Лисенко також створює обробки народних пісень, які уявляють цілі музичні картини, в них партія фортепіано набирає самостійного драматургічного значення і стає важливим носієм образності (“Дощик”).

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 23Следующая ⇒

Особливе місце займають обробки історичних пісень, в яких Лисенко намагається ствердити могутню творчу силу народу:”Максим козак Залізняк”, “Гей, не дивуйте”.

В них він використовує метод програмності. Тут також розвинена партія фортепіано, є вступ і закінчення. Таким чином утворюється ВІЛЬНА обробка народної пісні.

В своїх обробках Лисенко прагне до створення нових форм (куплетно – варіаційа, тричастинна), дбає про різноманітну тематику, всебічне жанрове охоплення. Він подає зразки обробок історичних, чумацьких, бурлацьких, жартівливих і побутових (про горе, кохання, родинне життя) пісень. У третьому випуску окремо виділено рубрику “Міщанські, ремісницькі пісні “, представлену зразком пісні “Про Купер’яна”. (№42)

Четвертий випуск містить п’ять пісень західноукраїнських районів, записаних композитором від І.Франка.

Кращі обробки М.В.Лисенка, як сольні, так і хорові, переросли значення гармонізацій і перетворилися у блискучі щодо майстерності самостійні художні твори. Вони міцно увійшли в репертуар професіональних і самодіяльних капел, ансамблів та солістів-виконавців.

СОЛОСПІВИ

У доробку М.В.Лисенка понад 100 романсів. Більшість написано у 90-900-ті роки. У 60-80-ті роки він звертається до поезії Шевченка, яка приваблювала Лисенка глибокою народністю, правдивістю зображення подій, палким революційним пафосом, щирістю висловлення. Для ранніх романсів Лисенко вибирав тексти, в яких йдеться про важку жіночу долю, соціальне гноблення (“Ой одна я, одна”). Спираючись на типові образи, інтонаційну, ритмічну і ладову будову народної музики, композитор створює цілу галерею реалістичних, зворушливих і трагічних жіночих образів. Деякі пісні Лисенка на слова Шевченка побутують у народі, втративши авторство і перетворившись на народні як, наприклад, “Минають дні”, “Чого мені тяжко”, “Реве та стогне Дніпр широкий”.

У 90-ті роки Лисенко звертається до поезії Г.Гейне і пише 14 романсів. Їх справедливо вважати циклом, хоч на це і немає авторської ремарки. В романсах композитор розкриває почуття безтурботної радості. До циклу на слова Гейне входить два вокальних дуети. Серед них – “Коли розлучаються двоє”. Тут глибокі і сильні почуття, скорбота і біль розставання, яке люди переживають мужньо, надзвичайно яскраво передані у виразній, мелодійній музиці.

Лисенко написав також 6 романсів на слова І.Франка, які теж вважаються за цикл. В них – переважно ніжна, світло-печальна лірика, сум нерозділеного кохання або лірика з соціальним відтінком. Поривчаста, гостро-емоційна музика романсу “Безмежнеє поле “ передає схвильований, бентежний характер тексту. Образ безкрайого, оповитого сніжним завоєм степу відтіняє настрій самотності і глибокий душевний біль людини.

Засоби музичної виразності в романсах і вокальних ансамблях Лисенка пластично і гнучко передають настрої поетичного тексту. Домінуюча роль належить мелодиці, а супровод цілком їй підпорядкований, він підтримує вокальну партію і, поряд з цим, коли того вимагає авторський задум, виконує ілюстративно-зображальну роль. Як це має місце в класичній романсовій літературі, і у Лисенка фортепіанні вступи викладають основне мелодійне і емоціонально-інтонаційне зерно, а постлюдії є своєрідними образно-поетичними узагальненнями цілого твору.

Романси Лисенка були творчою лабораторією композитора, в якій викристалізувалися мелодика, гармонія і фактура творів.

ХОРОВА МУЗИКА

Твори для хору становлять яскраву сторінку музичної спадщини Лисенка. Більше всього написано у 70-80-ті та у 1900- ті роки. Крім того, хорова творчість композитора – одне з найцінніших надбань української музичної культури дожовтневого часу. Більшість хорів написано на вірші Шевченка.

Всього Лисенко написав понад 30 творів для хору. Вони різноманітні за ідейно-образним змістом та формою. Тут є великі вокально-симфонічні полотна, хорові поеми, мініатюри. Всі вони нерозривно пов’язані з фольклором. У хорах композитор прагне втілити епічні, героїчні картини боротьби за народне щастя, глибокі філософські узагальнення і ніжні, зворушливі почуття людини (“Пливе човен”, ”Вічний революціонер”).

М.В.Лисенка по праву вважають основоположником жанру кантати на Україні. Шукаючи відповідних форм для втілення величних образів героїко-патріотичних творів великого поета-революціонера в музиці, він творчо переосмислив цей жанр, надав йому своєрідних національних ознак.

Кантата “Радуйся, ниво неполитая”(на текст поезії “Ісайя. Глава 35. Подражаніє”) – одна з наймонументальніших композицій Лисенка на тексти Шевченка. У ній виразно виступають мотиви активного протесту художника проти сучасної йому дійсності і втілюються мрії про щасливе майбутнє вільного народу. П’ять частин кантати відповідають смисловим розділам вірша. Перша – “Радуйся, ниво неполитая”(мішаний хор), друга – “І процвітеш, позеленієш”(квартет), третя – “І спочинуть невольничі утомлені руки”(соло сопрано, жіночий хор), четверта – “Тоді, як, господи, святая на землю правда прилетить”(соло баритона), п’ята – “Оживуть степи, озера”(мішаний хор). Композитор прославляє рідну землю і трудові руки, що не знають спокою, змальовує світлі образи майбутнього – вільного від гніту й експлуатації, твердо вірить в торжество правди і справедливості.

Музика кантати має урочисто піднесений, радісний характер, особливо у першій частині і в фіналі, написаному у формі хорової фуги. Друга, третя і четверта частини пройняті настроями лірики і героїки. Композитор не цитує тут української народної пісні, а широко використовує її інтонаційне і ладове багатство.

ФОРТЕПІАННА МУЗИКА

До фортепіанної музики Лисенко звертається протягом усього свого життя, особливо у 70-ті, та 1900-ті роки. Жанр цей не є провідним у творчості композитора, і за ідейно – образним змістом, яскравістю й оригінальністю мови фортепіанні твори поступаються романсам, хорам, операм та обробкам народних пісень.

Грати на фортепіано Лисенко почав ще з дитинства. Коли навчався у Лейпцігській консерваторії на фортепіанному факультеті ґрунтовно вивчав музику Баха, віденських класиків, Шумана, Мендельсона, Ліста, Глінки.

Перші фортепіанні твори були написані у консерваторські роки. Вони пов’язані з фольклором. Прикладом може бути фортепіанна сюїта. Вона уявляє собою українські пісні, опрацьовані у формі старовинних танців: прелюдія – “Хлопче – молодче”(№50), гавот – “Ой, чия ти, дівчино, чия”, сарабанда – “Сонце низенько”(№52), токата “Пішла мати на село”(№51).

В цій сюїті Лисенко вдало поєднав народні теми з жанровими особливостями європейських танців. В п’єсах формуються типові риси його фортепіанної творчості: висока майстерність, справжня піаністичність, трактування фортепіано як співучого, виразного інструмента.

У 70-ті роки Лисенко створює понад півтора десятки фортепіанних творів. Серед них і великі форми – соната, два концертні полонези, дві рапсодії на українські теми, і невеликі твори – “Пісні без слів”, ”Мрії”, мазурка, вальс та інші. З одного боку в музиці відчувається вплив Шопена, Ліста, з другого - спостерігається інтерес до фольклорних джерел.

Одним з найвидатніших і найбільш виконуваних творів Лисенка для фортепіано великої форми є Друга рапсодія. В її основі лежать народні теми: думка (повільна пісня) і шумка (швидкий танок). Жанр рапсодії, як відомо, сформувався в зарубіжній романтичній музиці (згадаємо рапсодії Ліста). Лисенко творчо розвиває традиції Ліста на українському національному грунті.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии