Грановська Вiкторiя Володимирiвна

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 3Следующая ⇒

учениці 8-А класу Охтирська ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, Охтирський ЦПО-МАН, науковий керівник – Журавльова С.М., керівник гуртка «Українська мова» Охтирського ЦПО-МАН

Польські запозичення в українській мові

Актуальність теми. Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов. На планеті немає жодної мови, у якої не знайшлося б запозичень. Частка запозиченої лексики із польської мови коливається від 10% до 90%. (Серед 2 232 запозичень у словнику засвідчено 829 слів з польської, при цьому через польське посередництво запозичено приблизно 1 145 лексем).

Мета роботи – дослідити слова польського походження в українській мові. Предметом дослідження у цій статті є характер запозичень із польської мови в українську XVI–першої половини XVIIст. Ця тенденція продовжується, тому вважаю нашу тему актуальною.

Розвиток функціональних стилів польської мови, який почався з другої половини XVI ст. під впливом Реформації, зробив її повноцінною літературною мовою. А те, що реформаційна ідея введення народної мови у церковну сферу проникла на Україну з Європи через Польщу, зумовило той факт, що богослужбові твори польською мовою стали зразками для українських перекладачів. Цим пояснюється значна кількість запозичень саме з цієї мови в українській літературній мові XVI–XVII ст.

Розрізняють два способи проникання в мови запозичених слів — проникання усне й писемне. Перший демонструє радикальніше пристосування засвоєного слова в середовищі, що його перейняло, а іноді навіть змінило чи спотворило в дусі так званої народної етимології. Коло засвоюваних усно понять, поряд із культурними, може охоплювати примітивно-побутові, лайливі тощо. Найдавніша частина запозичених слів в українській мові сягає ще праслов'янського періоду й тому має відповідники в інших слов'янських мовах.

Визначити іншомовне слово можна за фонетико-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не властиві для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і, відповідно, літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія).

У сучасній українській мові багато слів польського походження: (пані, ґудзик, мазурка, власний, гасло, завзятий, качка, козуб, кохати, лялька, обіцяти, перешкода, пончик, раптом, суниця, хіба, шлюб, шушваль, повидло).

Запозичення з польської мови почалися ще в доісторичні часи. Але помітними вони стали тільки після 1569 p., коли внаслідок Люблінської унії більша частина території України опинилася під владою Польщі.

З польської мови в українську ввійшли такі слова, як уряд, тесля, хлопець, в'язень, блазень, міщанин, мешкання, достаток, збруя, забавка, ковадло, залога, поєдинок, вирок, хвороба, скар­га, прагнення, необачність, шаленство, дідизна, зичити, квапи­тися, гарцювати, шикувати, керувати, пильнувати, бавити­ся, обіцяти, вельможний, досконалий, прикрий, розмаїтий, кепський.

Через польську українською мовою було засвоєно низку чеських слів: влада, праця, брама, табір, бавовна, гасло, ганьба, вагатися, власний, огидний, наглий, смутний. Таким само шля­хом прийшли в українську мову й деякі німецькі слова (що­правда, їх поширювали переважно євреї, переселені в XVI— XVI11 ст. із Німеччини в Україну): кушнір, бровар, слюсар, дріт, дратва, кельма, дах, верстат, стамеска, фуганок, цукор, цибу­ля, крам, коштувати, рахувати, друкувати, трапитися тощо.

Під впливом польської мови в українській літературній мові у кінці складу та слова зараз вживається тверде р : писарь → писар, гърькый → гіркий). У граматиці завдяки польському впливові в українській літературній мові набуло загального поширення закінчення -ові (-еві): чоловікові, коневі (давальний відмінок однини чоловічого роду), хоча ця форма є питомо українською, зафіксованою ще у графітті часів Русі на стінах Софійського собору в Києві.

До української мови увійшли деякі польські слова (хоча набагато більше було слів латинського та німецького походження, що засвоїлися за посередництвом польської мови, ніж власне польських слів): певен (певний) (<*ръvьnъ(jь) — пол. pewien, pewny, що при українському походженні мало б дати *повний; хлопець (при холоп) — пол. chłopiec (chłop); червоний — пол. czerwony (давньопольс. czyr(z)wiony) (при українському діалектному черлений < чьрвленый); поетичне злото — пол. złoto (золото); квіти — пол. kwiaty (при цвіт, діалактне цвіти); строкатий < *срокатий — пол. srokaty (пор. сорока, діалектне сорокатий — пол. sroka «сорока»)
У свою чергу, чимало українських слів потрапило в поль­ську мову: жнива, гречка, крашанка, розлука, галас, яр, череда, табун, ватага, черемха, черешня, чуприна, хата, садиба, гуляти іт. д.

 Отже, запозичення- це різні елементи (звуки, фонеми, морфологічні елементи, слова, вирази, звороти, синтаксичні конструкції) перейняті з іншої мови. Вони виникають з певних потреб, зокрема з необхідності "назвати" деякі речі та поняття, для яких не існує відповідних назв у даній мові.

Але приходячи у "нову" мову, запозичення можуть викликати ряд змін у галузі фонетики, фонології, словотворення та флексії, оскільки можуть бути перейняті даною мовою у незмінній формі або є у формі, яка є пристосованою до фонетичних та граматичних правил мови, яка запозичила дане слово чи словосполучення.

 Очевидно, що запозичення неможливо вилучити з мови, бо вони є найпростішим способом поповнення словникового складу мови. Однак, варто підкреслити, що немає прямої залежності між кількістю запозичень та комунікаційною точністю висловлювання.

Надуживання зовнішніми запозиченнями призводить до засмічення мови, однак, прийняття певних іншомовних елементів не тільки доводить живий характер мови, а також впливає на її модернізацію і збагачення.

Отже, лексичні запозичення є однією з форм контактів між народами, обумовлені позамовними чинниками, в основному психологічного, соціологічного і культурного плану.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте