Зміст. Розділ 1. Битви за Атлантику

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Міністерство освіти і науки України

Камянець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

історичний факультет

Індивідуально-дослідницьке завдання

на тему: Підводна війна в роки Другої світової

Перевірив

Боровець І.І.

Виконав

студент 43 групи

Маринюк Богдан

Кам'янець-Подільський 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Битви за Атлантику

Розділ 2. Війна в Тихому океані

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми:початокXX століття запамятався в світовій історії як воєнний період. Саме в цей час після закінчення Першої світової війни, розпочалась Друга яка принесла набагато більше втрат, і яка посприяла технічному прогресу. Насамперед, надзвичайно важливе значення мають морські, підводні битви. Завдяки їм можна визначити зовнішньополітичне становище кожної держави, стратегічне розташування Німеччини і країн які прагнули її зупинити. До 1939 року модернізація зброї удосконалилась до такої степені, що підводні і морські битви могли завдати нищівного удару по найважливішим стратегічним, морським точкам країнам, які панували на морях.

Під час Другої світової відбулось дві найбільших морських війни. Це дві глобальних битви на Атлантичному океані, відомі під назвою «битви за Атлантику», а також війна на Тихому океані

Мета: на основі використаних джерел і літератури ставиться мета у комплексі розглянути причини, події підводних битв Другої світової війни і її значення у світовій історії..

Виходячи з мети випливають такізавдання:

-Дослідити зародження причин війни

-виокремити найважливіші події.

Проаналізувати основні етапи морських битв;

Висвітлити значення підводних битв для подій Другої світової;

Охарактеризувати становище в загальному

Оволодіти знаннями з технічного спорядження підводних човнів і кораблів, зброї яка застосовувалась;

Визначити вплив підводних битв на загальне значення війни;

Зрозуміти, яким чином підводні, морські битви психологічно вплинули на патріотичний дух тих чи інших країн, та їх громадян.

Обєктом науково - дослідницького завданняє Друга світова війна та її події;

Предметомє морські битви, в яких застосовувалась підводна зброя та техніка;

Хронологічні межі:охоплюються з 1939 по 1945 рр.

Бойові дії в Атлантичному океані прийнято називати битвою за Атлантику, в якій союзники по Антигітлерівській коаліції билися з країнами Осі - Німеччиною та Італією через комунікації і панування в Атлантичному океані і прилеглих до нього морях під час Другої світової війни. Вперше термін «Битва за Атлантику» використав Вінстон Черчілль 6 березня 1941 р.

Битва за Атлантику - напружена і кривава військово-морська кампанія. Основною метою коаліції союзників у битві за Атлантику був захист своїх комунікацій, і тим самим забезпечення союзних сил, що діяли на Європейському театрі військових дій з метою розгрому країн Осі - Німеччині та Італії.

«Однією з головних завдань, крім захисту своїх комунікацій, перед союзниками стояло завдання досягнення панування в Атлантиці. Бойові дії в Атлантиці велися ще з 1939 року, після початку Другої світової війни» [1. С. 500]. Протягом 1941 р. Німеччина перейшла до необмеженої підводної війни.

У цей період здійснювалося масове нарощування німецьких підводних човнів; розширилися райони їх застосування, і зросла результативність їх дій. Значно зросли втрати союзників на комунікаціях.

Після вступу у війну Радянського Союзу, основна частина великих надводних кораблів була спрямована проти СРСР, що дозволило флотам союзників спрямувати головні сили на боротьбі з німецькими підводними човнами. У 1941 р. почалися бойові дії на Середземноморському театрі військових дій і на Арктичному театрі військових дій. У 1941 р. німецький військово-морський флот поступово відмовився від використання великих надводних кораблів проти комунікацій союзників після кількох невдалих спроб, одна з яких - битва в Датському протоці.

«З січня по березень 1941 р. лінійний крейсер «Ріпалс» (Repulse) брав участь у пошуках німецьких лінкорів Шарнхорст» (Scharnhorst) і «Гнейзенау» (Gneisenau) в Північній Атлантиці. 22 травня 1941 р. «Ріпалс» був відкликаний зі складу охорони конвоїв Великобританія, Гібралтар, для участі в пошуках німецького лінкора «Бісмарк» (Bismarck). Потім лінійний крейсер «Ріпалс» був направлений в Індійський океан, де 10 грудня 1941 р. був потоплений біля берегів Малайї, отримавши від японців одне бомбовий і п'ять торпедних влучень.

травня 1941 р. лінкор «Бісмарк» і важкий крейсер «Принц Ойген» вийшли з військово-морської бази в Готенхафене (польський порт Гдиня). «Лінкор «Бісмарк» вийшов у свій перший і останній бойовий похід. Перефарбувавши свої корпусу в Норвегії, лінкор «Бісмарк» і важкий крейсер «Принц Ойген» пройшли непоміченими Норвезьке море і рушили вище Північного полярного кола, в той час як британський флот шукав їх на південь.» [4. С. 287]

Після виявлення німецької ескадри британським флотом в Датському протоці, 24 травня відбулося військове зіткнення, в якому п'ятим залпом лінкор «Бісмарк» потопив англійський лінійний крейсер «Худ» вибух боєзапасу якого розірвав корабель на дві частини. З 1417 чоловік екіпажу врятувалися тільки троє.

Після потоплення лінкора «Бісмарк» німецького командування військово-морського флоту відмовилося від рейдерських дій надводного флоту на океанських комунікаціях союзників і зробив основну ставку на необмежену підводну війну. Другий корабель типу «Бісмарк» - лінкор «Тірпіц» - був пошкоджений британськими міні-підводними човнами, майже всю війну простояв і був потоплений 12 листопада 1944 р. в норвезькому фіорді Тромсе британської авіацією.

Оскільки, перебуваючи у Бресті (Brest) у Західній Франції, німецькі надводні кораблі піддавалися постійним нальотів авіації союзників. «Командуванням військово-морського флоту прийнято рішення перенести їх назад в Німеччину.» [5 ] 27 листопада 1941 р. була зроблена проводка (прорив) через Dover протоку (Ла-Манш) допоміжного крейсера «Комет» з заходу на схід (операція «Sperrbrecher 52»), а на початку грудня - допоміжного крейсера «Тор» із сходу на захід (операція «Sperrbrecher 53»). На лютий 1942 р. була спланована операція «Цербер» (Zerberus): лінкори «Шарнхорст» (Scharnhorst) і «Гнейзенау» (Gneisenau), важкий крейсер «Принц Ойген» (Prinz Eugen) повинні були прорватися через Ла-Манш у супроводі десятками тральщиків і допоміжних суден під прикриттям літаків люфтваффе.

Британський флот і авіація не були готові до несподіваного прориву. В цей же час німці глушили англійські радари. З 11 по 13 лютого 1942 р. «Шарнхорст», «Гнейзенау» і «Принц Ойген» з супроводжуючими кораблями і судами зробили прорив через Ла-Манш. При цьому при сильному тумані лінкори «Шарнхорст» і «Гнейзенау» підірвалися на мінах, але дійшли до своїх портів.

Лінкор «Гнейзенау», що стояв на ремонті в Кілі, під час британської бомбардування в ніч на 27 лютого 1942 р. був вражений тисячефунтовою бомбою, що остаточно вивело корабель з ладу. «Лінкор «Шарнхорст» після чотиримісячного ремонту був відправлений у Норвегію, він разом з лінкором «Тірпіц» та іншими кораблями мав нападати на арктичні конвої, які прямували з вантажами в Радянський Союз.» [6. С. 90] У вересні 1943 року, після декількох місяців акліматизації, лінкор «Шарнхорст» брав участь разом з «Тирпицем» (Tirpitz) в обстрілі і десанті на Шпіцберген. 26 грудня 1943 р. лінкор «Шарнхорст» був потоплений британськими кораблями біля мису Нордкап у Норвегії. Торпедований німецьким підводним човном танкер союзників йде до дна, 1942 р.)

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте