Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою про природу й сутність мови.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 5Следующая ⇒

Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську
мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.
Отже, предметом мовознавства є мова як притаманний тільки людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці.

Усі мовознавчі дослідження розподіляють між двома підрозділами цієї науки —
конкретним (частковим) і загальним мовознавством.

Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика тощо).

Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, а також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу.

У такому разі загальне мовознавство — лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням конкретних лінгвістик (загальна фонетика, загальна граматика,
структура всіх мов світу, типологія мов тощо

Конкретне мовознавство вивчає окремі мови, групи та сім'ї споріднених мов (славістика, романістика)

Поділяється конкретне мовознавство на теоретичне і прикладне. Теоретичне вивчаємо як явище в усіх можливих її аспектах. Прикладне розвязує завдання практичного використання мов, застосування лінгвістичних знань в практичній діяльності.

В межах загального мовознавства - зіставне або типологічне мовознавство, яке вивчає структуру у порівнянні з іншими мовами, відокремлюючи спільні та відмінні риси.

Поскільки мова є найважливішим засобом комунікації в суспільстві, вона тісно пов’язана з мисленням і свідомістю. Ця проблематика вивчається цілою низкою гуманітарних (соціальних) наук (до гуманітарних наук належать: філософія й історія, логіка й естетика, педагогіка й психологія, літературознавство й мистецтвознавство), зокрема з філософією (філо- люблю і софія- мудрість; наука про загальні закони виникнення і розвитку природи, суспільства, мислення), яка становить основу світогляду людини; з логікою (наука про закони і форми мислення), яка через мову розкриває закони мислення; з психологією (наука що аналізує процеси відображення в мозку людини об’єктивної дійсності, людські відчуття і сприймання, уявлення, почуття, бажання), яка робить це в тому числі й через мову; з історією (історикам мовознавці допомагають тим, що дають діалектні дані, історію походження власних імен, географічних назв, розшифровують писемні пам’ятки зниклих народів) та ін.

Зв’язок з природничими науками.

Учення про мову як другу сигнальну систему, створене на основі теорії І. М. Сєченова та І. П. Павлова про вищу нервову діяльність тварин і людини, пов’язує мовознавство з біологічними науками , анатомією, фізіологією (зокрема щодо анатомії і фізіології органів мовлення).

З фізикою, зокрема її розділом – акустикою, пов’язане вивчення звуків людської мови, їхніх фізичних (акустичних) властивостей.

З розвитком автоматики і телемеханіки (2-га пол. ХХ ст.) відбулося зближення мовознавства з математикою, що виявляється передусім у застосуванні математичних методів до вивчення мовних явищ.

Різноманітність функцій мови в суспільстві і тісний зв’язок її з мисленням і психічною діяльністю людини зумовила виникнення нових наук на межі мовознавства і соціології, мовознавства і психології: соціолінгвістика, психолінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурологія.

Отже, об’єктом лінгвістики є природні мови. Відповідно до цього в мовознавстві виділяються дві галузі: часткове і загальне.

Об’єктомчасткового мовознавства є окремі мови (звідси: україністика, русистика, англістика, японістика, полоністика...) або групи мов (славістика, германістика, романістика...).
Дослідження конкретних мов, як і груп, може здійснюватися під різним кутом зору: в синхронії (сучасному стані) і діахронії (історичному плані). При цьому досліджуються обидві частини кожної національної мови: літературна мова і діалекти (різновиди певної мови).

Предметомвивчення в конкретному мовознавстві можуть бути : аналіз звукової і словникової системи, морфологічної і синтаксичної будови, розгляд стилістичного функціонування елементів кожної конкретної мови. Вивченням стилів і стилістичних засобів окремих мов займаєтьсястилістика.
Об’єкт загального (теоретичного, наукового) мовознавства становлять загальні закони будови мов світу в їх давньому та сучасному стані для з’ясування властивостей мовного розвитку, що змушує торкатися й розгляду природи, функцій і походження людської мови взагалі.

Тому проблематика загального мовознавства є досить широкою, зокрема:

1) проблему предмета мовознавства,тобто сутності мови як засобу спілкування, співвідношення мови й мислення, походження мови, зв’язку історії мови з історією суспільства;

2) проблему місця мовознавства в системі наук і його значення як самостійної науки;

3) проблему методів дослідження складових елементів мови (звуків, слів, речень);

4) проблему встановлення й наукового пояснення структурних одиниць мови;

5) проблему класифікації чинних на Землі мов;

6) проблему виникнення й розвитку письма.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов