Розвиток промисловості України в 1921 – 1925 рр.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

▷ Похожие статьи

Промисловість України в роки НЕПу переживала важкий період відбудови, реорганізації та пристосування до ринку.

Принципи НЕПу у промисловості визначалися “Наказом Ради Народних Комісарів про впровадження в життя початків нової економічної політики” від 9 серпня 1921 р., та постановою Ради Праці і Оборони (РПО) від 12 серпня 1921 р. “Основні положення про заходи по відбудові великої промисловості й піднесенню та розвитку виробництва”. В Україні відповідні законодавчі акти були прийняті РНК УСРР 30 серпня і 21 жовтня 1921р. Ці документи визначали основні положення перебудови державної промисловості. Вся промисловість ділилась на три групи підприємств. До першої зарахували ті, які держава залишила в своєму управлінні. Це було технічно оснащені, найбільш придатні до налагодження виробництва підприємства, а також ті, що були життєво необхідні державі. До другої групи належали підприємства, які позбавлялися державного постачання і здавалися в оренду кооперативним організаціям або приватним особам. Підприємства, які не входили до цих груп, закривалися.

Запровадження НЕПу у промисловості розпочалося з переведення державних підприємств на самофінансування та господарський розрахунок.

Кооперативи, товариства, фізичні особи набували права оренди державних підприємств. У 1921 році в Україні було здано в оренду половину наявного фонду (520 підприємств). До середини 20-х років на долю приватного сектора приходилось від 20 до 25 відсотків промислової продукції.

Основною формою управління виробництвом у державному секторі стали трести, тобто об’єднання однорідних чи взаємозалежних підприємств. Трести почали організовуватися з осені 1921 року. ВУкраїні виникли такі трести, як “Донвугілля”, “Південсталь”, “Хімвугілля”, “Коксобензол”. Трести наділялися широкими повноваженнями: вони самостійно вирішували, яку продукцію виготовляти, де її реалізовувати.

Одночасно з утворенням трестів почали виникати синдикати, тобто добровільне об'єднання декількох трестів з метою збуту продукції, покупку сировини, кредитування, регулювання торгових операцій.

Нова економічна політика сприяла швидкому відродженню продуктивних сил.

Основну частину ресурсів отримував Донбас. У 1925-1926 було видобуто 20 млн. т. вугілля (76% довоєнного рівня).

Особливу увагу приділяли відновленню металургії. У 1922-1926 рр. на розвиток чорної металургії України було виділено понад 60 відсотків усіх капіталовкладень у чорну металургію СРСР, внаслідок цього у 1925 році став до ладу Дніпровський металургійний завод.

За планом ГОЕЛРО розпочалося будівництво великих об'єктів електроенергетики – Штерівської, Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Виробництво електроенергії в республіці за 1921-1925 рр. зросло в 6 разів і перевищило довоєнний рівень.

У машинобудуванні інтенсивніше, ніж в інших промислових галузях відбувалася концентрація виробництва. Було організовано 32 великі заводи сільськогосподарського машинобудування.

У ряді галузей легкої та харчової промисловості 1925-1926 рр. було перевищено довоєнний рівень. Шкіряна промисловість давала продукцію в 1,5 рази більше, ніж до війни, текстильна – на 24%.

Досить швидко відроджувався транспорт і налагоджувалася його робота.

У 1925 році довоєнна залізнична мережа була відбудована.

Грошова реформа 1922 – 1924 рр.

У 1922 – 1924 рр. була проведена грошова реформа, суть якої полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 року були випущені десятикарбованцеві банкноти – червонці. Один червонець прирівнювався до 7,7 грам чистого золота, або 10 карбованців золотом дореволюційного карбування. Червонці випускались не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу. Крім червонця, в обіг були випущені казначейські білети вартістю 1,3 і 5 крб. Старі грошові знаки більше не випускались, а ті, що перебували ще в обігу, поступово були вилучені.

Внаслідок грошової реформи 1922 – 1924 рр. склалась грошова система.

Одночасно з грошовою реформою була проведена податкова реформа, мета якої була забезпечити надходження коштів до державного та місцевих бюджетів.

Індустріалізація та її соціально-економічні наслідки (1926 – 1941).

У роки довоєнних п’ятирічок велику увагу приділяли індустріалізації, тому що народне господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. ХІV з’їзд партії (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію – створення великого машинного виробництва та технічну реконструкцію народного господарства, здійснювану на найпрогресивнішій тоді енергитичній основі

У 1927 р. економісти почали розробку першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1928 – 1932 рр.). Він передбачив розвиток всіх регіонів країни і максимальне використання всіх ресурсів з метою індустріалізації економіки. Керівництво країни взяло курс на прискорення темпів індустріалізації та колективізації сільського господарства, щоб створити матеріально-технічну базу соціалізму. Для проведення індустріалізації потрібні були великі кошти. Не маючи змоги отримати іноземні позики, радянська влада повинна була шукати внутрішні капіталонагромадження, вони були такі:

- перерозподіл грошових коштів і сільського господарства, легкої, харчової промисловості в тяжку;

- податки з населення;

- внутрішні позики;

- збільшення продажу горілки;

- експорт хліба, нафти, лісу, тканини та ін.;

- жорсткий режим економіки;

- експлуатація селян і робочого класу, використання праці ув’язнених.

Важливим завданням індустріалізації було зміцнення та подальший розвиток її паливнометалургійної бази. Були споруджені 3 нові гіганти світового значення – “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”.

У 1932 р. в Україні виникла нова галузь металургійної промисловості – електрометалургія. Швидкими темпами створювались трубопрокатне виробництво, кольорова металургія.

На початку 30-х років на перше місце у капіталовкладеннях вийшло машинобудування. Продукція машинобудування і металообробки за першу п’ятирічку зросла у 4 – 5 рази.

Індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру народного господарства; зросла доля промисловості порівняно з долею сільського господарства у загальному обсязі валової продукції України; у валовій продукції промисловості починає переважати виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість активно витісняється великою індустрією.

У результаті індустріалізації Україна стала індустріальною країною. Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об'єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки.

Колективізація сільського господарства України та її соціально-економічні наслідки.

З переходом до політики суцільної колективізації у 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. При цьому були визначені надзвичайно жорсткі строки Політика суцільної колективізації проходила жорстокими методами, насильно заганяла селян до колгоспів. Основний опір цьому насильству чинило заможне селянство, в якого влада відбирала землю, худобу тощо. Колективізація супроводжувалась “політикою ліквідації куркульства як класу”.. У грудні 1936 р. на УІІІ з’їзді Рад була прийнята Конституція СРСР. Згідноз новою Конституцією політичну основу країни становили Ради депутатів трудящих, а економічну основу – соціалістична власність на засоби виробництва.

Таким чином, у кінці 1930 р. в СРСР утворилась специфічна соціально-економічна система, яку найчастіше називають “державним соціалізмом”. Її характерними рисами були повне одержавлення виробництва й ліквідація приватної власності.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры