А серце тобі нічого не наказало.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 5Следующая ⇒

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.

- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батько.

Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.

Мати великими очима дивилась на Андрійка.

- А нам завтра до лісу йти, - каже Андрійко. - Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

- То куди ж ти підеш завтра? - запитала мати.

- До лісу... Як наказала вчителька.

- А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала.

Чому мама так хвалить?

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шестирічна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.

Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.

Люда нагодувала курей і полила квіти. А потім думає: «Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине».

Зварила Люда борщу, попробувала. Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.

Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:

— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.

Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ — він несмачний. Думає Люда: «Чому ж мама так хвалить?»

Ремісник і різець

Майстер працював Різцем по дереву — вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним.

Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд — незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Крише Різець Троянду, псує роботу Майстра.

Здивувалась Троянда,

— Різцю, чого ти раптом так погано почав працювати?

Різець відповідає:

— Я просто шматочок криці. Я стаю Різцем, коли мене бере в руки Майстер. А коли торкається Ремісник — я не Різець, а просто ножик.

Бо я – Людина

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.

— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

Соромно перед соловейком

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.

Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись.

Соловейко перестав співати.

Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.

Ліда забрала недоїдки, загорнула в газету й поклала в сумку.

— Навіщо ти забрала сміття? — запитала Оля.— Це ж у лісі... Ніхто не бачить...

— Соромно перед соловейком...— тихо відповіла Ліда.

Він зненавидів красу

У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання.

Побачив син троянду за вікном, питає:

— Що це таке?

— Квітка троянди, — відповідає мати.

— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.

Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу. Побачив син на паркані горобця, питає:

— Хто це такий?

— Горобець, — відповідає мати.

— Хочу горобця, — вимагає хлопчик. Пішла мати до сусідських дітей, просить:

— Спіймайте горобця, куплю вам цукерок.

Упіймали діти горобця, одержали цукерок. Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку. Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері:

— Що це таке?

— Це пастух грає пісню на сопілці.

— Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! — зажадав хлопчик.

Пішла мати до пастуха, просить:

— Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.

— Ні, — відповідає пастух.— Пісня — це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім. Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.

Комірчина для дідуся

Захворів дідусь Юрасиків, лежить і кашляє. Мати й тато мовчазні. Одного разу прийшов Юрко з дитячого садка та й бачить: закопує тато стовпи поруч з хатою.

— Що це ви будуєте, тату? — запитує Юрко.

— Комірчину до хати прибудуємо. Дідусь житиме в комірчині...

Юрко взяв маленьку лопатку, пішов на город, сів серед картоплиння й копає ямку.

— Що це ти копаєш, Юрасику? — запитує батько.

— Та землянку будую...

— Для чого ж тобі землянка?

— А ви з мамою житимете в ній, як постарієте...

Які вони бідні

Ще не світало, ще й ранкова зоря не зайнялася, як батько збудив Сергійка й сказав:

— Ходімо в поле. Послухаємо жайворонкову пісню.

Син живенько встав, одягнувся, і вони з батьком пішли в поле. Небо на сході стало рожеве. Небосхил щохвилини світлів, зорі згасали. І тої ж хвилини Сергійко почув дивну пісню. Немов над полем хтось натягнув срібну струну, й вогняна пташка, доторкаючись до неї крильцями, розсипає над степом небесну музику. Сергійко затамував дух. Йому спало на думку: «А якби ми з татком спали, — чи жайворонок все одно співав би?»

— Татку, — тихо спитав Сергійко, — а ті, хто зараз сплять, не знають цієї музики?

— Не знають, — прошепотів батько.

— Які вони бідні...

Пихата жаба

Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає: "Навчуся і я співати по-журавлиному. Буду не така, як усі жаби. Хай дивується увесь жаб'ячий рід".

Довго вчилася вона співати по-журавлиному і таки навчилася. Розмовляють із нею по-жаб'ячому, а вона мов не розуміє — відповідає по-журавлиному. Розгнівалися жаби й дорікають своїй подружці:

— Ти ж така жаба, як і ми, чого ж ти не хочеш розмовляти по-жаб'ячому?

Жаба задерла голову й каже:

— А може, у мене виростуть крила, і я полечу, як журавель!..

Найледачіший у світі кіт

Лежав на столі кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки - одну зі сметаною, другу - з молоком.

Кіт подумав: це дівчинка принесла мені частування. Але що краще: сметана чи молоко? Кіт збирався подумати, що краще, але не міг думати - такий він був ледачий.

Коли це у відчинене вікно залетів горобець. Залетів, сів на стіл i клює там якісь крихти. Тепер перед Котом було вже три смачні речі: сметана, молоко i горобець. Та xiбa легко зважитися, що з цих трьох речей найсмачніше? Кіт збирався подумати, що ж найсмачніше, але думати було важко. Він заплющив очі и заснув.

Це був найледачіший у світі Кіт.

Образливе слово

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:

— Простіть мені, Мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — сказала Мати й зітхнула.

— Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона синові:

— Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

Зайчик і горобина

Казка

Засипало снігом землю. Нема чого їсти зайчикові. Побачив зайчик червоні ягоди на горобині. Бігає навколо дерева, а ягоди — високо. Просить зайчик: «Дай мені, горобино, одне гроно ягідок». А горобина й каже: «Попроси вітра, він і відірве».

Попросив зайчик вітра. Прилетів вітер, гойдає, трусить горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. їсть зайчик ягоди, дякує вітрові.

Де ночує водяна лілея

Оповідання

Є у ставу біла квітка — водяна лілея. Росте вона собі в воді. Радісно розкриває свої пелюсточки до сонця. Сідає на білу квітку метелик. Хоче переночувати, бо вже вечір наближається. Раптом квітка говорить:

— Лети, метелику, шукай собі інших квіток, бо я лягаю вночі спати під водою.

— Чому? — дивується метелик.

— Бо в мене там, під водою, м'яка постіль.

Склала біла лілея пелюсточки й тихо пішла спочивати під воду. А метелик полетів на берег.

Як метелик плавав у ставку

Оповідання

Летів білий метелик над ставком. А хтось кинув у воду червону квітку. Пливе квітка. Побачив метелик червону квітку. Сів на неї, сидить, крильцями водить. Квітка пливе, і метелик пливе. Летить ластівка над водою, дивується: «Що це таке? Як метелик навчився плавати?» Доторкнулась ластівка крилом до води. Сколихнулась вода, сколихнулась квітка, загойдався метелик. Весело йому пливти в ставку.

Пихатий півень

Оповідання

Ходить півень по подвір'ю. Побачив райдугу барвисту на небі. Побачив і сміється:

— У мене хвіст такий само барвистий — кращий, ніж райдуга.

Та ось пішов дощ. Замочив пихатому півневі хвоста. Звис хвіст аж до землі. Соромно стало півневі. Втік він на сідало й більше ніколи не хвалився.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров