Соцреалістичний реалізм: головні ознаки.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 7Следующая ⇒

Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціалізм, беручи участь у цій боротьбі «силою художнього слова». Соціалістичний реалізм панував у радянській літературі з 1934 року до кінця 1980-х. Окрім «членів Спілки радянських письменників» до літератури соціалістичного реалізму автоматично зараховувалися митці інших соціалістичних країн та деякі прокомуністично настроєні автори з несоціалістичних країн (А. Барбюс, пізній Л. Арагон, Μ. Андерсен-Нексе, Η. Хікмет, П. Неруда, X. Лакснесс, Дж. Рід). У статуті При цьому правдивість та історична конкретність художнього зображення має поєднуватись із завданням ідейної переробки й виховання трудівників у дусі соціалізму». Всі ж твори цього художнього методу — різноманітні за змістом і стилем — містять у собі, зауважує А. Синявський, «поняття Мети» (тобто комунізму), що й зумовлює досить примітивну та однорідну тематику творів: «це або панегірики комунізму та всього, що з ним пов'язане, або сатира на його численних ворогів, або, нарешті, — всілякі описи життя, „в його революційному розвитку", тобто знов-таки в русі до комунізму». Звідси — така притаманна соцреалістським творам риса, як історичний оптимізм. Як доречно зазначає А. Синявський, усі ці твори «ще до своєї появи забезпечені щасливим фіналом». Наприклад: «Оптимістична трагедія» В. Вишневського, де загибель протагоністки поєднується з торжеством комунізму. Та взагалі, слушно зауважує А. Синявський, такі «вічні» теми, як «втрачені ілюзії, розбиті надії, нездійснені мрії», є «проти­показаними» для літератури соціалістичного реалізму.

Інтимна лірика Л.Костенко.

Кожна “вічна” загальнолюдська тема – це тема кохання. Поезія Ліни Костенко на цю тему є класикою української любовної лірики. Всяка довершеність сама по собі передбачає красиве виконання. У художній манері Ліни Костенко домінує така риса, як власне краса мистецького виконання. Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко – не еман сипанка кінця двадцятого віку. Вона – немовби з минулого сторіччя. До коханого звертається на Ви, як Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва. Для неї любов – явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття. Вона – поет від Бога. Людина, якій дано глибоко почувати і точно все розуміти. Вона знає краще за інших, що таке любов, і тому не терпить приниження цього почуття. Одна із героїнь історичного роману “Маруся Чурай ” Ящика Балаклійська Кошова не витримала, зірвалась у розмову: - Любов – це, люди, діло неосудне. По всі віки. Вовік віков. Амінь. Навiть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий злет душi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнний вогонь творчостi. У зображення головної героїнi iсторичного роману Лiна Костенко майстерно переплiтає особисте, нацiональне й загальнолюдське. Поетеса протиставляє високу духовнiсть мiщанськiй ситостi, яка губить душу людини. Маруся увiчнила своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд поколiння до поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня - то безцiнний скарб людського духу у романi "Маруся Чурай" “Воно як маєш серце не з льодини, розп'яття - доля кожної людини" - свята істина. Ліну Костенко характеризує енергійне простування проти течії, право на збереження власної індивідуальності у творчості під тиском ідеологічної машини, уміння брати з великої європейської традиції найцінніші вартощі без епігонства. Неповторність Ліни Костенко радше духовна, ніж формальна, вона визначає її спосіб існування в сучасній літературі - сприйняття традиції і водночас наявність індивідуальних рис поетеси, яка ніколи не ступала стоптаними стежками і вперто прагнула до вироблення власного, притаманного тільки їй стилю. Її називають "царицею поезiї в Українi". Щира й безкомпромiсна, вона нiколи не продавала свого таланту, вiдстоюючи чеснiсть i високу художнiсть поетичного слова.. А потiм було багаторiчне мовчання - важка "нiмота слiв", напружене протистояння "невидимому страшному монстру", що намагався обламати вiльнi крила її поезiї. I хоч вiршi поетеси заборонялись, вони все одно знаходили шлях до серця читача. У теперiшньому духовному вiдродженнi української нацiї є вагомий внесок i Лiни Костенко. Поетеса намагається осмислити й донести до читача невмирущi скарби людського духу.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?