Загальна характеристика трудових ресурсів по областях.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 17Следующая ⇒

Таблиця 3.2

В таблиці 3.2 видно, що найбільший рівень безробіття в Чернівецькій області – 19,3 %. Але це ті дані, що реєструються в центрі зайнятості. Цікаві дані, що говорять про «самозайнятість» людей:

- обробляють земельну ділянку – 30,9 %;

- виконують різні замовлення вдома – 20,8 %;

- мають випадкові підробітки – 17,6 %;

- їздять на заробітки в інші регіони України – 9,5 %;

- торгують товарами власного виробництва –3,8 %;

- торгують товарами, привезеними через границю, -3,5 %;

- їздять на заробітки за кордон – 3,2 %.

Одним з найбільш вагомих мотиваційних факторів вибору безробітними стратегії і тактики працевлаштування є їхнє відношення до ринкових перетворень у суспільстві, зокрема, готовність діяти відповідно до вимог саме ринкового середовища.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили.

Ринок робочої сили – це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили і її використання. Ринок робочої сили відбиває досягнутий на даний період баланс інтересів між підприємцями, найманими робітниками, державою і суспільними організаціями, що беруть участь на ринку.

Ринок праці – найважливіша сфера ринку ресурсів. Суб'єктами цього ринку є власники засобів виробництва і грошового капіталу (роботодавці) і власники робочої сили (наймані робітники). На ринку праці відбувається координація попиту і пропозиції на робочу силу і встановлюється реальна її ціна. Попит на робочу силу визначається як загальним тиском попиту в економіці, так і технічним оснащенням виробництва. Важливу роль відіграє порівняння витрат на заробітну плату з витратами на придбання машин. Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, впливом профспілок та іншими факторами. Масштаби та склад робочої сили змінюється залежно від тенденції в освітній, професійній і міграційній сферах.

Розрізняють внутрішній і зовнішній ринки праці. У радянській економіці переважав внутрішній ринок праці. Причини цього наступні.

По-перше, після того як радянський уряд був змушений скасувати примусове закріплення працівників за підприємствами, виникла проблема плинності кадрів. Прагнучи зберегти і залучити кваліфіковані кадри, директора підприємств не тільки напівлегально підвищували їхню зарплату, але і надавали працівникам свого підприємства ряд пільг – можливість улаштувати дитини в дитячий сад, одержати безкоштовну путівку в будинок відпочинку чи санаторій, користатися заводською поліклінікою, профілакторієм, базою відпочинку й у перспективі одержати дефіцитне житло. Зазначені пільги надавалися працівнику як члену трудового колективу, а тому він волів продавати свою робочу силу адміністрації даного підприємства.

По-друге, міжрегіональна мобільність робочої сили була вкрай низкою. Був відсутній ринок житла, а отже, можливість продавати свою квартиру і купити житло за місцем нової роботи. Мобільність робочої сили обмежувалася також інститутом прописки, лімітами для іногородніх у столицях, різним ступенем забезпеченості регіону продуктами харчування і ширвжитку.

Нарешті, багато малих і середніх міст створювалися за принципом «один завод – одне місто». Такі міста виросли навколо великих військових підприємств, металургійних комбінатів, автозаводів. Тут знайти роботу з своїй спеціальності було дуже важко.

В умовах перехідного періоду ситуація різко змінилася – на перший план висунувся зовнішній ринок праці. По-перше багато великих підприємств є збитковими чи зовсім зупинилися. У них немає засобів не тільки для надання своїм працівникам вище перерахованих пільг, але і для регулярної виплати зарплати. По-друге, з'явилася можливість улаштуватися на роботу в малих і середніх підприємствах приватного сектора, зайнятися індивідуальною трудовою діяльністю. Нарешті, швидко формується ринок житла, а тому істотно підвищилася міжрегіональна мобільність робочої сили.

За роки незалежності України дуже активізувалися процеси трудової міграції. У середньому на термін від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. чіл. Як правило, залишають свій будинок особи в працездатному віці – 30-40 років, з них 60-65 % це чоловіки.

Серед груп населення, найбільш схильні до міждержавної трудової міграції є особи із

середнім професійним рівнем–30 %, з вищим – 22,5 %, з середнім спеціальним – 14 %, з неповним середнім – 7,4 %.Керуючись цими даними можна оцінити фактичний стан ринку праці в Україні.

Найбільш важливим елементом соціального захисту повинне виступати соціальне страхування. Виділяються чотири його основних види: пенсійне, медичне, страхування від безробіття і від нещасливого випадку на виробництві. Пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом паритетних відрахувань від заробітної плати і доходів підприємців. Страхування від безробіття здійснюється при участі держави, а від нещасливого випадку – на основі тільки відрахувань від доходів підприємців.

Іншими елементами системи соціального захисту є соціальна допомога, надана з державного і місцевого бюджетів найменш соціально захищеним громадянам у виді грошової допомоги, надання безкоштовного харчування, притулку. Така система характерна для найбільш розвитих країн і може існувати на основі ефективної економіки.

Основними напрямками політики зайнятості є виплата допомоги по безробіттю, системи професійної перекваліфікації, працевлаштування, створення додаткових робочих місць, суспільні роботи, регулювання зайнятості громадян, що не можуть на рівних конкурувати на ринку праці.

Фактично у всіх країнах існують системи компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається із спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 % середнього заробітку. Одержання допомоги по безробіттю здійснюється за певних умов. Це – так звана кваліфікаційна умова, період чекання, термін надання допомоги, фізична придатність до праці, реєстрація на біржі праці. Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію, як правило, компенсуються з державного бюджету. Здійснюють перенавчання як спеціалізовані фірми, що діють на комерційних засадах, так і установи системи професійного навчання.

В даний час на Україні вже закладені основи здійснення політики зайнятості і соціального захисту безробітних. Вони базуються на Законі України «Про зайнятість» і Державній програмі зайнятості. Ці документи узагальнюють світовий досвід і забезпечують достатній рівень соціальних гарантій як по розмірах допомоги по безробіттю, так і по термінах її надання.

Основним документом, що виражає державну політику, є «Програма зайнятості». Її заходи спрямовані в першу чергу на рішення задач запобігання масового безробіття, підвищення ефективності використання трудових ресурсів. Включені в програму заходу спрямовані на:

- досягнення і збереження високого рівня зайнятості населення;

- удосконалення структури зайнятості і підтримку ринку праці, де мобільності працівника приділяється особливе значення;

- перехід від загальної державної турботи про соціальний захист по безробіттю до підвищеної відповідальності самого працівника за можливі її наслідки, тобто перехід від утриманських настроїв громадянина України до його особистої відповідальності;

- зміна структури робочих місць шляхом інвестиції насамперед у перспективні галузі народного господарства і поза виробничу сферу, зв'язану з обслуговуванням населення;

- реалізацію інтелектуальних можливостей людини шляхом поліпшення якості робочої сили;

- удосконалювання інфраструктури ринку праці.

Надзвичайно важливою ланкою системи соціального захисту є індексації грошових доходів відповідно до рівня цін.

В умовах переходу України до ринкової економіки кількість безробітних буде зростати, що вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры