Класифікація нормативно-правових актів про діяльність суду

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 8Следующая ⇒

Подібну класифікацію можна здійснити за юридичним визначенням понять судової, правоохоронної та правозахисної діяльності. За основу її можна взяти предмет і ознаки цих видів діяльності. За їх змістом, зокрема ознаками правоохоронної діяльності та правоохоронного органу, можлива класифікація, що ґрунтується на тричленній систематизації нормативно-правових актів, а саме:

 1. Законодавство про засади діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів;

 2. Законодавство про завдання, окремі напрями та організацію діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів, зокрема, з таких п'яти напрямів як:

 2.1. правосуддя;

 2.2. прокурорська діяльність;

 2.3. виявлення та розслідування злочинів;

 2.4. охорона державної безпеки та правопорядку;

 2.5. юридичний захист, адвокатська діяльність;

 3. Законодавство про гарантії здійснення судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, правового й соціального захисту її суб'єктів.

 Є й інші підходи щодо класифікації законодавства про правоохоронну діяльність.

1. Засади діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів передбачено в таких нормативно-правових актах:

 Конституція України;

 Кримінальний кодекс України;

 Кримінально-виконавчий Кодекс;

 Кодекс України про адміністративні правопорушення;

 Господарський процесуальний кодекс України;

 Кримінально-процесуальний кодекс України;

 Цивільний процесуальний кодекс України;

 Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина;

 Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року та протоколи до неї, Закон України "Про основи національної безпеки України".

 Правовий простір діяльності судів, прокуратури, міліції, служби безпеки, митниці, прикордонних військ, нотаріату, органів юстиції та адвокатури охоплює практично всі галузі законодавства.

 Законодавчі чинники зосереджено в політико-правових документах, у яких проголошено державну концепцію правоохоронної діяльності, її конституційні засади, програму боротьби зі злочинністю, державні рішення з питань внутрішньої політики, охорони правопорядку та забезпечення стану законності.

 Законодавство про засади діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів стосується двох рівнів регулювання - публічно-правового та індивідуально-правового.

 На публічно-правовому рівні діяльність держави охоплює охорону та захист державних інтересів, правових цінностей і прав широкого кола громадян, їхніх конституційних прав, законних інтересів фізичних і юридичних осіб. У Конституції України значна частина статей, зокрема статті 3,5,6,8,13-19,21-68, 76,78,80, 81,85,87-89,92,95,98,101,105-108,111,116,119,121-131,145, 147- 153, так чи інакше стосуються різних аспектів цієї діяльності.

 Найбільший обсяг повноважень у цій сфері має Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, Верховний Головнокомандувач, політичний керівник Ради національної безпеки і оборони України. Йому належить право призначати суддів (уперше), Генерального прокурора, третину складу Конституційного Суду України, членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій. Крім того, Президент здійснює помилування. Адекватною рівневі його повноважень є особлива конституційна процедура усунення особи з посади Президента країни, її передбачено статтями 108 і 111 Конституції України.

 Під час здійснення правосуддя суди керуються нормами Конституції України, чинними нормативно-правовими актами. Суди наділено повноваженнями оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції. Правоохоронні органи забезпечують державну безпеку й захист державного кордону (ст. 17), захист правового порядку (ст. 19). А питання охорони та захисту мають розв'язувати виключно на законодавчому рівні (ст. 92). Крім того, в найвищому державному акті відзначено, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності (ст. 17); визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Кожному гарантовано судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе й членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації (ст. 32), сформульовано зобов'язання держави відшкодувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень (ст. 56) тощо.

Правовий простір діяльності судів, прокуратури, міліції, служби безпеки, митниці, прикордонних військ, нотаріату, органів юстиції та адвокатури охоплює практично всі галузі законодавства.

 Законодавчі чинники зосереджено в політико-правових документах, у яких проголошено державну концепцію правоохоронної діяльності, її конституційні засади, програму боротьби зі злочинністю, державні рішення з питань внутрішньої політики, охорони правопорядку та забезпечення стану законності.

 Законодавство про засади діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів стосується двох рівнів регулювання - публічно-правового та індивідуально-правового.

 На публічно-правовому рівні діяльність держави охоплює охорону та захист державних інтересів, правових цінностей і прав широкого кола громадян, їхніх конституційних прав, законних інтересів фізичних і юридичних осіб. У Конституції України значна частина статей, зокрема статті 3,5,6,8,13-19,21-68, 76,78,80, 81,85,87-89,92,95,98,101,105-108,111,116,119,121-131,145, 147- 153, так чи інакше стосуються різних аспектів цієї діяльності.

 Найбільший обсяг повноважень у цій сфері має Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, Верховний Головнокомандувач, політичний керівник Ради національної безпеки і оборони України. Йому належить право призначати суддів (уперше), Генерального прокурора, третину складу Конституційного Суду України, членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій. Крім того, Президент здійснює помилування. Адекватною рівневі його повноважень є особлива конституційна процедура усунення особи з посади Президента країни, її передбачено статтями 108 і 111 Конституції України. Під час здійснення правосуддя суди керуються нормами Конституції України, чинними нормативно-правовими актами. Суди наділено повноваженнями оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції. Правоохоронні органи забезпечують державну безпеку й захист державного кордону (ст. 17), захист правового порядку (ст. 19). А питання охорони та захисту мають розв'язувати виключно на законодавчому рівні (ст. 92). Крім того, в найвищому державному акті відзначено, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності (ст. 17); визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Кожному гарантовано судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе й членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації (ст. 32), сформульовано зобов'язання держави відшкодувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень (ст. 56) тощо.

 Отже, на публічно-правовому рівні закріплено найважливіші засади правосуддя й право охорони, системи правового захисту, функції та обсяг повноважень державних інституцій, а також конституційне походження компетенції уповноважених органів під час здійснення судової, правоохоронної та правозахисної діяльності.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии