Дані про стан тварини у післяопераційний період

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 3Следующая ⇒

Вступ

Ентеротомія (від грец. «enteros» - кишечник, «tome» - розріз) – це оперативне втручання, яке заключається у розрізі тонкої кишки  з лікувальною метою, а інколи з діагностичною.

Даний вид оперативного втручання найчастіше виконується у дрібних тварин, які здатні заковтувати предмети, що не здатні перетравлюватись у кишечнику і таким чином закупорювати його. Внаслідок цього у тварини зникає апетит, спостерігається загальне виснаження, втрата ваги.

Тому ентеротомія належить до невідкладних оперативний втручань.

Успіх такого оперативного втручання залежить від досвідченості та практичних навиків хірурга.

1.Огляд літератури

1.1.Анатомо-топографічні дані

Живіт – це частина тулуба, яка розташована між діафрагмою й входом у тазову порожнину, вентрально від попереку. Межі: передня – проходить уздовж лінії прикріплення діафрагми; задня – вхід у тазову порожнину й лежить на рівні пахвинної зв’язки, яка проектується по жолобу між напружувачем широкої фасції стегна й сідничними мускулами; верхня – поперекові хребці з прилеглим мускулами; нижня – вентральна частина м’якої черевної стінки й мечоподібний хрящ; з боків – бокова частина м’якої черевної стінки, яка складається з м’язів, їх апоневрозів, фасцій, останніх ребер з прилеглою до них діафрагмою.

Живіт умовно поділяють на три відділи: 1) передній (r.epigastrica) – між діафрагмою й сегментальною площиною, проведеною через задній край останньої пари ребер; 2) середній (r.mesogastrica) – прилягає краніально до переднього відділу, а каудально до сегментальної площини, яка проходить по передньо-верхніх кутах маклаків; 3) задній (r.hypogastrica) – займає всю іншу задню ділянку живота від другої сегментальної площини до входу в тазову порожнину.

Кожний із зазначених відділів живота розрізняють: ділянку мечеподібного хряща (r.xiphoidea). яка лежить вентрально від площини, поставленої косо по рівню реберних дуг обох боків, і парні ділянки, правого та лівого підребер’я (r.r. hypochondriacae dextra et sinistra), які лежать дорсально з обох боків від попередньої (рис.1).

Рис.1.Ділянки живота:

1,2- права і ліва підреберні; 3- мечоподібного хряща; 4,5-права й ліва здухвинні;7-пупкова 8,9-права й ліва пахвинні; 10-лобкова ділянки

Рис.1. відділи живота поперечний розріз:

І-переднього відділу; ІІ-середнього відділу:а)-грудна порожнина; б)- діафрагма; в) поперекова ділянка. (інші позначення ті що на рис.1)

Двома боковими сагітальними площинами, проведеними по кінцях поперечнореберних відростків поперекових хребців, середній відділ поділяється на праву й ліву здухвинні ділянки (r.r. iliace dextra et sinistra ); серединна ж ділянка між ними горизонтальною площиною, яка проходить на середині відстані між вентральною стінкою живота й поперечнореберними відростками поперекових хребців, розділяється на нижню – пупкова ділянку (r.umbilicalis) і верхню – поперекову (r. lumbalis,див.рис.2). 

Горизонтальною площиною, проведеною від клубово-колінної складки до реберної дуги, живіт ділять ще на бокову й вентральну черевні стінки. На вентральній стінці живота, в серединному її відділі, у самців (крім котів і кролів) виділяють ділянку крайньої плоті (r. praeputialis), а в самок великих тварин — ділянку молочної залози (r. mammarica).

Сегментальною площиною, проведеною через пупок, вентральна черевна стінка ділиться на передпупкову й позадупупкову ділянки живота. Та частина черевної стінки, в будову якої не входять ребра й реберні хрящі, називається м’якою черевною стінкою.

Склад м’якої черевної стінки:

-  шкіра на нижній і боковій стінках живота тонка й рухлива.

-  підшкірна клітковина,а за нею дволисткова поверхнева фасція, між листками якої знаходиться підшкірний м’яз тулуба, який лежить на боковій стінці живота.

 - Пухка клітковинана нижній стінці живота в пупково-лобковій ділянці містить у собі в самок — молочні залози, а в самців — крайню плоть із статевим членом. У пахвинних ділянках у цьому ж шарі розміщені поверхневі пахвинні лімфатичні вузли, а спереду напружувача широкої фасції стегна в клітковині вище колінної чашки знаходиться надколінний пахвинний лімфатичний вузол. У цьому ж шарі є підшкірні артеріяй вена живота. У корів вена впадає у внутрішню грудну вену через "молочну криницю" — отвір, який лежить в ділянці мечоподібного відростка грудної кістки.

- Жовта черевна фасція— щільна фіброзно-еластична оболонка з поздовжнім напрямом волокон — більш розвинена в травоїдних (кінь, велика рогата худоба); у свиней, собак і кішок вона виражена слабко й майже не містить у собі еластичних волокон. У нижній частині живота фасція має найбільшу товщину; тут вона тісно зрощена з апоневрозом зовнішнього косого черевного мускула. На боковій стінці живота жовта черевна фасція з’єднується з підлеглим мускулом нещільно. У самців вона віддає глибоку фасцію для статевого члена, в самок — підтримуючу зв’язку для молочної залози.

- Зовнішній косий черевний мускулспрямовується вниз і назад, покриваючи верхню частину здухвини й частину реберної стінки (приблизно до лінії прикріплення діафрагми) паралельно лінії з’єднання ребер з їх хрящами (у коня — ділянку, розташовану паралельно реберній дузі, на відстані 15—20 см від неї). Задньо-верхня частина мускула починається на останньому ребрі, а в голодній ямці лежить уздовж кінців поперечнореберних відростків поперекових хребців. М’язова його частина розміщена лише в межах бокової грудної стінки й у верхній половині ділянки здухвини. М’яз закінчується апоневрозом, в якому розрізняють тазову й черевну пластинки (ніжки). Тазова апоневротична пластинка м’яза, яка йде від маклака до горба лобкової кістки, називається пахвинною, або пупартовою зв’язкою, а черевна пластинка закінчується на білій лінії живота. Між цими пластинками утворюється щілина, яка називається підшкірним, або зовнішнім кільцем пахвинного каналу.

 - Внутрішній косий черевний мускул – верхній, стовщений край мускула спрямовується до поперечних відростків поперекових хребців, виповнюючи всю голодну ямку. М’язова частина внутрішнього косого черевного мускула нещільно зв’язана як з однойменним зовнішнім, так і з розташованим під ним поперечним черевним мускулом. Своїм апоневрозом м’яз закінчується на білій лінії живота. Каудальний край мускула не доходить до задньої межі черевної стінки — пахвинної зв’язки й між ними залишається невелика щілина, яка називається внутрішнім, або черевним кільцем пахвинного каналу.

 - Прямий черевний мускулзаймає поздовжнє положення, покриваючи собою всю вентральну черевну стінку і проходить паралельно білій лінії живота з обох боків від неї. Позаду від кінців хрящів 12—13-го ребра мускул залишає реберну стінку і, поступово звужуючись, йде каудально. Він розташований між апоневрозом внутрішнього косого й поперечного черевних мускулів. По своїй довжині мускул пронизаний упоперек сухожильними перемичками, число яких різне в різних видів тварин.

Прямий черевний мускул має піхву прямого мускула живота, яка формується апоневрозами черевних м’язів і фасціями. У ній розрізняють зовнішню і внутрішню стінки.

Зовнішня товста стінка утворена жовтою черевною фасцією й апоневрозами зовнішнього та внутрішнього косих черевних мускулів, які зрослися в один шар; з прямим черевним мускулом, на рівні його сухожильних перемичок, вона зрощена, а в інтервалах між ними роз’єднана тонким шаром клітковини.

Внутрішня стінка піхви складається з апоневрозу поперечного черевного мускула й поперечної фасції живота.

 - Поперечний черевний мускул— найглибший м’язовий шар, який має вертикальний напрям волокон. Вентральний край його м’язової частини опускається вниз за межі реберної дуги, майже паралельно до неї, а каудально від останнього ребра піднімається вверх, займаючи місце лише у верхній третині здухвинної ділянки. Каудальний край у всіх тварин звичайно збігається з межею між здухвинною й пахвинною ділянками. Поблизу маклака на зовнішній поверхні м’яза йде оточуюча глибока клубова артерія, яка ділиться на дві гілки.

- Поперечна фасція живота— добре помітна у верхній третині здухвинної ділянки, де вона нещільно з’єднується з поперечним черевним мускулом. Нижче вона цілком зливається з апоневрозом цього мускула.

- Приочеревинна жирова клітковина(або заочеревинний сполучнотканинний простір) у вгодованих тварин.

- Очеревина.

Біла лінія.Апоневрози поперечного й косих черевних мускулів з’єднуються на серединній лінії живота між собою й перехрещуються з апоневрозами протилежного боку.

У місці їх з’єднання утворюється міцний фіброзний шов, або так звана біла лінія живота. У передпупковій ділянці біла лінія ширша, ніж у позапупковій. У м’ясоїдних і свиней позадупупкова ділянка ледве помітна у вигляді тонкої смужки між прямими черевними мускулами. Поблизу таза біла лінія підсилюється особливим поздовжнім сухожильним пучком, який закріплюється на лобковій кістці.

Кровопостачання.У шарах м’якої черевної стінки проходять: 1) підшкірна артерія живота (гілка зовнішньої соромітної артерії) проходить у нижній стінці живота в косому напрямі краніально й назовні; вона закінчується в ділянці пупка, анастомозуючи з однойменною артерією протилежного боку; 2) сегментальні міжреберні артерії, які живлять тканини ділянки мечоподібного хряща. Із міжреберних проміжків вони проникають у товщу черевної стінки й постачають кров її поверхневим і глибокими шарами; 3) сегментальні поперекові артерії (вентральні їх гілки), які розгалужуються в шарах здухвинної ділянки; головні стовбури їх закладені між поперечним і внутрішнім косим черевними мускулами; 4) на внутрішній поверхні внутрішнього косого черевного мускула в косому напрямі (на лінії від передньо-верхнього кута або середини маклака до нижнього кінця останнього ребра) йде краніальна гілка глибокої оточуючої клубової артерії (гілка зовнішньої глибокої клубової артерії). Від неї відокремлюються дві основні гілки в ділянку голодної ямки й здухвини: передньо-верхня й передньо-нижня. Кут поділу їх розташований поблизу маклака, причому обидві гілки віддалені на 2—11 см від горизонталі, яка перетинає середину маклака; 5) уздовж зовнішнього краю прямого черевного мускула (всередині його піхви) назустріч одна одній іде передня й задня надчеревні артерії, які в ділянці пупка анастомозують між собою.

Іннервація.Характерною особливістю іннервації черевної стінки є сегментальний тип галуження стовбурів. Проте нерідко між ними є множинні сполучні гілки. Головні стовбури міжреберних нервів проникають у товщу прямого черевного мускула й закінчуються в ньому поблизу білої лінії. Від головних стовбурів відходять більш дрібні гілки до всіх інших м’язів черевної стінки ділянки мечоподібного хряща та шкіри. Останній міжреберний нерв розгалужується в здухвинній ділянці; його гілочки досягають колінної складки й навіть статевих органів. Із вентральних гілок поперекових нервів формуються клубово-підчеревний, клубово-пахвинний та зовнішній сім’яний нерви, які іннервують середній і задній відділи черевної стінки. Вони поділяються на глибокі й поверхневі сегментальні гілки. Глибокі гілки лежать на внутрішній поверхні поперечного черевного мускула, поверхневі — на зовнішній. Поверхневі гілки іннервують шкіру й підлеглі поверхневі м’язи бокової частини черевної стінки; глибокі — проникають у товщу прямого мускула й закінчуються в ньому та в шкірі поблизу білої лінії; від них відходять гілки для глибоких шарів черевної стінки, в тому числі й для очеревини.

Кишечник будова розташування

1.2. Показання до операції

Прямим показанням для ентеротомії у собак є видалення сторонніх тіл із тонкого кишечнику.[4]

1.3.Підготовка до операції

Підговка тварини до операції

У комплекс заходів по підготовці тварини до операції включають:

- проведення клінічного огляду хворої тварини;

- призначення дієти ( за 12 – 24 годин тварину витримують на голодній дієті);

- за добу до операції ввести препарати, які підвищують згортання крові ( вікасол, етамзелат).

Підготовка операційної

Перед проведенням операції в операційній проводять вологе прибирання ( підлога, стіни і т.д.) дезінфікуючими засобами.

За 15-20 хвилин до початку операції вмикають лампу з УФ – промінням.

Підготовка інструментів та шовного матеріалу.

Стерилізація інструментів проводиться шляхом кип’ятіння в стерилізаторі.

Інструменти перед стерилізацією повинні бути старанно очищенні. Кип’ятять у дистильованій воді протягом 30 хвилин.

Катушку ниток знежирюють і занурюють у 5% спиртовий розчин йоду.

Підготовка операційного поля включає:

- механічна обробка. Вистигання шерсті в місці в місці оперування та депіляція;

- знежирення (дублення шкіри);

- дезінфекція.

Для знежирення і дезінфекції використовують 5% спиртовий розчин йоду.

Операційне поле ізолюють від навколишньої необробленої шкіри стерильними серветками.

Підготовка рук хірурга включає :

- механічна обробка: руки миють теплою водою з милом і щіткою протягом 10 хв., витирають насухо стерильним рушником чи гігроскопічною ватою;

- знежирення (дублення шкіри);

- дезінфекція

Для знежирення і дезінфекції руки обробляють спиртовим (краще 70⁰) протягом 5 хв.[5]

1.4. Фіксація тварини

При фіксації собак потрібно убезпечити себе від укусу. Для цього тварині одягають намордник або зав’язують рот бинтом. Спочатку вузол роблять під щелепами, потім кінці бинта зав’язують на потилиці за вушами (при вході тварини у наркоз намордник знімають).

Рис.4. Фіксація собаки

Для проведення оперативного втручання тварину фіксують на операційному столі Виноградова або на столах спрощених конструкцій, надаючи тварині необхідного положення. Для проведення гастротомії тварину фіксують у спинному лежачому положенні, як це зображено на рисунку 4.[2]

1.5. Знеболювання

Знеболювання поділяється на:

- місцеве або місцева анестезія;

- загальне або наркоз.

Наркоз – це штучно спричинений стан тварини, який характеризується глибоким але зворотнім пригніченням функцій центральної нервової системи, викликаний наркотичними речовинами.

Премедикація – перед наркозна медикаментозна підготовка тварини до наркозу.

Вона в себе включає: за 15-20 хв до введення тварини в наркоз, підшкірно вводять атропіно -сульфату (0.1 на 1 кг живої маси), його відносять холінолітиків – усуває ларінго та бронхоспазми, гальмує секрецію бронхіальних та шлункових залоз, нормалізує дихання та попереджує блюванн. Через 10 хв підшкірно вводять димедрол (0,1 на 1 кг живої ваги). Димедрол відноситься до антигістамінних препаратів – знижує реакцію на гістамін, полегшує перебіг алергічних реакцій. Одразу після введення димедролу ін’єктують ксилазин.

Після введення тварини у наркоз виконують інфільтраційну анестезію 1% розчином новокаїну по місцю майбутнього розрізу.[5]

А з метою профілактики післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за методом В. В. Мосіна.

Техніка виконання над плевральної новокаїнової блокади.

Тварина зафіксована у боковому лежачому положенні.

Місцем уколу голки є перетин переднього краю останнього ребра з латеральним краєм найдовшого м’яза спини. Для його визначення вказівним пальцем правої руки знаходять передній край останнього ребра і по ньому просувають, палець до дорсальної групи хребцевих м’язів. При натискуванні в цьому місці між здухвинно-реберним і найдовшим м’язами спини пальпується жолобок.(рис.5)

Після цього під кутом 30-45⁰ до горизонтальної площини вводять голку паралельно передньому краю ребра до впирання у тіло останнього грудного хребця.

Про правильне введення голки свідчить те, що з неї не витікає кров і в плевральну порожнину не всмоктується повітря. Голку фіксують лівою рукою, а правою приєднують шприц із 0,5% розчином новокаїну. Потім злегка натискують пальцем правої руки на поршень шприца, а лівою змінюють положення голки, відхиляючи її разом із шприцом на 5-10⁰ до сагітальної площини.

Рівномірно натискуючи не поршень, голку поступово просовують вперед до вільного входження розчину в надплевральну клітковину (якщо, при введенні в м’язи відчувається певний тиск, то після проходження через них розчин виштовхується вільно). В цей час слід переконатися у правильності положення голки, для чого слід від’єднати шприц. Якщо розчини з канюлі голки прокапує або коливається синхронно диханню, це свідчить про те, що кінець голки знаходиться у надплевральній клітковині. [2]

1.6. Техніка виконання операції

Лапаротомію виконують по білій лінії або медіанно в обхід прямого м’яза черева.

Після медіанної лапаротомії вводять руку в черевну порожнину й зміщують сальник краніально. Знаходять уражену ділянку кишечнику й підтягують у рану. Черевну порожнину ізолюють стерильними серветками. Темно-синій або темно-червоний колір стінки кишечнику свідчить про нежиттєздатність кишкової петлі. У такому разі її необхідно резектувати. Якщо показання для резекції відсутні, то виконують ентеротомію. У кількох сантиметрах перед місцем обтурації й за ним накладають по одному кишковому жому таким чином, щоб можна було виконати розтин стінки кишечнику по поздовжній осі з боку, протилежному брижі. Перед накладанням кишкових жомів легкими рухами пальців відтісняють вміст кишки в боки від наміченої ділянки розтину. Розріз роблять таким чином, щоб можна було відсмоктати або висушити тампонами рідкий вміст кишечнику. За наявності в кишечнику твердого обтуруючого тіла, розріз роблять по всій його довжині, щоб під час його видалення рана не розривалася далі.

Якщо кишка зібрана в складки, то її, як правило, розсікають у кількох місцях. Потім розсікають обтуруюче тіло (як правило, це нитки, бинт, панчоха тощо) і легко натягуючи, витягують невелику частину предмета. І так частинами його повністю видаляють. Коли обтуруючим тілом є нитка, ретельно досліджують ротову порожнину й порожнину глотки, оскільки її кінець може застрягнути там. Після видалення стороннього тіла на рану стінки кишечнику накладають двоповерховий шов. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — Ламбера або Плахотіна-Садовського. Кишкові жоми знімають. Стінку кишечнику за необхідності протирають тампонами, змоченими антисептичним розчином. Рану кишечнику прикривають сальником, який підшивають до серозної оболонки стінки органа 2—3 стібками вузлового шва із кетгуту № 2, прошиваючи тільки серозно-м’язовий шар. Петлю кишечнику вправляють у черевну порожнину.

На лапаротомну рану накладають шви.[1]

1.7. Післяопераційний догляд

Два дні після оперативного втручання тварині не дають воду, а три дні — не годують. Далі згодовують супи, молоко. Починаючи з 5—6-го дня, тварину переводять на звичайний раціон. Обов’язковим є призначення антибіотикотерапії та періодична обробка післяопераційної рани антисептиками. Шви знімають на 8-10 день.[6]

2. Власне виконана операція

Тварина зафіксована у лежачому спинному положенні. Окрім загального наркозу по місці розрізу була зроблена інфільтраційна анестезія.

Лапаротомію виконують по білій лінії або медіанно в обхід прямого м’яза черева.

Після лапаротомії вводять руку в черевну порожнину й зміщують сальник краніально. Знаходять уражену ділянку кишечнику й підтягують у рану. Черевну порожнину ізолюють стерильними серветками. Темно-синій або темно-червоний колір стінки кишечнику свідчить про нежиттєздатність кишкової петлі. У такому разі її необхідно резектувати. Якщо показання для резекції відсутні, то виконують ентеротомію. У кількох сантиметрах перед місцем обтурації й за ним накладають по одному кишковому жому таким чином, щоб можна було виконати розтин стінки кишечнику по поздовжній осі з боку, протилежному брижі. Перед накладанням кишкових жомів легкими рухами пальців відтісняють вміст кишки в боки від наміченої ділянки розтину. Розріз роблять таким чином, щоб можна було відсмоктати або висушити тампонами рідкий вміст кишечнику. За наявності в кишечнику твердого обтуруючого тіла, розріз роблять по всій його довжині, щоб під час його видалення рана не розривалася далі.

Якщо кишка зібрана в складки, то її, як правило, розсікають у кількох місцях. Потім розсікають обтуруюче тіло (як правило, це нитки, бинт, панчоха тощо) і легко натягуючи, витягують невелику частину предмета. І так частинами його повністю видаляють. Коли обтуруючим тілом є нитка, ретельно досліджують ротову порожнину й порожнину глотки, оскільки її кінець може застрягнути там. Після видалення стороннього тіла на рану стінки кишечнику накладають двоповерховий шов. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — Ламбера або Плахотіна-Садовського. Кишкові жоми знімають. Стінку кишечнику за необхідності протирають тампонами, змоченими антисептичним розчином. Рану кишечнику прикривають сальником, який підшивають до серозної оболонки стінки органа 2—3 стібками вузлового шва із кетгуту № 2, прошиваючи тільки серозно-м’язовий шар. Петлю кишечнику вправляють у черевну порожнину. Далі на лапаротомну рану накладають шви.

Попереднє ознайомлення з твариною: 12 лютого 2017 року тварині була виконана операція.

Вид: собака;

Стать:сука;

Порода:лабрадор;

Кличка:Люся;

Жива вага:35кг

Власник:

Адреса власника:

Anamnesis vita: тварині 3 роки, була проведена дегельмінтизація, виконані відповідні щеплення проти інфекційних хвороб. Тварина утримується в приватному секторі у вольєрі, умови сприятливі. Раціон тварини збалансований. За 12 годин до оперативного втручання тварині перестали видавати корм, а за 4 години – воду. 

Anamnesis mordi: при пальпації черевної стінки та при проведенні рентгеноскопії було виявлено стороннє тіло у тонкому відділі кишечника. Тому прямим показанням для оперативного втручання слугувало виявлене стороннє тіло.

Дослідження тварини у післяопераційний період

12.02.2017р. – день оперативного втручання.

Оперативне втручання пройшло без ускладнень.

Температура тіла – 37,6^оС, пульс – 74 удари/за хвилину, дихання - 15 рухів/хв. (показники в нормі).

Тварина малорухлива, пригнічена, апетит відсутній. Кровотечі не спостерігаються.

13.02.2017р.

Температура 38,1⁰С, пульс – 70 уд/хв., дихання – 14 рухів/хв. (Показники приходять в норму).

Тварина малорухлива, пригнічена, апетит слабо виражений. Кровотечі не спостерігається, шви в нормі.

14.02.2017

Температура, пульс, дихання: 38,6⁰С, 81 уд/хв., 16 рухів/хв. відповідно. (показники в нормі).

Тварина в міру активна, положення тіла у просторі природне, апетит приходить в норму. Діурез та дефекація в нормі. Кровотеча не спостерігається, відмічено  незначний набряк на післяопераційній рані.

15.02.2017

Температура – 38,3⁰С, пульс – 80 уд/хв., дихання – 18 рухів/хв. (Показники в нормі).

Тварина в міру активна, положення тіла в просторі природне, апетит в нормі. Дефекація та діурез в нормі. Кровотеча відсутня, шви в нормі, незначний набряк, ексудація відсутня.

16.02.2017 – 22.02.2017

Температура, пульс, дихання: 38,4-38,6⁰С, 85-92 уд/хв., 20-22 рухів/хв.

(Показники у межах норми).

Тварина активна, положення тіла в просторі природне, апетит в нормі. Ексудація відсутня, рана заживає.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры