Стилістичні можливості омонімії

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 38Следующая ⇒

Як правило, омоніми є стилістично нейтральними словами. Однак деякі з них відіграють певну стилістичну роль як важливий засіб словесної гри, матеріал для створення дотепів і каламбурів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою та змістом – адже це слова однакові (звучанням) і водночас різні (значенням). У ділових та наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються. Наявні в загально мовному лексичному складі омоніми можуть тільки утруднювати спілкування в цих стилях, якщо звуковий комплекс якогось термінологічного слова тотожний зі словом загальнонародної мови, а контекст недостатньо чіткий. Проте такі збіги трапляються рідко.

Омоніми широко вживаються в художній літературі, у народній творчості, в усномумовленні. Використання омонімів тут ґрунтується на такій загальній рисі усіх мовців, як намагання шукати спільне між словами. Є також інша, прямо протилежна властивість нашого сприймання чиєїсь мови, а саме, – ми, знаючи тему розмови, заздалегідь готуємось до сприймання певного кола понять і фіксуємо лише такі лексичні елементи, які належать до однієї понятійної сфери. Постійна внутрішня потреба зіставляти слова, шукати в них спільність, з одного боку, і орієнтація на передбачувані слова, з іншого, і створюють ґрунт для каламбурів. побудованих на омонімії. Наприклад:

“Ч о р н и й (глянув на стіл). А це що за галантерея? (Повів поглядом на Вічного)

В і ч н и й. Рядовий Вічний!

Ч о р н и й. Рядові всі вічні.

В і ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, – рядові вічні. Вічні, бо їх без ліку” (О. Коломієць).

Омоніми вводяться в текст для виявлення дотепності, для пародійного спрямування тексту, його стилістичної витонченості. Дотепність, як відомо, сприяє кращому висвітленню певного поняття:      

Він на éпосі жадає

Прислужитися епóсі

(В. Лагода).

У деяких непрямих відмінках слова епос та епоха різняться тільки наголосами, що й використав автор для каламбуру.

Омоніми використовуються не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Особливо яскраво виділяються ці лексеми наприкінці поетичного рядка, римуючись як однозвучні і протиставляючись за значенням, вони наповнюються особливою виразністю та силою:      

Думи мої, думи мої,

Квіти, мої діти.

Виростав вас, доглядав вас.

Де ж мені вас діти?

(Т. Шевченко).

Стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “ Це глина чи цеглина? ” (із газ.); “ Керівники Палацу культури “ Україна ” – люди повнолітні і можуть відповідати за довірений їм об’єкт. За витрачені мною гроші. За зіпсований настрій замість піднесеного. Бо коли те, що я бачила, українська культура, тоді я, як мінімум, – цариця Клеопатра. Або Тамара. Або дві разом узятих плюс Катерина П. Ось тому так і трапилося – йшла на “ Комбінацію ”, щоб дістати задоволення від дійсно непоганого ансамблю, а замість того дістала зовсім іншу комбінацію. З трьох пальців. Не сумніваюся, що такої ж думки й добра третина глядачів” (Л. Ніколайчук). Значний стилістичний ефект досягається при поєднанні в одному контексті омонімів із вільним та фразеологічно зв’язаним значеннями: “На захисті ступінь хвилювання дисертанта здебільшого вищий за пошукуваний ступінь ” (Ю. Шанін). Тут зіставляється вільне значення слова ‘ступінь’ і термінологічне ‘вчений ступінь’.

Міжмовну омонімію також використовують як засіб створення образності. На тлі українського тексту іншомовні вкраплення створюють потрібний колорит розповіді: “Вони переправилися через річку Хебар, пішли над морем, що його болгари прозвали Білим, тобто гарним, ласкавим, бо так у них звалося все найтепліше і найніжніше, вони поступово заглиблювалися в гори, білий (не ласкавий, ні!) пил стояв над шляхом удень і вночі, сонце немилосердно палило все живе й мертве...” (П. Загребельний).

Письменники іноді по-новому тлумачать відомі в мові слова, створюючи індивідуально-авторські омоніми. Вони лежать і в основі багатьох жартів, що друкуються на сторінках гумору в газетах (пригубити – ‘поцілувати’, гусар – ‘птахівник’ тощо).

Таким чином, зі стилістичного погляду омоніми цікаві тим, що можуть створювати умови для двоякого розуміння тексту, основними сферами використання стилістичного потенціалу омонімії є художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности