Поняття системи права як внутрішньої його організації

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 48Следующая ⇒

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відоб­ражається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галу­зями, підгалузями, інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зу­мовленості й характерним ознакам схожості, відмін­ностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним від­носно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

• воно розвивається через правовідносини, поро­джувані економічними відносинами, а вже по­тім установлювані чи санкціоновані державою;

• під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

• право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, пра­вове регулювання та його механізм, правовідно­сини, правосвідомість та ін.);

• система норм права є елементом системи право­го регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'­єктивного права, правідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром, конкуренція норм права);

• ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової сис­теми.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути пра­ва; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер по­будови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є норма­тивно-правовий припис (норма права). Це загально­обов'язкове, формально визначене правило поведін­ки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регу­лювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індиві­дуально-правового припису:

• вони узагальнюють типові, тобто такі, що неод­норазово повторюються, життєві ситуації;

• розраховані на невизначену кількість суспіль­них відносин;

• адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'­єктів, що підпадають під таку ситуацію;

• діють у часі та просторі неперервно;

• чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зов­нішньою формою норми права і нормативно-право­вого припису як цільного, логічно завершеного дер­жавно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображено в статті закону. Проте здебільшо­го в статті викладаються не всі елементи норми пра­ва. Залежно від цього розрізняють прямий, поси­лальний чи бланкетний (відсильний) способи викла­дення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі еле­менти норми права містяться в статті нормативно-правового акта; посилальний — коли робиться поси­лання на іншу статтю чи статті; бланкетний (від­сильний)— коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, що вира­жається в її внутрішньому поділі на окремі елемен­ти, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санк­цію.

Гіпотеза — частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необ­хідно здійснювати правило, що міститься в диспо­зиції.

Диспозиція — частина норми, що містить суб'єк­тивні права та юридичні обов'язки, тобто само пра­вило поведінки.

Санкція — така частина норми права, в якій по­дано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), від­новними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поді­ляються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту — на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчи­ми, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колектива­ми, всім населенням.

Залежно від галузі права розрізняють конститу­ційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримі­нальні та інші правові норми; за характером диспо­зиції — уповноважувальні, зобов'язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції — імпера­тивні, диспозитивні; за функціями у правовому ре­гулюванні — матеріальні та процесуальні (процедур­ні); за терміном дії в часі — такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі — загально­державні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, — загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єк­тів). Можна розглядати й інші підстави для класифі­кації норм права.

Норми права, як первинні ланцюжки системи права, можуть об'єднуватися в інститути і галузі права. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

• певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між со­бою як якісно самостійна відокремлена група;

• сукупність норм права, таких суттєвих і само­стійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

• сукупність правових норм, що регулюють окре­мий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права. До ознак інституту права належать: наявність су­купності нормативних приписів; юридична однорід­ність названих приписів; об'єднання правових норм стійкими закономірностями і зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридич­ній конструкції.

Отже, інститут права можна визначити як ві­докремлену групу взаємозв'язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспіль­них відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють такі групи інсти­тутів права: за галузями права (державні, кримі­нальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.); за роллю, яку вони виконують (предметні й функціональні); залежно від відносин, що ними регулюються (мате­ріальні, процесуальні); залежно від закріплення за­гальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань (загальні та спеціальні).

Важливим є також питання об'єднання інсти­тутів права, розгляд комплексних інститутів. За­гальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на ви­нятково ізольовані. Інститути права, як і норматив­но-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають інститутами права.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права. Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожен простий інсти­тут, як комплекс правових приписів, визначає пред­мет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права. Предметне об'єднання — це об'єд­нання двох чи більше інститутів права, що характе­ризують окремі збільшення різних інститутів за ро­довим критерієм у межах конкретного предмета пра­вового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання право­вих інститутів є підгалузь права — об'єднання ін­ститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Отже, інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.

Наступним структурним елементом системи пра­ва є галузь права, ознаками якої є:

• сукупність юридичних норм (приписів) і право­вих інститутів;

• регульована такою сукупністю певна сфера сус­пільних відносин;

• критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;

• урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.

Отже, галузь права — це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкрет­ного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулюван­ня.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета і методу правово­го регулювання розрізняють право: державне; адмі­ністративне; фінансове; земельне; цивільне.

За місцем, що його галузі права посідають у правовій системі, вони діляться на основні та ком­плексні.

Основні галузі права — такі, що утворюють го­ловний масив права у правовій системі держави. Се­ред них розрізняють профілюючі (традиційні), про­цесуальні, спеціальні та ін.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).

Процесуальні галузі — такі, що закріплюють по­рядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси).

До спеціальних галузей відносять ті, які на базі профілюючих розвивають основні галузі права і за­безпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, аграрне, еко­логічне, земельне, сімейне, фінансове право).

Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над основними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхо­ве, банківське, морське, залізничне, гірниче, подат­кове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право).

Отже, внутрішня форма права характеризуєть­ся відповідною сукупністю правових норм, що об'єд­нуються в інститути, підгалузі та галузі права,

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США