Прогресивні революційні романтики України (Т.Шевченко, М.Шашкевич та інші) поширювали ідеї народності, гуманізму, розвивали національну мову, оспівували народно-визвольні рухи.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 21Следующая ⇒

  І.Лисяк-Рудницький

 Він виділив три етапи на шляху українського національно-культурного відродження:

Ø шляхетський (дворянський, 1780—1840 pp.), як рушійна сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. В його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм і деякі автономістичні тенденції. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі "Історія Русів". Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: "повернутися до козаччини".

Ø народницький (1846—1880 pp.),  провіднрю його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися лицем до народу". В той час в середовищі української еліти викристалізовувалася концепція про Україну "як етнічну національність", котру не зумів знищити російський імперський шовінізм.

Ø  модерністський (1890—1914 pp.). український національно-культурний рух проник у середовище народних мас і тривав аж до Першої світової війни. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.

На думку видатного історика України Івана Крип'якевича (1886—1967 pp.), українська національна ідея в останні десятиліття XVIII ст. почала життя з історичних розвідок історії народу, історії козацтва.

Це засвідчують праці О.Рігельмана "Летопісне повіствування про Малу Росію, її народ і козаків взагалі", В.Рубана "Короткий літопис Малої Росії з 1506 до 1770 р." (1777 р.), О.Безбородька "Короткий опис Малоросії з 1734 до 1776 р.", "Історія Малої Росії" (ч. 1, 1822 р.) Д.Бантиша-Каменського.

Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.Квітка-Основ'яненко Його твори: роман «Пан Халявський», повісті «Українські дипломати», «Маруся», «Сердешна Оксана» «Козир-дівка», «Сватання на Гончарівці» – є гостропсихологічними, сатиричними.

Світський театр його організаційне оформлення відбувалося в кінці XVIII- на початку XIX ст. Тематичний перехід від духовного до світського театру відчутний у трагікомедіях Ф.Прокоповича та Ю.Щербацького. Новий тип театру пов’язаний з появою так званого кріпацького театру (як ланка переходу від шкільного до світського театру).

Найвідомішим вважався театр поміщика Трощинського в с. Кобинці на Полтавщині, що здобув славу 'Нових Атен". Популярними на той час були трупи акторів-кріпаків поміщика Гавриленка в с.Озерки на Полтавщині та у с.Качанівка Чернігівської губернії.

Підвалини українського професійного театру були закладені в Харкові та Полтаві — важливих на той час центрах театрального життя України. В 1808 р. після тривалої перерви поновилася робота Харківського театру, директором, режисером і актором якого 1812 р. став Г.Квітка-Основ'яненко. До складу професійної трупи театру входили такі талановиті актори, як М.Щеп-кін, Т.Пряженковська.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США