Розділ VIII. Туристичні ресурси Криму

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 18 из 18

7.1. Одеська область

Розташована на південному заході країни, де проходить державний кордон із Румунією і Молдовою. На півдні і південному сході її територія омивається Чорним морем. Площа області - 33,3 тис. кв. км (5,5% території країни). На території Одещини протікає 225 річок. Головні з них - Дунай (його Кілійське гирло), Дністер, Південний Буг. В заплавах Дунаю і Дністра є озера Кагул, Катлабуг, Саф'ян, Ялпуг та ін. В області 15 лиманів, найбільші з яких - прісноводний Дністровський і солоні Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський, Шагани, Алібей.

В області налічується 92 природно-заповідні території та об'єкти, в тому числі заповідник Дунайські плавні, який лежить у пониззі Кілійського гирла Дунаю, займає частину островів і акваторії Чорного моря. Пам'ятками природи є Михайлівський яр і Одеські катакомби. Наукову і естетичну цінність має флористична колекція ботанічного саду Одеського університету.

В північно-західній частині чорноморського узбережжя розташований скелястий острів Зміїний площею 1,5 км2, на якому були давні грецькі поселення

Сприятливі кліматичні умови, тепле море, численні пляжі (довжина Чорноморського узбережжя - більше 300 км), значні запаси лікувальних грязей, джерела мінеральних вод обумовлюють розвиток рекреаційного господарства. В області функціонують курорти: Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз, Куяльницький (Куяльник), Лузанівка, Лебедівка, Лермонтовський, Малодолинське (Холодна Балка), Хаджибейський (Хаджибей), Чорноморка, Сергіївка.

Одним із найвідоміших і найстаріших курортів, що функціонує на основі лікувальних грязей, є Куяльник. За своїм лікувальним впливом Куяльницький лиман порівнюється з відомими близькосхідними курортами Мертвого моря. Перший лікувальний заклад - "теплі ванни" - був створений тут у 1833 р. за ініціативою військового лікаря Е. Андрієвського, який використовував грязі для лікування поранених. У 1892 р. засновано найбільшу на той час у Росії грязьову лікарню, яка функціонує й досьогодні.

Нині в Куяльнику три 15-поверхові санаторні корпуси на 3000 місць, курортна поліклініка, грязьова лікарня, культурний і торговельний центр. Тут лікують захворювання органів опорно-рухового апарату, центральної і периферійної нервової системи, гінекологічні хвороби. Місцеві мінеральні води використовуються для лікування захворювань шлунку, печінки, жовчного міхура, кишечника, регулювання обмінних процесів.

Найстаріший в Україні дитячий оздоровчий центр знаходиться в Лузанівці. Він заснований у 1923 р. в колишньому маєтку Лузанових для порятунку дітей Одещини, що страждали від голоду, і мав назву "Сонячні табори". Ініціатори його створення - Всесвітня єврейська конференція допомоги, фонд Нансена і Червоний хрест. У 1935 р. збудовано капітальні кам'яні приміщення. Тут було створено хорошу медичну базу, яка згодом дозволила перепрофілювати цей дитячий курорт на один із найкращих у країні дитячих туберкульозних санаторіїв. Після реорганізації санаторію в 1956 р. на його базі було створено республікансь-кий піонерський табір "Молода гвардія" (з 1992 р. - дитячий центр "Молода гвардія").

В 60 км від Одеси на піщаній косі, яку з одного боку омиває солоне Чорне море, а з іншого - прісноводний Дністровський лиман, розташований кліматичний курорт Кароліно-Бугаз.

В області є 44 готелі, один мотель, два кемпінга. В Одесі розміщені комфортабельні готелі - "Чорне море", "Лондонська", "Красна", "Вікторія", "Одеса". В Ізмаїлі туристів приймає готель "Дунай", у Білгород-Дністровському - "Русь". Діють також кемпінг "Дельфін" і готельний комплекс "Турист" в Одесі, кемпінг "Кароліно" в с Затока, туристичний комплекс "Південний" у с Сергіївка, турбаза "Чорноморський дельфін" у с. Фонтанка.

В області є один заповідник. Тут функціонують також З музеї з 7 філіалами і відділами, в тому числі перший в Україні музей (створений у 1825 р.) - музей старожитностей в Одесі.

На державному обліку перебуває 7,4 тисяч пам'яток, з яких 1440 -- пам'ятки містобудування і архітектури. Переважна більшість пам'яток зосереджена в Одесі.

Одеса розташована на місці давнього татарського поселення Хаджибея (Качибея), що вперше згадується в 1415 p., - хоча перші поселення на території сучасного міста виникли приблизно 5 тис. років тому. В давніх лоціях (XII-XIV ст.), на морських картах 1311 р. зустрічається назва стоянки генуезьких суден Джінестра.

В 1794 р. царським указом започатковано будівництво портового міста для військових і торгівельних цілей. Уже на початку XIX ст. одеський порт вийшов на третє місце в Росії за вантажним оборотом (після Петербурга і Риги), а за обсягом вивезення вантажів - на друге (після Петербурга).

В 1819-1859 pp. Одеса була зоною порто-франко, тобто містом, у межах якого дозволявся вільний безмитний продаж і зберігання іноземних товарів. Цим місто значною мірою зобов'язане своєму першому градоначальнику французькому емігрантові А. Рішельє.

Місто швидко розвивалось, відповідним темпом зростала чисельність його населення: якщо в 1803 р. тут проживало 9 тис. чол., у 1861 р. - 100 тис, то в 1897 - 404 тис. чол. За цим показником Одеса вийшла на четверте місце після Петербурга, Москви, Варшави. Найвиразнішим архітектурним ансамблем міста є Приморський бульвар, - парадний морський фасад міста. Його забудова в цілому сформувалась у першій половині XIX ст. Тут споруджено пам'ятник А. Рішельє роботи скульптора І. Мартоса.

В 1833 р. споруджено будинок градоначальника графа Завадовського, який у середині XIX ст., після відповідного перепланування, було перетворено на готель "Петербурзький".

Палац генерал-губернатора Новоросії графа М. Воронцова (1824-1834 pp.) являє собою комплекс споруд, який включає палац, бельведер, стайні.

У 1837 pp. ансамбль було доповнено будівлею Старої біржи, де сьогодні міститься міськрада.

В 1837-1842 pp. побудовані знамениті Приморські сходи.

Міській музей і бібліотека, що є найстарішими в Україні, розмістилися в будівлі, спорудженій у 1883 р. (нині Археологічний музей НАН України).

В ансамбль Приморського бульвару входять також готель "Лондонський", Присутствені місця, палац Шидловського, житлові будинки.

Однією з найкрасивіших у світі вважається будівля міського театру опери і балету (1884-1887 pp.), зведена за проектом віденських архітекторів Ф.Фельнера і Г. Гельмера.

В будинку Нової біржі (1894-1899 pp.) сьогодні міститься Одеська філармонія.

Одеса є батьківщиною відомих письменників І.Бабеля, Ю.Олеші, К.Паустовського, В. Катаєва, І. Ільфа, Є. Петрова та ін. В кінці XIX ст. в місті створено Одеське літературно-артистичне товариство, яке з 1898 р. містилося в палаці Гагаріна. Тут бували відомі поети, письменники, актори, художники: І. Бунін, В. Катаєв, О. Толстой, Е. Багрицький та ін. Тут уперше було влаштовано виставку творів В. Кандинського. З 1977 р. в цьому приміщенні діє Одеський літературний музей, колекція якого налічує близько 40 тис. експонатів. Його філіал - музей-квартира О. Пушкіна. В 1823-1824 pp. у місті побував О.СПушкін.

В 1899 р. відкрито Одеський художній музей, де представлені роботи Д.Левицького, В.Тропініна, ІАйвазовського, І.Рєпіна, О.Саврасова, І.Крамського, М. Врубеля, В. Серова, М. Реріха, В. Кандинського, К. Сомова ...

Серед експонатів Одеського музею західного і східного мистецтва (створений у 1923 р.) - давньогрецька кераміка, римське скло. Широко представлене західноєвропейське мистецтво - твори видатних майстрів Італії, Голландії, Франції, Фландрії. Серед експонатів - полотна М. Караваджо.

Колекція східного мистецтва репрезентує декоративно-вжиткове мистецтво Китаю, Японії, Індії, Монголії, Тібету.

Історія Білгород-Дністровського налічує понад 2,5 тис. років. У VII ст. до н.е. греки заснували тут колонію, що мала назву Офіус (пізніше - Тіра, за давньою назвою Дністра). В першій половині І ст. до н.е. поліс входив до складу Понтійської держави Митридата Євпатора. У III ст. Тіра приходить до занепаду. Вона неодноразово зазнавала руйнувань і відбудовувалась. Через цю територію пройшли гуни, авари, болгари та інші кочові племена. У XII-XIII ст. поселення належало Галицькому князівству. На рубежі ХНІ-XIV ст. генуезькі купці розпочали тут будівництво фортеці. У XV ст. Тіра увійшла до складу Молдавської держави, де вона була найбільшим містом: на той час її населення досягало 20 тис. чол. Молдавани називали її Четатя-Албе (Біла фортеця). В 1484 р. місто перейшло під владу турків, які перейменували його на Акерман.

На скелястому правому березі Дністровського лиману у східній частині Білгород-Дністровського на місці укріплень IV-V ст. до н.е. височить фортеця.

Турецькою фортецею Ізмаїл у ході російсько-турецьких війн неодноразово оволодівали російські війська (в 1770, 1790, 1809 pp.). В її облозі в 1809 р. брав участь офіцер І. Котляревський.

В 1856 р. ізмаїльська фортеця була зруйнована: залишились тільки фундаменти і мечеть XVI ст., перебудована в XIX ст. на православний храм - Хрестовоздвиженську церкву. В центральній частині міста зберігся Покровський собор.

Українською Венецією вже на початку XIX ст. називали поселення, розташоване на лівому березі Кілійського гирла - Вилкове, засноване в середині XVIII ст. Вулиці в містечку заміняють протоки і канали, якими місцеві жителі пересуваються на човнах. Через них перекинуті дугоподібні містки загальним числом 76. Прокладені уздовж вулиць-каналів тротуари на високих сваях. Від кожної такої "вулиці" прориті менші канали до кожного двору: рибальство є основним заняттям місцевого населення.

Село Шабо стало заселятися з 1820 р. вихідцями із Швейцарії. За задумом царського уряду, тут мав бути заснований зразковий осередок виноградарства і виноробства.

Переселенці завезли сюди цінні сорти винограду: каберне, совіньйон, рислінг, мускат, шасла та ін. Були виведені і нові сорти, відповідні місцевим кліматичним умовам. Тут і сьогодні культивується понад 70 сортів винограду. Відомі в Україні вина, що виготовляються місцевим винзаводом.

З другої половини XIX ст. Шабо поступово перетворюється на курортне містечко. Тут побували Леся Українка, М. Лисенко та ін.

Нащадки колишніх швейцарських колоністів залишили Шабо в 1940 p., після приєднання Бессарабії до Радянського Союзу.

7.2. Миколаївська область

Розташована в нижній течії Південного Бугу. На півдні її територія омивається Чорним морем. Площа - 24,5 тис. кв. км (4,1% території країни).

Берегова лінія в межах області значно розчленована. Глибоко в сушу вдаються Дніпровсько-Бузький, Березанський і Тилігульський лимани. До області належать острів Березань і Кінбурнська коса. На території області 85 річок, основні з яких - Південний Буг із притоками Інгулом, Кодимою, та ін.

В області 89 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. частина Чорноморського біосферного заповідника.

Область має значні природні рекреаційні ресурси: сприятливий клімат, піщані пляжі уздовж Чорноморського узбережжя, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі і ропа морських лиманів. Заклади відпочинку розташовані головним чином у курортних зонах Коблева, Очакова і Миколаєва. Найбільші турбази - "Південний Буг" (Миколаїв) та "Очаків" (Очаків). В області 29 готелів, у Миколаєві - "Миколаїв" і "Турист".

У Миколаївський області на державний облік взято 3,3 тисячі пам'яток, у тому числі 143 пам'ятки архітектури.

В області діють 3 музеї з 8 відділами та історико-археологічний заповідник "Ольвія", заснований у 1926 р. До його складу входять залишки античного міста-держави Ольвія, а також острів Березань із залишками найдавнішого в Північному Причорномор'ї давньогрецького поселення.

Руїни давньогрецького полісу Ольвія знаходяться неподалік від місця злиття Південного Бугу з Дніпром, на березі лиману. Від степу його відмежовують дві глибокі балки. Засноване в середині VI ст. до н.е. вихідцями з Мілету, місто проіснувало близько тисячі років (до IV ст. до н.е.).

Колекція Миколаївського художнього музею ім. В. Верещагіна, створеного в 1914 p., налічує понад 9 тис. експонатів. Тут демонструються твори В.Верещагіна, Ф.Рокотова, В.Боровиковського, В.Тропініна. І.Айвазовського, І.Рєпіна, В. Сурікова, К. Костанді, К. Коровіна, О. Бенуа та ін.

Першими будівлями на місці сучасного міста Миколаїв були кузня і будинок запорожців біля паромної переправи через гирло Інгула, а також рибальське поселення і хутір купця Фабра.

В липні 1788 р. за наказом Г. Потьомкіна тут засновано суднобудівну верф, а в наступному році розпочато будівництво міста, названого на честь Св. Миколая - покровителя моряків. Уже в 1790 р. на воду було спущено перший корабель, збудований на миколаївській верфі - фрегат "Святий Миколай". Місто стало головною суднобудівною базою Чорноморського флоту.

З 1794 р. тут розміщувалось командування Чорноморського флоту і управління портами. Для підготовки морських офіцерів та інженерів у місті відкрито Морське артилерійське училище, Морський кадетський корпус (згодом -штурманське училище), училище корабельної архітектури. Моряків готували у школі юнг і навчальному флотському екіпажі. В 1817 р. тут засновано музичну школу, де здійснювалась підготовка музикантів і співаків для портових оркестрів і хорів. Миколаївський флотський оркестр користувався великою популярністю. В 1880-х роках з ним працював відомий композитор М.А.Римський-Корсаков.

Після поразки в Кримській війні значно скоротилося будівництво військових суден. У 1856 році було ліквідовано Управління головного командира Чорноморського флоту. Закрито морські установи і навчальні заклади.

З 1862 р. в Миколаєві діяв торговельний порт, який у кінці XIX ст. вийшов на третє місце за обсягом закордонних торговельних операцій (після Петербурга і Одеси).

Після припинення 1878 р. дії обмежувальних статей Паризького договору було відновлено будівництво військових кораблів на адміралтейській верфі міста. Серед суден, збудованих у Миколаєві - відомий броненосець "Князь Потьомкін Тавричеський", спущений на воду в 1900 р. Відновив свою діяльність також штаб Чорноморського флоту (в 1900 р. він був переведений до Севастополя).

7.3. Херсонська область

Розташована на півдні України. її площа становить 28,56 тис. кв. км (4,7% території країни).

Херсонщина - єдина з усіх областей України (крім АР Крим), що має вихід до двох морів - Чорного і Азовського. У межах області протікає всього 6 річок довжиною понад 10 км. Головна ріка - Дніпро перетинає область із північного сходу на південний захід, поділяючись у нижній течії на рукави і утворюючи дніпровські плавні.

На Херсонщині знаходиться найбільший на планеті лиман - Дніпровсько-Бузький.

Чорноморське і Азовське узбережжя в межах області простягається більше як на 200 кілометрів і має чудові піщані пляжі, розвинену оздоровчу інфраструктуру. За кількістю сонячних днів Херсонщина не поступається Криму. Вона є областю з найменшою середньомісячною кількістю опадів (від 300 до 400 мм).

Тут розташовані два біосферні заповідники, які входять до світової мережі біосферних заповідників (резерватів) - Асканія-Нова ім.Ф.Е.Фальц-Фейна і Чорноморський.

Перший в Україні природний заповідник - Асканія-Нова - є найбільшим серед степових заповідників у Європі і єдиним у цій частині світу резерватом, де збереглися первинні степи (близько 1,5 тис. га). Ф.Фальц-Фейном у 1874 р. було споруджено невеликий вольєр для утримання представників місцевої фауни. Зоопарк розростався і був поповнений іншими видами з різних країн світу. В 1887 р. тут було створено ботанічний парк, у якому представлена флора всіх континентів.

Всього на Херсонщині 69 територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Область має значні можливості розвитку курортної галузі і масового відпочинку в долинах Дніпра, Інгульця, на узбережжі Дніпровського лиману, Чорного і Азовського морів, хоча використовуються вони незначною мірою. Діють курорти Гола Пристань і Скадовськ, курортна місцевість Арабатська Стрілка. Санаторій "Гопри", розташований на березі цілющого Соляного озера, функціонує на базі озерних сульфідних грязей і хлоридно-натрієвої ропи. Тут збереглася перша грязьова лікарня для лікування захворювань опорно-рухового апарату, збудована в кінці XIX ст.

На Херсонщині налічується 25 готелів, у тому числі 2 туристські готелі ("Лілея" в Херсоні і "Нова Каховка" в Новій Каховці); 2 мотелі, 2 турбази ("Чорномор" у смт. Лазурне Скадовського району та ім. Остапа Вишні в с. Кринки Цюрюпинського району).

На Херсонщині на державному обліку перебуває 5,9 тис. пам'яток. З них 143 входять до Державного реєстру національного надбання. Тут діє 3 музеї з 6 філіалами і відділами. Херсонський краєзнавчий музей - один із найстаріших на півдні України, що утворився в 1931 р. об'єднанням археологічного і природно-історичного музеїв.

Колекція Херсонського художнього музею налічує понад 6 тис. творів живопису, графіки, скульптури і декоративно-вжиткового мистецтва, серед яких - роботи О. Шовкуненка, К. Коровіна, М. Врубеля, М. Пимоненка та ін.

У 1778 р. у відповідності з царським указом було закладено місто Херсон, назване на честь давнього Херсонеса. Будівництвом керував один із предків О.С Пушкіна генерал І. Ганнібал. Херсон був першою базою Чорноморського флоту. На спорудження фортеці, верфі, судноремонтних майстерень, складів були витрачені величезні кошти, але невдовзі стало зрозуміло, що місце було обрано невдало: мілководний Дніпровський лиман і гирло Дніпра не дозволяли підходити великим морським кораблям. Тому після заснування Миколаєва (1783) і Одеси (1794) Херсон поступово втратив значення головного порту і головної південної верфі країни. В 1790-х pp. адміралтейство було переведено до Миколаєва. Хоча херсонська суднобудівна верф продовжувала функціонувати, і тут споруджувались невеликі військові кораблі. В 1806 р. стала до ладу ще одна верф, що спеціалізувалась на будівництві торговельних кораблів. Вона стала найбільшим підприємством цивільного суднобудування на півдні країни.

В 1900-1902 pp. було поглиблено дніпровське гирло (до 22 футів), прорито канал, який з'єднав порт із морем, і Херсону було повернуто значення великого морського порту.

В місті діє готель "Фрегат", кілька турбаз. Турфірми організовують одноденні поїздки в сільські місцевості (з обідом і дегустацією вин), подорож до заповідника "Асканія-Нова", прогулянки по Дніпру, відвідання рибальського острова (з обідом із рибних страв), полювання в Гаврилівському мисливському господарстві і на островах Бірючий, Джарилгач.

7.4. Запорізька область

Розташована на південному сході країни. На півдні вона омивається водами Азовського моря. Площа - 27,3 тис. кв. км (4% території країни).

В області 299 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі частина відділу українського степового заповідника "Кам'яні Могили", розташованого також у Донецькій області. На цій території ділянки цілинного степу чергуються зі скельними останцями, вік яких становить 1,5 млрд. років. Цю місцевість називають "Альпами в мініатюрі".

Область володіє основними видами рекреаційних ресурсів, серед яких - сприятливі кліматичні умови. На узбережжі Азовського моря є зручні піщані пляжі. Джерела мінеральних вод і лікувальні грязі зосереджені переважно в морських лиманах (Молочний та Утлюцький), озерах (Велике і Красне поблизу Бердянська) і затоках.

В області діє 38 готелів, серед яких - "Хортиця" в Запоріжжі, "Парус" у Бердянську; 38 мотелів, туристські бази "Приморська" і "Горіховий гай"; кемпінг у с Михайлівка.

В області на державному обліку перебуває 6,8 тис. пам'яток, в тому числі 25 пам'яток архітектури і містобудування. Тут функціонують 3 заповідники, 16 музеїв із 2 відділами.

Національний заповідник "Хортиця" розташований на найбільшому з дніпровських островів (2,7 тис. га), що був заселений з епохи енеоліту. Тут є 129 курганів доби бронзи і скіфського періоду (скіфи населяли Хортицю в VI- V ст. до н.е.).

Перша письмова згадка про острів міститься в праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного "Про управління імперією" (X ст.). Тут виявлено більше 100 археологічних та історічних пам'яток. Історичні джерела містять свідчення про заснування у XVI ст. на острові Мала Хортиця першої Запорозької Січі князем Дмитром Вишневєцьким.

Після ліквідації Запорозької Січі Хортиця була подарована Г. Потьомкіну, а в 1789 р. продана німецьким колоністам, які володіли нею до 1916 р. На острові діє музей історії запорозького козацтва. Тут створено кінний етнографічний театр "Запорозькі козаки", функціонують готель і корчма "Козацьке подвір'я".

Історико-археологічний музей-заповідник "Кам'яна могила" розташований на площі 15 га і являє собою унікальну історико-культурну і природну пам'ятку. В гротах і печерах комплексу зосереджена велика кількість петрогліфів. На степових ділянках заповідника представлені реліктові та ендемічні рослини.

У складі заповідника функціонує музей "Первісне мистецтво" і лапідарій - пагорб "Кам'яна могила", де експонується понад 3 тис. зображень, виконаних давньою людиною в період між пізнім палеолітом (20-16 тис. років до н.е.) і епохою бронзи, також у більш пізні історичні періоди.

У фондах музею зберігаються кам'яні знаряддя, посуд та інші вжиткові предмети, що репрезентують матеріальну і духовну культуру давніх мешканців Північного Причорномор'я. Археологами виявлено підтвердження їх зв'язків із Месопотамією, Шумером, Єгиптом, Грецією.

Бердянськ, заснований у 1827 p., відомий як пристань-порт, здатний одночасно приймати понад 50 кораблів із різних країн. Місто було торговельним центром, у якому налічувалося 200 магазинів-складів і 70 купецьких крамниць. У XIX ст. в місті було 2 готелі, 2 трактири, 15 винних погребів, 3 кав'ярні, казино. Серед архітектурних пам'яток області - "Замок у сте-пу" в м. Василівка, неподалік від Запоріжжя. Від палацового комплексу середини XIX ст. тут збереглися три флігелі, оглядова вежа, стайня. Східний і північний флігелі збудовані у псевдомавританському стилі, західний є зразком не-оготики. З 1993 р. тут відкрито музей-заповідник "Садиба Попова" (керівника канцелярії князя Г.Потьомкіна).

Село Преслав, звідки з 1875 р. здійснювалось управління болгарськими поселеннями в Таврії, було названо на честь столиці давньої Болгарії (засноване у 1861 p.).

7.5. Донецька область

Розташована на південному сході країни. На півдні вона омивається водами Азовського моря. Площа - 26,5 тис. кв. км (4,1% території країни), населення - 5395 тис. чол. (10,5% населення країни). За чисельністю населення області належить перше місце в Україні.

На території області протікає близько 110 річок. Найбільша з них Сіверський Донець із притоками Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Кальміус та ін.

В області налічується 70 територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею 17,7 тис га, в тому числі два філіали Українського степового заповідника -"Хомутівський степ" і "Крейдяна флора".

До рекреаційних ресурсів області належать морське узбережжя, м'який клімат, лікувальні грязі (слов'янські солоні озера Ріпне, Сліпне, Вейсове) Основними рекреаційними центрами тут є Маріуполь, Слов'янськ, Слов'яногірськ. У галереях карстових порожнин і колишніх соляних шахт розмістився унікальний спелеосанаторій м. Соледара.

В області 56 готелів, у тому числі в Донецьку - "Шахтар", "Турист", турбаза "Слов'яногірська" (м. Слов'яногірськ), 2 мотеля, один готельно-офісний центр.

На Донеччині на державному обліку перебуває 4,2 тисячі пам'яток, з них - 75 пам'яток належить до архітектурної спадщини. В області діють 19 музеїв із 2 філіалами.

Заснування в 1869 р. міста Донецьк (до 1924 р. - Юзівка, в 1924-1961 pp. - Сталіно) пов'язано з ім'ям Дж. Юза. В 1895 р. на Донбасі побував О. Купрін, який описав умови праці на цьому заводі в своєму нарисі "Юзівський завод".

Назви деяких міст Донбасу зберігають пам'ять про гірничих інженерів, які розробляли природні багатства краю - П.М. Горлова, Ф.Є. Єнакієва.

Артемівськ (до 1924 р. - Бахмут) - найстаріше поселення на Донбасі. Перша письмова згадка про нього відноситься до 1571 р. В середині XVII ст. тут виявлено значні поклади солі. В 1870 р. стала до ладу перша шахта, де розпочато видобуток кам'яної солі. її промис-лова розробка в районі Бахмута дозволила припинити ввезення солі з-за кордону. В тому районі зосереджені найбільші у світі соляні поклади.

В 1879 р. в районі Горлівки виявлені ртутні родовища. Невдовзі ртуть не лише перестали вводити з-за кордону, а й почали її експортувати.

У 1951 р. в місті введено в дію завод шампанських вин, що розмістився у старих гірських виробках алебастрового комбінату. Тут, на глибині 70-80 м, в підземних залах і галереях, на площі майже 250 тис мі існують оптимальні умови для виготовлення шампанського: відносна вологість коливається в межах 88-98%; температура постійна: і взимку, і влітку вона становить 12-15°С. З 1971 р. Артемівське шампанське експортується в Німеччину, Голандію, Австрію, Швейцарію, Бельгію. Воно здобуло 17 золотих і 16 срібних нагород на найпрестижніших міжнародних виставках.

Назва містаХарцизьк нагадує про козацькі часи: словом "харциз" (у перекладі - розбійник) турки і татари називали козаків.

Місто Слов'яногірськ (до 1964 р. - Банне) розташоване на півночі Донецької області (історична Слобожанщина). Поблизу нього знаходиться пам'ятка природи - Крейдяні гори (Святі гори, Дивні гори). Цей край хвойних лісів і голубих озер називають "донецькою Швейцарією". Про нього з захопленням відгукувались А. Чехов, О. Купрін, I. Рєпін.

На високому правому березі р.Сіверський Донець у 1624 р. засновано монастир. У 1788 р. монастирські угіддя і майно були передані до казни, а обитель закрита. Новий власник цих земель побудував на крейдяній горі палац, на березі мальовничого озера облаштував купальні для гостей (звідси назва - Банне). В 1844 р. указом Миколи I Святогірський монастир був відновлений.

Найдавніша частина монастиря - печерний комплекс - розміщена в товщі гори. В середині XVII ст. на верхній терасі гори було споруджено муровану Миколаївську церкву. Частина її вівтаря вирубана в скелі.

В 1847-1851 pp. було збудовано трапезну, Покровську церкву і дзвіницю, Успенський собор (1859-1868), готель (1877 р.), два корпуси келій (1887 p.), будинок ігумена (1900 р.). В XVII ст. прокладено підземний хід між нижньою і верхньою терасами з нижнім і верхнім павільйонами на обох його кінцях.

Монастирські будівлі були частково зруйновані під час Другої світової війни і відбудовані протягом 1947-1956 pp. Тоді ж на території нижньої частини монастиря споруджено їдальню, адміністративний і спальний корпуси для санаторію, під який ще в 1922 р. було зайнято монастирський комплекс. У 1969р. розпочато реставрацію монастиря. В 1980 р. його оголошено державним історико-архітектурним заповідником.

У центральній частині м. Олександрівськ розташована поміщицька садиба (1772-1779 pp.). Архітектурний комплекс включає палац і два флігелі, з'єднані з ним галереями, службовий корпус, будинок управителя, чотири флігелі та винний погріб.

Донецька область є батьківщиною багатьох відомих людей: художника А.Куінджі (м. Маріуполь), композитора С Прокоф'єва (с. Красне), поета В.Сосюри (Дебальцеве), актора і режисера Леоніда Бикова, співака Й.Кобзона (Краматорськ).Серед солістів Донецького театру опери і балету є артисти, що здобули світову славу, як, наприклад, танцівник В. Писарєв.

7.6. Луганська область

Лежить у басейні Сіверського Дінця в його середній течії. Площа - 26,7 тис. кв. км (4,4% території країни).

В області близько 120 річок, головна з яких - Сіверський Донець. На Луганщині 87 територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею 6,5 тис. га, в тому числі Луганський заповідник із відділами Провальський степ, Стрілецький степ, Станично-Луганський відділ. Серед пам'яток природи також комплексна Айдарська тераса, геологічна тераса Конгресів яр, парки Гостра могила і Дружба.

Найважливішою складовою природних рекреаційних ресурсів є мінеральні води. Основними рекреаційними вузлами є Кремінський (озера, ліси), Старобільський та Ново-айдарський (ліси і мінеральні джерела).

В області діє 35 готелів, в тому числі "Дружба" і "Турист" у Луганську, "Краснодон" у Краснодоні, а також кемпінг у селищі Бокове-Платове.

В Луганській області на державному обліку перебуває 9,5 тисяч пам'яток, у тому числі 341 пам'ятка архітектури. На Луганщині налічується 14 музеїв із 9 відділами. Луганський краєзнавчий музей заснований у 1920 р. Сьогодні його зібрання налічує близько 250 тис. експонатів. Тут зберігаються унікальні археологічна (близько 60 тис. предметів), нумізматична (понад 2 тис.) колекції, велика кількість документальних матеріалів.

Історія Луганська, який став першим великим металургійним центром на півдні Російської імперії, почалася 1795 р. з заснування ливарного заводу для забезпечення потреб

Чорноморського флоту. Невдовзі навколо нього виникло селище під назвою "Луганський завод", яке в 1882 р. злилося з селом Кам'яний Брід, поклавши початок нинішньому Луганську.

В Луганську народився В.Даль, укладач "Толкового словаря живого великорусского языка".

В 1795 p. почала діяти перша шахта Донбасу "Петропавлівська" в районі урочища Лисичий Байрак, або Лисяча Балка. Навколо неї поступово виросло місто Лисичанськ, яке є найдавнішим містом Донбасу.

7.7. Дніпропетровська область

Розташована в південно-східній частині країни, в середній і нижній течії Дніпра. Площа - 31,9 тис. кв. км (5,3% території країни).

В області 55 річок. Головна водна артерія - Дніпро, який перетинає територію області з північного заходу на південний схід. Тут протікають також його притоки Оріль, Самара, Базавлук, Інгулець із Саксаганню та ін.

В області налічується 105 природно-заповідних територій і об'єктів.

Область має значні рекреаційні ресурси, основними складовими яких є м'який клімат, мінеральні води і лікувальні грязі (озеро Солоний Лиман у Новомосковському районі).

В області діє 61 готель, у тому числі туристські - "Рассвет" у Дніпропетровську і "Самара" в Новомосковську; 2 мотеля і один готельно-офісний центр.

В області функціонує 9 музеїв із 2 відділами. Дніпропетровський історичний музей створений у 1849 р. як громадський музей старожитностей Катеринославської губернії і зобов'язаний своїм заснуванням діяльності А.Фабра, Я. Грахова, О. Поля, Д.Яворницького. Фонди музею налічують 220 тис. експонатів, у тому числі археологічна, етнографічна, нумізматична, геральдична колекції, реліквії запорозького козацтва, стародруки XVI-XVII ст. тощо. Музейний комплекс включає меморіальний будинок-музей академіка Д.Яворницького, де вчений жив протягом 1905-1940 pp.

Дніпропетровський художній музей заснований у 1914 р. Його зібрання налічує понад 7 тис. творів мистецтва, серед яких - роботи А. Васнецова, В.Поленова, К. Брюллова, І. Рєпіна, В. Серова, І. Левітана, А. Куїнджі, М. Ге, К.Коровіна, Б. Кустодієва, М. Реріха та ін. Тут представлена також колекція петриківського декоративного розпису (понад 1,5 тис. одиниць).

У Дніпропетровській області на державному обліку перебуває 11,9 тисяч памяток, у тому числі 318 пам'яток архітектури.

У 1775 р. на місці злиття річок Кільчень і Самара (поблизу сучасного Новомосковська) планувалося будівництво адміністративного центру Новоросійської і Азовської губерній. Незабаром тут було зведено перші споруди. Проте місце було обрано невдало: навесні талі води перетворювали місцевість на болото. Тому вже на початку 1784 р. на правому березі Дніпра, на місці козацької слободи Половиця, закладено нове губернське місто, назване Катеринославом (нині Дніпропетровськ).

Архітектурною домінантою історичного центру Дніпропетровська є Спасо-Преображенський собор, зведений у 1830-1835 pp.

У Катеринославі народилась О. Блаватська. Міським архітектором служив А.Достоєвський, брат великого письменника. Уродженцем міста є також відомий скульптор Є.В. Вучетич (1908-1974).

У 1778 р. засноване місто-фортеця Слов'янськ (до 1774 - Микитине), яке з 1782 р. починає іменуватись у документах Нікополем. На місці Запорозької (Микитинської) Січі, що існувала тут у 1636-1652 pp., споруджено обеліск.

Дерев'яний Троїцький собор у м. Новомосковськ збудований у 1775-1780 pp. Він є найбільшим дерев'яним храмом в Україні (висота - 65 м) і одним із найкращих зразків українського дерев'яного зодчества. В 1888 р. у зв'язку з аварійним технічним станом будівля була повністю перероблена з використанням нового матеріалу.

7.8. Кіровоградська область

Розташована в центральній частині України, в межиріччі Дніпра і Південного Бугу. Площа - 24,6 тис. кв. км (4% території країни). Область лежить у межах двох фізико-географічних зон: лісостепової і - переважно - степової. Річки належать до басейнів Дніпра (Інгулець, Цибульник) і Південного Бугу (Інгул, Синюха, Синиця). Всього в області 438 річок.

На Кіровоградщині налічується 39 об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі пам'ятка природи Чорний ліс, Онуфріївський парк, хутір Надія, дендрологічний парк Веселі Боковеньки, закладений у 1893 р. по типу ландшафтних парків. Він зосереджений навколо річки Боковеньки і балки Скотуватої, що перетворені на систему мальовничих ставків. Створено п'ять основних пейзажних груп, які в мініатюрі відтворюють ландшафт певної природної зони. Флористична колекція парку налічує близько 1000 видів дерев і чагарників, у тому числі рідкісних і екзотичних (кипарисовик нутканський, тюльпанне дерево та ін.).

Основою рекреаційних ресурсів області є м'який клімат, мальовничі береги річок і водосховищ, мінеральні води (сульфатно-хлоридно-натрієво-кальцієві для пиття і радонові для ванн), екскурсійно-туристські об'єкти.

В області 16 готелів, в тому числі готель "Турист" у м. Кіровограді; турбази "Славутич" (м. Світловодськ) і "Лісова пісня" (с. Онікеїв); 2 мотеля.

У Кіровоградській області діє 16 музеїв із 4 відділами і музей-заповідник І.Карпенка-Карого (Тобілевича) "Хутір Надія", створений у 1956 р. в с Миколаївка на території садиби, закладеної в 1871 р. батьком драматурга.

Тут  І. Карпенком-Карим написано 11 із 18 п'єс, які увійшли в золотий фонд національної драматургії.

Комплекс садиби включає батьківську хату, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк площею 11 га і ставок. Тут постійно проводиться традиційне театральне свято "Вересневі самоцвіти".

В області на державному обліку перебуває 6 тис. нерухомих пам'яток, у тому числі 392 пам'ятки архітектури.

Фортеця Св. Єлизавети була споруджена в 1754-1757 pp. на місці колишнього зимівника запорозьких козаків. Навколо фортеці згодом виросло місто Єлисаветград (з 1934 р. - Кіровоград). Після приєднання до Росії Криму в 1783р. фортеця втратила своє військове значення. В 1788-1797 в Єлисаветграді діяла хірургічна школа - один із перших медичних навчальних закладів в Україні.

На початку 1840-х років купцем Плотниковим споруджено будівлю театру, в якому в 1847 р. виступав з концертом Ф. Ліст. В новому приміщенні театру, збудованому в 1867 р., в ролі Наталки Полтавки дебютувала М.Заньковецька. Пізніше тут починав свою театральну кар'єру Г. Юра.

В Єлисаветградському земському реальному училищі навчалися брати Тобілевичі - Панас (Саксаганський) і Микола (Садовський), а також Ю.Придворов (пролетарський поет Дем'ян Бєдний).

У місті Бобринець навчались і працювали М.Кропивницький та І. Тобілевич (І. Карпенко-Карий). У 1862 р. навколо І. Тобілевича згуртувалась місцева молодь, яка захоплювалась театром. До цього гуртка в 1863 р. приєднався М.Кропивницький, який незабаром очолив трупу.

В місті Знам'янка з 1884 р. жив і працював лікарем у залізничній лікарні А.Лисенко, брат композитора.

В передмісті Новомиргорода, в центрі колишнього села Софіївка, збереглась церква Св. Іллі (1786), що є унікальною для півдня України пам'яткою пізнього бароко.

Контрольні питання

Яка група поселень називалась Новосербією і де вона була розташована?

Яка територія відома під назвою Слов'яносербія?

Ким заснований заповідник "Асканія-Нова"?

Які грецькі колонії існували у Причорномор'ї?

Що було причиною поселення греків на території Приазов'я у XVIII ст.?

Скільки населених пунктів на півдні України мають назву Ялта?

Які відомі літератори починали свій творчий шлях у Одесі?

Яку місцевість називають "донецькою Швейцарією"?

Де розташована "українська Венеція"?

Які іноземні поселенці з'явились на території Бесса-рабії в XIX ст.?

Де була знайдена золота пектораль?

На якому острові в 1789 р. поселилися німецькі колоністи?

Перелічіть більш давні назви Білгород-Дністровського.

Де розташований природний заповідник "Дунайські плавні"?

Назвіть курорти Одеської області.

Які курорти функціонують у Запорізькій обасті?

Перелічіть курорти Донецької області.

Які курорти відомі і Херсонській області?

Теми рефератів

Туристична інфраструктура Одеської області.

Курорти Одеської області.

Заповідники Херсонщини.

Ресурсний потенціал для розвитку етнічного туризму на Одещині.

Автономна Республіка Крим розташована на півдні країни, в межах Кримського півострова, який глибоко вдається в Чорне море і зі сходу омивається Азовським морем. Він простягається з заходу на схід на 324 км (між мисами Кара-Мрун і Фонар), а з півночі на південь - на 207 км. (від Перекопського перешийка до мису Сарич). На західному узбережжі частина суші виступає далі в море, утворюючи Тарханкутський півострів, а на східному - Керченський. На півночі Крим з'єднаний Перекопським перешийком завширки 7 км із сусідньою Херсонською областю.

Площа автономії - 26,2 тис. кв. км (4,3% території країни).

Кримський півострів лежить приблизно на однаковій відстані як від екватора, так і від Північного полюса -5000 км. Довжина берегової лінії перевищує 1 тис. км. Вона розчленована затоками та бухтами, особливо численними на півночі і сході. Найбільші затоки: в Чорному морі - Каркінітська, Каламітська, Феодосійська; в Азовському - Сиваш, Казантіпська та Арабатська. Сиваш відокремлений від Азовського моря піщаною косою - Арабатською Стрілкою.

Крим приваблює відпочиваючих передусім субтропічним кліматом на Південному березі Крима, вузькій смузі землі шириною 2-8 км, що тягнеться від мису Айя до мису Іллі.

Гірський Крим, вкритий лісами, являє собою зовсім інший природний комплекс, відмінний від узбережжя як за своїми кліматичними умовами, так і за складом місцевої флори.

Кримські гори з найвищою точкою Роман-Кош (1545 м) мають переважно карстовий рельєф із великою кількістю печер (їх налічується 900), серед них найдавнішою є Червона (13,7 км), а найглибшою - Солдатська (508 м).

У Криму прокладено рекреаційні стежки, серед яких найвідомішими є Голіцинська (Новий світ), Боткінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта), Карадагська (Щебетівка).

Клімат рівнинної частини Криму (близько 70% площі півострова) помірно континентальний, у горах перехідний від степового до субтропічного, що характерний для Південного берега Криму.

Територію півострова перетинають 257 річок, здебільшого небагатоводних. У гірській місцевості водні потоки утворюють глибокі ущелини-каньйони, водоспади. Популярним екскурсійним об'єктом є Великий каньйон. Водоспад Учансу падає з південного схилу Ай-Петринської яйли майже прямовисно з висоти 98,5 м, нижче утворюючи ще три водоспади.

В області понад 50 солоних озер, що належать до 5 груп - Тарханкутської, Євпаторійської, Перекопської, Чонгаро-Арабатської та Керченської. Вони мають значні запаси лікувальних грязей (бл. 24 млн. м2). Найбільші з кримських озер - Сасик, Сакське, Донузлав, Узунлар.

Перший грязьовий курорт країни - Саки. Про лікувальні властивості Сакського озера писав ще давньоримський учений Пліній Старший.

Вода Мойнакського озера в Євпаторії дає лікувальний ефект при м'язових, кісткових, нервових захворюваннях.

Туристично-рекреаційні ресурси Криму - це надзвичайно сприятливі кліматичні умови (особливо на Південному березі), мальовничі ландшафти, тепле море з піщаними і гальковими пляжами (загальною довжиною 450 км, тривалий купальний сезон (понад 4 місяці), джерела мінеральних вод і лікувальні грязі солоних озер. Освоєння в курортно-рекреаційних цілях двох останніх розпочато з середини XIX ст. Сьогодні в Криму налічується понад 700 лікувально-оздоров-чих закладів, у тому числі 128 санаторіїв. В Криму зосереджено 36% санаторно-курортного фонду, понад 30% будинків відпочинку, близько 20% туристських закладів України.

Кримський рекреаційний регіон включає Євпаторійський, Феодосійський, Ялтинський рекреаційні райони.

Рекреаційні ресурси регіону ефективні при лікуванні захворювань дихальних шляхів, легенів, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональні порушення нервової системи.

У Криму 141 територія і об'єкт природно-заповідного фонду (загальна площа - 70 тис. га, що становить 4,1% території автономії), в тому числі Карадагський, Кримський, "Мис Мартьян", Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам'яток природи (Бельбекський каньйон, Кішка, Де-мерджі, Карабі-яйлинська улоговина, Караул-Оба, Кизил-Коба, Мангуп-Кале та ін.), Нікітський ботанічний сад, 22 парки. В числі парків, що належать до пам'яток садово-паркового мистецтва - Алупкінський, Гурзуфський, Карасансь-кий, Кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандровський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський.

Кримський заповідник створений у 1923 р. Більша його частина розташована на схилах головного пасма Кримських гір, на території Бахчисарайського району. В масиві Чатирдаг об'єктом масового відвідування туристами є печера "Мармурова". Всього тут 135 підземних порожнин, серед яких - відомі пам'ятки природи: печери Бінбаш-Коба, Еміне-Баїр, Суук-Коба та ін.

Заповідник включає також частину акваторії Каркінітської затоки з Лебединими островами в Роздольненському районі. Лебедині острови - місце гніздування водоплавних птахів (понад 230 видів).

Заповідник "Мис Мартьян", розташований на однойменному мисі неподалік від Нікітського ботанічного саду, створений у 1973 р. з метою збереження природи кримських субтропіків.

Ялтинський заповідник (1973 p.) розташований у західній частині Південного берега Криму і має своєю метою охорону характерних видів місцевої флори і приморських ландшафтів.

У південно-східній частині Кримського узбережжя знаходиться наймолодший на півострові Карадагський заповідник (заснований у 1979 p.). Пам'ятка природи Карадаг - гірський масив вулканічного походження, що обривається крутим уступом до Чорного моря - в своїй найвищій точці досягає висоти 577 м. Заповідник включає також прилеглу частину акваторії.

Тут виявлено поклади більше 100 видів мінералів, серед яких найбільш цінними є гірський кришталь, аметист, сердолік, агат, яшма, опал.

Пам'ятка природи "Плакуча скеля" знаходиться в Сімферопольському районі в мальовничій долині р. Булганак, на уривчастому березі якої крізь виходи кам'янистих порід просочуються грунтові води у вигляді невеликих струмочків і джерел.

Крим є провідним туристичним центром в Україні з розвиненою туристичною інфраструктурою. Тут діє 54 готелі, а також 113 підприємств харчування для обслуговування туристів (із 455 по Україні в цілому).

Вигідне географічне положення, м'який клімат, тепле море, субтропічна рослинність узбережжя півострова в усі віки сприяли його інтенсивному заселенню. Історико-куль-турні пам'ятки різних епох, що збереглися на його території, є результатом взаємодії різних етносів і цивілізацій, які на певних відрізках історії, існуючи паралельно на обмеженій території півострова, часом функціонували відособлено, не змішуючись і майже не проникаючи одна в одну.

Сліди первісної людини, виявлені в печері Киїк-Коба у 25 км від Сімферополя, підтверджують її появу в цих краях близько 100 тис. років тому. На території півострова відомо більше двадцяти стоянок цого періоду, в т. ч. в урочищі Ак-Кая в Білогірському районі, в якому виявлено чисельні поселення, де простежується кілька потужних культурних шарів.

Аборигенним населенням Криму більшість учених вважає таврів, що є племенами індоєвропейського походження і населяли більшу частину території півострова. Перші згадки про них містяться у творах античних авторів - Гомера, Скилака та ін. - і відносяться до VI сті до н.е. Етнонім "таври" виходить не із самоназви цього народу, а з назви, даної йому греками.

Деякі з найдавніших таврійських племен (X-VI ст. до н.е.) перейшли до осідлого способу життя. їх основними заняттями були землеробство і рибальство. Від грецьких колоністів вони перейняли ткацьке ремесло, навчились виготовляти кераміку, обробляти бронзу. У III ст. до н.е. ними були споруджені потужні укріплення, неприступні для кочівників, наймогутнішим з яких був Харакс на мисі Ай-Тодор.

Археологи схильні вважати, що групи таврів, витіснені в IV ст. в гірські райони під натиском гунів, продовжували залишатись окремим етносом до VII-VIII ст., поки не змішалися з прибулими народами.

До найдавніших народів Криму належали також кімерійці, що населяли його територію в період між XII і першою половиною VII ст. до н.е.

Перші грецькі колонії на кримській землі засновані вихідцями з малоазійського міста Мілета. Освоєння півострова греками почалося із східної його частини, де в VI ст. до н.е. виникають Пантікапей (Керч), Мірмекія, Тірітака, Німфей (на березі Керченської протоки), Феодосія. На західному березі виросли поліси Керкінітіда (Євпаторія), а століттям пізніше - Херсонес, заснований переселенцями з малоазійського міста Гераклея. В V ст. до н.е. у Тавриді склалися два найбільші державні утворення - Боспорське царство із столицею в Пантікапеї, що володіло поселеннями по обидва боки від Керченської протоки, і місто-держава Херсонес, влада якого поширювалась на територію Гераклейського півострова, Керкінітіду, Калос Лімен (сучасне селище Чорноморське).

Після падіння Боспору в IV ст. під ударами гунів Херсонес проіснував іще майже тисячу років.У I ст. грецькі колони були завойовані Римом. Римська експансія почалася з боку сучасної Керчі, де римляни висадилися в 45 р., в період правління імператора Клавдія. Це був період посилення натиску з боку сусідів-кочівників, який було все важче стримувати грецьким полісам. Тому основний опір римлянам чинили горці-таври. Поступово римські гарнізони заселили південний берег Криму від Пантікапея до Херсонеса, створивши потужну систему фортець, з'єднаних між собою мощеними дорогами. Наймогутнішим із римських укріплень була фортеця Харакс на місці колишньої таврської цитаделі.

Після розпаду Римської імперії в 395 р. грецькі колонії на території Криму увійшли до складу Візантії.

Скіфи почали з'являтись на півострові в VII ст. до н.е. З III ст. до н.е. тут існувала скіфська держава, столиця якої знаходилась на місці сучасного Сімферополя й іменувалася греками Неаполем Скіфським. Перейшовши до осідлого життя, скіфи освоїли мореплавство, ремесла, землеробство, скотарство. Під впливом грецької архітектури розвивалося зодчество. Залишки споруд скіфського періоду нагадують античні еллінські храми. На жаль, не збереглося жодного зразка скіфського звіриного стилю, пізніше знищеного татарами, оскільки зображення живих істот порушувало приписи ісламу.

Скіфська держава на території Криму проіснувала до III ст. н.е. Скіфський етнос розчинився поміж іншими кримськими племенами і народами. Археологи дотримуються версії, що могутні міста-фортеці в горах Криму (Мангуп, Чуфут-Кале та ін.) споруджені саме тавро-скіфами.

У III-І ст. до н.е. мало місце інтенсивне переселення на півострові сарматів, що освоювали переважно гірські райони і передгір'я. З часом частина їх залишила Крим, частина - асимілювалась.

У III ст. в Криму з'явились готи. Під час гунської навали в IV ст., як повідомляв Прокопій Кесарійський, готи відійшли в гори, в область Дорі (Феодоро, Дорас), де знаходилася столиця їх держави. Нині її руїни відомі під назвою Мангуп-Кале. Іоанн Богослов в VI ст. іменував готське князівство Кримською Готією.

В 787 р. частину території Готії захопили хазари. У XII ст. готи сплачували данину половцям (куманам), а вже в середині XIII ст. - татарам.

У XIII ст. на території від Балаклави до Алушти виросли фортеці генуезькі. Готи втратили вузьку південну смугу, але зберегли серце старої Готії - вкриті лісом гори на північ від Ялти. В 1427 р. князь феодоритів Алексій у союзі з кримським ханом почав боротьбу за повернення приморських земель.

Князівство Феодоро підтримувало стосунки з європейськими державами, підкріплені шлюбними зв'язками. Так, дочка князя Алексія була одружена з Давидом Комні-ном, імператором Трапезунда. Син Алексія віддав свою дочку за молдавського господаря Стефана Великого. Московський князь Іван IIІ мав намір поріднитися з феодоритським князем, взявши його дочку за одного із своїх синів.

У 1475 р. місто Феодоро після тримісячної облоги було захоплено турками і припинило своє існування, увійшовши до Мангупського кадилику султана. Столиця була перейменована на Мангуп-Кале. Готи, що займалися сільським господарством, продовжували жити в глухих гірських поселеннях, зберігаючи традиції і мову. Ще в XIX ст. дослідники відзначили, що населення, яке живе навколо Мангупа, відрізняється від мешканців сусідніх сіл своєю зовнішністю і мовою. В місцях, де були розселені готи, місцева татарська мова має спільні риси з нижньонімецькою. Поселенці зберегли пам'ять про ті часи, коли вони були ще християнами, а не мусульманами.

Історія розпорядилася так, що й цей етнос був поглинутий іншим, більш чисельним - кримськотатарським народом, хоча певний лексичний шар із давньої готської мови був засвоєний кримськотатарською мовою.

У VII ст. в кримських степах і у східній частині півострова, довкола Сугдеї (Судака), осіли хазари. З часом вони були асимільовані іншими народами, хоча й після цього ще довго, аж до XIV ст. італійці називали Крим Хазарією.

Стосовно слов'янського населення півострова в ранній період його історії відсутні будь-які матеріальні, так і документальні свідчення. Джерела повідомляють лише про появу в цих землях руських купців і походи русичів. Відомо, зокрема, що близько 833 р. хазари просили Візантію про технічне сприяння у спорудженні укріплень на північному кордоні їх володінь для захисту від русичів, які здійснили похід проти хазар і готів, описаний у "Житії Стефана Сурожського". 860 р. відбувся кримський похід київського князя Аскольда. Проти Херсонеса і пізніше виступали з військом київські князі: в 944 р. Ігор, у 988 - Володимир.

На рубежі X і XI ст. у Криму оселилися тюрки-половці (кипчаки). Центром їх володінь стала Сугдея (Судак). В XI ст. вони прийняли іслам.

В кінці XI ст. в Криму з'явились венеціанці. В 1287 р. в Солдайї (Судаку) засновано консульство Венеції в Криму. Не забарились і їх постійні конкуренти з Генуї, які в 1266 р. заснували в Кафі (Феодосії) свою колонію і поступово витіснили венеціанців з Криму. Після поразки Золотої Орди в Куликовській битві з 1380 р. генуезці поширюють сферу своєї влади на всю територію Приморської Готії, від Солдайї до Чембало (Балаклави). Укладений з Ордою договір лише підтвердив права генуезців на територію, якою вони давно володіли де факто - все південне і східне узбережжя Криму. На цей період припадає спорудження могутніх генуезьких фортець у Балаклаві і Судаку, залишки яких збереглися до наших днів, а також ряду інших: Фори (Форос), Кикинез, Лупико (Алупка), Мусакарі (Місхор), Ореанда, Джаліта, Сикита (Никита), Горзувіти (Гурзуф), Партеніт, Біюк-Ламбат, Кучук-Ламбат, Луста (Алушта).

У 1475 р. всі укріплення, споруджені на півострові італійцями, були зруйновані турками. Згодом італійське населення Криму асимілювалось, однак у портових містах італійська мова побутувала ще в XIX ст., а зв'язки зі своїми генуезькими родичами кримські італійці підтримували до самого XXст.

Татари являли собою неоднорідну в мовному і етнічному відношенні сукупність азіатських кочових племен. Вони з'явились у Криму в XIII ст. Це були переважно тюрки, що у причорноморських степах змішалися з половцями (кипчаками). Мова кримських татар є своєрідним сплавом двох тюркських діалектів - кипчакських і огузького. Прийшовши в Крим у 1223 p., татари фактично не зустріли опору з боку місцевого населення, яке, можливо, було ослаблене набігом турків-сельджуків на рік раніше. В 1233 р. в Солдайї (Судаку) татари заснували намісництво. Звідси бере свій початок етнічна історія кримських татар.

Ведучи кочовий спосіб життя, татари не осідали в Криму на постійне проживання, обравши його місцем лише для зимівлі, а влітку займалися своїм звичним промислом у степах Причорномор'я. Кожний із семи татарських улусів мав свою територію для зимівлі. З часом улуси були перетворені на бейлики (вотчини). В середині XIV ст. вони були тут ще малочисельною групою, і в 1365р. генуезцям вдалося відвоювати у них Солдайю і заволодіти 40-кілометровою смугою на узбережжі, яка включала 18 поселень.

Італійське і грецьке населення Криму легко пристосувалось до інституту татарського намісництва: визнаючи владу татарських чиновників і справно сплачуючи данину, воно одержувало натомість повну свободу дій і продовжувало тримати в своїх руках економічні важелі.

Вдосконалюючи адміністративно-управлінську систему, татари об'єднали бейлики в Кримський Юрт. Адміністративний центр був перенесений у Солхат (Солката, Ескі-Кермен, Старий Крим), який був також головним релігійним осередком. Тут зосереджувалась і судова влада.

Іслам проник у середовище кримських татар, які доти були язичниками, у другій половині XIII ст. і початково здобув поширення серед знаті. Загальна ісламізація пов'язана з періодом правління хана Узбека (1312-1342).

Зміцнення ханської влади, здобуття фактичної економічної самостійності і політичної незалежності від Золотої Орди було досягнуто в правління Гирея Хаджі-Девлета, яке тривало 39 років (1428-1467). Гиреї об'єднали два могутніх татарських роди - Баринів і Ширинів. Хаджі-Девлет І у молоді роки жив при дворі литовського князя Вітовта, який допоміг йому утвердитися на кримському престолі.

Після смерті Хаджи-Девлета І владу над Кримом за сприяння поляків здобув один із його синів Нур-Девлет, уже через рік скинутий рідним братом Менглі Гиреєм (1468-1515). Останній був по-європейському освіченим правителем, що виховувався в резиденції консула Генуї в Кафі. Його союзники генуезці допомогли йому заволодіти престолом. Менглі Гирей, у свою чергу, підтримав генуезців під час нападу турків на Кафу в 1475 р. В цій битві татарсько-генуезьке військо було розбите, а сам Менглі Гирей потрапив у полон, де пробув чотири роки. Зі Стамбула він повернувся в 1479 р. васалом турецького султана. Турки втручались у питання успадкування кримського престолу і в разі непокори місцевих правителів волі турецького султана висилались ним на острів Родос.

Влада хана обмежувалась також місцевими інституціями, що представляли кримську знать - передусім диваном (державною радою).

Головною галуззю економіки на півострові залишалося скотарство при паралельному розвитку землеробства (виноградарство, садівництво, вирощування зернових культур). Місцеві вина славилися й за межами Криму. Тут вирощували також тютюн.

Розвивалося бджільництво. Споживачем кримського меду був навіть султанський двір у Стамбулі.

Славились вироби кримських ремісників із шкіри, вовни, дерева, металу. Тут були вмілі зброярі, вироби яких продавались у Європі. Серед промислів основним було рибальство.

Іслам Гирей протягом 6 років підтримував союзницькі відносини з Б.Хмельницьким, спільно з яким здійснював походи на Польщу і Молдову.

В результаті кількох походів російських військ у II пол. XVIII ст. Крим зазнав серйозних втрат. У правління хана Арслан-Гирея (1748-1756) відбудовано зруйновані мечеті, медресе, ханський палац, військові укріплення. Крим-Гирей (1758-1764) всіляко сприяв розвитку наук і мистецтва, оточив себе освіченими людьми з числа не лише кримців, а й іноземців.

В ході російсько-турецької війни в 1771 р. російська армія в союзі з ногайцями вступила в Крим. З її допомогою престол зайняв Сагиб-Гирей.

Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р. визнавалась незалежність Криму. Після виведення російських військ невдоволення правлінням Сагиб-Гирея привело до його скинення за допомогою Порти на користь Девлет-Г,ирея III, який був приведений до влади вже в 1775 р.

У 1777 р. Росія з застосуванням військової сили посадила на кримський престол Шагин-Гирея, проти якого незабаром було піднято заколот, придушений російськими військами. Ці події повторились і в 1781 р. Тоді порядок наводив сам князь Г. Потьомкін. Тільки тепер йшлося вже не про повернення на престол Шагин-Гирея, а про включення Криму до складу Російської імперії. Катерина II лицемірно заявила: "Преобразование Крыма в вольную и независимую область не принесло спокойствия России и обратилось лишь в новые для нее заботы со значительными издержками. Опыт времени с 1774 г. показал, что независимость мало свойственна татарским народам и, чтоб охранять ее, нам нужно всегда быть вооруженными и при существовании мира изнурять войска трудными движениями, делая большие затраты как бы во время войны. Такая канитель с крымской независимостью принесла уже более 7 млн чрезвычайных расходов. Принимая во внимание все эти обстоятельства, мы приняли решение сделать на будущее время крымский полу-остров не гнездом разбойников и мятежников, а территорией Русского государства. Ввиду этих соображений мы с полной доверенностью объявляем всем нашу волю на присвоение Крымского полуострова и на присоединение его к России".

В 1782 р. Шагин-Гирей змушений був відректися від престолу. Він жив у Воронежі, потім в Калузі, пізніше в Туреччині. В решті решт за наказом султана він був страчений на острові Родос. Ще у 1779 р. були виселені за межі Криму православні греки і вірмени. Крим зайняли російські війська. На початку 1783 р. було оголошено про включення Криму до складу Росії.

З цими подіями пов'язане масове переселення кримських татар до Туреччини. Паралельно Крим активно освоювали переселенці з російських губерній, переважно відставні солдати і державні селяни.

Ще у 1779 р. були виселені за межі Криму православні греки і вірмени.З кінця XVIII ст. на території Криму стали селитися німці, греки з островів Егейського моря, яким надавались урядові пільги і землі. З початку XIX ст. тут оселяються болгари.

В радянський період тут створено Кримську автономну республіку (1921), перетворену в 1945 р. на Кримську область у складі РСФСР. З 1954 р. вона стала адміністративною одиницею у складі УРСР. Після 1991 р. - Автономна Республіка Крим.

У Криму збереглись пам'ятки різних періодів його історії: від архітектури грецьких полісів IV ст. до н.е., середньовічних фортець і печерних міст, культових споруд різної конфесійної належності (католицькі, православні, вірмено-григоріанські, мусульманські, іудейські) до палацових ансамблів (XVI-XX ст.).

На державному обліку перебуває 992 пам'ятки. До списку міст і селищ України, що мають цінну архітектурно-культурну спадщину, включено 28 населених пунктів Криму: Алупка, Алушта, Балаклава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта.

На території сучасного Сімферополя у III ст. до н.е. скіфи заснували свою столицю Неаполь. Через півтора тисячоліття на її місці з'явилося селище Ак-Мечеть. Після приєднання Криму до Росії тут у 1784 р. заснували місто Сімферополь.

Найдавнішою спорудою міста є мечеть Кебир-Джамі, споруджена в 1508 р. В Сімферополі зберігся будинок колишньої чоловічої гімназії, де працював Д.Менделєєв, навчались І. Курчатов та І.Айвазовський. СП.Перовська навчалася на міських фельдшерських курсах, а потім працювала в земській лікарні.

Таврійський університет пов'язаний з іменами історика Б.Д. Грекова, фізиків А.Ф.Йоффе та І.Є.Тамма, географа В.П.Обручева, ботаніка і біохіміка В.І.Палладіна та інших видатних учених.

На сцені першого радянського театру виступали Ф. Ранєвська, М. Царьов, В.Халатов, які пізніше стали відомими акторами.

Кримський краєзнавчий музей створений у 1923 р. на базі музею старожитностей Таврійської вченої архівної комісії (1887 р.) і природничо-історичного музею (1889). В його фондах налічується 85 тис. експонатів.

Основу експозиції Сімферопольського художнього музею склали приватні колекції, зібрані в маєтках російських вельмож на Південному березі Криму. Це зібрання було втрачене під час Великої Вітчизняної війни. Сучасний фонд включає близько 8 тис творів мистецтва, серед яких - роботи російських і українських художників першої половини XV - початку XX ст., Тут представлені полотна О. Кіпренського, І.Айвазовського, І. Рєпіна, Д.Левицького, В. Тропініна та ін.

У правління Гіреїв адміністративним і економічним центром Кримського ханства був Бахчисарай.

Головною містобудівною домінантою в старій частині Бахчисарая є ханський палацовий комплекс, розташований на лівому березі р. Сурук-Су (Чурук-Су) у скелястому каньйоні. Він включає власне палац, гарем, корпус для свити (графський), бібліотеку (XIX ст.), корпус для охорони (XVIII ст.), господарські будівлі, кухню, стайні, Соколину башту (XVIII ст.), Велику мечеть (XVIII ст.), дюрбе Діляри-Бікеч (XVIII ст.), Північне дюрбе (XVII ст.), Південне дюрбе (XVII ст.), надгробну ротонду (XVIII ст.). До комплексу входять також літня альтанка, південна в'їзна башта, набережна з трьома мостами, сади, паркові споруди, ханське кладовище, фонтани, мури.

Будівництво палацу було розпочато в 1502 р. (за іншими даними - в 1532-1551 pp.) і розповсюджувалось кілька століть, розширюючись і доповнюючись іншими спорудами. В його зведенні брали участь іноземні зодчі - італієць Алівізе Нові (XVI ст.), іранець Омер (XVIII ст., автор відомого Фонтану сліз). Палацовий комплекс зруйнований у 1736-1737 pp., під час російсько-турецької війни, і більше не був відновлений у його початковому вигляді.

Неподалік від палацового комплексу і ханського кладовища знаходяться лазні "Сари-Гюзель" (1533 p.), що функціонували за своїм прямим призначенням до 1924 р.

Поблизу Бахчисарая на гірському плато розташоване укріплене печерне місто Чуфут-Кале. Місто "поділяється на дві частини - старе і нове. На його території збереглась лише підземна частина оборонних, господарських, житлових і культових споруд, що й закріпило за пам'яткою назву печерного міста. Поселення засноване близько VIII-IX ст. (за іншими версіями - у V-VII чи X-XI ст.). У 1299 р. містом оволоділи ногайські татари, які назвали його Кирк-Ор ("сорок укріплень").

Старе місто було резиденцією кримських ханів. На початок XVI ст. тут були мури з південною брамою, монетний двір, мечеть, дюрбе Джаніке-ханум.

Назва Чуфут-Кале перекладається як "єврейська фортеця" і поширилась на всі поселення від Нового міста, заснованого в XIV ст. тюркомовними караїмами, за вірою іудеями. Нове місто початково виникло як торговельно-ремісничий посад. Поступово тут були споруджені велика і мала кенаси, східний кріпосний мур із брамою, баштами. У XVIII ст. в місті з'явилася друкарня, перша на території Криму. Після включення Криму до складу Російської імперії (1783) жителі Чуфут-Кале поступово переселились у передмістя Бахчисарая, і в 1860-х роках місто обезлюднило. В числі останніх його мешканців був відомий історик і археолог, гебраїст, караїм за походженням А. Фіркович, садиба якого збереглася й донині.

З 1960-х років ведуться роботи з консервації і реставрації комплексу, включеного в 1990 р. до складу Бахчисарайського історико-архітектурного заповідника.

У важкодоступних місцях внутрішньої гряди Кримських гір також розташовані печерні міста-фортеці Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, Киз-Кермен.

На західному узбережжі півострова розташована Євпаторія - давнє місто-фортеця. Грецьке поселення на березі Каламітської затоки виникло в кінці VI - на початку V ст. до н.е. Залишки давньогрецької Керкінітіди збереглися в центральній частині міста.

Після захоплення в 1475 р. прибережної частини Криму турками на цьому місці була споруджена фортеця Гезлев. Свою сучасну назву місто отримало вже після приєднання Криму до Росії.

На набережній зводиться мечеть Джума-Джамі, збудована в середині XVI ст., в якій кримські хани одержували від Орди ярлики на правління. Текіє дервішів споруджено на рубежі XIV-XV ст. Серед пам'яток архітектури також турецька лазня (XVI ст.) і караїмські кенаси.

Євпаторія користується великою популярністю як першокласний кліматичний і бальнеологічний курорт, дитяча здравниця. Тут діє близько 80 санаторно-курортних закладів, у т. ч. 27 санаторіїв (із них 20 - дитячі).

В південно-західній частині Кримського півострова, підпорядкованій Севастополю, збе-реглися чисельні давні пам'ятки: античні міста, середньовічні фортеці, храми.

На державному обліку перебуває 95 пам'яток архітектури і містобудування. В межах Севастополя знаходяться історичні міста Балаклава та Інкерман.

Територія, на якій заснували Севастополь, називалась Ахтіар. Місто виникло навколо військового поселення і порту, закладених у 1782 р. росіянами під керівництвом Д.М.Сенявіна. Для будівництва було використано каміння з руїн Херсонесу.

В 1978 р. засновано національний заповідник "Херсонес Таврійський" на місці давнього грецького міста, що виникло тут у V ст. до н.е. За 170 років археологічних пошуків розкопано більше третини території давнього міста. До наших днів збереглись античний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі. Унікальними знахідками є присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони, численні побутові предмети. Розкопки Херсонеса поповнили музейні колекції на 200 тис. експонатів.

На території Херсонеса зберігся собор Св. Володимира, закладений у 1861 р. на фундаменті більш давнього храму, який пов'язують із хрещенням тут у 988 р. київського князя Володимира.

Філії заповідника - середньовічні фортеці "Каламіта" в Інкермані та "Чембало" в Балаклаві.

Балаклава розташована в невеликій затишній бухті між високими скелястими горами, непомітній ні з суші, ні з моря, з яким вона з'єднується вузькою протокою. Ця місцевість була заселена з давніх часів. У VII-VI ст. до н.е. тут, за припущенням істориків, були таврські поселення, пізніше - грецькі під назвою Сюмболон. Вважають, що саме в цих місцях, через які пролягав шлях Одісея, герой Гомера зустрівся з велетнями-людожерами.

В середині XIV ст. місто було завойване генуезцями і перейменоване на Чембало. В 1475 р. його захопили турки, давши поселенню назву Балик-Юве, яка пізніше трансформувалася в Балаклаву.

В Інкермані на вершині Монастирської скелі збереглись руїни фортеці. Перше укріплення виникло тут у VI ст. В 1475 р. Каламіта була взята турками і перейменована на Інкерман. В нижній частині скелі розташований монастир, що виник у VIII-IX ст. і діяв до 1926 р.

В 1941-1942 pp. наземні будівлі монастиря були зруйновані. Постраждала і фортеця Каламіта. Нині функціонування монастиря відновлено, проводяться реставраційні роботи.

На Бастіонній горі в парковій зоні знаходиться панорама "Оборона Севастополя 1854-1855 pp.". Це ротонда без вікон, що має внутрішній діаметр 38м, затягнута уздовж стін живописним полотном, виконаним групою художників-баталістів. Відкрита в 1905 р., в 1960 р. панорама включена до складу музею героїчної оборони і визволення Севастополя. Складовими музейного комплексу є також оборонна вежа Малахового кургану, Володимирський собор і діорама "Штурм Сапун-гори 7 травня 1944р."

Володимирський собор споруджений на честь оборони міста в 1854-1855 pp. У храмі знаходиться усипальниця російських адміралів М.Лазарева, В.Корнілова, П.Нахімова, В.Істоміна, останки яких були знищені в радянський період.Неподалік від собору збереглась Вежа вітрів, що була частиною Морської бібліотеки. За архітектурним задумом вона відтворює давній "Храм вітрів" в Афінах (II ст. до н.е.).

Графська пристань - це парадний причал порту, споруджений у 1787 p., який набув свого сучасного вигляду в 1846 р.

На штучному острівці в 10 м від берега скульптором А. Адамсоном на честь 50-річчя оборони Севастополя споруджено пам'ятник кораблям, затопленим у 1854-1855 pp.

Від мису Айя починається курортна смуга Південного берега Криму з мальовничою Ласпинською бухтою. Флора цієї місцевості включає деякі реліктові види, серед яких -суничне дерево, яловець, 20 видів орхідей та ін.

Форос - курортне селище, що входить у межі Великої Ялти

Неподалік від сучасного селища виявлено середньовічний храм і залишки оборонної стіни. Тут існувала грецька колонія, а пізніше, в середні віки - генуезька фортеця Фора.

Фороський парк - один із найкрасивіших на південному узбережжі; складається з трьох частин: нижньої - приморської; середньої - "Райського куточка" з розташованими каскадом шістьма мініатюрними озерами, що утворюють водоспади; верхньої - лісопарку на гірському схилі.

На околиці Фороса знаходиться відома дача "Тесселі". Поруч, на мисі Сарич - маяк у вигляді шахової тури. Цей мис є крайньою південною точкою Криму і України. В цьому місці Чорне море має найменшу ширину - 142 милі, що відділяють цю точку від мису Керемпе на Турецькому узбережжі.

На старій Севастопольській дорозі поблизу Байдарсь-кого перевалу на гірській вершині висотою 400 м стоїть церква Воскресіння Христового.

На Байдарському перевалі в 1848 р. споруджені Бай-дарські ворота на ознаменування завершення будівництва дороги Севастополь - Ялта. Спорудження цієї дороги, що пролягає через перевал південного берега, розпочато в 1824 р. В 1826 р. вона з'єднала Сімферополь з Алуштою, в 1830-х роках досягла Ялти, а в 1843 р. вийшла до Байдарської долини. В цьому місці знаходиться ресторан "Шалаш". Гірські райони з'єднує з південним узбережжям пере-вал, розташований на висоті 578 м, який називають Чортовими східцями (Шайтан-Мердвен). Він дійсно нагадує гігантські сходи, що круто піднімаються вгору, роблячи на своєму кілометровому шляху 40 поворотів. Ці сходи в різний час долали О. Пушкін, О. Грибоедов, В. Жуковський, О. Бунін, В. Брюсов, Леся Українка.

На схід від Форосу на території колишньої садиби XIX ст. Мелас розташований санаторій. Садибний парк - один із найкращих у Криму. Зберігся також палац, у якому жив O.K. Толстой. У 1910 p. Ф. Шаляпін і М. Горький спільно працювали тут над книгою "Сторінки мого життя" - художньою біографією Шаляпіна.

Символом курортного селища Кастрополь є скеля Іфігенії - пам'ятник природи. За припущенням, саме в околицях Кастрополя знаходився храм Артеміди.

Сімеїз- селище, оточене горами, серед яких домінує вершина Ат-баш (Кінська голова). На західній околиці Сімеїза піднімається гора Кішка, біля моря - скелі Лебедине крило, Панеда і Діва. Між мисом Ай-Панда і Дівою розташований один із найкращих пляжів на Південному березі Криму. Тут лікують хворих на туберкульоз.

У приморській смузі Алупки посеред великого парку стоїть Воронцовський палац (1830-1848 pp.), споруджений як літня резиденція генерал-губернатора Новоросійського краю М. С. Воронцова, який також мав маєтки в Масандрі, Ай-Данілі, Гурзуфі. Алупка приваблювала численними підземними джерелами.

Алупкинський палацово-парковий ансамбль включає "Азіатський павільйон" (зберігся в частково переробленому вигляді), чайний будиночок на березі моря. Готель і церква, стилізована під античний храм, не збереглися.

В 1848 р. було завершено будівництво палацу, архітектура якого являє собою еклектичне поєднання англійської готики з художньо-декоративними елементами індійської архітектури періоду Великих Моголів.

Алупкінський музей - єдина в Україні пам'ятка, що збереглась повністю, включаючи інтер'єри і навіть умеблювання.

Багатий і різноманітний видовий склад паркових насаджень, що оточують палац. Дерева і чагарники для парку завозилися з Нікітського ботанічного саду і дендропарку "Олександрія" в Білій Церкві.

З 1921 р. комплекс функціонував як музей. У 1945 р. напередодні Ялтинської конференції тут відбулась попередня нарада міністрів закордонних справ трьох держав. З цього часу палац використовувався як державна дача, потім -як санаторій. У 1956 р. відновлено його функціонування як музею. З 1990 р. садиба оголошена державним палацово-парковим музеєм-заповідником.

Курортне містечко Алупка, над яким підноситься вершина Ай-Петрі (1233м)., простягнулось уздовж узбережжя на 4,5 км. Поселення зводилось без будь-якого плану забудови: вона диктувалась місцевим рельєфом, і будинки споруджувались уздовж гірських стежок, що є типовим для гірських селищ.

Курортні селища Гаспра, Кореї, Місхор утворюють єдиний курортний район, що простягнувся уздовж узбережжя на 7 кілометрів. В Місхорі на початку XX ст. встановлено дві скульптурні групи роботи А. Адамсона, автора пам'ятника затопленим кораблям у Севастополі: "Русалка" і фонтан "Дівчина Арзи і розбійник Алі-баба" на сюжет відомої східної легенди.

В районі збереглись палаци і вілли першої половини XIX ст., стилізовані під середньовічні феодальні замки. Це "Софіївка" в Місхорі (нині головний корпус санаторію "Комунари"); "Александрія" в Гаспрі (санаторій "Ясна поляна"), де в 1901 р. перебував Л. Толстой.

Дача "Ластівчине гніздо", що увінчує стрімку Аврорину скелю на мисі Ай-Тодор, споруджена в 1912 р. за проектом А. Шервуда на місці дерев'яної будівлі. Замок майже не постраждав під час сильного землетрусу 1927 р. У радянський період дача використовувалась як туристична база, бібліотека санаторію. В кінці 1950-х років стан будівлі визнано аварійним, що виключало можливість її експлуатації. В 1968 р. основа споруди була укріплена з використанням сейсмостійких конструкцій і матеріалів, відновлені шпилі, пошкоджені землетрусом, після чого будівля була обладнана під кафе.

Палац "Дюльбер" у мавританському стилі збудований у 1895-1897 pp. на приморській терасі і оточений парком.

Кореїз уперше згадується у VIII ст. В селищі зберігся палац у стилі модерн, споруджений у 1904 p., що має в плані форму підкови. В лютому 1945 р. тут була резиденція делегації, що представляла радянську сторону на Ялтинській конференції.

На місці нинішньої Лівадії в кінці X ст. тут було грецьке селище Ай-Ян. Наприкінці XVIII ст. місцеві греки були переселені в Приазов'я. Лівадія стала власністю Л.Потоцького. Графська садиба складалася з двоповерхового палацу, господарських споруд, оранжереї, навколо яких розкинувся парк.

Після смерті Л.Потоцького Лівадія була куплена Олександром II для своєї хворої на туберкульоз дружини. Будинок Потоцького перебудовано на Великий царський палац. Католицька каплиця в 1864 р. була перебудована на Воз-движенську палацову церкву.

На початку XX ст. імператор Микола II розпорядився розібрати Великий палац, на місці якого створено новий архітектурний ансамбль. Центром його став Білий палац. Зведено також великий корпус для світи. Комплекс витримав найсильніший в історії Криму землетрус 1927 p., що досягав 8 балів за шкалою Ріхтера. Сьогодні Лівадійський палацово-парковий ансамбль включає 53 будівлі, розташовані на території парку. В 1843 р. .тут була прокладена Горизонтальна (Царська, Сонячна) стежка, що з'єднувала царську резиденцію з маєтками великих князів в Ореанді, Кореїзі і Ай-Тодорі.

Дуже цінилися царські лівадійські вина, які закуповувала, зокрема, Києво-Печерська Лавра.

В 1925 р. маєток перетворено на селянський курорт. У 1945 р. палац був резиденцією американської делегації на Ялтинській конференції, яка відбувалася в Білому залі палацу. В 1974 р. в парадних приміщеннях палацу розміщено музейну експозицію.

На гірському уступі біля селища Масандра розташований палац Олександра III. Ця місцевість була заселена з давніх часів. Тут збереглися залишки давньогрецького храму, на фундаментах якого в 1828 р. збудовано церкву Іоанна Предтечі (зруйнована землетрусом 1927 р.). Верхньо-массандрівський маєток був придбаний генерал-губернатором М. Воронцовим. Будинок графа сильно постраждав у 1878 р. від бурі, і на його місці було закладено новий палац.

Впорядкована частина прилеглого до будинку лісу дістала назву парку імператриці Марії, оскільки вона була тут частою гостею. До маєтку було прокладено нову під'їзну "государеву дорогу" з Ялти. В 1889 р. Олександр III придбав цей маєток і добудував палац у 1892 р.

В радянський період тут містився дитячий санаторій, пізніше - державна дача. Нещодавно садибу оголошено музеєм, що став філіалом Алупкинського заповідника.

Массандра - відомий центр виноробства, продукція якого неодноразово удостоювалась високих нагород на міжнародних конкурсах і виставках.

У підземних галереях розташований унікальний музей виноробства, де зберігаються зразки колекційних вин різних марок і різних років виробництва, серед яких найстаріші виготовлені в 1775 і в 1894 pp.

Ялта- найвідоміший кримський курорт. Перша згадка про місто (під назвою Джаліта) відноситься до XII ст. і належить арабському географу Аль-Ідрісі. Річки Учан-Су і Дерекой пересікають місто в його центрі. Клімат прилеглої до Ялти частини узбережжя близький до Середземноморського. На цій території кількість сонячних годин досягає 2250 на рік.

З півночі Ялта захищена горами кілометрової висоти. На північному сході ялтинський амфітеатр обмежений Нікітською яйлою і мисом Март'ян, на заході - Могабі і мисом Ай-Тодор.

Схили Ай-Петрі придатні для гірськолижного спорту: сніг тут лежить до березня-квітня.

У 1783 р. Ялта була рибальським поселенням, де налічувалося 13 будинків. Перша кам'яна будівля Ялти - дзвіниця церкви Іоанна Златоуста на Полікуровському пагорбі. Перший фешенебельний готель - "Росія" (зараз - "Таврида") - збудовано в 1875 р. Досі приймають туристів також колишні готелі "Метрополь" (тепер "Україна"), "Маріїно", "Ореанда".

Навпроти "Ореанди" стоїть на якорі збудована в 1954 р. для кінозйомок шхуна "Еспаньйола", де тепер міститься бар. Неподалік знаходиться Ялтинська кіностудія, де знімались числені фільми.

З Ялтою пов'язані імена С. Цвейга, Марка Твена, Джанні Родарі, Л. Толстого, С.Рахманінова, Ф. Шаляпіна, А.Чехова, В.Гіляровського, І.Левітана, І.Буніна і багатьох інших видатних людей. Першим міським лікарем у Ялті був відомий український поет С. Руданський.

На околиці міста зберігся будинок, у якому А.П. Чехов провів останні роки життя. Сьогодні тут міститься музей А.П. Чехова. В місті діє театр ім. А.П.Чехова, споруджений у 1908 р. на місці старого дерев'яного театру.

Ялтинський історико-літературний музей створений у 1892 р. як природно-історичний при Ялтинському відділенні Кримсько-Кавказького гірського клубу. Він має філію і п'ять відділів, у тому числі будинок-музей О.С.Пушкіна в Гурзуфі.

Музейне зібрання налічує понад 100 тис. одиниць експонатів, у тому числі античний посуд із зібрання великого князя О. Романова, нумізматичну колекцію, скульптурні фігурки, знайдені в ході розкопок біля перевалу "Гурзуфське сідло", які датуються IV ст. до н.е. - IV ст.н.е. Тут представлені також твори прикладного мистецтва із слонової кістки (краща в Україні колекція), порцелянові і фаянсові вироби майстрів Європи і Далекого Сходу XVIII-XIX ст. та ін.

В селищі Никита знаходиться дослідний комплекс із проблем охорони геологічного середовища Криму, що вивчає підземні води півострова і оцінює їх запаси у зв'язку з господарською діяльністю людини.

Поруч розташована Никитська розколина, що є пам'яткою природи.

Нікітський ботанічний сад - один із найстаріших у країні. Він закладений у 1812 р. ботаніком X.Стевеном. Сьогодні його площа сягає 1000 га. Це унікальний ландшафтний комплекс, у якому зібрано багато видів рослин субтропічного поясу. Він поділяється на чотири частини: Верхній, Нижній (найдавніший), Приморський парки і парк Монтедор.

У Приморському парку представлена флора Японії і Китаю, найвимогливіші до тепла і вологи середземноморські види.

Гурзуф- невелике містечко, історія якого веде свій початок від VI ст., коли візантійський імператор Юстиніан спорудив тут фортецю Горзувіти. У XIIст. Гурзуф згадується арабським географом Ібн Ідрісі як квітуче приморське місто. В XIV-XV ст. ним володіли генуезці, які перебудували фортецю. Залишки її збереглися до наших днів.

На початку XIX ст. тут стали з'являтись маєтки вельмож і дачі. В 1808 р. садибу в Гурзуфі придбав А. Рішельє. Сьогодні це - музей О.С. Пушкіна, який перебував тут у 1811 р.

Гурзуфу присвячений один із "Кримських сонетів" А.Міцкевича. Композитором М.Мусоргським під час перебування в Гурзуфі написана фортепіанна п'єса "Гурзуф біля Аюдагу". На мисі біля підніжжя скелі Джененевез деякий час жив і працював А.П. Чехов. Скеля Шаляпіна названа так на честь перебування тут відомого співака. Гурзуф став першим кримським курортом, де підприємцем П.Губіним було споруджено 8 комфортабельних готелів і 10 дач.

У 1903 р. неподалік від Гурзуфа почав діяти курорт Суук-Су (територія сучасного Артека). Міжнародний дитячий центр "Артек", який простягнувся уздовж берега від західного підніжжя Аюдагу до Гурзуфа на 6 км, займає площу 320 гектарів і розташований на прибережному схилі гурзуфського амфітеатру. В урочищі Артек колись існувало грецьке поселення, залишки якого виявлені в 1968 р. В середні віки ця місцевість була густо заселена. Через перевал "Гурзуфське сідло" проходив торговельний шлях у Херсонес, Бахчисарай, Мангуп і далі в Європу.

Західніше від Гурзуфа розташований молодіжний центр відпочинку "Супутник".

Алупка, Гаспра, Голуба Затока, Гурзуф, Кореїз, Лівадія, Масандра, Місхор, Никита, Сімеїз і Форос входять до складу курортного району "Велика Ялта", який тягнеться на 72 км від Фороса на заході до гори Аюдаг на сході. Велика Ялта має 170 санаторно-курортних закладів.

За Аюдагом розташоване селище Партеніт, від якого починається рекреаційний район "Велика Алушта", що простягнувся від Аю-Дага до села Привітне.

Партеніт (в перекладі з грецької - "Дівоче") мав вигідне розташування на березі зручної бухти в родючій долині, що знаходилась між двома візантійськими фортецями VI ст. - Алустоном і Горзувітами. Поруч із селищем - гора Аюдаг. Джерела повідомляють про повстання готів проти хазар, очолене єпископом Іоанном, уроженцем Партеніта. В селищі був великий монастир.

Санаторії "Карасан" і "Утес" містяться в колишніх садибах вельмож і оточені парками.

В останньому, що мав назву Кучук-Ламбат, на мисі Плака були укріплення і маяк Ламбас. Неподалік від берега - група островів під назвою Пташині Скелі, що мають вулканічне походження. В Кучук-Ламбаті і Карасані побували О.Сумароков, О. Пушкін, О. Грибоедов, А. Міцкевич, В. Жуковський.

Кліматичний курорт Алушта розташований у родючій долині Південного узбережжя, оточеній гірськими масивами Кастель, Чамни-Бурун, Бабуган, Чатирдаг, Демерджі.

Історія міста налічує 1,5 тис. років. Уперше фортеця Алустон згадується в VIст. Західна околиця Алушти має назву "Робочий куточок", однойменну з будинком відпочинку, відкритим у 1923 р. біля підніжжя гори Кастель. Раніше ця місцевість називалася Професорським куточком, оскільки тут жили або відпочивали відомі діячі науки, зокрема, з числа професури Новоросійського університету. Серед них - фізіолог І.Сеченов, один із основоположників фізичної хімії Н. Бекетов, у будинку якого нині міститься музей.

Кастель є пам'яткою природи. На горі збереглися залишки фортеці.

Над Алуштою здіймається гора Демерджі, також із залишками давньої фортеці XII-XIV ст. Фуни. Неподалік - руїни селища з однойменною назвою.

За висновками археологів, територія Судака була заселена, починаючи з кам'яного віку. В ранньому Середньовіччі ця територія потрапила у сферу впливу Візантії. Наприкінці VI ст. тут уже існувало так зване Приморське укріплення, споруджене візантійцями. Розташоване тут поселення внаслідок підняття рівня моря на 3-4 м опинилось під водою. В VII ст. Кримом заволоділи хозари. На руїнах давніх укріплень Судака ними споруджено нові укріплення.

В середині VIII ст. Крим інтенсивно заселявся греками. В місті і його околицях збереглись руїни багатьох візантійських храмів і монастирів. У другій половині XII ст. тут стали з'являтись венеціанці і пізанці.

В 1222 р. Судак зазнав нападу війська іконійського (сельджукського) султана, що окопалось у фортеці.

В 1260-х роках Судак був включений до складу Золотої орди. В 1365 р. тут закріпилися генуезці, які в 1375-1409 pp. спорудили нову фортецю.

У 1475 р. місто було захоплене турками-османами. Етнічний склад місцевого населення був дуже строкатим: половці (кипчаки), вірмени, турки, татари, італійці.

Після приєднання Криму до Росії (1783) у фортеці розмістився гарнізон. Казарми для нього будувалися з використанням матеріалу давніх кріпосних споруд, які пізніше розбирали для будівництва житлових будинків у сусідньому поселенні німецьких колоністів. На середину XIX ст. фортеця перетворилась на руїни. В 1867 р. вона була передана Одеському товариству історії і старожитностей, яке систематично здійснювало тут ремонтні роботи.

Судакська фортеця оголошена державним заповідником і з 1958 р. є філіалом заповідника "Софія Київська".

В межі Судака входить Новий Світ - одне з найбільш мальовничих місць у Криму. У селищі збереглась будівля, зведена Л. Голіциним для працівників заводу шампанських вин, заснованого в 1878 р. Продукція голіцинського заводу була удостоєна вищої міжнародної нагороди - Гран-прі. Сьогодні в цьому приміщенні діє музей історії заводу шампанських вин.

Коктебель із прилеглою до нього територією здавна був населеною місцевістю, про що свідчать археологічні знахідки. Відомо, що вже у VIII ст. тут існувало велике поселення, яке з часом перетворилося на приморське торговельне місто.

З Коктебелем пов'язані життя і творчість художника і поета М. Волошина. В його будинку були гостями багато видатних діячів культури: сестри М. і А.Цвєтаєви, О. Толстой, О. Грін, В. Вересаев, М. Булгаков, В. Полєнов, Петров-Водкін, Кончаловський, М. Бенуа та ін. З 1974 р. в його будинку діє музей. М.Волошин похований у Коктебелі, неподалік від мису Хамелеон.

Коктебель і Карадаг є місцем чисельних кінозйомок. Тут знімались пейзажні картини до фільму "Дон-Кіхот". Тут у 1961 р. проходили зйомки фільму "Червоні вітрила".

Феодосія, заснована греками в VI ст. до н.е., була зруйнована в IV ст. Гунами. У X ст. по-селення, що виникло на цьому місці, мало назву Кафа. З ХНІ ст. воно перебувало під владою генуезців, які спорудили тут фортецю. Від укріплень XIV-XV ст. збереглись кам'яна вежа і частина кам'яної стіни. В найдавнішій частині фортеці - цитаделі - були резиденція головного правителя Кафи - консула, а також монетний двір. Збереглися залишки стін цитаделі висотою більше 10 метрів з баштами. Середньовічна Кафа була найбільшим містом півострова: її населення досягало 75-100 тис. чол.

З 1475 р. Кафа - резиденція султанського намісника в Криму. Турки називали місто Кючук-Істанбул (Малий Стамбул), або Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).

У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церкви і католицький костьол. До наших днів дійшли храм Іоанна Предтечі, церква Св. Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла.

В Середньовіччя місто було одним із центрів работоргівлі.

Давню назву міста відновлено після приєднання Криму до Росії в 1783 р. Найвідомішим із музеїв Феодосії є картинна галерея ім. І.Айвазовського. У місті діють також краєзнавчий музей - найдавніший серед музеїв України (1811 p.), музей О. Гріна, музей дельтапланеризму і планеризму.

В місті збереглись чисельні пам'ятки історії і культури -залишки генуезької фортеці, храми VII-XV ст., турецька мечеть, фонтани. Фонтан І. Айвазовського, споруджений за проектом і на кошти художника, має свою історію.

Феодосія, що постійно відчувала нестачу води, засушливим літом змушена була користуватися привізною водою, яку доставляли морем із Севастополя. В 1887 р. Айвазовс-кий передав у користування жителям міста джерело на території його садиби, з якого вода надходила по прокладеному від нього водопроводу і відкачувалася з глибоких шарів ґрунту за допомогою трьох водорозбірних фонтанів.

Відомі феодосійські мінеральні води і лікувальні грязі. На їх базі в місті діють 3 санаторії, більше 20 пансіонатів, будинків і баз відпочинку, 10 оздоровчих дитячих таборів.

Місто Керч, що є портом двох морів, засновано в VII ст. до н.е. на березі Боспору Кімерійського грецькими поселенцями. В цей період воно було відоме під назвою Пантікапей. Згодом місто стало центром, навколо якого об'єдналися всі грецькі колонії Керченського півострова. Протягом 900 років воно було столицею могутнього Боспорського царства, що охоплювало територію, яка у східному напрямку простягалась до сучасного Новоросійська, а північні його межі досягали гирла Дону. На початку II ст. до н.е. Боспорське царство стало занепадати і перейшло під владу могутнього правителя Понта Митридата IV Євпатора (132-63 pp.), об'єднавшись із Понтійською державою. В І ст. до н.е. Пантікапей потрапив у залежність від Риму. В IV ст. місто було зруйноване гунами. В VI ст. на його місці виникла Візантійська фортеця під назвою Боспор.

Серед давніх історичних пам'яток Керчі - кургани Мелек-Чесменський і Царський, що відноситься до другої половини IV ст. до н.е. Під час розкопок тут виявленні цінні археологічні знахідки, що поповнили музейні колекції.

На горі Митридат виявлено залишки будівель Пантікапея. Вгору піднімаються сходи, яких налічується більше 400. Вони вели до храму Аполлона, спорудженого на вершині гори.

Унікальною пам'яткою І ст. є склеп Деметри, виявлений у дворі житлового будинку. Це підземна споруда, в якій збереглися фрагменти фресок на сюжети з грецької міфології. Пам'ятка потребує серйозної реставрації.

На березі Керченської протоки, в районі старого порту, стоїть церква Св. Іоанна Предтечі (XIII-XIV ст.), зведена на місці базиліки 757 р. Цей храм - єдиний в Україні зразок візантійської культової архітектури епохи Середньовіччя.

Пам'ятки історії і культури міста об'єднані у складі державного історико-культурного заповідника, який займає площу 800 га. Він включає також античні городища Німфей (с. Героївське), Мірмекій (поблизу с. Войково), Тірітака (с. Аршинцево).

У складі заповідника - один із найстаріших в Україні історико-археологічний музей, створений у 1826 р. як музей старожитностей. Його зібрання налічує близько 2 тис. екс-понатів, датованих у межах між III тис. до н.е. і XVIII ст.

Заповідник включає також турецьку фортецю Єні-Кале (1703) і меморіальний ансамбль Аджімушкайських каменоломень. Підземні лабіринти, утворені в результаті гірничих виробок, у роки Великої Вітчизняної війни стали базою партизанського руху.

Керч включена в міжнародну програму ЮНЕСКО "Шовковий шлях".

Білогірськ і Старий Крим у східній частині півострова стоять на місці середньовічних міст. Білогірськ під назвою Карасубазар відомий від XIII ст. Він був розташований на давньому караванному шляху, що з'єднував Схід і Захід, і тому відігравав роль важливого торговельного центру. В місті збереглися залишки караван-сараю XV ст.

Історичною і природною пам'яткою є скеля Ак-Кая на відстані 5 км від Білогорська. Тут міститься один із найбільших у країні палеолітичних комплексів: на обмеженій площі виявлено сліди 17 стоянок і поселень.

Між Білогорськом і Старим Кримом збереглось кілька храмів і монастирів, що є пам'ятками архітектури. Неподалік від села Багате є вірменський монастир, збудований у XIV ст. В селі Тополівка - невелика візантійська церква Х-ХІІ ст. і вірменська церква Св. Параскеви (1702 p.).

Історія Старого Криму налічує не одне тисячоліття. Відомо, що вже у VI-VII ст. Солхат вів жваву торгівлю.

У XIII ст. татари, які заволоділи містом, оточили його мурами з вежами і широким ровом, залишки яких збереглися на його східній околиці. Місто, що отримало назву Кирим, перетворилось на центр Кримського Юрта, а пізніше й релігійний центр півострова. Після утворення Кримського ханства із столицею в Бахчисараї Кирим, який став називатись Ескі-Керим (Старий Крим), втратив своє значення. В місті збереглась мечеть хана Узбека і медресе (поч. XIV ст.). В 4 км від міста знаходиться вірменський монастир Сурб-Хач, споруджений у 1338 р.

У Старому Криму провів два останні роки життя О.Грін. Письменник похований на міському кладовищі. В місті діє Музей О.С.Гріна, що є філіалом феодосійського. Всього в Криму функціонує 18 музеїв із 23 філіалами і відділами, в фондах яких зберігається близько 800 тис. експонатів. На півострові 7 заповідників: національний заповідник "Херсонес Таврійський", архітектурно-історичний заповідник "Судакська фортеця", палацово-парковий музей-заповідник у м.Алупка, історико-культурний заповідник "Старий Крим", історико-культурні заповідники в містах Бахчисарай і Керч, історико-археологічний заповідник "Калос Лімен" (смт. Чорноморське).

Численні пам'ятки історії, архітектури, своєрідна природа острова, м'який клімат сприяють розвитку пішохідного, автомобільного, велосипедного, водного, спелеологічного, гірського, лижного, зеленого та інших видів туризму.

Контрольні питання

Скільки лікувально-оздоровчих закладів налічується в Криму?

Які ресурси на півострові сприяють розвитку спелеотуризму?

Які об'єкти паломництва відомі в Криму?

Які давні грецькі колонії існували на території Криму?

3 якою подією кримські татари пов'язують початок своєї етнічної історії?

Назвіть наймогутнішу таврську фортецю.

Як називалася місцевість, де тепер знаходиться Севастополь?

Як називалося поселення на місці сучасного Сімферополя?

В якому місці півострова знаходиться будинок Рішельє?

Теми рефератів

Індустрія туризму Криму.

Заповідники Кримського півострова.

Палацові комплекси Криму як туристичні об'єкти.

Санаторно-курортна база Криму.

Література

1. Абетка української політики: Довідник /Авт.- упоряд. М. Томенко. - К.: Смолоскип, 2000.

2. Андриевский Н.Ю. Одесса: Путеводитель-справочник. - Одесса, 1984.

3. Анисимов А. Л. Скорбное бесчувствие, - К., 1992.

4. Атлас Винницкой области. - М., 1985.

5. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Харків, 1990.

6. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования / с 1655 по 1905 гг./.-Харьков, 1905.

7. Барановская Г.И. Туристу о Закарпатье: Путеводитель. - Ужгород, 1986.

8. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К., 2001.

9. Белашов В. Глухов - забытая столица гетманской Украины. - К., 1992.

10. Белоус А.Г. Улицы Одессы: Путеводитель-справочник. -Одесса, 1987.

11. Бойко М.Ф. Растительный мир Херсонской области: Научно-популярный очерк. - Симферополь, 1987.

12. Бондаренко БА. Каменная летопись: архитектурные памятники -Харьковщины.- Харьков, 1972.

13. Бурдейний П.А. Вінницька область: Географічний нарис. - К., 1967.

14. Вечерсъкий В. Максим Березовський і гетьман. - К., 1995.

15. Вечерсъкий В. Путивль. -К., 1992.

16. Виборний П.М. Миколаївщина: Путівник по пам'ятних місцях. - Одеса, 1970.

17. Вирлич А.Є. Памятники природы Херсонской области. -Симферополь, 1984.

18. Вихрущ В. Тернопільщина. - К., 1983.

19. Віроцький ВД. Храми Чернігова. - К.: Техніка, 1998.

20. Воронцова О. Лаврські печери. - К., 2000.

21. Все о Крыме. - Харьков, 1998.

23. Географічна енциклопедія України: У 3-х т. - К., 1989-1993.

24. Геренчук К.І. Природа Закарпатської області. - Львів, 1981.

25. Гладиш К.В., Цирульник Ю.З. Полтава. Пам'ятники єврейської культури. - Полтава, 1995.

26. Гладыш К.В. Архитектура и памятники Полтавщины. -Харьков, 1982.

27. Грищук Б.А. Хмельницький: Путівник. - Львів, 1989.

28. Гуменюк С.К Туристські маршрути Хмельниччини: Путівник. - Львів, 1983.

29. Давиденко Я.І. Мальовнича Полтавщина : Путівник по заповідниках і пам'ятках природи. -Харків, 1982.

30. Дублянский В.Н. Пещеры Крыма. - Симферополь, 1977.

31. Дятлов СЕ. Одесские лиманы: Краеведческие очерки. -Одесса, 1980.

32. Ена В.Г. Заповедные ландшафты Крыма: Справочник. -Симферополь, 1989.

33. Заика В.Е. Черное море. - Симферополь, 1976.

34. Заповедная природа Донбасса: Путеводитель. - Донецк, 1987.

35. Заповедники Украины и Молдавии. - М., 1987.

36. Заповідна краса Полтавщини. - Полтава, 1996.

37. Заповідники і національні природні парки України. -К, 1999.

38. Нальчицький М. Київ. Верхнє місто: Путівник - К.,1998.

39. Калъницкий М.Б, Григорук А.А. Прогулка по Киеву: Путеводитель. - К., 2002.

40. Класифікатор об'єктів адміністративно-територіального устрою України: У 3-х т. - К: Держстандарт України, 1997.

41. Климат Одессы. - Л., 1986.

42. Колесник A.M. Туристскими тропами Николаевщины: Путеводитель. - Одесса, 1987.

43. Коротун ЇМ. Природні ресурси України: Навч. пос. -Рівне, 2000.

44. Крикун Е. Архитектурные памятники Крыма. - Симферополь, 1977.

45. Крым. Природа: Справочное издание. - Симферополь, 1988.

46. Курорти Закарпаття. - К., 1985.

47. Курорты Одессы: Справочник. - Одесса, 1976.

48. Лавренюк В.А. Тернопільщина туристська: Путівник, -Львів, 1983.

49. Лапко М.В. Дніпропетровська область: Географічний нарис. - К, 1967.

50. Левицький В.І. Заповідні місця Кіровоградщини: Путівник. - Дніпропетровськ, 1984.

51. Майорчик В.Л., Рубан В.И. Восемь путешествий по Полтавщине: Путеводитель. - Харьков, 1984.

52. Матівос Ю.М. Туристські маршрути Кіровоградщини: Путівник. - Дніпропетровськ, 1978.

53. Муранов О.П. У світі водоспадів. (Легенди і правда про водоспади світу).- К, 1979.

54. Некрасов Э.А. По Южному Бугу: Путеводитель. - Одесса, 1976.

55. Нижура А "Пещерные города" Крыма. - Симферополь, 1971.

56. Пам'ятки природи Тернопільщини: Ілюстрований нарис. - Львів, 1977.

57. Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В.Кудрицького.- К: УЕ, 1992.

58. Полтавщина туристська: Путівник. - Харків, 1982.

59 Полтавська область: природа, населення, господарство: Географічний та історико-економічний нарис. - Полтава, 1998.

60. Природа Одесской области. - К., 1979.

61. Природа Тернопільської області. - Львів, 1979.

62. Природа Івано-Франківської області. - Львів, 1973.

63. Природа Львівської області. - Львів, 1972.

64. Природні багатства Закарпаття. - Ужгород, 1985.

65. Природные национальные парки Украины. - Львов, 1987.

66. Природно-заповідний фонд української РСР: Реєстр-довідник заповідних об'єктів. - К., 1986.

67. Пушик С.Г. Івано-Франківщина. - К. -1984.

68. Репресоване краєзнавство (20-30-і pp.). - К., 1990.

69. Рыбаков М. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. - К, 1997.

70. Родичкин И.Д. Сады, парки и заповедники Украинской ССР. Заповедная природа. - К., 1985.

71. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. - Львів, 1998.

72. Симоненко В.Д. Очерки о природеДонбасса. - Донецк, 1977.

73. Ситкарева О. Киевская крепость XVIII - XIX вв. -К.,1997.

74. Слюсарев А.Л. Природа Донбасса: Научно-популярные очерки. - Донецк, 1983.

75. Слюсарський AT Слобідська Україна: Історичний нарис XVII-XVIII ст. - Харків, 1954.

76. Справочник по заповедному делу. - К, 1988.

77. Степаненко А.Г. Вінничина. - К., 1985.

78. Стогний Н.П. Запорожская область. Природа и хозяйство. - Запорожье, 1963.

79. Сушко К.М. Заповедное Запорожье: Путеводитель. - Днепропетровск, 1981.

80. Топонімічний словник Харківщини. - Харків, 1991.

81. Торохтин М.Д. Здравницы Карпат: Путеводитель-справочник.- Ужгород, 1975.

82. Тронько П.Т. Краєзнавство у відродженні духовності і культури. Досвід. Проблеми. Перспективи. - К, 1994.

83. Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій .- К, 1987.

84. Украинские Карпаты. Природа. - К, 1988.

85. Школьный В. Чернігів. - К.: Мистецтво, 1990.

86. Чернігівщина: Енциклопедичний ^ довідник / За ред, А.В.Кудрыцъкого. - К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990.

87. Юрківський В.М. Країни світу: Довідник. - К.,1999.

88. Янко М.Т. Топонімічний словник України: Словник -довідник. - К: Знання, 1998.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология