Структурна схема теорії відкритих систем

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 13Следующая ⇒

Загальна теорія відкритих систем (ЗТС) може бути охарактеризована загальною схемою, що містить:

1. Методи, які застосовують при моделюванні і дослідженнях, та найважливіші результати, отримані з їхньою допомогою.

2. Основні поняття, вироблені в рамках теорії відкритих систем до даного моменту, а також моделі, розвинуті на їхньому фундаменті.

3. Основні проблеми та напрямки досліджень.

4. Відгалуження теорії відкритих систем.

Методи. При дослідженні системності процесів та явищ дійсності, в рамках загальної теорії систем використовують емпіричні та теоретичні методи. При цьому ми акцентуємо особливу увагу на тому, що оцінка результатів застосування – використання тих чи інших методів базується на основі системного підходу і структурно-функціонального аналізу.

Емпіричні методи можна розбити на три види, які застосовуються у ЗТС:

· Методи спостереження процесів і явищ;

· Методи оцінки;

· Методи впливів.

Теоретичні методи ЗТС:

· Точкові теорії (теорії дальності), у яких характеристики теорії відкритих систем визначені лише в конкретних дискретних точках (всередині системі, у зовнішньому середовищі), а поля використовуються як допоміжні образи.

· Континуальні теорії (теорії поля чи теорії близькодії), у яких характеристики теорії відкритих систем визначені для кожного функціонального елемента досліджуваних систем.

· Комбінації точкових і континуальних теорій, у яких одночасно застосовуються точкові і польові величини, при чому обидва роди величин функціонально зв’язані в точках, які є сингулярними (самостійними).

· Системні теорії, у яких характеристики теорії відкритих систем ставляться у відповідність не точкам, а просторово-протяжним системам.

· Статистичні теорії, у яких параметри відкритих систем, що характеризують сукупність однотипних систем, ставляться в залежність від кінцевого чи нескінченного числа точно визначених притаманних можливостей для кожної з цих систем.

Т. 2 п.2.1.

2 визначення поняття «системи». Першу групу утв. визначення, які виділяють поняття цілісності систем. Згідно з цим підходом:

1) Система – це множина об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та між їх атрибутами.

Система визначалася як множина в якій елементи існують лише в складі системи, а поза нею ці об’єкти у кращому випадку можуть мати системно-значимі властивості.

При входженні системи елемент набуває системно-визначену властивість замість системно значеної.

Для системи первісного є ознака цілісності, тобто вона розглядається як єдине ціле, що скл. з частин що взаємодіють, часто різноякісних, але водночас сумісних.

Інша група визначень включає цілісність як важливу властивість систем.

2) Система – це комплекс взаємопов’язаних елементів, що утв цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом над систем. І в свою чергу і елементи системи можна розглядати як систему, якщо визначити певний критерій декомпозиції.

Отже, осн. властивостями системи є:

1) система – це сукупність елементів;

2)наявність істотних стійких зв’язків між елементами або їхніми властивостями, що перевищують за потужністю зв’язків елементи, що не входять в дану систему;

3) елементи множини за деякою ознакою утв цілком визначену цілісність у якій з’являються певні інтегральні властивості, які характерні для системи вцілому, але не є властиві жодному з її окремих елементів.

4) для реалізації функціональних властивостей системи, необхідна інформаційна взаємодія між елементами, а отже наявність не лише каналів зв’язку, але й матеріальної наповненості їх сигналів. Цю властивість назив інформаційністю.

5) між системою та середовищем існує зв'язок;

Середовище – це сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також об’єктів, що змінюються під дією системи.

Система може бути пов’язана із середовищем наступним чином:

1) призначення (якщо призначення не сумісне з середовищем, то необхідно модифікувати призначення, відмовитися від системи, або надати системі новий вибір та пристосуватися до середовища)

2) побудова (включ складання компонентів системи, щоб вони гармонійно взаємодіяли як між собою, так і з середовищем)

3) оцінка (визнач ефективність реалізації призначення системи, сумісність системи з середовищем)

Призначення системи пов’язане з метою.

Мета системи – це спроба досягти найвищого рівня розвитку з мінімальними втратами.

Мета поділяється на цілі (міні вигляд загальної мети)

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров