І. Вступна частина (до 5-10 хв.)

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

• Привітання викладача зі студентами: Доброго дня шановні студенти!

• Повідомлення теми лекції: «Алгоритми вироблення публічної політики», створення у студентів позитивної установки на її вивчення та налагодження зв’язку із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначення її місця і ролі у системі навчальної дисципліни, прогноз подальшого її розгляду;

• визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури;

ІІ. Основна частина (60-65 хв.)

Питання 1. Політичні рішення та їх особливості.

Політичне рішення – це здійснюваний в колективній або індивідуальній формі процес визначення завдань політичної дії, етапів, способів їх, досягнення, зв'язок з реалізацією влади.

Політичне рішення – це завжди процес, який починається з появи політичної проблеми і закінчується її вирішенням, вивченням.

Політичне рішення – це і спосіб реалізації інтересів будь-яких учасників політичних подій. Політичне життя суспільства є взаємодією інтересів різних учасників політичних подій, які переслідують свої цілі. Їх реалізація можлива за допомогою проведення низки політичних заходів, дій і, зокрема, через політичні рішення.

Політичне рішення – це акт здійснюваний суб’єктами політичного процесу, в якому на основі аналізу інформації, існуючих інтересів, проблем, потреб, можливостей їх задоволення формуються завдання, що є обов’язковими для членів даної соціальної спільноти.

Політичне рішення представляє також засіб вирішення конфліктних політичних ситуацій. Конфлікт у політичному житті суспільства – явище неминуче. Вирішується конфлікт за допомогою не одного, а як правило, цілої серії політичних рішень, кожне з яких має стати кроком політичної мудрості, уважності, обережності, злагоди, бо мова йде про стикування інтересів протилежних, а найчастіше - антагоністичних.

Особливості політичних рішень:

· політичне рішення майже завжди являє собою не одноосібний і одномоментний акт керівника, а складний комплексний процес, в якому задіяні принаймні кілька людей, а в ряді випадків і цілі колективи.

· політичне рішення дуже часто приймається або під безпосереднім або непрямим впливом «знизу», або коректується вже в процесі його реалізації саме через вплив керованих. Таким чином, це процес не тільки двонаправлений, а й характеризується складною комплексною взаємодією і взаємовпливом його суб`єктів.

· воно майже завжди зачіпає одну зі сфер життя суспільства в цілому або великих соціальних груп.

· формулює загальні завдання і цінності соціальних груп і політичних акторів;

· відтворює нормативні та інституційні параметри суспільно-політичного порядку;

· врегульовує і розподілює суспільні ресурси.

Функції політичних рішень:

1. Координація -оскільки в політичному процесі завжди бере участь безліч людей з високим ступенем відмінності в інтересах, рівні інформованості, готовності до того чи іншого виду політичної активності й існує постійна необхідність в узгодженні зусиль настільки різнорідної маси людей, що діють до того ж під чвс постійно змінюваних обставин.

2. Кореляція - внесення змін у тактику руху; необхідність в ній виникає у силу появи нових обставин, умов діяльності, що утруднюють або, навпаки, полегшують реалізацію поставленого завдання.

3. Програмування - здійснення вибору ефективного способу поєднання цілей і засобів у політичному процесі полягає в пошуку найбільш раціонального варіанту діяльності, а сенс програмування як раз в «компромісі між ресурсами і переконаннями». Завдяки їй цілі набувають якість реалістичності, здійснюється облік і оцінка можливостей, а ресурси не витрачаються даремно.

Існує ряд умов, дотримання яких дозволяє забезпечити високий рівень об'єктивності і реалістичності політичного рішення.

По-перше, слід мати на увазі те, що в історії  постійно виявляється взаємозв'язок між непередбачуваністю політичної поведінки людей, зневагою до їх дійсних інтересів і свавілля, відсутністю гарантій політичних свобод.

По-друге, велике значення має тут якість і обсяг інформації, прийнятої до уваги. Всякого роду обмеження інформації, її викривлення і вилучення обертаються в кінцевому рахунку прийняттям неправильного рішення, тобто не відповідного реальним потребам і проблемам.

По-третє, оскільки політичне рішення завжди приймається в рамках певних обставин (політичних, економічних, соціальних), які взаємодіють між собою і утворюють певну цілісність, систему, що і називається політичною ситуацією, облік цієї ситуації, її найважливіших, провідних компонентів, основної ланки, здійснює «наддетермінацію», робить вирішальний вплив на успіх чи невдачу процесу прийняття рішення.

По-четверте, при цьому слід враховувати, що завжди існує значна небезпека спрощення ситуації, вона випливає з об'єктивної нездатності відобразити все різноманіття складових її елементів, тенденцій і суперечностей. Абсолютизація, перебільшення значення того чи іншого аспекту політичної ситуації веде до прийняття невірного політичного рішення, яке програмує дії, які не тільки не забезпечують досягнення поставленої мети, але й ще більше ускладнюють можливості та обставини її реалізації.

По-п'яте, оскільки після ухвалення рішення і дій по його реалізації ситуація змінюється, виникають нові обставини і потрібна корекція, внесення необхідних змін як в саме рішення, так і в механізм його реалізації, що включає модифікацію мети, часу досягнення, засобів і способів реалізації стратегічних завдань. Процедура корекції рішення і тактики повинна існувати на постійній основі і здійснюватися інститутами політичної системи, що володіють для цього спеціальними повноваженнями.

По-шосте, слід враховувати, що закритий характер прийняття політичних рішень істотно знижує рівень їх раціональності, їх обгрунтованість в такому випадку просто не може бути всебічною. Відмова від закритості, келійності в прийнятті політичних рішень відкриває вирішальну для визначення якості політичних процесів можливість участі в їх розробці, прийнятті та реалізації широкого кола людей, інтереси яких воно зачіпає, які будуть його виконувати. Якщо це відбувається і процес ухвалення рішення будується на демократичній основі, зростає кількість людей, які вважають його своїм власним, а не нав'язаним.

Види рішень за Г. Саймоном:

1. Програмовані (традиційні) – характеризуються елементами відомого шаблону та повторення, що полегшує процес їх розробки, прийняття і меншою мірою потребує творчих елементів.

2. Непрограмовані (нетрадиційні) – характерний вибір оригінальнихпроблем, пов’язаних із новими явищами та постановка відомих раніше завдань. Є відповідною реакцією на виникнення унікальних, нечітко визначених і неструктурованих ситуацій, які мають для організації важливі наслідки. Багато незапрограмованих рішень включають стратегічне планування, оскільки невизначеність велика, а рішення складні.

Процеси прийняття рішень:

А) інтуїтивне рішення – це рішення, яке приймається тільки на основі того, що керівник має відчуття того, що воно правильне.

Б) рішення, засновані на судженнях – часто здаються інтуїтивними так як їх логіка не очевидна. Це вибір обумовлений знаннями або накопиченим досвідом.

В) раціональні рішення – це рішення, обґрунтовані за допомогою об’єктивного аналітичного процесу.

Структура політичного рішення:

- Це послідовний розвиток елементів політичного рішення в складній системі політичної влади від постановки проблем до її вирішення.

- Схематична фіксація основних елементів механізму вироблення та прийняття рішень.

Структура:

1. Оцінка ситуації суб’єктом державної влади;

2. Виявлення проблем в об’єкті влади чи у структурі суб’єкта;

3. Постановка проблеми у законодавчому порядку;

4. Розробка проблеми експертами;

5. Обговорення та прийняття у законодавчому порядку.

Рішення приймаються в умовах визначеності, коли керівник може з точністю визначити результат кожного альтернативного рішення, можливого в даній ситуації.

До рішень, що приймаються в умовах ризику відносяться такі рішення, результати яких не є визначеними, але ймовірність кожного можливого результату можна визначити. Ризик при прийняті рішень може бути різним. Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін "ризик" походить від латинського слова "resecum" - скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

Невизначеність – рішення приймаються в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити імовірність потенційних результатів. Це має місце, коли фактори настільки нові й складні, що неможливо отримати досить релевантну інформацію, здатну допомогти об’єктивно визначити ймовірність або наявна ситуація не підкоряється відомим закономірностям.

Підходи до розуміння процесу прийняття рішень:

1. Нормативна теорія:

- Як процес раціонального вибору політичних цілей у складних ситуаціях;

- У якості найважливіших засобів оптимізації такого вибору пропонуються різноманітні математичні моделі, дослідження операцій та їх інструментальні прийоми.

2. Біхевіористська теорія:

- Розглядає даний процес як специфічну взаємодію людей, зорієнтованих на опис різноманітних факторів, які впливають на прийняття рішень у конкретній ситуацій.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров