Поняття та види одиничного злочину

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4

Як уже зазначалося, одиничний злочин є структурним елементом кожного виду множинності злочинів. Чинний КК не містить терміна ”одиничний злочин” і тим самим не визначає його поняття. У зв'язку з цим поняття одиничного злочину має лише доктринальне (наукове) визначення.

Одиничним злочином прийнято вважати діяння, яке містить ознаки тільки одного (єдиного) передбаченого КК самостійного складу злочину. У кожній статті (або частині статті) Особливої частини КК описуються ознаки окремих одиничних закінчених злочинів. Наприклад, одиничними злочинами є: диверсія (ст. 113 КК), крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК) тощо. Кожен одиничний злочин підлягає самостійній кваліфікації за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка його передбачає. Разом з тим одиничний злочин може бути і незакінченим, а також вчиненим не тільки одноособово, а й у співучасті. І в цьому разі він підлягатиме кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини КК з посиланням на ч. 1 ст. 14 КК (при готуванні до злочину), ч. ч. 2 чи 3 ст. 15 КК (при замаху на злочин) або відповідну частину ст. 27 КК (при співучасті).

Одиничні злочини прийнято поділяти на види залежно від характеру описання в законі їх об'єктивної сторони і, як наслідок, особливостей суб'єктивної сторони таких злочинів. Зокрема, за названим критерієм виділяються дві групи одиничних злочинів:

1) прості одиничні злочини, тобто такі злочини, які характеризуються відносною нескладністю законодавчого визначення їх об'єктивної та суб'єктивної сторін;

2) ускладнені одиничні злочини, тобто такі злочини, які порівняно з простими злочинами ускладнені додатковими об'єктивними чи суб'єктивними ознаками, що надають їм зовнішньої подібності з множинністю злочинів.

І прості, і ускладнені одиничні злочини, будучи видами одиничного злочину, у свою чергу, також мають свої різновиди.

Різновиди простих одиничних злочинів:

1) злочини з одним діянням, суспільно небезпечні наслідки якого не описані в КК, тобто так звані злочини з формальним складом. До них, наприклад, належать: розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ч. 1 ст. 168 КК), давання хабара (ч. 2 ст. 369 КК) та інші подібні злочини;

2) злочини з двома діяннями, що передбачені законам як обов'язкові. У цих злочинах кожне з діянь, взяте самостійно, у відриві від іншого (або хоча б тільки одне із таких діянь), саме по собі злочинним не визнається і тільки в поєднанні вони становлять одиничний злочин. До таких злочинів належать, наприклад, зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ч. 1 ст. 152 КК), самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь (ст. 353 КК) тощо;

3) злочини з двома чи більше діяннями, що передбачені в законі як альтернативні. У диспозиціях статей Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за такі злочини, законодавець називає в альтернативі декілька діянь, кожне з яких самостійно, а так само їх сукупність у будь-якій кількості і будь-якому поєднанні становлять один одиничний злочин. До таких злочинів, наприклад, належать: незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 1 ст. 307 КК) тощо;

4) злочини з одним діянням і одним наслідком. Це так звані злочини з матеріальним складом, в яких одному описаному в законі діянню кореспондує тільки один вид наслідків. До таких злочинів, наприклад, належать: умисне (ч. 1 ст. 115 КК) та необережне (ст. 119 КК) вбивства, крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК) та ін.;

5) злочини з одним діянням та декількома наслідками, що передбачені в законі як альтернативні. До таких злочинів належать ті злочини з матеріальним складом, в яких одне діяння може тягти за собою два чи більше з описаних у законі суспільно небезпечних наслідків, кожен з яких, проте, сам по собі є достатнім для наявності складу злочину. До таких злочинів належать, наприклад: порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 272 КК) тощо.

Різновидами ускладнених одиничних злочинів є:

1) триваючий злочин – це такий одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, характеризується безперервним вчиненням складу певного злочину. Цей злочин триває у часі (звідси й походить його назва) на стадії закінченого злочину. До триваючих злочинів належать, наприклад, всі злочини, які полягають в ухиленні від вчинення певних дій: від сплати аліментів (ст. 164 КК), від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), від призову за мобілізацією (ст. 336 КК) та ін.; всі злочини, які полягають у незаконному зберіганні певних предметів злочину: майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК), зброї, бойових припасів або вибухових речовин (ст. 263 КК), наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (статті 307 та 309 КК) тощо. До цією категорії злочинів належать також втеча з-під варти чи з місць позбавлення волі (ст. 393 КК), втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК) та ряд інших.

Початком вчинення триваючого злочину є момент вчинення особою дії (наприклад, зберігання зброї, втечі з місць позбавлення волі ) або бездіяльності (невиконання обов'язку сплатити податок, нез'явлення до військового комісаріату та ін.), з якого починається так званий ”злочинний стан” особи. Протягом певного часу цей стан триває, і особа увесь час перебуває на стадії закінченого злочину. Моментом закінчення триваючого злочину є момент припинення ”злочинного стану”, що відбувається з об'єктивних або суб'єктивних причин. Триваючий злочин вважається таким, що припинився з об'єктивних причин, якщо ”злочинний стан” скінчився поза волею особи: наприклад, вона була викрита і затримана правоохоронним органами або внаслідок певних об'єктивних обставин втрачено той предмет, який особа незаконно зберігала, тощо. Триваючий злочин вважається таким, що припинився із суб'єктивних причин, якщо ”злочинний стан” скінчився за волею особи, яка в ньому перебувала: наприклад, особа добровільно здала або позбулася зброї, яку незаконно зберігала, та ін.

Час вчинення особою триваючого злочину (його тривалість) і причини його припинення не впливають на кваліфікацію злочину.

2) складний (складений) злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являють собою самостійні одиничні злочини, але які (внаслідок їх органічної єдності, типовості, поширеності одночасного вчинення тощо) об'єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК. До таких злочинів належать, наприклад: грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 186 КК), опір представникові влади, поєднаний з примушенням його до виконання явно незаконних дій (ч. З ст. 342 КК), порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК), та ін.

На відміну від простих одиничних злочинів з двома діяннями, у складних злочинах кожне з діянь, взяте ізольовано від іншого, визнається злочином, який передбачено як одиничний злочин іншою статтею (або іншою частиною цієї ж статті) Особливої частини КК. Проте в поєднанні ці два діяння створюють кількісно і якісно іншу суспільну небезпечність, тому законодавець передбачає відповідальність за їх спільне вчинення як за самостійний одиничний злочин.

Складний злочин є закінченим з моменту, коли особою виконано обидва діяння, що включаються до нього. Наявність тільки одного з діянь за відсутності іншого виключає кримінальну відповідальність за складний злочин, і особа може підлягати відповідальності або за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене нею одне діяння як за самостійний одиничний злочин, або за замах на вчинення складного злочину;

3) злочин з похідними наслідками (злочин з віддаленими наслідками, злочин, що кваліфікується за наслідками) – це такий одиничний злочин, який з об'єктивної сторони становить одне діяння, що тягне за собою два наслідки, які настають послідовно один за одним, і при цьому перший з наслідків спричиняє другий. Крім того, такі злочини, як правило, мають змішану форму вини: щодо наслідків, які настають в часі раніше (”наслідки першого порядку”), особа має умисел, а щодо тих наслідків, які настають пізніше (”наслідки другого порядку”), – необережність. До злочинів з похідними наслідками належить, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). При вчиненні цього злочину особа має умисел на заподіяння своїм діянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження (наслідки першого порядку), яке зрештою призводить до його смерті (наслідки другого порядку), до якої винний ставиться необережно.

Особливістю злочинів з похідними наслідками є те, що наслідки другого порядку настають у них не безпосередньо в результаті вчинення самого діяння, а в результаті розвитку наслідків першого порядку. Закінченим даний вид одиничного злочину визнається з моменту настання наслідків другого порядку;

4) продовжуваний злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром (ч. 2 ст. 32 КК). Продовжуваний злочин традиційно належить до ускладнених одиничних злочинів, проте критерій такого віднесення відрізняється від того, за яким виділені триваючі, складні злочини та злочини з похідними наслідками. Якщо названі три види ускладнених одиничних злочинів дійсно мають особливості в законодавчому описанні їх об'єктивної сторони, то продовжуваний злочин таких особливостей не має, а має особливості у фактичному виконанні особою його об'єктивної сторони.

Наприклад, продовжуваними злочинами є крадіжка певної речі по частинах, зокрема: зібрання творів – по окремих томах, телевізора – по окремих деталях, зерна – мішками тощо. Як продовжуваний злочин можуть бути вчинені окремі види триваючих злочинів, зокрема: ухилення упродовж року від сплати певного щомісячного податку, прийняття на зберігання за декілька разів однієї партії наркотичних засобів тощо. Таким чином, при вчиненні продовжуваного злочину особа нібито розбиває одне передбачене в законі злочинне діяння на декілька тотожних діянь і вчиняє їх для реалізації єдиного злочинного наміру.

Отже, обов'язковими ознаками продовжуваного злочину є:

а) він складається із декількох (двох чи більше) діянь, розірваних між собою певними проміжками часу. У цьому полягає одна із відмінностей продовжуваного злочину від триваючого: якщо триваючий злочин вчиняється безперервно, то продовжуваний злочин є переривчастим – у проміжках між діяннями особа не вчиняє цього злочину;

б) усі вчинені особою діяння є юридично тотожними. Це означає, що кожне з них, взяте самостійно, підпадає під ознаки одного й того самого передбаченого КК одиничного злочину. При цьому зовнішній, фактичний вираз таких діянь не обов'язково має бути тотожним. Наприклад, особа, яка вчиняє продовжувану крадіжку зібрання творів із бібліотеки, кожним окремим томом може заволодіти по-різному: один винести, сховавши його під одягом, другий – сховавши в сумці, третій викинути у вікно і підібрати на вулиці тощо;

в) усі діяння мають бути об 'єднані єдиним злочинним умислом. Це означає, що ще перед вчиненням першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її наміру необхідно буде вчинити не одне таке діяння, а декілька, і кожне з них спрямовує на реалізацію цього наміру. При цьому слід мати на увазі, що умисел особи при вчиненні продовжуваного злочину може бути як конкретизованим (наприклад, викрасти зібрання творів конкретного письменника з відомою кількістю томів), так і неконкретизованим (наприклад, викрадати з бібліотеки всі цікаві книжки, які трапляться).

Початком вчинення продовжуваного злочину є момент вчинення першого з низки тотожних діянь. Якщо продовжуваний злочин вчинявся з конкретизованим умислом, то моментом його закінчення слід вважати вчинення особою останнього із запланованих нею діянь. Якщо ж діяльність такої особи була припинена поза її волею до вчинення останнього із запланованих діянь, незалежно від того, наскільки фактично досягнутий нею результат відрізняється від запланованого, скоєне слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину із запланованим особою результатом. Але якщо продовжуваний злочин вчинявся з невизначеним умиселом, його слід вважати закінченим з моменту вчинення особою останнього з діянь, незалежно від того, сама вона припинила подальше вчинення злочину чи її діяльності було покладено край.

Наприклад, якщо особа має намір постійно збагачуватися за рахунок того, що вона щомісяця або щотижня викрадала з каси підприємства різні суми грошей, її діяння слід вважати закінченою крадіжкою тієї суми, яку вона встигла викрасти на момент добровільного припинення або викриття даного злочину.

Поняття одиничного злочину має важливе значення, оскільки воно використовується:

Ідеальна сукупність – це така сукупність злочинів, при якій всі злочини, що її складають, особа вчиняє одним діянням. Інакше кажучи, ідеальна сукупність злочинів має місце там, де одне й те саме діяння містить одночасно склади двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Звідси й походить назва даного виду сукупності – ідеальна сукупність, оскільки фактично діяння вчиняється одне і тільки ідеально (тобто подумки, уявно), ми розчленовуємо його на декілька складів злочинів.

Наприклад, підпалюючи будинок з метою вбивства потерпілого, який у ньому перебуває, особа одночасно вчиняє умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК) і умисне знищення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК).

Можливі випадки, коли одне й те саме діяння особи може одночасно містити склад закінченого і склад незакінченого злочинів.

Наприклад, якщо певна особа придбала пістолет з метою використати його для вчинення вбивства, то в цьому її діянні міститься ідеальна сукупність закінченого злочину (незаконне придбання вогнепальної зброї – ч. 1 ст. 263 КК) і незакінченого злочину (готування до умисного вбивства – ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 115 КК).

Реальною визнається така сукупність злочинів, при якій кожен злочин, що її складає, особа вчиняє окремим самостійним діянням. Інакше кажучи, при реальній сукупності кількість злочинів, що входять до неї, дорівнює кількості вчинених особою дій чи бездіяльностей.

Наприклад, особа спочатку вбиває потерпілого (ч.1 ст. 115 КК), а потім підпалює його будинок (ч.2 ст.194 КК); незаконно заволодіває чужим транспортним засобом (ч. 1 ст. 289 КК), а потім, керуючи ним, порушує правила дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК).

Відмінність між ідеальною та реальною сукупністю злочинів полягає і в тому, що при ідеальній сукупності всі злочини вчиняються одночасно, а при реальній сукупності, за загальним правилом, між діяннями, що її складають, є розрив у часі. Проте коли злочини вчиняються у формі бездіяльності, можлива реальна сукупність злочинів, вчинюваних одночасно, без розриву в часі. Наприклад, певна особа одночасно ухиляється і від сплати аліментів, і від призову на строкову військову службу. У даній ситуації кожен злочин вчиняється самостійною бездіяльністю, проте вони мають місце одночасно;

Значення інституту сукупності полягає в тому, що вона дає підстави для:

1) відмежування сукупності злочинів від суміжних понять, наприклад ідеальної сукупності злочинів – від одиничного складного злочину;

2) оцінювання ступеня суспільної небезпечності різних видів сукупності злочинів. Часто вважається, що реальна сукупність злочинів є більш суспільно небезпечною, ніж ідеальна, хоча деякі науковці і не вбачають відмінності у ступені суспільної небезпечності сукупності одних і тих самих злочинів залежно від того, вчинені вони одним діянням чи декількома;

3) застосування у КК спеціальних правил призначення покарання особі, яка визнається винною у вчиненні сукупності злочинів (ст. ст. 70 та 72 КК).

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КК при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК. Це означає, що кількість статей, за якими кваліфікуються діяння особи, дорівнює кількості вчинених злочинів.

Наприклад, якщо особа вчинила сукупність злочинів, до якої входять зловживання владою, службове підроблення та одержання хабара, скоєне кваліфікується за трьома окремими статтями: ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 368 КК. Іноді можлива кваліфікація сукупності злочинів за різними частинами однієї статті, однак і в цьому разі кожне діяння кваліфікується самостійно. Так, якщо особа вчинила підроблення і використала підроблений документ, її діяння правильно кваліфікувати не за частинами 1 та 3 ст. 358 КК, а за ч. 1 ст. 358 та ч. З ст. 358 КК.

Сукупність злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями і тому сукупність злочинів необхідно відмежовувати від:

1) конкуренції статей КК. Під конкуренцією статей КК розуміється наявність двох чи більше статей Особливої частини КК. які з різним ступенем деталізації описують одне й те саме злочинне діяння і встановлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відповідальність.

Наприклад, якщо член виборчої комісії підробляє виборчий документ, то таке його діяння підпадає і під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК (службове підроблення), і під ознаки злочину, описаного в ч. 2 ст. 158 КК (підроблення виборчого документа, вчинене членом виборчої комісії). На перший погляд, має місце ідеальна сукупність двох названих злочинів. Проте це не так, оскільки в даному випадку ознаки складу злочину, описаного в одній із названих статей (а саме у ч. 1 ст. 366 КК), повністю повторюються в іншому складі злочину (передбаченому ч. 2 ст. 158 КК) і доповнюються в ньому іншими ознаками, що більш точно характеризують вчинене особою діяння. Отже має місце конкуренція загальної та спеціальної норм КК. Тому в наведеному прикладі скоєне кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 158 КК без сукупності з ч. 1 ст. 366 КК.

Отже відмінність конкуренції статей КК від ідеальної сукупності злочинів полягає у тому, що при ідеальній сукупності вчиняються два чи більше злочинів, передбачених двома чи більше статтями КК, а у випадках конкуренції особа вчиняє один злочин, який підпадає під ознаки загальної і спеціальної статей закону. При ідеальній сукупності застосовуються дві чи більше статей КК, а при конкуренції – одна, спеціальна;

2) складного (складеного) злочину. У разі вчинення особою складного злочину її діяння кваліфікується тільки за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за такий злочин. Наприклад, якщо особа вчиняє грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, скоєне підлягає кваліфікації тільки за ч. 2 ст. 186 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності). Отже, складний злочин являє собою враховану законодавцем реальну чи ідеальну сукупність і кваліфікується за однією статтею (частиною статті) КК, тоді як сукупність злочинів – за різними статтями.

4. Повторність злочинів

Поняття повторності злочинів визначаєч. 1 ст. 32 КК, згідно якої повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Поняття повторності злочинів конкретизується також у ч. 3 ст. 32 КК, за якою вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК, та ч. 4 ст. 32 КК, згідно з якою повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

На підставі ст. 32 КК можна сформулювати наступне доктринальне визначення повторності злочинів.

Повторність злочинів – це такий вид множинності злочинів, при якому особа вчиняє два чи більше одиничних злочини, що передбачені, як правило, однією й тією самою статтею Особливої частини КК, незалежно від засудження за окремі з них.

Ознаки повторності злочинів:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Як відомо, це спільна ознака всіх видів множинності злочинів. Як і стосовно сукупності злочинів, прояв даної ознаки щодо повторності може полягати у найрізноманітнішому поєднанні злочинів. Так само, як і щодо сукупності злочинів, не можуть зараховуватися до повторності ті злочини, за які особу вже було звільнено від кримінальної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав або за які її вже було засуджено, але судимість за ці злочини вже було погашено або знято. Тому, якщо особа вчинила новий злочин вже після того, як її було звільнено від кримінальної відповідальності за попередній злочин (наприклад, у зв'язку із закінченням строків давності) або після погашення судимості за попередній злочин, цей новий злочин вже не може визнаватися повторним і його належить вважати вчиненим юридично вперше;

2) за загальним правилом, усі злочини, які складають повторність, передбачаються однією й тією самою статтею Особливої частини КК. Наприклад, торгівля людьми буде повторною (ч. 2 ст. 149 КК) тільки тоді, коли особа, яка вчинила таке діяння, до цього вчинила злочин, передбачений цією самою статтею. Якщо ж особа до цього вчинила будь-який інший злочин, навіть пов'язаний з торгівлею людьми (наприклад, викрадення людини – ст. 146 КК), торгівля людьми не може бути визнана повторною.

Як виняток, вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, також визнається повторним лише у тих випадках, коли це прямо передбачено в Особливій частині КК. Законодавець встановлює такі винятки для однорідних злочинів, характер суспільної небезпечності яких є подібним і які часто вчиняються однією й тією самою особою. Інакше кажучи, спеціальною вказівкою законодавця може бути визнано повторністю злочинів такий вид множинності, який сам по собі має ознаки сукупності. Зокрема, такий випадок передбачено, наприклад, у п. 1 примітки до ст. 185 КК, відповідно до якої ”у статтях 185,186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу”. Це означає, що якщо особа, наприклад, вчинила спочатку крадіжку (ст. 185 КК), а після цього – грабіж (ст. 186 КК), то внаслідок згаданої вказівки законодавця грабіж має бути визнано повторним, а всю множинність названих злочинів – не сукупністю, а повторністю;

3) немає значення, була чи не була особа засуджена за попередній злочин. На відміну від сукупності злочинів, яку можуть становити тільки злочини, за жоден з яких особу ще не було засуджено, повторність злочинів матиме місце як там, де особу ще не було засуджено за жоден із вчинених злочинів, так і там, де за один чи декілька з них її вже було засуджено.

Наприклад, якщо особа вчинила одну крадіжку, а через певний час після того, але до засудження за неї, знову вчинила такий самий злочин, нова крадіжка має бути визнана повторною. Кримінально-правова оцінка не зміниться і в тому разі, якщо ця особа вчинить нову крадіжку після засудження за попередню – під час відбування покарання або в період строку погашення судимості за неї. У цьому разі нова крадіжка так само визнається повторною.

В залежності від декількох критеріїв, розрізняють такі види повторності:

1. Залежно від характеру одиничних злочинів, які її складають:

а) повторність тотожних злочинів – вчинення особою двох чи більше одиничних злочинів, які містять ознаки одного й того самого складу злочину. При цьому під тотожністю злочинів мається на увазі тільки юридична тотожність, але аж ніяк не фактична. Наприклад, якщо одна й та сама особа спочатку пострілом із вогнепальної зброї умисно вбиває одну людину, а через деякий час шляхом отруєння умисно вбиває іншу, вчинені нею діяння хоча фактично і є різними, однак вони юридично тотожні. У наведеному прикладі має місце умисне вбивство, вчинене повторно;

б) повторність однорідних злочинів – вчинення особою двох чи більше злочинів, які посягають на тотожні чи подібні об'єкти кримінально-правової охорони, вчиняються з однією і тією самою формою вини і стосовно яких у КК є спеціальне застереження про те, що їх вчинення один після одного слід вважати повторним. Крім наведеного прикладу повторності однорідних злочинів, що передбачена у п. 1 примітки до ст. 185 КК, такі випадки встановлено також, наприклад, у п. 1 примітки до ст. 224, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 308, п. 3 примітки до ст. 368 та деяких інших приписах Особливої частини КК.

2) Залежно від того, чи було особу засуджено за вчинення попереднього злочину, виділяють:

а) повторність, не пов 'язану із засудженням особи за раніше вчинений злочин (”фактична повторність”). Вона має місце там, де особа вчинила декілька тотожних або (у випадках, спеціально передбачених КК) однорідних злочинів, за жоден з яких її ще не було засуджено;

б) повторність, пов 'язану із засудженням особи за раніше вчинений злочин. Вона має місце там, де особа, яку вже було засуджено за злочин, протягом строку відбування покарання або погашення судимості вчинила новий тотожний або однорідний злочин. Такий вид повторності часто іменують рецидивом злочинів.

Кваліфікація повторності злочинівзалежить від багатьох чинників, серед яких провідне місце посідають: вид повторності, характеристика злочинів, які її становлять, а також традиції, що склалися в практиці застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність і зокрема:

1) при повторності однорідних злочинів незалежно від того, пов'язана вона із засудженням чи не пов'язана, кожен вчинений особою злочин підлягає самостійній кваліфікації, проте наступний злочин (наступні злочини) кваліфікується як вчинений повторно.

Наприклад, якщо особа вчинила крадіжку, а після того – грабіж, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка) та ч. 2 ст. 186 КК (грабіж, вчинений повторно).

Ці правила не змінюються від того, чи були всі злочини, які входять до такого виду повторності, закінченими або незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті.

Якщо, наприклад, особа спочатку була пособником у незаконному виготовленні наркотичних засобів, а потім як виконавець вчинила закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, скоєне належить кваліфікувати за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 307 КК (пособництво у незаконному виготовленні наркотичних засобів) та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 308 КК (закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, учинений повторно);

2) при повторності тотожних злочинів, пов'язаній із засудженням за раніше вчинений злочин, знову вчинений повторний злочин підлягає кваліфікації за тією статтею КК, яка його передбачає, з вказівкою на вчинення злочину повторно як на кваліфікуючу ознаку (звісно, якщо таку ознаку передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК). Раніше здійснена кваліфікація злочину, за який особу вже було засуджено, у разі виникнення повторності вже не змінюється.

Наприклад, якщо особа після засудження за незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування (ч. 1 ст. 203-1 КК) знову вчинить такий самий злочин, нове діяння кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 203-1 КК, а кваліфікація попереднього від того не зміниться;

3) при повторності тотожних злочинів, не пов'язаній із засудженням, всі вчинені злочини, які складають таку повторність, незалежно від їх кількості належить кваліфікувати один раз – за тією частиною відповідної статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення цього злочину повторно. Наприклад, якщо одна особа вчинила сім крадіжок, кожна з яких підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, все скоєне (всі сім крадіжок) належить кваліфікувати один раз – за ч. 2 ст. 185 КК як крадіжку, вчинену повторно. Необхідно враховувати, що таке правило кваліфікації, вироблене практикою і підтримане наукою кримінального права, є відступленням від загального правила про те, що кожен одиничний злочин підлягає самостійній кваліфікації. Однак із цього правила є декілька винятків, при яких тотожні злочини, що складають повторність, не пов'язану із засудженням, підлягають самостійній кваліфікації:

а) якщо злочини мають різний ступінь закінченості, кожен з них кваліфікується самостійно.

Наприклад, якщо особа вчинила спочатку закінчену крадіжку, а потім – незакінчений замах на крадіжку, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (закінчена крадіжка) та ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 (незакінчений замах на крадіжку, вчинену повторно);

б) якщо у вчинених злочинах особа виконувала різну співучасницьку роль, кожен з них також кваліфікується самостійно.

Наприклад, якщо в одній крадіжці особа була виконавцем, а в іншій – пособником, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (виконання крадіжки) та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 185 КК (пособництво в крадіжці, вчиненій повторно за попередньою змовою групою осіб);

в) якщо одні із вчинених злочинів мають додаткові кваліфікуючі ознаки, а інші не мають, або різні злочини мають різні додаткові кваліфікуючі ознаки, скоєне також належить кваліфікувати самостійно.

Наприклад, якщо особа вчинила першу крадіжку без кваліфікуючих ознак, другу – з проникненням до житла, а третю – в особливо великих розмірах, скоєне належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка без кваліфікуючих ознак), ч. 3 ст. 185 КК(крадіжка, вчинена повторно з проникненням до житла) та ч. 5 ст. 185 КК (крадіжка, вчинена повторно в особливо великих розмірах);

г) якщо повторність не передбачена в жодній частині певної статті Особливої частини КК як обставина, що обтяжує покарання, то кожен із вчинених злочинів також кваліфікується самостійно.

Наприклад, у ст. 121 КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, не передбачена відповідальність за вчинення цього діяння повторно. Тому, якщо винний вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження декілька разів, кожен з них за відсутності інших кваліфікуючих ознак має бути кваліфікований самостійно за ч. 1 ст. 121 КК;

д) самостійна кваліфікація вчинених злочинів повинна мати місце і у випадках, якщо стосовно правил кваліфікації певних злочинів є спеціальні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Наприклад, в абз. 2 п. 17 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 ”Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” Пленум роз'яснює: ”Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готування до такого ж злочину чи замах на нього”. Тобто, якщо особа спочатку вчинила умисне вбивство без обтяжуючих обставин, а потім – ще раз такий самий злочин, скоєне належить кваліфікувати самостійно: окремо перше умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) і окремо умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК).

Кримінально-правове значення повторності злочинів полягає у тому, що вона:

а) виступає як кваліфікуюча ознака складу злочину – злочин, вчинений повторно передбачає більш сувору санкцію, та свідчить про його більшу суспільну небезпечність порівняно з таким самим діянням, але вчиненим уперше;

б) у випадках, коли повторність злочинів не передбачена як кваліфікуюча ознака складу злочину, вона може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

Наприклад, ч. 2 ст. 122 КК не містить як кваліфікуючу ознаку складу умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження вчинення такого діяння повторно. Якщо ж певна особа умисно заподіяла середньої тяжкості тілесне ушкодження повторно, то при призначенні покарання за друге з них (повторне) суд повинен урахувати повторність як обставину, що обтяжує покарання.

Повторність злочинів необхідно відмежовувати:

1) від продовжуваного злочину — сам законодавець застерігає, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК). Особливо актуальним це питання є тоді, коли йдеться про відмежування від продовжуваного злочину повторності тотожних злочинів, не пов'язаної із засудженням. Спільним у цих двох поняттях є те, що і при продовжуваному злочині, і при повторності тотожних злочинів вчиняються юридично тотожні діяння. Однак якщо продовжуваний злочин – це одиничний злочин, то при повторності тотожних злочинів діяння не поєднані єдиним наміром і вчиняються незалежно одне від одного;

2) від реальної сукупності злочинів – реальну сукупність злочинів складають, як правило, злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК, тоді як повторність злочинів, навпаки, за загальним правилом, становлять тільки тотожні злочини. У тих же випадках, коли законодавець визнає повторністю вчинення особою не тотожних, а однорідних злочинів, такий вид множинності вже не можна називати сукупністю – він є повторністю. Крім того, реальна сукупність злочинів ніколи не може бути пов'язана із засудженням, а повторність – не залежить від засудження.

5. Рецидив злочинів

Поняття рецидиву злочинів наведено в ст. 34 КК, відповідно до якої рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Це – легальне кримінально-правове визначення поняття рецидиву злочинів, яке слід відрізняти від кримінологічного (вивчається в науці кримінології) і тим паче побутового розуміння рецидиву злочинів.

Ознаки рецидиву злочинів:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Для наявності рецидиву злочинів не має значення, простими чи ускладненими є вчинені особою одиничні злочини, були вони закінченими чи незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті;

2) новий злочин (або злочини) має бути вчинено особою в період, коли вона вважається такою, що має судимість за раніше вчинений злочин. Особа визнається судимою за злочин від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, протягом всього строку відбування покарання і, як правило, ще й після відбування покарання протягом строку погашення судимості, якщо її не буде знято судом до закінчення цього строку. Тому рецидив злочинів буде відсутнім у тому разі, коли новий злочин особа вчинить, не перебуваючи у стані судимості – наприклад до постановлення вироку суду або після його постановлення, але до набрання ним законної сили; після зняття чи погашення судимості тощо. Разом з тим особа, яка була засуджена вироком суду з призначенням покарання, від реального відбуття якого вона звільнена (статті 75, 79, 104 КК) протягом встановленого судом іспитового строку вважається такою, що має судимість;

3) злочин, за який особа має судимість, і злочин, вчинений нею під час цієї судимості, мають бути умисними. Це специфічна ознака, яка вирізняє рецидив з-поміж інших видів множинності (сукупності злочинів та повторності злочинів), для яких не має значення форма вини злочинів, з якою вони вчиняються. При цьому під умисними злочинами належить розуміти не тільки злочини, вчинені з умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом – ст. 24 КК), а й злочини, вчинені зі змішаною формою вини, які, проте, у цілому визнаються умисними (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, – ч. 2 ст. 121 КК).

Якщо особа до засудження або в період судимості вчиняє декілька злочинів, одні з яких є умисними, а інші – необережними, то рецидив можуть становити тільки умисні злочини, тобто вчинення цією самою особою ще й необережних злочинів не заперечує за інших необхідних умов наявності у неї рецидиву злочинів.

Види рецидиву злочинів:

1) за характером вчинюваних особою злочинів:

а) загальний рецидив – рецидив, що утворюється різнорідними злочинами. Наприклад, особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), вчиняє умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК);

б) спеціальний рецидив – рецидив, що утворюється тотожними чи однорідними злочинами. Наприклад, особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), у період строку судимості вчиняє нову крадіжку або грабіж (ч. 2 ст. 185 або ч. 2 ст. 186 КК).

За інших рівних умов більш небезпечним вважається спеціальний рецидив злочинів, оскільки він свідчить про певну злочинну кваліфікацію, професіоналізацію особи, цілеспрямованість її дій;

2) за кількістю судимостей:

а) простий (одноразовий) рецидив – рецидив, при якому новий умисний злочин вчиняється особою, яка має одну судимість за раніше вчинений умисний злочин. Наприклад, особа, яка має судимість за раніше вчинену крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), вчиняє умисне вбивство (ч. 1ст. 115 КК);

б) складний (багаторазовий) рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має дві чи більше судимості за раніше вчинені умисні злочини. Наприклад, те саме умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) вчиняє особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК) та грабіж (ч. 2 ст. 185 КК).

За інших рівних умов більш суспільно небезпечним вважається складний (багаторазовий) рецидив;

3) за ступенем суспільної небезпечності особи:

а) пенітенціарний рецидив –має місце коли новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений умисний злочин відбуває або відбула покарання у виді позбавлення волі;

б) непенітенціарпий рецидив – новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений злочин відбуває або відбула покарання менш суворе, ніж позбавлення волі.

За інших рівних умов більш суспільно небезпечним вважається пенітенціарний рецидив.

Кваліфікація рецидиву злочинів залежить від того, яким він є –загальним чи спеціальним. Загальний рецидив злочинів не впливає кваліфікацію скоєного.

Наприклад, якщо особа, яка має судимість за раніше вчинений розбій (ст. 187 КК), протягом строку судимості вчинить зґвалтування, то за відсутності інших кваліфікуючих ознак останній злочин кваліфікуватиметься за ч. 1 ст. 152 КК.

Якщо ж рецидив є спеціальним, – особа вчиняє новий умисний злочин, який є тотожним чи однорідним з тим, за який вона має судимість, то в цьому разі кваліфікація скоєного залежить ще й від того, чи передбачається в статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака вчинення певного злочину повторно або рецидив злочинів.

Наприклад, якщо особу було засуджено за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей і до зняття або погашення судимості за цей злочин вона знову вчинила таке саме діяння, останній злочин підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 164 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Оскільки спеціальний рецидив за своїми ознаками збігається з повторністю злочинів, що пов'язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин, то для його кваліфікації може використовуватися і така кваліфікуюча ознака, передбачена у багатьох статтях Особливої частини КК, як вчинення певного злочину повторно.

Наприклад, якщо особа, яка має судимість за крадіжку, вчинить грабіж, то останній злочин, який становить рецидив, кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК як грабіж, вчинений повторно.

Якщо ж у діянні особи є спеціальний рецидив і при цьому в статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за знову вчинений злочин, відсутня кваліфікуюча ознака ”вчинення злочину повторно” чи ”вчинення злочину особою, раніше судимою”, то новий злочин кваліфікується, за загальними правилами, без відображення у формулі кваліфікації того, що має місце рецидив.

Кримінально-правове значення рецидиву злочинівпроявляється у наступному:

1) у випадках спеціального рецидиву він впливає на кваліфікацію скоєного і у зв'язку з цим тягне за собою кримінальну відповідальність за частиною статті Особливої частини КК, яка передбачає більш сувору санкцію;

2) у випадках, коли рецидив не впливає на кваліфікацію скоєного, він може бути врахований судом при призначенні покарання як обставина, що його обтяжує (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

Рецидив злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями, однак найбільш актуальним є питання відмежування його від повторності злочинів. Необхідність такого відмежування зумовлена тим, що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності. Однак не кожен рецидив злочинів є повторністю злочинів, і в той же час не кожна повторність злочинів є рецидивом. Зокрема, повторність і рецидив злочинів збігаються тільки там, де особа, будучи засудженою за певний умисний злочин, протягом строку судимості вчиняє новий такий самий або однорідний злочин. Отже, збігаються тільки повторність умисних злочинів, пов'язана із засудженням, та спеціальний рецидив. Проте окремі види рецидиву не є повторністю. Наприклад, вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) особою, яка має судимість за зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК), є рецидивом, однак не є повторністю. У той же час окремі види повторності не є рецидивом. Наприклад, вчинення двох крадіжок особою, яку за жодну з них ще не було засуджено, є повторністю, проте не є рецидивом. Точно так само вчинення нового необережного злочину, тотожного з тим, за який особа має судимість, є повторністю, але не є рецидивом. Таким чином, повторність та рецидив злочинів є поняттями, зміст яких частково перехрещується.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности