Секція 1.Теорія держави і права

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Секція 1.Теорія держави і права

ЛЯШЕНКО Р.Д.

кандидат юридичних наук,

зав. каф. правознавства ЖНАЕУ, доцент

м. Житомир, Україна

Поділ державної влади в Україні: чи є необхідність виділення додаткових гілок влади?

Конституція проголосила Україну демократичною, правовою державою, а також закріпила пріоритетність прав людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки. Це засвідчило визнання Україною європейського підходу до співвідношення права та держави. Дана проблема є актуальною, оскільки принцип поділу влади є однією із фундаментальних засад демократичної, правової держави. Крім того, актуальність дослідження зумовлена необхідністю теоретичного осмислення процесів реалізації принципу поділу державної влади і успішного здійснення державно-правових реформ в Україні.

Дослідженням проблем державної влади та її поділу, присвячена увага не одного покоління праць учених, серед яких загальновизнані філософи та просвітники - Аристотель, Платон, Цицерон, І.Кант, Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Р. Філмер, Д. Юм. Сьогодні дослідженнями у цій сфері займаються такі відомі українські та російські учені, як: О. Бандурка, А. Колодій, С. Максимов, П. Рабінович, Е. Соловйов, В. Тацій, Ю. Шемшученко, О. Ярмиш та ін. Проте залишаються невирішеними проблеми щодо оптимальності поділу державної влади. Виходячи з цього, метою даного дослідження є визначення власного ставлення до проблеми поділу влади в Україні.

В Конституції України принцип поділу влади закріплено у ст. 6, де чітко вказується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Історично ідея розподілу владних функцій між гілками влади розвивалася паралельно з ідеєю правової держави. Так, зародки ідеї поділу влади у державі можна побачити у творах античних філософів.

Теорію поділу влади у її класичному розумінні доволі ґрунтовно розробив французький дослідник Ш. Монтеск’є. Досліджуючи співвідношення закону і свободи, відомий просвітитель вказував, що політична свобода має місце лише там, де виключена можливість зловживання владою, для цього необхідно реалізувати в державі поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Ці влади можуть комбінуватись у різний спосіб, але тільки один із них дозволяє реалізувати політичну свободу повною мірою. Цим єдиним способом є розподіл трьох перелічених влад між різними органами таким чином, аби усі вони були незалежними один щодо одного і не могли привласнити собі будь-які «додаткові» повноваження [1, с. 334].

Слід відзначити, що сьогодні у науковій літературі піддається сумніву теорія поділу влад. Так, з точки зору Д. Керімова, багато положень стосовно поділу влади практично застаріли і не відповідають реаліям сучасного політичного життя, тому потребують оновлення.

Як правило, поряд із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади виділяють четверту - контрольно-наглядову владу. Так, на думку В. Костицького, до контрольно-наглядової гілки державної влади слід віднести прокуратуру, Рахункову палату, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення та Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі. О. Ярмиш, обґрунтовуючи існування контрольно-наглядової влади закордонним досвідом та нормами Конституції України, відносить до неї прокуратуру, Конституційний Суд України, Уповноважено­го Верховної Ради з прав людини, Рахункову палату, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення [2, с. 235].

Проте, такі положення науковців зовсім не узгоджуються із вітчизняним законодавством. Так, відповідно до ст. 101 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. А отже, дана інституція входить до законодавчої гілки влади. Те ж саме стосується і Рахункової палати. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Рахункову палату», Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй.

Конституційний Суд України, є складовою судової системи України. Так, відповідно до ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Як справедливо відзначає М. Козюбра, що суди загальної юрисдикції, Конституційний суд є перш за все судами, тобто вони мають однакову організаційну форму, по-друге, вони мають спільне завдання і призначення, зміст якого полягає у вирішенні спорів про право, по-третє, для них характерна спільність процесуальної форми, якою є процес судочинства і чітке дотримання судової процедури, по-четверте, і для тих і для інших судів є спільними основні принципи їх діяльності, по-п’яте, для усіх суддів існують однакові гарантії незалежності і недоторканності.

Стосовно прокуратури, то норми, що регулюють її діяльність, містяться в окремому розділі Основного Закону (розділ VII із назвою «Прокуратура»). Спеціальний закон - Закон України «Про прокуратуру» - не дає чіткого розуміння місця прокуратури в системі поділу влад.

У юридичній літературі була висловлена позиція про необхідність виділення прокурорської влади в самостійну, нарівні з законодавчою, виконавчою і судовою. Стаття 1 Закону України «Про прокуратуру» закріплює, що прокуратура України становить єдину систему, яка здійснює встановлені законом і Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини,загальних інтересів суспільства і держави. Тому, на наш погляд, взагалі не вбачається за доцільне виділяти в Україні контрольно-наглядову гілку влади, передусім через те, що усі із закріплених Конституцією України гілок влади наділені контрольними повноваженнями. Крім цього, зосередження контрольних повноважень не сприятиме формуванню правової держави та громадянського суспільства.

Також, слід зауважити, що парламент майже у всіх країнах світу, як вищий представницький орган, користується автономністю щодо визначення порядку своєї діяльності. Для України проблема посилення ролі парламенту теж існує, про що неодноразово говорилось на його засіданнях. Мають стати більш жорсткими вимоги щодо дотримання норм Регламенту. Процедура повинна бути одним із факторів правового обмеження законодавчої влади, фактором вдосконалення законотворчості. Всупереч цьому, порушення норм Регламенту в практиці діяльності Верховної Ради стали настільки частими, що на них перестали звертати увагу. До цього призводить надмірна безпечність і пасивність народних представників, які зі здобуттям недоторканості відчувають повну свободу у своїх діях. На нашу думку, щоб вирішити цю проблему потрібно створити контрольно-наглядовий орган, який міг би здійснювати певний нагляд над законодавчою гілкою влади. Цей орган повинен обиратися і контролюватися виключно народом. До його повноважень слід віднести: зняття депутатської недоторканості, відкликання депутата у разі суттєвих порушень або ж за дотриманням норм Регламенту. Це забезпечить більш ефективну роботу Верховної Ради України, а також змусить народних депутатів ретельніше працювати над проектами.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що недоцільно виділяти в Україні додаткову гілку влади, передусім через те, що це потребує значних фінансових витрат. На нашу думку в кожній країні з поділом влади (особливо в постсоціалістичних країнах) склалася ситуація, яка потребує незначних змін в роботі гілок влади, але вона не є причиною зміни тієї моделі влади, яку запропонував Монтеск’є.

Список використаної літератури:

1. Монтескье Ш.Л. О духе законов / Ш. Л. Монтескье; сост., пер. и коммент. А. В. Матешук. - М. : Мысль, 1999. - 672 с.

2. Парламентське право України: навч. посіб. / О. Н. Ярмиш [та ін.] ; ред. О. Н. Ярмиш ; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. - Х. : ХНУВС, 2007. - 498 с.

3. Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № 2-3. - Ст.12.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология