Англійській політичній традиції

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 28Следующая ⇒

Перемога буржуазної революції в Англії в середині XVII ст. створи-

ла умови для розвитку нових капіталістичних відносин. У британському

парламенті (історично першому державному органі буржуазного типу)

партії знайшли не лише своє ідеологічне місце, а й свою легітимацію та

інституалізацію.

В Англії, де раніше, ніж в інших країнах, сформувалися буржуазні

протопартії, прихильники світсько-прагматичного погляду на державну

владу ставилися до політичних партій та міжпартійних суперечностей як

до джерела внутрішніх криз. Саме в цих колах досить швидко розвива-

лася концепція та практика "балансування", яка загалом виражалася в

прагненні нейтралізувати чи зменшити міжпартійні суперечності. За до-

помогою так званої політики "гойдалки", творцем якої можна по праву

вважати лорда Галіфакса, відбувалося погашення взаємно протилеж-

них амбіцій партійних угруповань-конкурентів, за рахунок чого послаб-

лювалася тенденція до заперечення ролі партій у ранньобуржуазній

англійській державі. Однак самому лорду Галіфаксу політичні партії

здавалися "своєрідними таємними злочинними змовами проти решти

нації". На той час ще було надто рано говорити навіть про часткове ви-

знання та легітимацію політичних партій, проте можна спостерігати до-

статньо високий ступінь терпимості до них і навики практичного спілку-

вання з ними. Так, засновник англійського матеріалізму Ф. Бекон (1561-

1626) розглядав партії як природне утворення, спричинене боротьбою

Різних політичних сил за владу. Водночас у нього знаходимо елементи

нового, більш поміркованого підходу до політичних партій. Він наполег-

ливо радить правителям не ставати на бік жодної з політичних партій,

бути над ними. "Дії партій під владою монархії повинні бути... подібні

Рухові нижчих орбіт, які можуть мати і власну траєкторію руху, але ра-

зом з тим підпорядковуватися вищому рухові". Ф. Бекон висловлює та-_ кож думку про те, що політичні партії корисні тим, що дають можливість

просуватися в політиці простим людям.

Погляд на державу як своєрідного арбітра між партійними угрупо-І

ваннями-конкурентами розвивав у своєму вченні й Т. Гоббс (1588-

1679). Він вважав, що в інтересах усього суспільства партії повинні від-

мовитися від своїх корпоративних інтересів, щоб не стати своєрідними

"державами в державі", що неминуче веде до анархії. Він визнає існу-

вання двох підходів до визначення суті і місця партій у державно-

політичному устрої. Однак сам притримується панівної тоді думки про

те, що партії - це організовані злочинні змови, які є головною причиною

серйозних внутрішніх суперечностей у державі. Він дотримується думки

про те, що там, де панують люди, котрі відстоюють різні погляди, прав-

ління неможливе без порушення єдності. Відстоюючи думку про цілко-

вите підпорядкування особистих інтересів державним, Т. Гоббс абсолю-

тно заперечує доцільність існування політичних партій. Боротьбу проти

політичних партій, їх витіснення з політичного життя він вважає найваж-

ливішим завданням державної влади. "Якщо обов'язком владарів є уми-

ротворення окремих змовників, то тим більшим їх обов'язком є знищення

і руйнування самих партій". Достатньо детально Т. Гоббс досліджує

джерела виникнення політичних партій, шляхи їх утворення, початкові

форми. Він, зокрема, зауважує, що партії виникають на підставі

взаємної угоди між людьми в ході народних патріотичних піднесень

(повстань, бунтів, воєн) і на основі індивідуального багатства. Під

партією він розуміє "значну кількість громадян, об'єднаних між собою

силою угоди чи чиєюсь владою".

Подібні погляди на політичні партії мав інший англійський філософ-

ідеаліст, один із засновників агностицизму Д. Юм (1711-1776). Учений

розглядає політичні партії як об'єктивне явище, що розвивається

історично. У процесі своєї еволюції вони чинять руйнівний вплив на

державні структури, в межах яких виникають. Коли розвиток партійних

структур сягає свого апогею, це призводить до руйнації існуючої систе-

ми правління. Д. Юм розмежовує на два протилежні полюси правову

систему та державний механізм, з одного боку, і партійну систему - з

іншого. Партійні фракції, стверджує Д. Юм, "підривають систему

правління, роблять безсилими закони і породжують найвідчайдушнішу

ворожнечу серед людей однієї і тієї ж нації". Аналізуючи політичні сис-

теми, в яких, на думку Д. Юма, виникають найсприятливіші умови для

створення партійних об'єднань, учений зазначає, що "вони набагато ле-

гше піднімаються і швидше розмножуються при вільній системі правлін-

ня, де вони завжди заражають саме законодавство, яке ще єдине спро-

можне... знищити їх". Однак, розглядаючи можливості розробки подіб-_ них законів, Д. Юм порівнює їх із магічним еліксиром чи вічним двигу-

ном, які існують лише в теорії, а не в житті.

Д. Юм робить також спробу класифікації політичних партій. Він роз-

різняє два типи партійних угруповань - особисті і реальні. Перші засно-

вані на особистих стосунках її членів, другі - на спільності поглядів чи

інтересів. Хоча при цьому він зазначає, що таке розмежування є доста-

тньо мінливим і що в житті не існує "чистих" типів. Ці дві великі групи

партійних угруповань мають ще свою внутрішню класифікацію. Групу

реальних партій він поділяє на партії, засновані на інтересі, принципі і

прихильності. Фракції інтересів формуються на основі відмінностей со-

ціальних інтересів різних соціальних груп, зумовлених, насамперед,

відмінностями в майновому стані їхніх представників. Даючи оцінку при-

чинам появи політичних партій, Д. Юм пояснює їхнє виникнення самою

природою людини, її пристрастями. Заслугою Д. Юма, однак, є те, що

він вбачає у партіях важливий інститут державного правління, який об-

межує монархію. Отже, в цей період можна говорити про достатньо чіт-

ку тенденцію - поступового звикання до політичних партій і навіть еле-

менти визнання їхньої доцільності та корисності.

Одна з перших спроб порівняно широкої легітимації політичних

партій належить видатному англійському теоретику Е. Берку (1729-

1797), автору відомого визначення політичних партій, згідно з яким "пар-

тія - це стійке об'єднання людей, яке намагається спільними зусиллями

на основі власних загальних принципів служити загальнонаціональним

інтересам". Е. Берк вважав партію не лише необхідним та важливим

інститутом політичного життя, а й визнавав необхідність її існування з

точки зору моральних та етичних цінностей. "Політичні партії, - зазна-

чав він, - є необхідним елементом вільної держави". Е. Берк визнавав,

що діяльність депутатів у парламенті неможлива без існування тісних

зв'язків з однодумцями як усередині нього, так і поза його межами, що

можливе лише в рамках певної політичної організації, якою і є партія.

Цей поворот у позитивній оцінці ролі і місця політичних партій у політич-

ному житті держави помітно вплинув на подальший розвиток теорії полі-

тичних партій.

Саме в англосаксонських країнах уперше в доволі завершеній фо-

рмі відбулося оформлення позитивного ставлення до політичних партій,

яке пройшло складну еволюцію від визнання їх як "необхідного зла" до

визнання їх як позитивного суспільного явища, інституту демократично-

го правління. Завдяки Е. Берку виділено також позитивний аспект прин-

ципу партійності у функціонуванні сучасного парламентаризму.

Нове ставлення до політичних партій сформувалося також як пози-

тивний підсумок історичного розвитку самих політичних партій, зростан- Ія Іхнього значення в політичному житті.__ 3.2. Суспільно-політична думка країн

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология