Тема 1 6 . Педагогічні методи навчання

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 20Следующая ⇒

Метод (від грец. – шлях дослідження, спосіб пізнання істини) – спосіб пізнання істини та її відтворення в мисленні.

Методи навчання — це способи співпраці викладача і студента, в результаті яких студент одержує знання, вміння, навички, під впливом яких формується світогляд, морально-етичні якості особистості.

Метод навчання визначає, що і як саме роблять студенти (учні) з навчальним матеріалом, які властивості і зв’язки між об’єктами розкривають вони. Метод є центральною ланкою детермінації процесу навчання зовнішніми обставинами.

У методі навчання можна виділити змістову і формальну сторони.        

  З м і с т о в а сторона має такі компоненти:

1) зміст (різні моделі, аналогії, алгоритми, які допомагають засвоїти сутність навчальних предметів);

2) розумові, передусім мислительні дії, потрібні для засвоєння змісту навчальних предметів і додаткового змісту (загальнологічні дії, а також дії, що розкривають принцип побудови навчального процесу);

3) співвідношення між цілями навчання, з одного боку, і прямими і непрямими його продуктами, з іншого.

Ф о р м а л ь н а   сторона методу навчання характеризується співвідношенням активності викладача і слухачів, характером поєднання колективних та індивідуальних форм навчальної роботи, співвідношенням зорової та слухової інформації у поданні навчального матеріалу, кількістю і складністю завдань, які стоять перед слухачами, мірою допомоги, що надається їм.

    Кожен метод навчання має свою структуру, тобто складається із малих частинок, які називаються прийомами.

  Прийом навчання – сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу. Так, у методі навчальної бесіди прийомами є відповіді-запитання.

У практичній роботі сучасної школи створена і постійно удосконалюється система методів навчання. Найбільш розроблені традиційні методи навчання, які класифікують за джерелами знань. У залежності від того, що є джерелом знань, ці методи поділяються на III групи:

І. Словесні (вербальні), джерело знань – слово.

    II. Наочні, джерело знань – наочність.

   III. Практичні, джерело знань – практичні дії.   

Група словесних методів включає такі різновиди: 1) пояснення; 2) розповідь; 3) лекція; 4) інструктаж (вступний, поточний, заключний); 5) навчальна бесіда; 6) самостійне опрацювання; 7) робота з книгою.

  Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший. Методи навчання поділяють на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів).

  Деякі вчені відкидають традиційну класифікацію методів і вважають, що для юнацького віку (учнів училищ, студентів вузів) важлива перевага розумового пошуку істини. Відповідно до цього виділяють такі методи навчання:

1) аналітичний: відбувається розчленування цілого на частини;

2) синтетичний: практичне поєднання частин, компонентів, елементів в єдине ціле у мислительній діяльності людини;

 3) аналітико-синтетичний: одноразове поєднання цілого і компонентного, одиничного і загального;

4) індуктивний: пізнання від одиничного до загального;

5) дедуктивний: пізнання від загального до одиничного;

6) індуктивно-дедуктивний: поєднання одиничного і загального;

7) порівняння: співставлення фактів, доказів, засобів;

8) аналогії: логічні й асоціативні між фактами і явищами;

9) класифікації:   групування фактів, явищ.

Поєднання цих двох класифікацій дає нам бінарну систему методів навчання. У практиці вищої школи сьогодні активно використовується такий практичний метод навчання, як вправи.

Вправи — багаторазове повторення певних дій або видів діяльності для їх засвоєння, яке опирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коректуванням. Вправи відповідно поділяються на такі види: а) підготовчі; б) вступні; в) пробні; г) тренувальні; д) творчі; с) контрольні.

У вищих навчальних закладах виділяють лабораторні, практичні і дослідні роботи. До практичних методів навчання слід віднести і графічні роботи. У них зорове сприймання поєднується з моторною пам’яттю студентів.

Сучасний вуз немислимий без комп’ютера, як засобу навчання. За допомогою комп’ютера реалізується програмове і проблемне навчання, а також його можна використати як засіб навчального моделювання науково-технічних об’єктів і процесів. Спілкування з комп’ютером сприяє розвитку інтелектуального, духовного і морального потенціалу студентів.

Педагогічні методи навчання у сучасній національній школі передбачають використання дослідницьких засобів для всебічного розвитку і формування особистості.

Тема 17. Теорія виховання

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічної і гармонійно розвиненої особистості. Основними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи та засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях: 

– у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти і протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватись, або, навпаки, загартовуватись у «боротьбі з труднощами», «робити саму себе»;

– у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання
в діяльності шкіл, гімназій, ліцеїв, інститутів, університетів та інших
закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними,
методичними рекомендаціями;

– у вузькому педагогічному, коли виховання є
цілеспрямованою діяльністю педагога (наставника), щоб досягнути певної
мети в колективі учнів;

– у гранично вузькому, коли педагоги або батьки розв’язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, прагнуть виховати рішучість, ввічливість).

На формування особистості впливають суб’єктивні фактори, керовані і некеровані обставини:

1)      вплив на особистість школи, сім’ї, вулиці, компаній;

2) наявність в особистості визначених, сформованих поглядів,
міркувань, звичок, смаків;

3) труднощі розкриття внутрішнього стану особистості (іноді людина
сама не знає, чого хоче);

4)діяльний характер особистості.

Звідси завдання педагогіки і педагогів (вихователів) – розкрити закономірності виховного процесу, виробити наукову теорію доцільного виховання, яке б, з одного боку, давало можливість розвиватися усім потенційним можливостям людини, і, з іншого, – формувати духовний розвиток особистості.

Виховання на всіх етапах розвитку має три функції:

по-перше, передача від покоління до покоління трудового і соціального досвіду;

по-друге, підготовка молодої людини до виконання певних суспільних функцій;

по-третє, передача ідеології, переконання, світогляду, звичаїв і традицій.

Першочергове значення у теорії виховання мають методи виховної роботи, які активно використовуються у практиці середньої та вищої школи.

Метод виховання – це спосіб педагогічного впливу на особистість з метою формування національної свідомості і етичної поведінки.

Подібно до методів навчання, метод виховання у живому педагогічному процесі розділяється на складові елементи, котрі називаються прийома­ ми виховання. Так само як в навчанні, методи і прийоми виховання тісно між собою пов’язані, можуть здійснювати взаємопереходи, змінювати один одного в конкретних педагогічних ситуаціях. Психологічна бесіда, наприклад, може виступати у певний момент як метод, основний спосіб досягнення мети і як методичний прийом, коли бесіда тільки супроводжує діяльність учнів, стимулює її.

Методи виховання не зводяться лише до педагогічної дії вихователя. Виховання – двосторонній процес, який включас у себе діяльність наставника і вихованців. Тому поруч із засобами, методами і прийомами, існують організаційні форми вихований, як способи цілеспрямованої організації колективної та індивідуальної діяльності особистостей.

Традиційно виділяюїь три групи методів виховання:

І група: методи формування свідомості і самосвідомості особистості (поглядів, переконань, ідеалів);

II група: методи організації діяльності та спілкування;

Ш група: методи стимулювання і мотивації діяльності і поведінки.

Перша група методів включас у себе прийоми різносторонньої дії на свідомість, почуття і волю особистості з мстою формування у неї національної свідомості і самосвідомості.

Друга група методів у виховному процесі забезпечує наявність необхідних умов навчання і діяльності. До складу цієї групи методів виховання входять: 1) педагогічні вимоги; 2) суспільна думка; 3) привчання; 4) доручення; 5) створення виховних ситуацій.

Третя група методів відображає суть того, що кожен вчинок, дія повинні отримувати оцінку, котра повинна закріпити, зміцнити, або навпаки стримати, обмежити певні форми і мотиви поведінки чи діяльності. Цю групу методів складають: 1) змагання; 2) стимулювання; 3) покарання.

Удосконалення виховного процесу вимагає його постійного аналізу і об’єктивної оцінки.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США