За цих пiдстав суд одноголосно

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Виконавче провадження

     20 грудня 2001 року районний суд видав виконавчий лист за рішенням від 5 листопада 2001 року із зазначенням Московської ДПI як боржника.  21 грудня 2001 року заявник подав виконавчий лист до відділу Державної виконавчої служби Голосіівського районного управління юстиції м. Києва ("ВДВС").  8 січня 2002 року ВДВС було відкрито виконавче провадження та 31 січня 2002 року направлено платіжну вимогу до Національного банку України. Не отримавши відповіді від Національного банку України, 12 квітня та 9 липня 2002 року ВДВС звернувся до районного суду для отримання дубліката виконавчого листа. 12 серпня 2002 року, отримавши дублікат виконавчого листа без печатки суду, ВДВС повернув виконавчий лист в районний суд для завірення печаткою суду. 26 березня 2003 року районний суд повідомив заявнику, що він не отримував повернутого виконавчого листа.

  13 травня 2003 року ВДВС звернувся до районного суду для видачі іншого дубліката виконавчого листа. 4 червня 2003 року районний суд видав дублікат виконавчого листа, у якому Московська ДПI була зазначена як боржник.  6 серпня 2003 року Голосіївська ДПI виплатила заявнику 6031,65 грн(3) компенсації втраченого доходу за рішенням суду (97% боргу за рішенням суду).14 серпня 2003 року відділення державного казначейства у Голосіївському районі м. Києва повернуло платіжну вимогу ВДВС щодо виплати заявнику залишку коштів в сумі 200 грн(4) (3% боргу) в якості компенсації моральної шкоди, оскільки Московську ДПI було ліквідовано у 2001 році. 18 серпня 2003 року ВДВС закінчено виконавче провадження у зв'язку з ліквідацією боржника, повернуто виконавчий лист заявнику та роз'яснено його право повторно пред'явити  виконавчий лист на виконання.  Відповідно до тверджень Уряду у червні 2006 року залишок боргу за рішенням суду в розмірі 200 грн(5) було переведено на депозитний рахунок виконавчої служби. 30 червня та 25 вересня 2006 року ВДВС звернувся до заявника з проханням повідомити про банківські реквізити для перерахування коштів, на що заявник не надав відповіді.

Межі розгляду справи

· Суд зазначає, що після того, як справу було передано на комунікацію Уряду, заявник подав нову скаргу, у якій зазначив, що у 2001 році він зазнав переслідувань з боку працівників управління по боротьбі з організованою злочинністю через провадження, порушене ним проти ДПI. Ні скарги, ні відповіді на них не містили посилання на ДПI або на провадження проти неї. На думку Суду, нова скарга не становить собою уточнення первісних скарг заявника, поданих до Суду понад три роки тому і переданих на комунікацію Уряду-відповідачу. Суд вважає, що їх розгляд недоречний.

· Заявник скаржився, що тривалість цивільного провадження у справі стосовно поновлення його на посаді та скарг щодо виплати компенсації, включно зі стадією виконання рішення, була не сумісною з вимогою "розумного строку" згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ), також він скаржився на відсутність в національній правовій системі ефективного засобу юридичного захисту стосовно цих скарг, як цього вимагає стаття 13 Конвенції.

· Заявник додатково скаржився, що розмір присудженої йому компенсації був недостатнім, а провадження загалом було несправедливим. У своїх твердженнях він посилався на п. 1 ст. 6,ст. 8, 14, 17 та 41 Конвенції ( 995_004 ). Уважно розглянувши доводи заявника в світлі всіх наданих йому матеріалів та оскільки оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд вважає, що не було порушено права та свободи, викладені в Конвенції ( 995_004 ) чи протоколах до неї. З цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як очевидно необґрунтована відповідно до пп. З та 4 ст. 35 Конвенції.

1. Оголошує скаргу заявника за п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції ( 995_004 ) стосовно тривалості цивільного провадження, включно зі стадією виконання рішення суду, прийнятною, а решту заяви

неприйнятною;

  2. Вирішує, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 );

  3. Вирішує, що було порушено ст. 13 Конвенції ( 995_004 );

  4. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна сплатити заявникові 500 (п'ятсот) євро відшкодування нематеріальної шкоди та судових витрат, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, а також будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

  5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

                     III. ЩОДО СУТі  Суд нагадує, що заявник розпочав "вирішення спору" щодо своїх "прав та обов'язків цивільного характеру" у значенні п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) поданням цивільного позову у вересні 2000 року. Ця дія зрештою привела до прийняття судом рішення від 5 листопада 2001 року, яке набрало законної сили 7 березня 2002 року. Отже, тривалість провадження на судовій стадії складала один рік та шість місяців, протягом вказаного періоду часу скарги заявника було розглянуто судами трьох рівнів юрисдикції. У подальшому, 21 грудня 2001 року, заявник ініціював виконавче провадження, проте не зміг отримати заборгованість за рішенням суду у повному обсязі до червня 2006 року, коли за твердженням Уряду остання, хоча і незначна за розміром, сума заборгованості стала йому доступна. Заявник не оскаржив цю інформацію. Відповідно стадія виконання рішення суду тривала ще чотири роки та шість місяців   33. Суд повторює, що розумність тривалості провадження має оцінюватись з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, а також важливість спору для заявника (див., серед іншого, Frydlender v. France [GC], заява N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).34. Суд зазначає, що затримка у вказаному провадженні булла спричинена переважно невиконанням судового рішення, винесеного на користь заявника, що набрало законної сили. Суд неодноразово констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, що піднімають питання, подібні до цієї справи (див., наприклад, Sika v. Slovakia, цитоване вище, п. 35, та Vasylyev v. Ukraine ( 974_104 ), заява N 10232/02, п. 36, рішення від 13 липня 2006 року). 35. Розглянувши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи доводу, який дозволив би Суду дійти іншого висновку в цій справі. З огляду на його практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження, зокрема стадія виконання рішення, була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".36. Відповідно було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ). Б. Скарга заявника за ст. 13 Конвенції ( 995_004 ). Суд зазначає, що він вже констатував порушення ст. 13Конвенції ( 995_004 ) у справах, що піднімають подібні до цієї справи питання (див., наприклад, Vasylyev v. Ukraine ( 974_104 ), згадане вище, п. 41). Суд не вбачає підстав для того, щоб відступити від своєї практики у цій справі. Відповідно було порушено ст. 13 Конвенції ( 995_004 ).

Принцип автономності.Відповідно до цього принципу гарантовані права і свободи необхідно розуміти у самостійному значені, витікаючому з положень Конвенції, їх неможна трактувати з огляду на національне законодавство. Дійсно, якщо застосовувати Конвенцію із врахуванням, допустимо національного законодавства чи Республіки Білорусія, чи Російської Федерації, або будь-якої іншої країни яка не надто торбується про права своїх громадян то навряд можна було б вважати Європейський суд з прав людини дійсно ефективним засобом захисту прав людини. Цей принцип уперше був застосований при тлумаченні поняття «права та обов’язки цивільного характеру» (п. 1 ст. 6 ЄКЗПЛ) . Так, у своїх рішеннях Суд пояснив: Принцип автономності застосовується до розгляду поняття «цивільні права і обов’язки». Будь-яке інше рішення могло б спричинити результати несумісні з предметом і ціллю Конвенції (König, п. 88)

Відзначимо, що з цією фразою ми стикаємося майже у кожному рішенні Суду. Поняття права «права і обов’язки цивільного характеру »не повинно трактуватись просто із посиланням на внутрішнє право зацікавленої держави і п. 1 ст. 6 ЄКЗПЛ застосовується незалежно від від якості сторін і природи закону який регулює «суперчність» і незалежно від влади, яка наділена правом вирішувати подібні спори (Georgiadis, п. 34).

Відповідно до даного рішення прикладом такого тлумачення є:

розумність тривалості провадження має оцінюватись з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, а також важливість спору для заявника.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?