поняття і види сукупності злочинів

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Ст.33 передбачає таку форму множинності злочинів, як їх сукупність. При цьому ч.1 ст.33 містить визначення сукупності злочинів та встановлює, які злочини не можуть її утворювати, а ч.2 ст.33 формулює основне правило кваліфікації злочинів, що утворюють сукупність.

Отже,сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден із яких її не було засуджено.

Відповідно до даного визначення, можна виділити основні ознаки сукупності злочинів:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, як було сказано раніше, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину.

Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочини, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Організована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й готування або замах на злочин. Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч.3 ст.296 і за ч.1 ст.121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч.2 ст.187 і ч.4 ст.308.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч.2 ст.33. Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) відповідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у ч.1 ст.371 встановлена відповідальність за завідомо незаконне затримання, а в ч.2 - за завідомо незаконний арешт; у ч.1 ст.357 - за викрадення офіційних і приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях, а в ч.3 - за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Тут частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супроводжується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку документів із державної установи, а потім крадіжку паспорта у свого сусіда, то має місце сукупність злочинів і вчинене повинно бути кваліфіковано за частинами 1 і 3 ст.357 КК. Те саме має місце і тоді, коли особа вчинила, наприклад, крадіжку, а потім вчиняє замах на крадіжку з проникненням у житло. Вчинене утворить сукупність злочинів - закінченої крадіжки (ч.1 ст.185) і замаху на кваліфіковану крадіжку (ч.1 ст.15 і ч.3 ст.185).

Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за Правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити Як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід’ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив, про що йтиметься далі.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший - в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне - всі злочини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється - оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.

Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (пройшли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).

У кримінальному праві та кримінально-правовій практиці розрізняють два види сукупності злочинів - реальну сукупність злочинів та ідеальну.

Реальноюсукупністю злочинів називається вчинення різними, окремими самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жодний з яких винний ще не був засуджений.

Як приклад, розглянемо ситуацію, коли у процесі хуліганських дій винний застосував холодну зброю, за допомогою якої заподіяв потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження. Проте ч.4 ст.296 КК встановлено відповідальність за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї, але в ній нічого не говориться стосовно реально заподіяної шкоди здоров’ю потерпілих. З іншого боку, у ст.121 КК йдеться про умисне тяжке тілесне ушкодження і нічого не говориться про мотиви його заподіяння, тобто нею охоплюється заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження з будь-яких мотивів. Тому кваліфікація зазначених у прикладі дій тільки за однією з цих статей не охоплює повністю реально вчиненої винним дії, внаслідок чого остання потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за статтями 296 і 121 КК.

Ідеальноюсукупністю злочинів називається вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочинів одночасно, одноразово.

Класичним прикладом ідеальної сукупності є вчинення посадовою особою кількох злочинів лише одним словом або навіть одним кивком голови на знак згоди незаконно відпустити покупцям наркотичні засоби чи психотропні речовини завідомо для перепродажу за винагороду. Таке діяння кваліфікується як три злочини: за ст. 308, 364 та ст. 368 КК.

Ідеальну сукупність злочинів утворюють:

а) вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п.10 ч.2 ст.115 і ч.4 ст.152 КК);[1]

б) вбивство, вчинене під час нападу з метою заволодіти майном потерпілого (п.6 ч.2 ст.115 та ч.4 ст.187 КК);[2]

в) зґвалтування, поєднане із зараженням потерпілої особи венеричною хворобою або вірусом імунодефіциту людини (ч.1 ст.152 і ч.2 ст.130 або ч.1 ст.133 КК);[3]

г) порушення законодавства про охорону природи посадовою особою (статті 248 і 364 КК);[4]

д) втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст.304 КК), поєднане із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень (статті 121-125 КК) або з мордуванням (ст.126 КК), або з погрозою вчинити вбивство (ст.129 КК).[5]

Ідеальна сукупність злочинів відрізняється від одиничного злочину множиною об'єктів посягання (кількома), різними злочинними наслідками діяння, а в деяких випадках - і видами вини.

Класифікація сукупності злочинів (розподіл на види) має значення для кваліфікації, оскільки різні види сукупності злочинів мають різні ознаки вчиненого діяння, різну їх суспільну небезпечність, по-різному стосовно кожного з них рахують строки давності, по-різному вирішується підслідність (статті 33-37 КПК) справ про ці злочини.

Взагалі найбільше практичне значення теорія і практика сукупності злочинів має для кваліфікації злочинів, оскільки вона дає відповідь на найскладніше питання правозастосовної практики - кваліфікувати ці дії як один злочин чи як сукупність (два чи більше) злочинів?

2.3) поняття рецидиву злочинів

Ст. 34 передбачає найбільш небезпечну форму множинності злочинів – їх рецидив. Слово «рецидив» латинського походження й у перекладі означає «що відновлюється», «повторюється». Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК).

Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;

2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

3) злочини, що створюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

4) проте, рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності - судимість. Факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Новий умисний злочин повинен бути вчинений особою під час відбування нею призначеного за цим вироком покарання або протягом строків, встановлених статтями 89 та 108 КК для погашення судимості, якщо тільки її не було знято у передбаченому ст.91 та ч.4 ст.108 КК порядку. Тобто, йдеться про так званий легальний рецидив. Якщо ж судимість знято чи вона погашена за спливом встановленого у кримінальному законі строку, вважається, що в діях особи присутній «фактичний» рецидив, який не має кримінально-правового значення.

5) в межах рецидиву всі вчинені особою злочини можуть бути лише умисними. Це новела, яка з’явилась у КК 2001 р. Раніше рецидив могли утворювати як умисні, так і необережні злочини. Вчинення після скоєння умисного злочину одного чи декількох нових необережних або, навпаки, вчинення після одного (чи декількох) необережних злочинів нового умисного злочину рецидиву не створюють. Подібні випадки завжди складають сукупність злочинів.

Види рецидиву злочинів. У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

1) загальний рецидив;

2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив - це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо.

Юридичне значення загального рецидиву полягає у наступному:

- загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п.1 ст.67 як обставина, яка обтяжує покарання;

- при рецидиві у період відбування покарання за раніше вчинений злочин застосовуються особливі правила «призначення покарання за сукупністю вироків», передбачені ст.71 КК.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів.

Юридичне значення спеціального рецидиву полягає у наступному - саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів. Так, ч.2 ст.201 КК встановлює кримінальну відповідальність за передбачені цією статтею дії, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за контрабанду. Це є приклад тотожного рецидиву.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види:

1) простий;

2) складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку - сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють:

1) пенітенціарний рецидив

2) рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві - не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч.3 ст.81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п.2 ч.3 ст.107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п.3 ч.3 ст.81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п.3 ч.3 ст.107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч.2 ст.187.

КК 2001 р. не передбачає такий різновид рецидиву, як особливо небезпечний рецидив. Тому відповідно до п.9 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р. всі негативні кримінально-правові наслідки, які наставали у зв’язку з визнанням особи особливо небезпечним рецидивістом, мають бути усунені.

Аналіз положень КК свідчить про те, що кримінальний закон не надає такому зростанню принципового кримінально-правового значення. По-перше, у ст.67 КК повторність та рецидив злочинів як обставини, що обтяжують покарання, передбачені в одному і тому ж пункті. По-друге, у великій кількості статей КК для формулювання кваліфікованого складу злочину використовується словосполучення: «ті ж самі дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями...» (див., наприклад, ч.2 ст.315 КК). Для кваліфікації скоєного у цьому випадку не має значення, є судимість за раніше вчинені дії (злочин), чи, може, обвинувальний вирок щодо такої особи ще не винесено. В окремих статтях Особливої частини КК вживається термін повторність, тоді як насправді має місце рецидив (наприклад, повторне вчинення втечі з місця позбавлення волі - ч.2 ст.393 КК).

Таким чином, закон формально-логічно прирівнює між собою повторність (ст.32) та рецидив (ст.34) злочинів. Такий висновок випливає також із тексту ч.4 ст.32 КК, де зазначено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. За таких умов, на нашу думку, певні види рецидиву можуть розглядатися як звичайна повторність злочинів, чим значно зменшується логічна цінність запровадженої на рівні закону класифікації видів множинності злочинів.

[1] П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. - С. 41-42.

[2] П. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. - С. 41-42.

[3] П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р.

[4]

[5] П. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 р.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте