Історико-психологічний аналіз поняття темперамент

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 19Следующая ⇒

Гіпократ був першим, хто запропонував свою типологію темпераменту. У його розумінні поняття «темперамент» означає змішування части, чим пояснювалося, чому одні хворі краще протистоять хворобам, а інші – гірше. Він прийшов до висновку, що в організмі змішуються чотири вологи: кров (теплий початок), слизь (холодний початок), чорна і жовта жовч, що відповідають вологому або сухому початку. В залежності від переважання того чи іншого начала формуються особливості людини.

Суттєві моменти, які виділилися в теорії про темперамент в ході історії:

1. Темперамент є первинною тілесною ознакою індивідуальності, що відображає в собі водночас універсальні природні закономірності.

2. Визначальним виявилося поняття красису або співвідношення ознак, причин, елементів, які і лежать в основі темпераменту.

3. Властивості темпераменту перебувають в залежності від залоз внутрішньої секреції (гуморальна концепція Гіппократа-Галена).

До ХХ століття вивчення темпераменту йшло двома шляхами: відповідно до одного, в основі темпераменту лежать фізіологічні фактори, відповідно до другого – темперамент проявляється в організації душевного життя.

Аристотель пов’язував різницю у темпераментні зі складом крові (її згортання, щільність). У гнівливих людей є схильність до згортання крові і переважанням в ній твердих частинок. У холоднокровної людини – кров більш рідка та холодна.

А. Галлер у 18 столітті припустив, що головну роль у різниці темпераментів грає щільність тканей і різна ступінь їх подразнюваності. Це був перший вчений, який перейшов з гуморальної концепції до наївно-фізіологічної.

І нарешті, головну причину індивідуальних відмінностей в темпераменті вчені почали бачити у нервовій системі, щоправда, в основному у її будові, а не у функціонуванні. У меланхоліків – тонкі нерви («тонкої душі людина»), у флегматиків – міцні нерви («нерви товсті як канати»).

С. Фульє вважав темперамент природженою тілесною конституцією людини, що виражається в її сприйнятливості, швидкості мислитель них процесів і сили активності. На основі темпераменту виробляється характер. Традиційні чотири типи темпераменту він визначає шляхом швидкості-повільності і сили-слабкості активності.

У 19 столітті майже загальноприйнятою стає схема: спадковість → темперамент → тенденція у поведінці.

Головними елементами комбінацій властивостей темпераменту були:

– сила і швидкість протікання емоцій, домінуючий афективний тон і настрій (Е. Кант);

– бурхливість або стриманість емоцій, з одного боку, і схильність до оптимістичного чи песимістичного настрою – з іншої (Еббінгауз);

– сила і швидкість життєвих проявів, а також світлий або темний характер життєвого почуття (Г. Геффдінг);

– сила і швидкість протікання афектів (В. Вундт);

– співвідношення емоційних та вольових особливостей (Клейдж).

Теорії темпераменту, як правило, займають проміжне становище між фізіологічними та психологічними рівнями пояснення поведінки.

Типологія темпераменту

Темперамент – закономірне співвідношення стійких індивідуальних особливостей особистості, що характеризує різні сторони динаміки психічної діяльності.

На думку Ананьєва, Ковальова, Мясіщева, Рубінштейна, темперамент складає природну основу характеру і один з його компонентів. Левітов вважає, що це різні сторони особистості, що перебувають у взаємозв’язку. Темперамент виражається в емоційній збудливості і зв’язку зі станом процесів збудження і гальмування. Темперамент впливає на форму прояву характеру. Темперамент підпорядкований характеру.

В. М. Русалов визначає темперамент як психобіологічну категорію, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає все багатство змістових характеристик людини.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология