілкування.Вихідний постулат тактики спілкування полягає в тому, що необхідно мати декілька варіантів поведінки в однотипній ситу­ації і вміти ними оперативно користуватися. Потрібно вміти прораховувати, які моделі поведінки доцільно використовувати в кожному конкретному випадку.

55.МОВНІ КЛІШЕ .ФУНКЦІЇ. ВИДИ Кліше - це мовні конструкції, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та усталене звучання.
Розрізняють прості, ускладнені та складні кліше.Прості кліше - це мовні конструкції, що складаються з двох слів: згідно з, відповідно до, вжити заходів, оголосити подяку, винести догану, брати участь тощо.Ускладнені - що мають більше двох слів: брати до уваги, згідно з оригіналом, брати активну участь, вжити суворих заходів, винести сувору догану тощо.Складні - мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з організованою злочинністю, контроль за виконанням наказу залишаю за собою, наказ оголосити особовому складу академії тощо.

54.Здійснення критичних зауважень у діловому спілкуванні.Критик — це людина, що допомагає критикованому побачити й усвідомити його надбання й недоліки в діяльності, у наслідках роботи.Щоб бути почутим, критик повинен керуватися такими правилами:1. Починай із похвали за роботу, яку критикований виконує (виконав) добре, потім вказуй на недоліки. Якщо в роботі значна кількість недоліків, знайди хоч що-небудь, що заслуговує на похвалу.2. Намагайся вказувати на недоліки, помилки лише віч-на-віч і роби це по-дружньому.. Зазнач, що такі помилки допускали й інші, вкажи, як правильно зробити.4. Якщо можна, уникай прямої критики.5.Подумай, коли виражати критичні зауваження: зараз чи пізніше, тут чи в іншому місці.6. Коли критикований тільки починає займатися певною справою і робить велику кількість помилок, не намагайся виправити всі помилки зразу, зосередься на характерних, грубих.

57.ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮЖанри наукового стилю підрозділяються на такі основні різновиди: власне-науковий, науково-популярний та науково-навчальний. У першому підстилі виділяють такі жанри: дисертація, монографія, доповідь та ін Їх характерною рисою є сувора, академічна манера викладу. Даній категорії відповідає наукова література, створена професіоналами і призначена для таких же фахівців. До особливостей науково-популярного стилю можна віднести з’єднання в ньому таких рис, як емоційність і логічність, суб’єктивність і об’єктивність, конкретність і абстрактність. У даній літературі може бути присутнім набагато менше спеціальних термінів. Науково-довідковий подстиль припускає наявність словників, довідників і каталогів, що характеризуються викладом основної термінології в досить стислій формі. Основним завданням науково-інформативного подстиля є передача наукової інформації з повним описом всіляких наукових фактів. .Всі перераховані жанри наукового стилю володіють головною особливістю – точним і однозначним виразом наукових думок.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров