Теоретичний матеріал з підготовки до практичної роботи № 1

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 10Следующая ⇒

Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.

1.Літературна мова

2.Мовна норма

3.Мовленнєва культура- критерії професійної майстерності фахівця.

4.Культура мовлення під час дискусії.

1. Українська мова є державною мовою українського народу. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць(звуків, слів, речень), яка існує поза часом і простором. Мова становить певну систему фонетичних, лексичних і граматичних засобів, що служить для виразу думок. Мова - невід`ємна ознака людського колективу. Вона могла з`явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з`явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Державна мова – це мова, якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні.

Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

В суспільстві мова виконує ряд функцій.

Перша і головна функція мови - функція спілкування (комунікативна). Такий особливий стан словесної мови зумовлений зв`язком мови з мисленням. Будь-яка думка найточніше передається саме через слово. Саме слово допомагає людині піднятися на ті висоти мислення, на які не здатні піднятися інші істоти.

Друга, не менш важлива функція мови – мислеформуюча. Завдяки мові людина спроможна задовольнити духовні потребі - здійснювати наукове й мистецьке пізнання світу, засвоїти норми моралі та етики, звичаї, традиції і т.д.

Наступна функція мови – пізнавальна. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимося з

найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з досвідом і історією попередніх поколінь людства. Зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом. Правильному професійному спілкуванню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефективність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльності конкретної особи.

Естетична функція мови. Найповніше естетична функцій мови проявляється через художню літературу.

Інші функції - номінативна, експресивна (емоції і почуття), гуманізуюча, функція впливу (волюнтативна).

Українська мова існує в двох формах: літературна мова і діалекти.

Літературна мова- це впорядкована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей, державні і громадські установи, пресу, художню літературу, науку, освіту і т.д. Літературна мова характеризується такими нормами: орфоепічні (вимова звуків), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (побудова речень),стилістичні, пунктуаційні.

Слід розрізняти поняття: мова і мовлення.

Якщо мова - це тільки засіб спілкування, то мовлення - сам процес і результат використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності мовлення людини набуває певних особливостей, хоча люди говорять однією мовою.

Так, мовлення однієї людини, образне, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Отже, кожна людина говорить по своєму хоча й користується спільною мовою для всіх.

Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно, як її мовлений. Мовлення - це своєрідна візитна картка кожної людини. Древньогрецький філософ Сократ говорив: "Заговори, щоб я тебе побачив".

Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості і розрізняються за такими ознаками:

За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна -вторинна.

За сприйманням. Усна форма мовлення сприймається на слух (крім жестів і міміки, які сприймаються зорово), а писемна - тільки зорово.

За виражальними засобами. Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна - у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми (жестів, міміки, пауз, інтонації). Тому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому і науковому стилях неприпустимі, бо в сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.

За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, писемної - текст.Саме вони надають інформацію при спілкуванні.

За функціонуванням. Усне мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу, а писемна - монологічна. Усна форма ділового мовлення відрізняється від його писемної форми передусім тим, що для переконливості безпосереднього діалогу треба створювати атмосферу постійного контакту і спільності з аудиторією.

Усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, обмежена у часі й просторі.

Усна форма мовлення - революційна, писемна - консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно.

Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкуванню людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління, відображаються суспільні відносини в державі.

Писемне мовлення переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову. Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

У писемному мовленні точніший добір лексики, яка вживається в прямому значенні. Переважає суспільно-політична, професійно-виробнича, науково-термінологічна лексика. З діалектної лексики добираються лише найцінніші необхідні слова і граматичні форми.

У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності і підрядності, відокремлення, вставні слова. Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками і т.д.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, який стиль використовується для викладу тексту.

Одиницею писемного мовлення є текст.

2.Культура мовлення - досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини. Культура усного мовлення виявляється переважно у дотриманні норм вимови і наголосу.

Спілкування - це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій.

Основні ознаки усного ділового мовлення:

· стислість у висловлюванні думки, недвозначність;

• логічність, стислість, відповідність між змістом і мовними засобами;

· відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

· відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

· доречність, виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Основні вимоги до мовлення

Культура українського мовленнявключає в себе два напрямки засвоєння літературної мови: правильність мовлення і мовленнєву майстерність.

Правильність мовлення – це наше спілкування, узгоджене з мовними нормами сучасної української мови.

Мовленнєва майстерність на відміну від правильності мовлення – це не лише дотримання норм української літературної мови, а також і вміння вибирати з існуючих варіантів найбільш вдалий у смисловому відношенні, стилістично доречний, виразний.

Умови, в яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову, якщо людина сидить перед нами – і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін. Тому усне ділове спілкування поділяють на публічне і приватне.

Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов`язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх, з представниками інших установ і т.д. Мовлення службової особи повинне бути: ввічливим, доброзичливим, уважним.

Культура ділового усного мовлення досягається відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове спілкування виключає емоційно-забарвлену лексику, в ньому переважають нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок.

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів - вербальних (словесних) і невербальних (несловесних).

Вербальне спілкування може відбуватися в різних видах: спілкування з людиною, з кількома людьми, з цілим залом.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров