Загальні положення про зобов'язання

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 98 из 224Следующая ⇒

Глава 47

ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. СТОРОНИ У ЗОБОВ'ЯЗАННІ

Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення

1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання — вид цивільних правовідносин. Як будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання складається з декількох елементів, основними серед яких є суб'єкт, об'єкт і зміст правовідношення.

Суб'єктами зобов'язання завжди є визначені конкретні особи: кредитор і боржник (див. коментар до ст. 510 ЦК).

Юридичним об'єктом зобов'язання є та поведінка особи, яку вправі вимагати кредитор. Ця поведінка може полягати у здійсненні боржником певних позитивних дій або в утриманні від здійснення певних дій. Наведений у коментованій статті перелік таких позитивних дій є орієнтовним і не вичерпним. Що стосується утримання від вчинення певних дій, то воно як правило, не є самостійним об'єктом зобов'язання, а лише супроводжує активні дії однієї з сторін з метою найбільшого задоволення інтересів другої. Слід також зазначити, що зобов'язання, об'єктом яких є здійснення боржником однієї єдиної дії, є нечисленними. Набагато частіше боржник повинен вчинити не одну, а ряд позитивних дій, як однорідних, так і неоднорідних за характером (приклад) або утриматися не від одної певної дії, а від дій певного роду.

Що стосується матеріального об'єкта зобов'язання або, як його частіше називають, предмета виконання, то ним можуть бути речі, гроші і інше майно, а також дії, що не мають матеріальної оцінки, як наприклад, у безоплатному договорі доручення.

Зміст зобов'язання утворюють суб'єктивні права і обов'язки його учасників, переважно, майнового характеру.

Як будь-які інші цивільні правовідносини, зобов'язання виникають при настанні певних юридичних фактів. Ці факти, а також певні їх сукупності називають підставами виникнення зобов'язань.

Підстави виникнення зобов'язань визначені в ч. 2 статті, що коментується, шляхом відсилання до ст. 11 ЦК (див. коментар). Особливе місце серед цих підстав, безумовно, належить договору, оскільки саме з цивільно-правових договорів виникає переважна більшість зобов'язань. Що ж стосується інших, передбачених статтею 11 ЦК підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, то вони можуть виступати в якості підстав виникнення зобов'язань як самостійно, так і у сукупності з іншими юридичними фактами, утворюючи так звані юридичні (фактичні) склади.

Зобов'язання має ґрунтуватися на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема, на засадах добросовісності, розумності та справедливості (див. коментар до ст. З ЦК).

Стаття 510. Сторони у зобов'язанні

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Зобов'язальні правовідносини (зобов'язання) називають відносними правовідносинами, оскільки їх суб'єктами (учасниками) завжди є чітко визначене коло осіб, як управомочених, так і зобов'язаних, на відміну від абсолютних правовідносин (наприклад, правовідносин власності), де управомоченій особі (зокрема власнику) протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб (це абсолютно всі інші особи, обов'язком яких є не порушувати прав власника).

Суб'єкти (учасники, сторони) зобов'язальних відносин мають спеціальні назви: кредитор і боржник. Кредитор — це особа, яка управомочена вимагати від свого контрагента (боржника) виконання певної дії (ряду дій). Боржник -особа, зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утримуватися від вчинення певної дії (ряду дій).

Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права: фізичні і юридичні особи, держава й інші публічні утворення.

Найпростішою є модель зобов'язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Наприклад, юрист за договором доручення представляє інтереси громадянина у суді. Але досить часто у зобов'язанні на стороні боржника, чи кредитора чи на обох сторонах одночасно приймають участь не одна, а дві чи декілька осіб. Так, наприклад, коли сім'я, що складається з трьох осіб, продає належну ним на праві спільної власності квартиру, то у зобов'язанні, що виникне з такого договору купівлі-продажу на стороні продавців буде три особи. А якщо купляє таку квартиру також не одна особа, а сім'я, то, відповідно, декілька осіб буде і на стороні покупців. В таких випадках кажуть про множинність осіб у зобов'язанні, яка може бути активною, пасивною чи змішаною залежно від того, чи приймають участь декілька осіб на управомоченій, зобов'язаній чи на обох сторонах одночасно.

Переважна більшість усіх цивільних зобов'язань — це зобов'язання, у яких кожна із сторін має одночасно і права і обов'язки і, отже, є одночасно і кредитором і боржником: кредитором відносно того, що вона вправі вимагати від другої сторони і боржником — відносно того, що вона зобов'язана вчинити на її користь. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю певну річ, і в цьому відношенні він є боржником. Водночас, він має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, і в цьому відношенні він є кредитором. Покупець, у свою чергу, є кредитором відносно свого права вимагати передачі речі і боржником — відносно свого обов'язку сплатити гроші.

З'ясування того, чи діє сторона у конкретній ситуації як боржник чи як кредитор має велике значення для правильного застосування інших норм (наприклад, тих, що встановлюють наслідки прострочення боржника чи прострочення кредитора).

Зобов'язання, у яких одна сторона має лише права (і, отже, є лише кредитором), а інша — лише обов'язки (отже, є лише боржником) — є найпростішою моделлю, але не утворюють більшості цивільних зобов'язань. До таких зобов'язань належать, наприклад, зобов'язання, що виникають з заподіяння шкоди (потерпілий має лише право на відшкодування, а заподіювач шкоди — лише обов'язок її відшкодувати), з договорів довічного утримання, позики і деяких інших.

Стаття 511. Третя особа у зобов'язанні 1. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

За загальним правилом, всі права і обов'язки з зобов'язання виникають лише для його учасників, оскільки зобов'язання є відносним правовідношенням, коло учасників якого є завжди визначеним. Стосовно обов'язків зазначене загальне правило є абсолютним, що означає, що зобов'язання не може створювати обов'язків для третіх осіб — осіб, які не є його учасниками. Це абсолютне правило ґрунтується на засадах справедливості, адже було б несправедливим, якби для особи виникали ті чи інші обов'язки з відносин, у яких вона не приймає участі. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати певні права для третіх осіб. Така ситуація може мати місце, наприклад, у випадку укладення договору на користь третьої особи (див. ст.636 ЦК і коментар до неї).

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

Виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности