Вчитель та його роль в навчальному процесі. Функції вчителя предметів художньо - естетичного циклу в загальноосвітній школі

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 11Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Усі педагогічні функції поділяють на дві групи. До першої входять орієнтацїйна, розвиваюча, мобілізуюча (та що стимулює розвиток) І інформаційна функції, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. До другої групи входять такі педагогічні функції: конструктивна, організаторська, комунікативна І гностична (дослідницька).

Функції вчителя художніх дисциплін тісно пов’язана з функціями мистецтва. Серед яких: духовно-творча, естетична, гносеологічна або інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна, регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична, компенсатор­на, катарсистична та ін.

Загальна мистецька освіта характеризується поліфункціональністю. Однією з основних функцій у навчально-виховному процесі традиційно вважається інформативно-пізнавальна. Важливу роль відіграють також ціннісно-орієнтаційна, або світоглядно-аксіологічна функція, котра спри­ятиме вихованню естетичних смаків учнів, формуванню адекватних критеріїв оцінки різноманітних явищ у сфері мистецтва. Мистецька освіта здійснює духовно-творчу функцію, від якої залежить самореалізація та самовдосконалення особис­тості у сфері мистецтва, зокрема й шляхом самоосвіти. Інтегратив­на функція спрямована на забезпечення систематизації художньо-естетичних знань та уявлень учнів, координацію різноаспектних мистецьких вражень і досвіду. Функції можуть бути методологіч­ні та регулятивні, які відображають питання їх практичної реалі­зації. Інтегративна функція належить до методологічних — систе­моутворюючих.

Конструктивна функція вчителя забезпечує: • визначення мети і завдань навчально-виховного процесу;

• відбір навчального матеріалу, який слід засвоїти учням, його систематизацію;

• проектування діяльності учнів із засвоєння навчального матеріалу;

• проектування власної майбутньої діяльності і поведінки у взаємодії з учнями; • підбір адекватних засобів, методів і методичних прийомів, способів організації і форм навчальної, тренувальної І виховної роботи;

• виявлення розбіжностей між запланованим і досягнутим.

Організаторська функція реалізується через:

• забезпечення різноманітних видів навчальної діяльності учнів;

• організацію учнівського колективу, його згуртування і наділення на вирішення навчальних завдань;

• організацію позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання учнів; • матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;

• організацію власної діяльності і поведінки під час безпосередньої взаємодії з учнями на уроках і позаурочних заняттях (розподіл робочого часу, інструктування, контроль, дозування навантаження тощо).

Оволодіваючи організаторськими вміннями, майбутні педагоги у процесі практики поступово досягають таких рівнів:

• репродуктивного, за якого особа діє за Інструкцією або наслідує організаторські дії вчителя чи інших осіб;

• адаптивного, за якого студент пробує застосувати досвід організаторських дій у нових, але типових ситуаціях;

• моделюючого, за якого студент за завданням педагогів планує і реалізує організаторські дії, які забезпечують виконання певних колективних завдань учнів, або завдань окремих дітей;

• творчого, за якого студент проявляє достатню самостійність та ініціативу, організуючи педагогічно доцільну діяльність учнів; уміє ставити мету і завдання, забезпечити їх виконання, оцінити результати діяльності.

Комунікативна функція передбачає:

• встановлення ділових і неформальних особистих стосунків з окремими учнями і групами учнів;

• ділове спілкування з іншими вчителями та адміністрацією школи;

• контакти з державними і громадськими фізкультурне-спортивними організаціями;

• налагодження взаємодії з батьками учнів;

• уміння знаходити меценатів (спонсорів).

Культура педагогічного спілкування починається з самовизначення позиції вчителя щодо своєї професійної учительської ролі. Це самовизначення розкриває ставлення вчителя до учнів і їх батьків, колег, керівництва школи, до суспільства, чиє замовлення він виконує.

Перш за все, вчитель визначає для себе: хто для нього учні? Джерело неприємностей І труднощів, чи це ті, хто, завдяки його зусиллям, будуть прагнути стати кращими, хто в найближчому майбутньому візьме на себе відповідальність за долю суспільства та й усієї планети.

Іншим вагомим показником здатності вчителя до неформального спілкування є його вміння подумки ставити себе на місце учня, його очима і вухами бачити і слухати себе, розуміти мотиви своїх вчинків, а отже, краще розуміти думки, емоції та мотиви поведінки учня.

Гностична функція передбачає вивчення:

• змісту і способів впливу на учнів на основі розуміння їх внутрішнього стану;

• вікових і індивідуальних особливостей учнів;

• особливостей процесу і результатів власної діяльності, її вад і переваг.

Гностична функція вчителя є провідною, оскільки пізнавальна діяльність у процесі навчання є основним видом діяльності, без якого неможливі (або стають неповноцінними) всі інші її види.

Гностична функція реалізується ефективно, якщо її результатом є правильна самооцінка, самоконтроль, самосвідомість, самопроектування, самоуправління тих, хто навчає і навчається.

Без реалізації гностичної функції педагогічна діяльність учителя неефективна і формальна. Без неї неможлива педагогічна творчість.

Реалізація вчителем професійних функцій визначає значного мірою ту атмосферу, в якій працюють учні. Хороший учитель опирається, перш за все, на глибокі знання змісту навчального матеріалу, на володіння методами викладання і на вміння розвивати у своїх учнів суспільно значущі мотиви для поглибленого засвоєння навчального матеріалу. Додамо, що характер атмосфери, в якій проходить навчання, дуже важливий для формування особистості учня. У процесі фізичного виховання вчитель допомагає учням краще пізнати самих себе, реалізувати свої сили і здібності.

Педагогічна майстерність вчителя полягає в усвідомленні цілей навчального процесу, чіткому визначенні завдань конкретного етапу навчання, конкретного уроку та їх реалізації, доцільному підбор методів та форм навчання.

Завдання вчителя — створити умови для засвоєння нових знань та вмінь, розвитку та саморозвитку творчих задатків учнів. Для виховання творця вчитель має сам бути творчою особистістю з високим рівнем професійності та педагогічної майстерності.

Для реалізації навчального процесу вчителю недостатньо тільки добре знати свій предмет й освітню галузь, до якої він належить, бути творчою особистістю і мати високий рівень загальної ерудиції. Вчителю ще треба йти в ногу з часом, орієнтуватися у сучасних концепціях та напрямках розвитку освіти, збагачувати свій досвід новими технологіями та методиками, що з'являються в теорії та практиці навчання. Для управління якістю навчання йому необхідно знати і вміти те, що необхідно «педагогу». А саме:

— визначати цілі навчання з урахуванням вікових особливостей дітей;

— планувати сумісну діяльність з учнями і підготувати календарно-тематичне планування навчального матеріалу з відбором його змісту;

— організовувати здійснення навчального процесу, підібравши доцільні методи та форми навчання; використовувати різні способи мотивації для активного сприйняття та результативної роботи учнів;

— здійснювати контроль за навчальними досягненнями учнів як результату навчального процесу, для чого необхідно визначити критерії та інструментарій оцінювання результатів навчання;

— вносити необхідні корективи у навчальний процес за аналізом одержаних результатів відповідно до встановлених цілей.

Вчителю слід пам'ятати, що навчальний процес являє собою цілісну соціально-педагогічну систему, яка містить цілі, зміст, форми, методи, результат навчання. Тому реалізація одного з її елементів вимагає системного, комплексного підходу до реалізації інших елементів у певній взаємодії, відповідно до внутрішніх та зовнішніх умов системи.

Зміст освіти

Протягом тривалого часу змістом освіти вважали лише сукупність знань, умінь та навичок. Так було, доки не виникла соціальна потреба в інтелектуальному та творчому розвитку. Сучасна дидактика розглядає складові змісту освіти більш широко. Головною метою освіти е передавання від покоління до покоління основ соціального досвіду, накопиченого людством протягом його існування.

М.М. Скаткін та І.Я. Лернер виділяють такі головні компоненти змісту освіти:

- знання та уявлення про світ,

- досвід способів діяльності,

- досвід способів творчої діяльності;

- досвід емоційно-ціннісного відношення (оцінки) до світу, до власної діяльності.

Відносно курсу образотворчого мистецтва до першого компонента змісту навчання можна віднести головні поняття, визначення, правила, закони, принципи теорії мистецтва, факти з історії мистецтва та біографій митців. До другого — способи образотворчої діяльності у різних видах мистецтва та художніх техніках виконання.

Дуже важливо у навчальному процесі реалізовувати два останніх компоненти. Ні об'єм знань, що придбаються у готовому вигляді, вміння, що засвоюються за зразком, не можуть забезпечити творчі можливості людини. «Розвиток творчих здібностей вимагає спеціального механізму — своїх навичок, свого тренажу. І вчити цьому необхідно із самого юного віку — коли дитина найбільш до цього прихильна. Цьому положенню пора стати педагогічною аксіомою», вважає Б.М. Нєменський. Способи творчої діяльності вимагають винаходу власних шляхів реалізації задумів, перенесення відомих способів діяльності у нестандартні ситуації та завдання. Фантазія, творчість як м'язи, їм необхідне тренування.

Образотворче мистецтво належить до предметів такого типу, в яких провідним компонентом змісту освіти є емоційно-ціннісна оцінка світу, особистісне сприймання, усвідомлення власного ставлення до явищ, подій та об'єктів навколишнього світу. Специфіка четвертого компоненту — емоційно-ціннісна оцінка світу полягає в особистісному сприйманні «пропуску» крізь себе ставлення, емоцій до подій, явищ, ідей. «Досвід відношення не можна вивчити чи придбати шляхом вправ, його не можна придбати.вольовими зусиллями, його треба пережити — іншого шляху немає!»

Головними компонентами змісту освіти є знання та уявлення про світ, основи наук (поняття, закони, факти, події, терміни, відомі способи та алгоритми діяльності), що надає жорстку регламентацію, догматизм знань. Переважними методами навчання є інформаційний — повідомлення знань, репродуктивний — відтворення знань. Зміст освіти подається в розгорнутому вигляді у логічній послідовності Ця логіка закладається у навчальних підручниках, цю логіку «пропускає» крізь себе вчитель. Учню залишається тільки засвоїти і відтворити інформацію. Разом із засвоєнням диференційованих знань учні засвоюють і репродуктивний спосіб мислення. При цьому зберігається авторитарний стиль викладання вчителем «повторюй за мною», «роби як я», авторитарний стиль поведінки.

Зміст навчального предмета розкривається у навчальних програмах. Аналіз минулих та існуючих програм з образотворчого мистецтва показав, що здебільшого навчальний матеріал в них розподіляється не системно. Теми уроків в одних програмах визначаються за задачами вивчення образотворчої грамоти, в інших — за тематикою сюжетів практичних робіт. В їх послідовності відсутня логіка і взаємозв'язок, що робить педагогічну діяльність вчителя і навчально-пізнавальну діяльність учнів на уроці хаотичними, уривковими.

Першу спробу скласти систему змісту образотворчого мистецтва було зроблено Б.М. Нєменським. В основу його програми була покладена цілісна блоково-тематична побудова єдиного кола пізнання в кожному навчальному році і чверті при різноманітній практичній діяльності. Зв'язок уроків стає міцним і послідовним. Закладена динаміка викладання образотворчого мистецтва розгортається за домінуючими проблемами навчання:

1—4 класи — етап основ художніх уявлень;

5—9 класи — етап основ художніх знань;

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии