Положение католической церкви, причины реформационного движения.

РЕФОРМАЦІЯ

Католическая церковь занимала в средневековой Европе особое место. Ее идеологическая концепция, что мир и весь существующий в нем порядок, в том числе и общественный, созданы богом и не подлежат никакому изменению, соединялась с учением об исконной греховности человека. Согласно этому учению, человек греховен по самой своей природе и собственными силами не способен „спастись", т.е. искупить свою греховность. Только церковь может дать через свои таинства (крещение, покаяние, причащение и др.) недостающую человеку „благодать" и обеспечить ему вечное „спасение".

И папы и католическое духовенство осознавали значение своего учения и своей организации в средневековом обществе, являясь идеологическим оплотом феодальных структур. Сила католической церкви определялась и громадными богатствами, накопленными веками. Только земли ей принадлежало около трети в странах Европы. В политической жизни папы выдвинули и отстаивали идею теократии - превосходства духовной власти над светской, претендовали на политическое руководство над всей Европой, на роль арбитра в международных отношениях в средние века.

Уже в Х1У-ХУ вв. католическая церковь почувствовала решительную оппозицию политического, социального и национального характера. Источниками его были различные явления, получившие развитие на рубеже Нового Времени:

- королевская власть, ставшая на путь централизации, создания национальных государств и формирования абсолютной монархии, стремилась подчинить ее государству, ограничить власть папы;

- различные слои общества, которые стремились ликвидировать церковь как крупнейшего землевладельца, провести секуляризацию церковного имущества, отменить церковную десятину и другие церковные поборы;

- гуманисты отстаивали человеческие идеалы счастья, свободы, гражданских прав, национальную государственность;

- рождающаяся буржуазия хотела простой дешевой церкви;

- большинство верующих были против обмирщения церкви, „погрязшая в грехах", она не способна была удовлетворить их религиозные чаяния;

- часть духовенства выступали с идеей реформы церкви и поднятия ее авторитета.

Церковь и римское папство оказались в ситуации, когда ее положение противоречило и теократической идее и аскетическим идеалам. И светская власть пап, и корыстолюбие духовенства, и церковное землевладение вызывали протест государства, сословий, народа и ревнителей религиозных идеалов церкви. Морально-религиозный протест соединялся с отрицанием политической и экономической опоры могущества церкви - землевладения и десятины. Все это подготовило реформационное движение, которое возникает как протест против церкви во имя ее религиозных принципов, преобразование в духе новых религиозных идей.

РЕФОРМАЦІЯ

Політична історія західноєвропейських держав епохи раннього нового часу – XVI-перша половина XVIІ ст. – насичена подіями, в яких своєрідно, а іноді й химерно, переплітались конфлікти пов’язані з процесами формування національних централізованих держав, генезисом капіталізму, трансформацією соціальної структури та переворотом в духовному житті. Важливим фактором європейського життя XVI ст. стала Реформація, що сьогодні представляється науковцями як подія революційного масштабу. Від визначення істориками сутності цієї історичної події залежить оцінка її змісту та наслідків, характеристика процесу розвитку та виділення її напрямків, оцінка діячів та суспільних сил, причетних до її приведення.

Сучасна наука використовує дві основні площини для характеристики Реформації. Її зміст сучасна історіографія визначає кількома вимірами: від суспільного руху з широким спектром соціально-політичних та ідеологічних цілей до процесу реформи католицтва і створення нових християнських організацій.

Одна – це бачення в ній конфесійної революції, що вела до скасування католицької церкви і створення нових, незалежних від папського Риму християнських організацій (рух за реформу католицької церкви, що призвів до утворення нових церковних організацій). Ступінь розриву з інститутами та догматами католицької церкви дає можливість виділити три напрямки реформаційної ідеології: консервативний (англіканство), помірний (лютеранство), радикальний (кальвінізм). Виникають основні течії протестантизму (термін походить від протесту, що подали 1529 р. частина німецьких князів і міст імператору Карлу У Габсбургу, заявили, що він має владу на їх життям, але не вірою, тому всі мають право вільно вибирати релігію; 1549 р. Жан Кальвін використав термін в роботі „Справжній спосіб реформи релігії” для визначення всіх хто виступав проти римо-католицької церкви): англіканство, лютеранство, кальвінізм або реформатська церква, різноманітні сектантські організації (анабаптисти, лібертіни тощо). Протестантизм – від лат. – оголошувати, свідчити)

Однак найбільша криза римо-католицької церкви проявилась не тільки в стані вчення, культу, інститутів, але й у зміні її ролі в житті суспільства. Вимоги реформи католицької церкви вели до перетворень порядку, який вона санкціонувала. Тому друге – широке визначення: Реформації набула характеру широких соціально-політичних та рухів, відобразила настрої соціально різнорідної опозиції до складних проблем, що постали перед європейськими країнами в XVI ст., до ліквідації феодалізму та її ідеологічного захисника – католицької церкви. Соціально-політичний зміст Реформації охоплює широкий спектр від “князівської реформації”, “дворянської” до селянсько-плебейських рухів. Її провідниками тому були монархи, що боролись за абсолютну владу і централізацію країни. Так, зверху її провели в Англії (Генріх УІІІ Тодор 1534 р. “Акт про супрематію- верховенство, в Швеції, Данії, Норвегії, в німецьких князівствах на півночі, сході, центрі ¾ Німеччини), буржуазія, що формувалась бачила в ній релігію, що відповідала інтересам нагромадження капіталу, підтримувала підприємництво, скромний спосіб життя, створювала дешеву церкву; селянсько-плебейські прошарки бачили в проведенні Реформації засіб ліквідації експлуатації, встановлення справедливості, через знищення сил зла: дворянства, і побудову “царства божого на землі” де пануватиме рівність, людина праці.

Головну роль мали ті реформаційні вчення, що були пов’язані з соціально-політичними рухами епохи ( революціями в Німеччині, Нідерландах, громадянськими війнами у Франції т.д.). В 16 ст. течій багато, називали по-різному: єретики, біблейські люди, євангелісти, гугеноти (нім.-співтовариш), безбожники.

В основі всіх протестантських течій лежать принципи проголошені німецьким реформатором Мартіном Лютером: 1. Спасіння Людина досягає щирою вірою, а не добрими справами (серед них і пожертви церкві); 2. Джерело віри для християнина: Святе Писання (Біблія, насамперед Євангеліє), а не Святі Діяння (постанови церковних соборів, праці отців церкви, папські булли); 3. Церква не є посередником між Богом та людиною (доля, місце і роль церкви кожен напрямок реформації вирішував по-своєму).

Лютеранство – початок з 1517 р., 95 тез Мартіна Лютера. Головні ідеї: віра є єдиний шлях до спасіння душі, джерело віри – Святе письмо, церква не є посередником між Богом і віруючим. Основи лютеранства оформив Філіп Меланхтон (”Аугсбургське сповідання” 1530 р.): -секуляризація церковного майна, -„дешева” церква без розкоші, ікон, реліквій тощо, -проста літургія на національній мові, -залишити два таїнства з 7 – хрещення і причастя, -церковні громади – конгрегації, на чолі їх запрошені пастори і вибрана церковна рада, об’єднуються в національні церкви, під керівництвом влади. Утвердилось завдяки діяльності світської влади в більшості князівств Німеччини на півночі і сході, Скандинавії, Фінляндії. (німецькі князі встановили 1530-1555; Данія – 1536, Норвегія – 1537-39, Швеція – 1527-1544)

Кальвінізм – початок його від книги Ж.Кальвіна „Настанова в християнській вірі” (1536 р.). Ідейні та організаційні основи реалізував спершу Ж.Кальвін в Женеві, його послідовники пізніше у Франції, Нідерландах, Шотландії, Англії тощо. До загальних положень Лютера Кальвін додав: - ідею „абсолютного наперед визначення” долі людини богом; - свобода вибору діяльності та успіхи людини – умови вияву, що людина „богообрана”; - з таїнств залишається лише хрещення; - повністю спрощена обрядовість; громади – консисторії є зборами рівних між собою віруючих, вони самостійні і об’єднуються на демократичній основі в реформатську церкву (депутати консисторій збираються на з’їзди, визначають напрямки розвитку церкви). Кальвін визнавав свободу вибору також в соціальному і політичному житі. Кальвінізм став ідейною і організаційною основою Нідерландської, Англійської революцій тощо.( реформатська церква у Франції – синод 1559 р.).

Значення Реформації: – нові церкви, – нова етика на основі нового світогляду: по-новому будуються відносини з богом: індивідуалізм і раціоналізм, орієнтація на земне визначення людини, церква незалежна від держави. Ці ідеї охоплювали всі сфери життя суспільства і знаходили вираз в соціальному і політичному розвитку – становленню демократичних, республіканських форм влади, нагромадженню капіталу і підприємництву. Добились права на свободу віросповідання і цим сприяли формуванню принципу свободи совісті – основного в правах людини. Реформація ставила межу владі держави над людиною, Цим Реформація сприяла становленню громадянського суспільства.

Конфесія– віросповідання, що має свою церковну організацію

Деномінація – нове віросповідання, що відійшло від старої церкви і починає створювати свої організаційні інститути

Секта – релігійна група, громада, що відокремилась від пануючої церкви, замкнута в своїх вузьких інтересах

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману