Образ Ярослава Мудрого з однойменного твору І. Кочерги

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

 «Мина Мазайло» М. Куліша - «філологічний водевіль»
За спогадами сучасників, Микола Куліш дуже обережно поводився зі словом, не терпів використання «не тих» слів, а українську мову знав дуже добре і високо цінував її, стверджуючи, що таких багатих та соковитих мов, як його рідна, дуже мало на світі.

Згодом М. Куліш створює одну з найкращих своїх п'єс — «Мину Мазайла», яку хтось із дослідників назвав «філологічним водевілем». І справді, основний конфлікт драми точиться навколо питання українізації — абсурдного історичного явища, фальшивої уваги влади до інтересів нацменшин у межах СРСР.

У драмі головна дія відбувається в родині Мини Мазайло, який вину за всі свої життєві і кар'єрні негаразди покладає на своє прізвище, прагнучи змінити його. Є в нього дружина Килина і дочка Рина, які підтримують позицію батька. Усі вони із замилуванням слухають, як добирає Мазайло собі нові прізвища: Сірєнін, Тюльпанов, Алмазов. На жаль, вони не розуміють, що слово не створює якість чи предмет. Коли, наприклад, ми промовимо слово «квітка», хіба перед нами з'явиться квітка? Певно, що ні. А ці люди чомусь вірять, що, назвавшись якимсь красивим прізвищем, вони набудуть інших якостей, стануть так само красивими внутрішньо, привабливими для інших людей. Іншої думки щодо прізвища дотримується син Мини Мазайла Мокій, який хоче додати до Мазайла ще й Квач — прізвище однієї з ліній родоводу. Мені здається, що Мокій піклується лише про поверхове (як, власне, й усі герої), не розуміючи, що вшанування пращурів, любов до свого роду жодним чином не залежить від того, яке прізвище має людина. На бік Мини Мазайла стає дуже колоритна особа — тьотя Мотя Розторгуєва з Курська. Приїхавши до своїх родичів і побачивши на вокзалі напис «Харків» замість «Харьков», вона із обуренням заявляє: «Іспортілі нам город!». Тьотя Мотя є втіленням російського шовінізму. Радикально інших позицій дотримується дядько Тарас, який приїздить із Києва, проте він теж не постає позитивним героєм перед глядачем.

Постає питання: персонажі драми Миколи Куліша дотримуються протилежних «філологічних» поглядів, відповідно хтось із них має бути правим, але у творі нема позитивних героїв. Чому так? Я гадаю, уважний читач може знайти відповідь на це питання. Проблема дійових осіб у тому, що вони піклуються тільки про форму, забуваючи про внутрішнє, про зміст. Так, Мина Мазайло вчиться правильної російської вимови у вчительки Баронової-Козино. Навіщо йому це? Може, через любов до іншої великої слов'янської мови? Чи через прагнення розмовляти вільно і правильно кількома мовами? Ні, він покладає на свою російську вимову і майбутнє російське прізвище інші надії — йому здається, вони допоможуть йому досягти успіху у кар'єрі, посісти певне місце у суспільній ієрархії. Звучить дивно, але ж це так. Так само тьотя Мотя категорично відкидає все українське, не знаючи навіть, про що вона говорить, не маючи жодного уявлення ні про мову, ні про культуру українського народу. Та й навіть персонажі-«україністи» Моко і дядько Тарас, — їхнє прагнення українськості закінчується зовнішнім колоритом, якимось провінційним етнографізмом. Усі ці люди позабували про душі, тож і перетворились на схеми, на «філологічні і світоглядні моделі», а своє життя перетворили на «філологічний водевіль».

Зовсім дику позицію висловлюють наприкінці твору комсомольці, які нейтрально ставляться до зміни прізвища через те, що, на їхню думку, скоро не буде жодних прізвищ, а тільки порядкові номери. Що це, як не нівеляція самої ідеї особистості, не відмова від справжньої самоідентифікації (особистісної, національної, громадянської, політичної) на догоду ідентифікації формальній, — усе за номерами?

На мою думку, Микола Куліш, геніальний драматург, тонко відчував не лише рідне слово, а й проблеми суспільства, зобразивши їх у своїх драмах точно і однозначно. Безумовно, драматичні твори М. Куліша ніколи не втратять своєї високої художньої цінності, але я впевнений, що багатьом свідомим, мислячим людям дуже б хотілося, щоб їхня проблематика втратила свою актуальність.

Іван Свічка
Київ… Русь… Україна… Ці слова з глибокою шаною і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо вони духовно єднають нас із землею своїх предків, родоводом українським, його славною і водночас трагічною історією…
Довгий і тяжкий шлях судився Україні. І. Кочерга у п’єсі «Свіччине весілля» розкриває боротьбу трудящих Києва за правду, за волю, за світло, боротьбу проти влади литовських князів.
Хочу підкреслити, що сила «Свіччиного весілля» не стільки в символічності, скільки в об’єктивному відтворенні життя.

Іван Свічка - центральний образ поеми. Ватажок ремісників, він упевнений, що в людському житті має бути справедливість. Тому Свічка тяжко переживає підневільне становище трудящого люду, бере близько до серця його болі й страждання, але не впадає у відчай. Виявляючи далекоглядність, Іван переконує ремісників:

Коли добром ніхто не дасть нам світла,-
Його здобути треба - не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.

Ремісники обурені утисками литовського панства, а Іван Свічка рішуче заявляє:

…життя не пошкодую,
А привілеї наші поверну!

Герой повертається з грамотою на Поділ, відразу віддає її ремісникам, щоб «розсіяти нарешті сум нічний». Він закликає боронити свої права «грудьми і мечем».
Герой свято вірить, що в майбутньому трудящі звільняться від експлуатації і стануть незалежними:

…Для вільного народу
Колись зоря займеться світова.

Він впевнений, що мир і благополуччя самі не прийдуть, хоч Свічка - не прихильник кровопролиття. Та переконавшись у тому, що мирні акції не допоможуть, Іван закликає все трудове Поділля до збройної боротьби, щоб силою утвердити правду в житті.
Меланка на перший погляд не поділяє бунтарських ідей свого коханого - боротьбою здобути світло трудящим. Проте в простої дівчини розвинене почуття людської гідності. Для неї

…Світло любе, як воно
Своє проміння ллє в затишній хаті…

Риторичним запитанням Меланки «Чи є така сила, щоб свічку цю у мене загасила?» автор передав глибокі людські почуття, що межують з одержимістю.

Символічними є образи Івана і Меланки, вони - втілення героїзму і прагнення українського народу до незалежності.

Моя Україна засвітила мирну свічку волі і незалежності. Та чи зуміємо ми зберегти це довгожданне, вистраждане світло?..

У своїй драматичній поемі Іван Кочерга звертається до видатної історичної постаті — Ярослава Мудрого і намагається створити багатогранний образ цієї героїчної людини і показати її суперечливий внутрішній світ.

У творі Ярослав Мудрий постає в багатьох іпостасях: він і войовничий оборонець своєї землі, і меценат, що сприяє розвитку освіти і науки, і батько, і керівник держави. Це людина і жорстока, і часом слабохарактерна, справедлива, і а іноді й невдячна.

Я вважаю, що твір Івана Кочерги тим і цінний, що зображує Ярослава Мудрого різнобічно, якось по-людськи. Так часто надмірна героїзація постатей минулого призводить до штучності, картинності образів, і читач не в змозі співчувати персонажам, зрозуміти їхню душу, бо їй не приділяє уваги автор, відсунувши людське у героєві на другий план, на першому плані зображуючи походи, бої тощо. Зовсім не таким видається читачеві Ярослав Мудрий у драматичній поемі Івана Кочерги.

Однією з головних рис вдачі Ярослава, як на мене, є його патріотизм. Він відчуває спорідненість і кровну, і душевну з рідною землею, ладен віддати своє життя задля добробуту землі пращурів, задля майбутнього своїх нащадків. Він високо цінує мудрість свого народу:

Людей учу я страхом і книжками,

Але і сам я у людей учусь.

Бо мудр народ, і житиме віками

В трудах і битвах вихована Русь.»

Багато сил поклав Ярослав на те, щоб зміцнити Русь, боротися з міжусобними війнами, об'єднати рідну землю.

Ярослав Мудрий — освічена людина, що високо цінує книжки. Відомо з історичних джерел, що князь за життя багато сприяв розвиткові освіти і тогочасної науки. Сам Ярослав у творі Івана Кочерги так говорить про значення книги:

І добрій книзі більше я радію,

Ніж золоту в коморі.

Але не все складається легко у житті Ярослава, бо він не лише високотитулована державна особа, а й просто людина, що має свої людські слабкості, і часто змушена вибирати між державними інтересами та родинними, приватними почуттями. Ярослав, безумовно, люблячий і справедливий батько. Доньки Ярослава — Анна і Єлизавета — постають перед читачами духовно чистими людьми, вони навчилися від батька любові до своєї землі, вони прагнуть щастя для свого народу. Звісно, як молоді, сповнені сил та бажання жити, Анна і Єлизавета прагнуть і особистого щастя. Ярослав, усупереч почуттям, має віддати Анну заміж за французького короля. Тут стикаються державні та власні інтереси князя, але він ставить добробут держави вище від особистого бажання, донька розуміє, що має підкоритися батьковій волі, поїхати до Парижа, хоч як би вона не любила рідний дім, Київ, рідну землю.

Ярослав волів би жити у мирній державі, проте змушений боронити цей мир мечем, можливо, часом і скривджуючи людину безневинно. Не залишається жодних сумнівів, що Ярослав був людиною складною за своїм внутрішнім світом, проте сильною, уся його внутрішня енергія була спрямована на добро, хоча він також мав суто людські слабкості, певні хиби вдачі.

Сам Іван Кочерга говорить про свій твір і образ Ярослава у ньому так: «...образ історичного Ярослава складається з таких несхожих рис, як честолюбство, нерозбірливість у засобах його задоволення і щира любов до культури й освіти, великодушність і лукавство; рицарська одвага і поряд з цим малодушна лякливість у вирішальну мить... В цілому — це риси монументальної трагічної постаті, однаково величної і в своїх чеснотах, і в своїх пороках, характер надзвичайно активний і палкий».

Власне, таємниці своєї душі Ярослав забрав із собою, ми можемо тільки уявляти, яким він був за життя. Чи вдасться нам нехай навіть з численних історичних документів та художніх творів зрозуміти сутність цієї людини? Навряд чи. Проте, можливо, дізнаючись про чиїсь болі та сумніви, про шляхи їх подолання, які обрала така велична постать, ми зможемо краще зрозуміти себе?

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры